Щось ви перегнули з журбою, або Як ми деканонізували Кобзаря. Це Vidro – бренд, який зазіхнув на «святе»

На перший погляд їхні картини можуть здаватися провокативними, а хтось і взагалі називає їх вандалізмом. Вони беруть класичний портрет Тараса Шевченка – одного з символів української культури – і осучаснюють власним артом. Їхнє мистецтво – це не лише художня експресія, а й справжній акт протесту, підтримки активних світових рухів та розкриття сьогодення через вирізки реальності. 

Що змусило братів зі Львова зафарбувати очі великому Кобзареві? Чому їхнє мистецтво викликає такі суперечливі реакції? Як привернути увагу соціуму до важливих проблем через анонімність власних постатей – команді ШоТам розповіли засновники артплатформи Vidro.

Сергій та Андрій

засновники артплатформи Vidro

Наш бізнес розпочався за келихом пива

Сергій: Ідея популяризувати українську культуру в сучасному погляді виникла раптово. Якось ми з братом зустрілися на вихідних, щоб приємно провести час і випити пива. Під час зустрічі ми обговорювали різні цікаві концепції заробітку в Україні. На той час я займався фотографіями, а Андрій створював мурали. Ми розглянули кілька ідей і вирішили зайнятися українським артом. Замовили кілька картин на OLX, придбали балони з фарбою і розмалювали перший портрет Шевченка. 

Андрій: Перша картина, яку ми створили, – портрет Шевченка 1973 року. У 1972-1975 роках у Львові на вулиці Зеленій працювала офсетна фабрика, що друкувала картини Шевченка за мотивами портретів Крамського. У радянські часи ці роботи масово тиражувалися. Власне, їх ми і скуповували, адже це було чимось унікальним, таким, що вже ніколи не повториться. 

Ми нанесли Тарасу на очі рожеву фарбу як акт протесту. Дивно, що люди реагують на це якось неоднозначно, адже ми бачимо у цьому естетичну цінність. Це своєрідний тест на консерватизм: якщо це тебе обурює, то ти консерватор. Стрімкіше глянь на це з іншого ракурсу, знайди власний сенс у цьому. 

Наші арти стали особистим відчуттям соціуму 

Андрій: Ми спостерігали певні тенденції надмірного консерватизму, які призводили до того, що люди не були відкриті до змін, не були готові до чогось нового. На нашу думку, це негативно впливає на розвиток України на шляху до демократичного європейського соціуму. Це біль, з яким нам щоденно доводилося зіштовхуватися.

Згадаймо бодай шкільну програму, де про Шевченка розповідають лише як про мученика, а не просту людину, яка також уміла радіти цьому життю. Наш бренд став сублімацією цих переживань, ми помістили ці постійні проблеми в своєрідний арт, де можна відшукати щось позитивне. 

Сергій: У нас немає конкретної формули, яка б дозволяла створити певну експресію. Часто ми з братом сідали та веденням неконструктивних діалогів просто доходили до ідей, які хотіли б реалізувати. За три роки, звісно, розробили певну структуру для створення написів, але часто беремо натхнення і зі зовнішніх джерел. Це можуть бути вірші Шевченка, відео з ютубу та інші ресурси, які надихають нас. А ми розвиваємо ідею у процесі діалогу.

І тут Стус каже Медведчуку: «Що ти, пес?»

Андрій: Усе більше ми почали розмальовувати картини Шевченка саме як акт протесту проти його канонізації. Однією з наших перших робіт була картина «Creepack Lives Matter». У той час активісти всього світу боролися проти расової нерівності та насильства щодо темношкірих людей у межах руху Black Lives Matter. У мене був бекграунд приналежності до хіп-хоп культури, тож я дуже поважав цей рух. І тут ми з братом усвідомлюємо, що колись в Україні існувало кріпацтво. Що далі? Поєднали два приклади нерівності та вийшли з цим до аудиторії.

Читайте також: «Такі були у Бандери, Франка та Шевченка». Як донеччанка Тетяна Зез відтворює вишиті сорочки легендарних українців

Картина «Перегнули з журбою» стала втіленням нашого розуміння того, як недооцінюється постать Шевченка. Після шкільної літератури багато українців асоціюють поета з журливим дідом, чиє життя було сповнене страждань. Проте біографи та історики, що досліджували життя Шевченка, свідчать, що він таким не був. Після звільнення з кріпацтва він насолоджувався свободою та радів життю. Він сублімував негативні емоції й переживання у творчості, залишаючи негаразди в поезії. Тому цей «культ журби», що присутній у нашому суспільстві, є токсичним і потребує переосмислення. 

Картина «West side» зображує Бандеру з пов’язкою на голові. Це відсилка до американської культури, де існує поняття «Вест-Кост». Таким чином Бандера виступає як свого роду західний прототип, пов’язаний з цією культурою. Однак культовою стала картина «Daddy Bandera», оскільки тоді поширювався тренд на пісню «Батько наш Бандера».

А «Що ти, пес» – це картина зі Стусом, яка готувалася до NFT-колекції задовго до повномасштабного вторгнення. Це ситуативний арт, що виник після затримання Віктора Медведчука (проросійський політик, кум російського президента, адвокат Стуса, – ред.) Це був двоповерховий меседж – звернення до Медведчука, що він – пес.

Зайвих грошей не буває, все йде в бізнес

Андрій: На перший закуп картин і балонів з фарбою ми витратили приблизно 70 тисяч гривень. Початково придбали 30 картин, а згодом, протягом місяця, зробили додаткові інвестиції в худі. Утім перший наш одяг був жахливої якості, бо ми закупили його доволі дешево. Тож доволі швидко ми зрозуміли, що варто покращити якість продукції. Почали шукати нових підрядників, підбирати тканини, досліджувати технології друку.

Я колись був великим прихильником секонд-хенду і майже ніколи не купував новий одяг. Але якось звернув увагу на худі, яке було дорожче, ніж я зазвичай міг собі дозволити. Це спонукало мене задуматися: чому саме ця річ підштовхнула мене до купівлі? Я зрозумів, що головна причина – худі викликало в мені сильні емоції, воно розповідало про мою особистість. Так з’явилася ідея створювати картини на одязі, щоб люди могли виражати індивідуальність, демонструючи свої цінності та погляди на соціум. Протягом пів року ми зуміли розвинути виробництво, а після сезону худі почали виготовляти футболки. 

Сергій: Нині ми маємо як старі, так і нові картини, які створюємо з нуля. Крім того, у нас є власне обладнання для виготовлення одягу. Ми маємо швейні машинки, оверлоки, розпошивалки, закрійні столи, принтери для друку на одязі та термопреси. Зароблені кошти реінвестуються в бізнес. У нас з братом є фіксовані зарплати, але якщо наступний місяць буде супер успішним – на своїй кишені ми цього не відчуваємо. Адже всі «зайві» гроші підуть у розвиток бізнесу. 

Ми передбачили тренд на українське

Андрій: На початку повномасштабного вторгнення одним із трендів стала фраза «Доброго вечора, ми з України». Цей продукт був здебільшого поверхневим і ситуативним, бо впоратися з таким артом могла будь-яка друкарня. Проте такі футболки доволі швидко стали засобом вираження приналежності до України.

Натомість наша продукція була «запакована» в мистецький продукт з певною кітчевістю. Це давало людям можливість говорити не так прямолінійно. Наприклад, у картині «Українська готика», що репрезентує дві іконічні постаті української культури Лесю та Тараса, фон змінився на палаючий Кремль. Бо це бажання, наратив, який витає всюди – аби Росія згоріла та зникла з карти світу. 

Наразі наші картини відтворюють загальний настрій сьогодення. Одним з прикладів є картина «I don’t fucking care», на якій Леся Українка сидить на Подолі, а довкола – інопланетяни, українці й якісь дивні речі. Попри це Леся розслаблена – сидить з бокальчиком вина і «не париться». Це не означає, що вона не хвилюються через війну, на якій гинуть люди. Але це засвідчує, що її ментальний спокій наразі є певним пріоритетом. Вона навчилася насолоджуватися життям у світі абсурду, аби не зійти з розуму. 

Дехто називає нас вандалами 

Сергій: Цікаво, що до початку великої війни кількість людей, які звинувачували нас у вандалізмі, була значно більшою. Та після 24 лютого ми всі глибше зацікавилися українською культурою, а наша аудиторія – зросла. Звісно, це вплинуло й на наші роботи. Раніше картини були більш сміливі, містили матюки, експресивні образи та були прикладами провокативного мистецтва. Проте після 24-го ми вирішили поставити цю тенденцію «на паузу».

Зараз піднесення хороших якостей української культури важливіше за тицяння пальцем в те, що потребує змін. Тому картина, яка раніше називалася «Щось ви бл*дь перегнули з тою журбою» змінилося на «Немає часу на журбу». Нині всі наша арти є радше про щось хороше. 

Найбільше критики свого часу ми зазнали у тік-тоці, а потім почали отримували гнівні коментарі в інстаграмі. Але ми не намагаємося переконувати людей змінити свою думку. Просто й далі транслюємо свою ідею через мистецтво. Якщо наша творчість знаходить відгук серед аудиторії – вона має право на існування. 

Донати – це плата за те, що я можу жити

Андрій: Десь за місяць до повномасштабного вторгнення ми розпочали розробку NFC-колекції картинок. Це була спроба актуалізувати наше мистецтво у криптосвіті. Проте з початком війни ми призупинили роботу. Натомість створили благодійну колекцію, а всі зібрані кошти передавали на підтримку ЗСУ.

Також ми періодично проводимо соціальні акції. Скажімо, нещодавно продавали футболки з написом «Russia is terrorist state» для людей з-за кордону за собівартістю. Ми подумали, що буде круто, якщо в інших країнах хтось у такий спосіб нагадуватиме, що Росія – країна-терорист. 

Ми не беремо місію освітньої платформи. Ми мотивуємо людей

Андрій: У нас є чітка візія розвитку, що полягає у відкритті шоуруму в Києві, і ми активно над цим працюємо. До того ж ми маємо власні потужності, що дозволяють експериментувати і створювати якісний одяг, який додає цінності українській культурі. Ми прагнемо знайти ті глибинки, які «зайдуть» молоді, зацікавити її тими, хто активно творив нашу культуру.

Після перемоги ми також плануємо створювати речі для світової аудиторії, щоб розповідати про Україну не лише через класичні стереотипи про борщ і вишиванку. Наша мета – щоб «українське» асоціювалося з чимось якісним, цікавим і новаторським. Вийти за межі звичайних уявлень і задати цей тренд для інших. 

Франклін – президент Америки, який зображений на 100-доларовій купюрі – став символом і синонімом грошей у світі. Безсумнівно, американці практично несвідомо зробили його візуальним втіленням багатства й успіху. А в нашій українській культурі ми маємо Шевченка, який є символом журби. Отже, через мистецтво ми хочемо перетворити Кобзаря на втілення прогресивності. Ми прагнемо переосмислити і зробити Шевченка символом провідних ідей, аби він асоціювався з розвитком, інноваціями та прогресом.

Сергій: Ми створюємо наше мистецтво не для самопопуляризації, тому зазвичай наші з братом постаті є анонімними. Прив’язка до особистості певною мірою звужує аудиторію – обличчям бренду натомість стають наші клієнти. А ми – просто Сергій та Андрій, які створили Vidro.