Під час розмови з цією жінкою мені захотілося дістати з полиці художню книгу та скоріше її прочитати. Ділюся цим з нею. «Все правильно, так і має бути — значить, ви потрапили в мої пастки», — щиро посміхаючись, каже співрозмовниця.
Вона — філологиня, науковиця, доцентка, досвідчена викладачка української літератури, а ще блогерка, яка розповідає про літературу простими словами. Завдяки блогу Ірини можна дізнатися про те, чому Робінзон Крузо не збожеволів на острові, в якому творі проблеми в стосунках варто обговорювати, а не втікати з бабусями в Лавру, та з чого варто починати читати українську літературу. Про те, як кардинально змінити життя вона розповіла ШоТам.
У свої 50 Ірина Побідаш залишила стабільну роботу в університеті та повністю присвятила себе блогу. «Оскільки роки крапають, а життя кінечне, то я спитала себе, як хочу провести свої останні десятиліття, і чи можу дозволити собі займатися чимось не вимушено, а з насолодою», — каже жінка.
Ірина Побідаш
Філологиня, науковиця та літературна блогерка
Понад 30 років професійної роботи з літературою
Ірина Побідаш професійно займається літературою понад 30 років, але каже, що та з нею все її життя. Ще змалку Ірині багато читала її мама, згодом читати книги любило все оточення, а ще в неї завжди були хороші викладачі. За плечима в Ірини Побідаш філологічна освіта університету Драгоманова, 7 років вчителювання в школі, аспірантура з журналістики та викладання в університеті.
Блогерка каже, що в школі чи університеті викладання завжди обмежується програмою, якої вчителі повинні дотримуватися та вкладатися в певну кількість годин. «Я ж хотіла більше говорити про те, що мене дуже цікавить і залишається поза межами програми», — ділиться Ірина Побідаш.
Тому у 2021 році вона наважилася опанувати Instagram, адже хотіла бути на одній хвилі зі своїми студентами. Згодом вирішила використовувати цю соцмережу й для власної роботи.
Ірина Побідаш викладає своїм студентам з університету під час дистанційного навчання. Фото надала героїня
Тоді переважно були букблогери, які говорили про літературні новинки чи сюжети, а Ірині ж хотілося розповідати про літературу загалом.
З візуальною частиною підсобила подруга та колега Ніка, яка спершу допомогла опанувати Instagram, а потім зацікавилася проєктом сама, тому жінки досі працюють разом.
«Блог починається тоді, коли тебе читають рідні, близькі та друзі. Після перших дописів якось я прокинулася та побачила багато репостів від студентів, які мене там знайшли. Було дуже приємно, що вони мене підтримували та раділи, що я зайшла в їхній простір. І досі підтримую контакт зі своїми колишніми студентами чи учнями», — розповідає Ірина Побідаш.
Створила блог про літературу простими словами для всіх
У своєму блозі Ірина Побідаш розповідає про літературу майстриням, айтівцям, режисеркам, домогосподарям, науковицям чи спортсменам — серед підписників є різні люди з різними вподобаннями, але їх усіх об’єднує любов до книги.
Коли блог Ірини ще був маленький, то разом з читачами вона влаштовувала літературні квести на весь тиждень, завдяки яким можна було дізнатися багато цікавого про письменників того, чого не чули в школі. Люди й досі пишуть з проханням повторити ці квести.
Ірина завжди хотіла, аби більше людей захоплювалися літературою та читанням. Фото надала героїня
«Instagram став для мене майданчиком для впізнаваності та дав мені можливість знайомитися з різними людьми, які часто запрошують вести лекції, писати вступні статті, редагувати чи модерувати якісь заходи. А я за будь-який літературний чи культурний двіж. Колись уявити не могла, що познайомлюся з онукою Алли Горської, а вона запросить мене модерувати книгу, яку видала!» — захоплено розповідає Ірина.
У майже 50 вирішила дозволити собі робити тільки те, що приносить задоволення
У свої майже 50 років Ірина, яка понад 20 років працювала в університеті, якось вранці пішла на роботу викладачкою, а вийшла з трудовою книжкою та заявою про звільнення. Це не було якесь спонтанне рішення, й жінка йшла до цього не день і не рік. При цьому вона називає викладання наркотиком і каже, що з нього дуже складно «зіскочити».
«Мені дуже подобалося спілкуватися з молоддю та викладати, проте про звільнення мене змусила подумати одноманітність і те, що я вже вичерпала для себе цю сторінку. Мені хотілося розвитку та нових викликів. Викладання нелегке — ми не лише читаємо книги та плануємо цікаві активності. Це робота, яка потребує постійної залученості», — ділиться Ірина.
Ірина проводить лекцію у своїй домашній саморобній студії — з роздруківками й телефоном зі штативом.Фото надала героїня
Ірина дуже любила своїх студентів, колег і саме викладання, проте не хотіла робити монотонну роботу. «Оскільки роки крапають, а життя кінечне, то я спитала себе, як хочу провести свої останні десятиліття, і чи можу дозволити собі займатися чимось не вимушено, а з творчою насолодою. А я ще втратила чоловіка, важко захворіла моя мама, і коли ми бачимо, як згасає життя рідних людей, то більше переосмислюємо, як хочемо жити та що мати від цього життя», — стверджує філологиня.
Пішла з освіти, але освіта з неї — ні
Ірина ділиться, що дуже любить Григорія Сковороду та його ідею «сродної праці». Коли вступила в університет, то думала, що ніколи не викладатиме, але згодом полюбила роботу з молоддю й те, який мала вплив на своїх студентів. І це не тільки про літературу.
У своєму блозі Ірина Побідаш не лише розповідає про книги просто, але й сама багато вчиться, аби пропонувати людям все більш цікаві вебінари, лекції, курси. Перший досвід співпраці для неї відбувся з командою Prometheus.
Ірина Побідаш під час запису професійного подкасту. Фото надала героїня
«Мене дуже надихає, коли підписники пишуть, що завдяки моїм розповідям і дописам вони дізналися про літературу більше, ніж під час навчання в школі», — розповідає блогерка.
Усі свої курси та лекції Ірина створює так, аби люди з них вийшли не лише з емоціями, але й з новими знаннями, які зможуть їм допомогти в житті.
Захоплення Шекспіром, Шевченком і «Жовтим князем»
На питання, які книги вплинули на неї, Ірина Побідаш каже, що кожна книжка впливає на нас і виробляє наш смак, навіть якщо нам здається, що вона нецікава.
«Якщо людина прочитала три книжки — першу, синю й про колобка, то, звісно, рівень пізнання в неї один. Якщо тільки міфи Давньої Греції, то це тільки перший рівень пізнання античності. Але що більше читає, то кращим стає літературний смак», — стверджує Ірина.
Одним з найвеличніших драматургів блогерка вважає Шекспіра. З української ж літератури Ірина захоплюється творами Шевченка. Її бабуся часто співала пісні, які жінка вважала народними, а це були вірші з «Кобзаря». А ще вразив Іван Багряний з твором «Чому я не хочу вертатися до СРСР», адже вона читала його на початку 90-х, коли про це мало хто говорив. Своєю естетикою Ірину приголомшив Коцюбинський, а ще Хвильовий, Підмогильний, Стефаник, Семенко.
У житті Ірину завжди супроводжує велика кількість книг. Фото надала героїня
Особливий вплив на жінку мав «Жовтий князь» Василя Барки — твір про Голодомор, який пережила бабуся Ірини. Бабуся назвала цю книгу просто «хорошим текстом», бо більшість з тих подій пережила сама. Тому ще тоді блогерка зробила для себе висновок, що історії мають різний вплив на різні покоління.
Щодо творів, які багато хто читав, але Ірині вони не подобалися, то це переважно російська література. А ще блогерка не в захваті від Гоголя й не розуміє, чому діти мають його вчити в школі, адже його позиція — поганий приклад для молоді. І не любить «Чорну раду» Пантелеймона Куліша.
«Я розумію, що цей твір важливий для літератури, але він мені не зайшов. Обираючи між Кулішем і Шевченком, я б пішла на зустріч до останнього послухати, як він читає вірші», — ділиться Ірина.
Художня література як терапія, сила та відпочинок
Ірина каже, що читання художньої літератури зараз, у такий складний час, може бути терапією. На початку вторгнення читачі писали, що їх рятує читання або ж що вони не можуть читати взагалі. Тим, хто хоче повернутися до читання, блогерка радить починати з малої прози, аби ненадовго відволіктися від проблем.
«Хтось прочитає книги Коцюбинського й побачить красу, хтось — Шевченка чи Багряного і зрозуміє, що ще є сили для боротьби. В літературі можна знайти силу, відпочинок чи перерву. Хтось не може читати про війну, бо складно проживати ці емоції знову, а хтось навпаки знаходить для себе в цьому порятунок. Книги — як ліки, просто треба знайти для себе саме той рецепт», — ділиться Ірина Побідаш.
Ірина каже, що в літературі можна знайти силу, відпочинок чи перерву. Фото надала героїня
Жінку захоплює мистецтво, адже воно показує, що ми живі, показує нашу епоху, і саме його можна передати наступним поколінням. Тому Ірина вдячна всім митцям, що зараз продовжують працювати в Україні. А ще щаслива, що навіть зараз тут відкривають книгарні, і люди продовжують читати:
«Я раджу всім читати різну літературу, але особливо художню, бо вона дозволяє побачити людину та переосмислити життя».
Чесно та щоденно робити свою роботу
Література допомагає Ірині відчувати повноту життя, адже жінка дозволяє собі робити те, що їй дуже подобається, що її захоплює та мотивує. «Мені подобається залюблювати людей в літературу та приносити в цей світ щось прекрасне, аби бути ближчою до мистецтва», — каже блогерка.
Наприкінці вона згадує про твір Альбера Камю «Чума», в якому лікар у зараженому чумою місті оперував людей. На питання, навіщо він це робить, якщо всі приречені, герой відповів, що просто чесно та щоденно робить свою роботу.
Завдяки літературі Ірина Побідаш відчуває повноту життя. Фото надала героїня «Свого часу ця цитата мене дуже зачепила. Коли складні часи, є багато місця для паніки, смутку та внутрішньої трагедії. Але, попри все, нам просто варто чесно виконувати свою роботу й цим доводити, що наша країна є і буде, і що все завжди можна змінити, незалежно від віку чи свого становища», — підсумовує Ірина Побідаш.
Іще пʼятеро цивільних, які були захоплені на території Білорусі та позбавлені свободи: Микола Швець, Наталія Захаренко, Павло Купрієнко, Людмила Гончаренко та Катерина Брюханова. Усі вони вже звільнені та вдома – в Україні.
«Дякую кожному й кожній, хто допомагав! Дякую нашій команді, яка займається звільненням полонених. Хочу відзначити також зусилля Ватикану заради того, щоб повернути додому цих людей», – написав Зеленський.
Нагадаємо, з російського полону в Україну вдалося повернути ще 75 військових.
Він зовсім не боїться людей, підходить поїсти з рук, і… зробити контент для власного тіктоку! Знайомтеся: це дикий олень Борис — улюбленець селища Зарічне на Рівненщині!
«Наша зірка, який ходить по Зарічному, як в себе дома, як кажуть», — кажуть про нього.
Історія
Шість років тому лісник Руслан купив однорічного Борьку, аби розводити у районі оленів шляхетних. Борис став єдиним самцем серед 11 олениць, що вже мешкали в господарстві Зарічного. І встиг дати аж два покоління, поки не сталася подія, через яку усіх оленів відпустили у дикий ліс. Три роки тому до вольєру пробрався вовк та загриз одну з олениць. Аби це не повторилося, Руслан випустив усіх тварин до лісу.
А менш ніж за рік один з них повернувся. Це був Борис! Відтоді вільний олень часто гуляє по Зарічному та навідується до людей. Звісно, хтось ставиться до нього з осторогою, хтось — незадоволений, що Борька, буває, обгризає місцеві деревця. Однак у більшості мешканці полюбили оленя та підгодовують його. І він приходить до них знов.
Борис настільки полюбився місцевим, що вони створили його тікток! Розповідають про життя оленя та ведуть трансляції з ним. Відео з Борисом несуться мережею та підкорюють серця українців вже і за межами Рівненщини.
«Борьку вже побачило стільки людей, і нам уже писали, що він уже не тільки ваш, він уже український», — каже Надія Вишневська, мешканка Зарічного.
Для учнів 8-11 класів підготували 39 аудіоуроків з тестами з української літератури у форматі подкастів, що рекомендовані для прочитання упродовж літніх канікулів.
Про це повідомили в ГО «Смарт освіта», що реалізує проєкт «Вчися вухами».
«Задали на канікули читати стоси книг з української літератури? Маємо крутезну добірку творів у форматі подкастів від проєкту «Вчися вухами», яка полегшить літню підготовку», — сказано у повідомленні.
Зазначено, що середня тривалість одного аудіо — 20 хвилин, і їх можна використовувати як під час читання, щоб краще розуміти твір та розібрати його, так і для підготовки до заняття під час навчального року: щоб пригадати сюжет твору та характеристики персонажів.
Загалом на сайті викладено понад 400 аудіоуроків для 6-11 класів із всесвітньої та історії України, громадянської освіти, української мови та літератури.
Нагадаємо, що в Києві знімають документальний фільм про відновлення ветерана війни.
