Володимиру всього 21, а в нього за плечима майже три роки служби, фронтовий досвід сапера, оператора дронів і командира відділення. Через миролюбність чоловік отримав позивний Вільфрід, яке згодом скоротили до Віллі.
Сьогодні він — частина команди FLCN SQUAD, яка впроваджує роботизовані рішення на фронті, щоб зберегти якомога більше життів наших захисників.
Як бойовий досвід перетворився на інженерну місію, читайте в матеріалі ШОТАМ.
Володимир «Віллі»
член команди FLCN SQUAD
З першого ж дня я відчув, що маю бути на фронті
На момент повномасштабного вторгнення мені було 17. Хоча був ще непризовного віку, відчув, що маю бути на фронті. Це не було рішення «головою» — скоріше інтуїція, щось внутрішнє. Тільки-но в березні мені виповнилося 18, я пішов у військкомат. Щоправда, там одразу відмовили: «Ти ще малий, досвіду немає, строкову не проходив. Іди додому — в тебе все життя попереду».
Мене це не зупинило — я почав їздити по частинах, звертався в різні ТЦК, але всюди отримував відмову. У квітні натрапив на інформацію про набір в один з бойових підрозділів. Пройшов співбесіду, вишкіл, зрештою за місяць став до строю.
Було страшно, я часто відчував виснаження, іноді був невпевнений у своїх силах. Рідні дізналися про моє рішення вже постфактум і були шоковані. Але я ні про що не шкодую — знаю, навіщо туди пішов, тож упевнений, що мій вибір тоді був правильним.
Спочатку було не до роботів
Я служив у кількох підрозділах Сил оборони. Завдання виконував як на «нулі», так і в тилу. Це були бої в Серебрянському лісі, на Лиманському, Авдіївському, Покровському й навіть Курському напрямках.
Мені пощастило мати командирів, які не кидали мене, новачка, одразу в бій, а готували, як фахівця. Лише після серйозної підготовки я почав отримувати повноцінні бойові завдання.
А ще вони прагнули полегшити роботу завдяки технологіям. Комбат призначив мене та кількох побратимів відповідальними за освоєння наземно-роботизованих комплексів — фактично хотів перекласти частину роботи з нас на «плечі» роботів. Якщо чесно, спочатку я не дуже серйозно поставився до цієї ініціативи: мені хотілось бути ближче до «нуля», тож було не до роботів.
На вигляд це гусенична платформа, по суті — збережені життя
Моє перше знайомство з роботизованою системою відбулось у 2023 році — це був НРК «Воля». Це наземний дрон, який міг виїжджати на «нуль», доставляти вантаж і повертатися назад. Заряду йому вистачало приблизно на 10 км дороги. На вигляд це гусенична платформа, якою дистанційно керує пілот, а по суті — збережені життя солдатів.
Ми тоді мали замінувати ділянку дороги між нашими та ворожими позиціями в Серебрянському лісі — тоді якраз відбувалися активні штурмові дії противника.
На жаль, через особливості місцевості ми не змогли виконати завдання — були втрати зв’язку та технічні поломки. Але тоді моє ставлення до ідеї працювати з роботами кардинально змінилось. Період адаптації був непростий: ми тренувалися, поступово «входили в тему», бо треба було вивчити можливості техніки, а паралельно продовжували виконувати бойові завдання.
У 2024 році ми з побратимами об’єднались у спільноту FLCN SQUAD і стали розвивати роботизований напрям уже системно. Почали тоді працювати з універсальними платформами «Терміт», THeMIS, «Тарган», Foxy 1 — вони чудово допомагали нам з доставкою продуктів і боєкомплекту на позиції.
Власне, більшість завдань, які ми виконували на таких комплексах, були пов’язані з логістикою. Наприклад, на Авдіївському та Лиманському напрямках доставляли міни — нам треба було замінувати територію за нашими крайніми позиціями й перед ворожими. Під’їхати туди автівкою чи «коробочкою» (броньована техніка — ред.) було неможливо, тож виручав роботизований комплекс: відвозив усе необхідне до заданої точки, а там вже сапери забирали, скажімо так, «товар», і бралися за роботу.
Зараз побратими працюють над тим, щоб роботи могли евакуйовувати поранених і загиблих з поля бою.
Війна — це не лише про зброю
Використання роботів поступово інтегрують у Збройні сили України. Вже створили спеціалізовані підрозділи, техніку офіційно класифікували, активно тривають розробки, а військових навчають працювати з новими системами.
Утім, проблем не бракує. По-перше, наземні роботи — задоволення не з дешевих, і без серйозних інвестицій не обійтись. Крім того, відчувається брак підготовлених операторів, іноді — скепсис із боку командування, а також потужні ворожі засоби РЕБ.
У лютому 2025 року мене звільнили в запас. Я повернувся до минулого життя: знову навчаюся в університеті, знайшов роботу. Можливо, зараз я проживаю і не найкраще своє життя, але поступово повертаю собі те, що втратив під час служби. Також продовжую підтримувати побратимів і розповсюджувати інформацію про роботів.
Ми хочемо, щоб люди не боялись нових технологій. Війна змінюється, і ми маємо змінюватись разом з нею. Технології — це не розкіш, а зброя, яка допомагає зберегти життя рідних, друзів, побратимів
Роботів, з якими ми працюємо, часто створюють волонтери, модернізують «на колінці», і вони потребують постійної підтримки. Ваш донат, репост, порада або зв’язок з фахівцем може реально змінити хід подій.
І, нарешті, ми хочемо, щоб кожен цивільний знав, що війна — це не лише про зброю. Це про готовність до нового, про віру в людей і про спільну боротьбу.
Зараз ми збираємо на наземний роботизований комплекс для евакуації поранених. Мій друг Олексій Беспалов разом із побратимами відкрив банку. Номер картки банки 4441 1111 2278 1044. Також є гаманець в крипті trc20 —TW6mKiVDwqSQHXyELM4Hxc7SEu5mAixagz.
