Що таке «незалежність», водночас просто і складно пояснити. У цьому слові криються мільйони думок, людських голосів, сердець, що віддали життя за Україну, і сердець, що борються за неї зараз. ШоТам поговорили з ровесниками нашої відновленої Незалежності — військовими 1991 року народження. І вони мають, що нам сказати.
Таня Романюк на псевдо Руді
Госпітальєрка
Незалежність для мене — це боротьба демократії проти авторитаризму. Це імена полеглих, які загинули за нашу незалежність за всі роки існування вільної України, і червоний колір крові, якою в цій боротьбі тепер земля просочена. Це «Пливе кача» та синьо-жовті прапорці на Майдані Незалежності. Це запах димовух на акціях протесту та запах спалених покришок на Революції Гідності.Це людина, яка говорить українською без страху бути закатованою чи вбитою.
Таня Романюк вишиває спадок у підвалі між чергуваннями. Фото надала героїня
Рік тому ми працювали під Роботиним. На чергуваннях, поки чекали на виїзд по поранених, сиділи в підвалі. Коли стало небезпечно — перемістилися в іншу хату, в інший підвал. Іноді чергували в посадці. Щоб вбити час і заспокоїтися, бо село постійно крили й бувало страшно, я вишивала —у підвалі при світлі ліхтарика, в посадці. Забрали пораненого, повернулись на точку — вишивала. Важливим було продовжувати творити щось традиційне, що можу лишити після себе в спадок.
Шиття Тані Романюк. Фото надала героїня
Зараз ця вишивка для мене — найцінніша річ, яку я дуже хочу зберегти й передати своїм дітям. І це теж про Незалежність.
Влад Недвига на псевдо Black
військовослужбовець 1-го інтернаціонального легіону
Для мене незалежність — це насамперед самостійність бути вільними! Самостійність вибору, розвитку. Незалежність для нашої держави я бачу в її повному суверенітеті й цілісності, щоб ми не були ні від кого залежними чи підлеглими. Щоб при владі були справжні патріоти своєї держави.
Нам не потрібно навʼязувати чиюсь думку: ми хоч і молода країна, але розвиваємось і робимо так, як вважаємо за потрібне.
Влад Недвига під час служби. Фото надав герой
Я — військовослужбовець 1-го інтернаціонального легіону, тож маю багато спогадів, що підкреслюють незалежність. У нас у роті проходять військову службу іноземці: колумбійці, бразильці тощо. У нас із ними завжди гарні стосунки. Вони допомагають відстоювати нашу незалежність.
Куліш
доброволець, військовослужбовець ББпС
Складне запитання. Незалежність для мене особисто — це свобода, можливість вільно жити на своїй території, коли твоїй державі нічого не загрожує.
Напевно, це коли Україна може сама вибирати свій шлях.Коли голос населення є єдиною владою в державі й ніхто не має права втручатися в її внутрішній світ.
Куліш на службі. Фото надав герой
Маю спогад, який асоціюється з незалежністю — це початок повномасштабної війни, коли нам дозволили гуртом мобілізуватися в новостворену військову частину. Ми, на той час не маючи звань, могли докладати всіх сил для захисту держави, і до нашого слова прислухалися. Оце теж Незалежність — коли ти тільки став частиною ЗСУ, але твоє слово має вагу.
Мамай
боєць 1 батальйону 12 бригади НГУ «Азов»
Для мене незалежність держави — це можливість обирати. Це право вибору громадян нашої держави й кожного українця обирати свою долю. Не бути в чиїйсь орбіті, як ми були в орбіті Москви до 2014 року, а обирати свій шлях — євроатлантичний, європейський, шлях не лише сильних, але й цивілізованих, інтелектуальних, просунутих людей, які поважають вибір.
Мамай на службі. Фото надав герой
Я — ровесник незалежності: і мені, й Україні 33 роки. Попри те, що в нас є багатовікова традиція державності, зараз держава в нас молода.
І для мене так само це той вік, коли ти вже перестаєш думати лише про себе, мислити лише категоріями «а що буде зі мною?». Ти вже починаєш думати про своїх дітей, про їхнє виховання, про створення тих умов, де наступні покоління будуть нормально розвиватися.
Бригада «Азов» працює в Серебрянському лісництві. Це наша зона відповідальності — звісно, поруч з іншими бригадами та батальйонами. Ми вибиваємо ворога з позицій, відсовуємо їх, відпихаємо подалі кожного разу після вдалих штурмових або контрштурмових дій. От це все в мене асоціюється з незалежністю, з тим, що ми маємо не лише право, а й силу це право забезпечувати.
Забезпечення свого права силою — це квінтесенція незалежності нашої держави.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі