Катерина першими у свою тривожну валізу поклала дитячі малюнки, які найбільше боялася втратити через війну. А нейропсихологиня Надія раділа кожній лінії, яку виводив її син, і шукала спосіб зберегти ці роботи не лише на папері, а й у формі живої історії — анімації, щоб надихнути його творити далі. Цю методику жінка втілила і в роботі зі своїми учнями — як інструмент мотивації.
#ШОТАМ зібрав ідеї українських мам, як зберегти і заохотити дитячу творчість.
Катерина Білоус
киянка, мама двох хлопців
Дитячі малюнки мають бути зібрані в одному місці
На початку повномасштабного вторгнення ми з синами евакуювалися з-під Києва до Черкаської області. Ворог був близько, тож ми вирішили не ризикувати.
Перше, що я поклала до тривожної валізи — це дитячі малюнки. Тоді було відчуття, що ми можемо не повернутися, а роботи діток — це пам’ять, яку так кортіло зберегти.
Коли ми повернулися додому після окупації, я зрозуміла: дитячі малюнки мають бути зібрані в одному місці. Так з’явилася ідея фотоальбому — речі, яку можна швидко взяти з собою у разі нової евакуації.
Пам’ятаю перші відключення світла взимку 2022-го, коли ми в Києві кілька днів були без електрики. Тоді молодший дуже багато ліпив із пластиліну — звірят, різні фігурки. Я їх перефотографувала, і саме вони стали першими сторінками нашого альбому.
Фотоальбом збереже памʼять дитячих робіт
У мене двоє дітей — Матвій, йому 10, і Макар, йому 7. Старший малює давно, навчається в художній школі, молодший теж постійно приносить із садочка й гуртків свої роботи — аплікації, малюнки, вироби з пластиліну. І в якийсь момент цих «скарбів» стає надто багато. Частину робіт ми оформили вдома — зробили стіну з дитячими роботами в рамках.
Спершу я фотографувала дитячі роботи й зберігала їх на жорсткому диску. Але, якщо чесно, хто часто переглядає фото на комп’ютері? Фізичні альбоми — це зовсім інше. Їх хочеться перегортати, показувати, тримати в руках.
Я знайшла українську компанію, яка виготовляє фотоальбоми. На сайті вони мають готові макети, де я самостійно збираю альбом у спеціальному онлайн-конструкторі. Просто завантажую туди фотографії дитячих малюнків і виробів, а далі компоную сторінки: окремо малюнки, окремо ліпка з пластиліну, або ж розбиваю все за віком — наприклад, що дитина робила у п’ять років, а що вже у шість.
Виготовлення такого альбому не займає багато часу, якщо маєш готові фото. За ціною — орієнтовно 500–600 гривень, а якщо замовляти під час акцій, наприклад, на «чорну п’ятницю» в листопаді, виходить значно дешевше. Я зазвичай так і роблю — готую матеріали заздалегідь і замовляю саме тоді.
Діти відчувають, що дорослі помітили їхню працю
Якось я запостила наш альбом у соцмережах — і мені почали писати та замовляти. Виходить, це ще й гарна ідея для бізнесу, бо має попит серед батьків. Та я роблю це лише для своїх дітей. Мені просто приємно, як інші мами підхоплюють ідею й починають зберігати дитячі роботи так само.
Коли створили перший альбом старшому сину, він дуже зрадів — відчув певну гордість за свої роботи. Поки що в нас є лише один альбом, але ми вже в творчому процесі й працюємо над другим.
Діти надзвичайно чутливі до того, чи помічають дорослі їхню працю. Молодший одразу запитав: «А де мій?» — і теж захотів мати свій альбом.
Такі альбоми з часом стають справжнім скарбом — спогадом, до якого діти повертатимуться вже в дорослому житті.
Надія Боніна
киянка, мама доньки та сина
Я оживляю малюнки своїх дітей
Мого сина звати Даніель, йому вісім років. У нього РДУГ — розлад дефіциту уваги з гіперактивністю. Це означає, що йому дуже складно довго зосереджуватися на одному занятті. Довгий час він майже не малював. Брався за олівець і через хвилину міг його відкинути. Сконцентруватися і провести хоч якісь лінії для нього було ще те випробування.
Все змінилося після знайомства з Лізою — молодою художницею, яка займається з дітьми індивідуально. Вона почала вчити Даніеля, і поступово в нього розвинулася фантазія та креативність. Його малюнки змінилися — незрозумілі лінії на папері перетворилися в образи з характером: дивні, кумедні, зовсім нетипові.
Цих робіт зібралося вже дуже багато. Вони лежать у папках, бо всі стіни в нас давно завішані картинами старшої доньки.
Частину своїх малюнків Даніель дарує друзям. Одного разу він намалював єдинорога для своєї кращої подруги Ані. І мама Ані зробила з цим малюнком дещо неймовірне — «оживила» його за допомогою анімації. Тож тепер і я оживляю малюнки своїх дітей.
Анімований кіт, який завірусився у Тредс
Нещодавно ми анімували кота. Його син намалював після нещодавного обстрілку в Києві. Цей кіт із чашкою кави дуже точно передавав внутрішній стан багатьох із нас. Син малював його разом із нашою улюбленою репетиторкою з малювання. Заняття були онлайн: у нас постійно зникає світло, ми сидимо з павербанками, інколи майже в темряві. Світла й інтернету часто немає ні в неї, ні в нас, але заняття все одно відбуваються.
Для мене цей образ став точним відображенням нашого внутрішнього стану: важко, страшно, але треба жити далі, прокидатися, пити каву і йти робити свою справу. Саме тому я вирішила викласти цю анімацію у тредс. Мені здавалося, що того ранку людям не завадила б підтримка і тепла усмішка нашого кота.
Люди писали, що впізнали в ньому себе. Назвали його «настрій понеділка», мовляв, без кави — нікуди. Хтось хотів поставити відео на заставку телефону, хтось писав, що роздрукував би цей образ і повісив удома на стіну. Та багато, хто під постом почав анімовувати малюнки своїх дітей.
Як анімувати малюнки?
Для анімації малюнків я використовую АІ. Спершу зображення обробляється — задається стиль, настрій, фактура, а вже потім воно анімується: можна прописати рухи, емоції, дрібні деталі. Але ловіть покрокову інструкцію від мене:
- Завантажте два застосунки — Chat GPT і Hailuo AI.
- В Chat GPT завантажуємо малюнок і прописуємо промт (я просто знайшла в гуглі).
- І наостанок в застосунку Hailuo AI оберіть відео, завантажте готовий результат і пропишіть сценарій: «Оживи цей малюнок. Кіт підіймає чашку, трошки відпиває і ставить на місце».
Анімації — інструмент мотивації дитини
Мій досвід з з особливостями розвитку моїх дітей — дав взнаки і на моїй професійній кар’єрі. У 37 років я пішла здобувати другу вищу освіту й стала психологом, а згодом — нейропсихологом. Сьогодні я працюю з дітьми з особливими освітніми потребами, займаюся їхньою корекцією та реабілітацією в спеціалізованому центрі «Надія». Там я також почала втілювати нашу домашню ідею з малюванням і анімування робіт моїх учнів.
Якось працювала з хлопчиком, у якого також РДУГ. Він був дуже непосидючий, йому не хотілося ні малювати, ні писати — усе здавалося нецікавим і складним. Я запропонувала намалювати картинку й потім оживити її. Ми разом намалювали рибку. Коли цей малюнок перетворився на маленький мультфільм, учень був дуже щасливим.
Зараз ми поступово починаємо використовувати цю методику й у роботі з іншими дітьми. Не як розвагу, а як інструмент мотивації. Бо коли дитина бачить, що її зусилля мають результат, у неї з’являється головне — бажання творити.
