У Сергія та Марини Вовкодав п’ятеро доньок: Елеонора, Аделіна, Агнеса, Емілія та Нінель. Через вторгнення росії в рідному Оріхові вони втратили все – будинок, сад, власний бізнес. За дві години родина зібрала речі й виїхала до Запоріжжя: там на них чекала квартира без меблів, але з умовою: «Після закінчення війни треба виїхати».
Родина вирішила взяти участь у програмі постійного житла для ВПО від благодійного фонду «Район № 1», і 21 вересня заїхала у свій новий будинок у селі Германівка, що на Київщині.
#ШОТАМ розповідає історію багатодітної родини, яка знову знайшла дім і надію на майбутнє.
В Оріхові в них було все
У рідному Оріхові в родини Вовкодавів була стабільність: свій бізнес, гарний заробіток. Марина згадує, що вони ні від кого не залежали, на виплати як малозабезпечена родина не подавались ніколи. Жінка каже, що діти сповна насолоджувалися дитинством у приватному будинку: своє подвір’я, де можна бігати досхочу, до ночі гратися і веселитися. Старші доньки займалися на фортепіано та відвідували хор, молодші — ходили до садочку.
Війна вирвала їх із цього життя за дві години. У квітні 2022 року червоний автобус, який привіз їжу військовим, став для них рятівним. Волонтери запропонували місцевим евакуюватися, і Вовкодави вирішили їхати. Сергій і Марина зібрали речі нашвидкуруч, переконуючи себе, що через десять днів повернуться.
«Коли я виїжджала з Оріхова, у мене була люлька. Ми сіли на самі задні ряди, бо там немає вікон, і я їхала і просто плакала. Навколо дороги була випалена трава, багато блокпостів. Це було страшно. Дітям було весело: вони мандрували, намагались заспокоювати, казали: “Мамочко, не плач”»,
— згадує евакуацію Марина.
Родина приїхала в Запоріжжя й дала оголошення про пошук житла. Небайдужі люди відгукнулися й запропонували порожню квартиру — без меблів та техніки. Сергій згадує, що родині не було, куди йти, тому погодились. Із собою родина привезла електричну плитку, комп’ютер і принтер. У новій оселі не було посуду: довелося купувати на перший час одноразовий. Готували на підвіконні, а їли на тумбочці.
Три місяці збирали на пральну машинку, адже без неї з п’ятьма дітьми ніяк. Сергій власноруч встановлював бойлер, прикручував вимикачі, робив полички й шафки. Під час відключень світла ходили до сусідки із чайником, щоб нагріти воду і приготувати дітям кашу.
«Я не хочу квартиру, хочу свій дім»
Родина хоче залишатися на своїй землі й не прагне виїхати за кордон:
«Ми не хочемо лякатись, тікати. Тому чекаємо на перемогу на своїй землі — це наше коріння, наша мова».
Проте життя у квартирі виявилося зовсім іншим. Тут не можна галасувати, бігати чи плескатися водою у дворі. Деякі сусіди часом дивилися косо: «Навіщо ви сюди приїхали? Марина зізнається, що такі слова ранять не менше за уламки снарядів.
Випадково жінка натрапила на оголошення в Telegram-спільноті про гуманітарну допомогу, що є така програма для ВПО: можна отримати будинок під нульову оренду, який через 5 років перейде у їхню власність. Минулого року в Чернігівській області фонд «Район № 1» вже збудував мікропоселення з 13 будинків для 13 родин вимушених переселенців із Донеччини, Луганщини, Херсонщини та інших областей. Успіх проєкту привернув увагу бізнесу, який готовий підтримувати подібні ініціативи. Нині ресурси фонду дозволяють щороку зводити 50–100 будинків, адаптованих під потреби й типи сімей.
Жінка зареєструвалася і почала вірити в диво. І диво сталося: Марина, Сергій та їхні п’ятеро доньок пройшли відбір і заселилися в новий дім на Київщині.
Тепер вони мріють відновити тут бізнес, створити маленьку теплицю. Марина вже робить перші кроки — створює букети із цукерок, щоби підзаробити.
«Коли є будинок — уже є надія на майбутнє. На землі можна якось вижити — чисте повітря, своя їжа, діти здорові. Для мене це диво»,
— каже Марина.
Подати заявку на допомогу можна на сайті благодійного фонду.
