Суспільство
«Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»
Чули колись про контабас? Це стародавній український алкогольний напій на основі бруньок смородини. Тривалий час про нього навіть не згадували, допоки Роман Пелех випадково не знайшов у закинутій хаті на Закарпатті 90 літрів контабасу та зошит із рецептом.
Йому вдалося не лише відродити забутий напій, а й налагодити повноцінне виробництво. Так, вартість контабасу може здаватися зависокою, проте це лише на перший погляд. Адже технологія виробництва потребує чимало часу, сил та зусиль. Як контабас повертається на українські полиці – в матеріалі ШоТам.
У старій хатині на Закарпатті ми знайшли скарб
Раніше ми з братом займались купівлею старих хатин: це своєрідний бізнес на Закарпатті. Проте, як правило, усі ці хати були порожні та в занедбаному стані. Допоки ми не знайшли скарб. Спершу я не здогадувався, що наша знахідка була дійсно унікальною. Але, на щастя, я паралельно працював у компанії, пов’язаній із дистрибуцією алкоголю, тому дещо розумів у цій галузі.
А знайшли ми напій під назвою контабас. У занедбаній хатині, яка не мала жодної цікавої історії, але водночас берегла у собі надзвичайну цінність. Історичний український напій, який готували здавен наші предки, утім сьогодні про нього забули. Я більш ніж впевнений, що якби це знайшов хтось інший, то просто вилив би. Ми ж подивилися, спробували, і, крім контабасу, який заклали ще у 1993 році, знайшли вино та пиво часів Австро-Угорської імперії.
А ще – старенький зошит. У ньому й прочитали, що саме знайшли. Після цього, звісно, полізли в інтернет, аби знайти якомога більше інформації: що таке контабас, як його готували, хто його пив і чому про нього забули.
Не зміг відмовитися від ідеї відновити цей напій
Насправді знайти багато інформації не вдалося. Адже напій історичний, згадок про нього практично не залишилося. Останнє, що ми відшукали, було у книзі Зінаїди Клиновецької «Страви й напитки на Україні», датованій, якщо не помиляюся, 1913 роком. Після цього контабас просто зник.
Ми підозрюємо, що це трапилося через прихід комуністів, початок колективізації та Голодомор. Безперечно, у часи Голодомору людям було не до алкоголю. Тоді йшлося виключно про виживання, адже коли в людини бракує пшениці, щоби елементарно прогодуватися, хіба хтось взагалі згадає про контабас? Так напій і забувся.
Я переконаний, що схожих напоїв багато. Таких, про які забули під впливом часу та певних обставин. Тож коли ми знайшли цей скарб – інакше це назвати не можна – спробували, поділилися між знайомими і читачами у соцмережах та побачили, що напій подобається, то питання про початок його виробництва не стояло. Я був зобов’язаний його відновити, бо це український національний напій. Я не міг не зайнятися цим. Уявіть собі, його пили наші предки, а я знайшов і просто покину? Ні.
Літр контабасу – три тисячі гривень. Це надто дорого
Найважче у виготовленні контабасу – бруньки чорної смородини. Здавалося б, Україна славиться цією ягодою, але сказати, що існує ринок чорної смородини, то ні. До того ж для контабасу потрібні саме бруньки, а їх важко і дуже дорого купити.
А все тому, що люди, які вирощують чорну смородину, не хочуть обрізати бруньки, адже це псує кущі – більше на них ягід не буде. Зрозуміло, що продавцям такий формат не пасує. Ми почали шукати альтернативні варіанти та вигадувати, як здобути таку необхідну сировину.
І нібито знайшли. Пропозиція була така: навесні купляти обрізки з кущів чорної смородини, встромлювати їх у землю, чекати на появу бруньок і збирати. Звучить доволі перспективно, правда? От тільки, як з’ясувалося, один літр контабасу за таким сценарієм коштував би більше трьох тисяч гривень. І це лише собівартість.
Ціна була космічною через кропітку працю. Обрізати бруньки з кожної палички, по-перше, довго, а по-друге, складно. Цю роботу має хтось виконувати, а будь-яка праця має обов’язково оплачуватися. І скільки ж тоді мав коштувати літр напою? Не думаю, що це ціна, яка б влаштувала людей і залишила наш контабас на полицях.
Ми знайшли постачальника бруньок
Тому ми пішли іншим шляхом. Я розмістив оголошення у районних центрах України про те, що ми скуповуємо бруньки чорної смородини. Спершу – за 300 гривень, але ніхто не відгукнувся, потім – за 600, і знову нуль реакції. І лише коли ми підняли вартість до 1000 – нарешті отримали відповідь.
Нам почали надсилати перші бруньки. Згодом ми знайшли людину, яка самостійно їздила селами, скуповувала бруньки дешевше, а нам продавала дорожче, але великими партіями. Нам це підходило, оскільки за адекватну ціну ми отримували багато бруньок. Для того, щоб їх зберігати, ми придбали спеціальні морозильні камери і почали поступово робити контабас.
Перший час усе відбувалося у домашніх умовах, але нас не влаштовувала кількість, яку ми виготовляли. Якщо змогли зробити і продати три пляшки – вже добре. Так ми прийшли до того, що час відкривати власний цех з виготовлення українського історичного напою.
Контабас? У ДСТУ немає такого напою
Але сказати простіше, ніж зробити. Це ми з’ясували трохи згодом – якраз після того, як майже вийшли на фінішну пряму. На відкриття цеху ми витратили близько року часу і приблизно мільйон гривень. Попри два закони, які суперечать один одному, надскладні умови та фінансові витрати, я робив усе можливе, аби цех запрацював. Та все ж через певні складнощі, які не буду озвучувати, проєкт, на жаль, довелося закрити.
Нам не вдалося відкрити власне виробництво, тож ми звернулися до компанії «Златогор». Вони мали власний завод, який вже працював та був готовий допомогти нам зі створенням контабасу. І це було значно простіше, адже вони вже мали всі умови згідно ліцензії на оптовий продаж алкоголю. Нам потрібно було лише відкрити цех на їхніх потужностях, що ми й зробили.
Цікавий факт про напій: коли ми взялися за виготовлення та реєстрацію, у податковій нас змусили вказати, що контабас – це настоянка, адже такого слова у переліку ДСТУ просто не існує. Хоча контабас – це далеко не настоянка. Натомість коли я хотів запатентувати слово «контабас», щоб використовувати саме його, мене запевнили, що воно вже існує, і це – напій. Але вказати це на самій пляшці не дозволили. Чому? Питання залишається риторичним, а водночас – доволі кумедним.
Знайшли рецепт у старому зошиті і вдосконалили його
Виробництво контабасу – справа не з легких. Я не розповідатиму усі подробиці, нехай вони залишаться нашим секретом, але основними моментами поділюся. Отже, з самого початку потрібно настояти напій на бруньках чорної смородини – від чотирьох до шести тижнів. Важливий момент: цей процес триває з доступом світла, але без доступу повітря.
Після цього бруньки необхідно витягнути і дати напою настоятися ще орієнтовно від п’яти до семи місяців – вже з доступом повітря, але без світла. Тут вже все залежить від самих бруньок, вологості, пори року і ще низки факторів. За цей час напій якраз набирається свого індивідуального кольору. Бо коли тільки-но виймаєш бруньки, контабас ще прозорий, а потім відбуваються певні хімічні процеси і колір поступово змінюється.
Основи рецепту ми знайшли в тому самому старому зошиті, ще дещо прочитали у книзі Клиновецької. Утім дещо своє ми таки додали. Наприклад, після того, як напій настоюється протягом п’яти чи семи місяців, ці ж хімічні процеси, що змінюють колір, можуть провокувати осад чи помутніння напою.
Тоді ми проводимо холодну фільтрацію. Тобто залишаємо контабас на п’ять днів у спеціальному місці, де температура сягає мінус 14 градусів. Далі фільтруємо – і контабас готовий. Довго, складно, дорого, але це точно вартує того, щоб відновити історичний український напій і… назвати його просто настоянкою. Ну, знаєте, тоді і віскі можна назвати звичайною настоянкою на дубових бочках.
Контабас пахне поверненням до рідного українського села
Факт про контабас, який вражає: скільки б людей його не куштувало, всі кажуть, що цей напій не схожий на жоден інший. Є люди, яким він подобається, є ті, кому ні, але однозначно смак зацікавлює всіх, хто куштує контабас. І це дійсно так, бо це унікальний напій. Це не віскі, не коньяк. Це контабас.
Якось мені навіть сказали, що контабас пахне поверненням до рідного українського села, туди, де бабуся каже йти та зрізати смородинові кущі. Приємно розуміти, що навіть запах контабасу додає певної ностальгії, а що вже тоді казати про смак.
Завдяки брунькам чорної смородини напій стає доволі маслянистим, адже бруньки віддають йому свої масла. Він довго стікає і зберігає післясмак. Щонайменше п’ятнадцять хвилин ви будете відчувати контабас навіть після маленького ковточка, а багато пити і не потрібно. Контабас – це про насолоду та відчуття, а не про пиття до безтями. Можу точно сказати, що після контабасу віскі смакує наче самогон.
Контабас варто принаймні спробувати
Перед початком повномасштабної війни ми тільки почали виходити на ринок. Встигли долучитися до кількох ресторанів та почали потрохи рекламувати напій. Після 24-го лютого я пішов на війну і, звісно, увесь процес став на паузу, допоки я не отримав поранення і не вийшов у запас.
Повернутися у стрій я не зміг, тож знову настав час контабасу. Ми почали працювати, виробляти, постачати і навіть зайняли подарункову нішу. Тому що контабас – це не дешевий напій. Його варто купувати й дарувати принаймні для того, щоб спробувати справжній історичний український алкоголь, який пили наші предки.
Наразі ми очікуємо на певну зміну у законодавстві, за яку, я сподіваюся, проголосують у парламенті, і це дасть нам можливість таки відкрити власний цех для виробництва контабасу. Крім того, ми намагаємося створити ще кілька варіацій напою.
Наприклад, «Контабас Дуб», настояний у дубовій бочці, і «Контабас Дим», настояний у бочці з-під димного віскі. Поки що це лише розробка, але, гадаю, найближчим часом такі смаки українського історичного напою також з’являться. А отже, всі охочі зможуть їх спробувати, аби нарешті дізнатися, що ж таке контабас.
11-річний Єнс із Данії зібрав понад 34 тисячі данських крон для дітей з України, які втратили свої домівки. Хлопчик виготовляє власні вироби з бісеру та продає їх.
Про це повідомила міністерка економіки України Юлія Свириденко.
Єнс виготовляє синьо-жовтих великодніх курчат із бісеру. Торік хлопчик зібрав 28 тисяч крон. За 2025 рік він уже встиг зібрати шість тисяч крон, а благодійна організація KOLO Nordic подвоїла цю суму до 12 тисяч крон.
Очільниця міністерства написала про бажання Єнса допомогти українським дітям:
«Хлопчик побачив у новинах, як багато дітей в Україні втратили свої домівки, і сказав мамі: “Що ми можемо зробити?”. Мама відповіла: “Творити добро!”. У свої 11 він показує світові, що щедрість духу не має віку».
Читайте також: Анджеліна Джолі підтримала 14-річну дівчину, яка постраждала від атаки росіян (ФОТО)
Також завдяки міністру підприємництва Данії Мортену Бьодскову, який організував зустріч із Єнсом та його батьками, Юлія Свириденко мала змогу подякувати хлопчику за його роботу.
Нагадаємо, що Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка Юлії Свириденко
Американська акторка Анджеліна Джолі поспілкувалася з 14-річною Поліною, яка дістала тяжкі поранення внаслідок російського удару по Харківщині. Акторка також передала Поліні записку зі словами підтримки.
Про це повідомили в UNITED24.
Поліна отримала тяжкі поранення в лютому 2025 року в Ізюмі. Зараз дівчина проходить лікування в дитячій лікарні «Охматдит». Найбільша мрія дівчини — знову ходити. Їй допомагають у цьому українські лікарі.
Також дівчина розповіла психологам, що вона дуже хотіла б зустрітися з Анджеліною. До втілення цієї мрії Поліни долучилися в UNITED24. Американська акторка поспілкувалася з Поліною онлайн. Разом із цим дівчина отримала від Анджеліни Джолі записку зі словами підтримки та побажаннями залишатися сильною.
Читайте також: «Ви надихнули весь світ!»: Барбра Стрейзанд закликала підтримувати українських медиків (ВІДЕО)
Нагадаємо, що принц Вільям зустрівся з українськими дітьми у школі в Естонії.
Фото обкладинки: Harald Krichel
«Нова пошта» 26 березня нагородила українських волонтерів, благодійні фонди та громадські організації відзнакою «Варті». Її отримали 12 переможців голосування серед українців. Також компанія визначила 21 організацію, що найбільше доклалися до підтримки українців через гуманітарні відправлення.
Про це повідомили в «Новій пошті».
Хто здобув відзнаку «Варті»
До голосування за переможців долучилися понад 55 тисяч українців. Загалом відзнаку отримали 12 людей та організацій, які працюють у різних сферах.
77-річний Григорій Янченко переміг у номінації «Найстарший волонтер», також відомий як Дядя Гриша. Під час окупації Херсона він вирушав у людні місця з прапором України на кріслі колісному та з увімкненим гімном. Зараз він живе у Запоріжжі, але рідко буває вдома — подорожує містами України, збираючи кошти для військових. Відзнаку Дяді Гриші вручили у Кропивницькому під час чергового збору.
Наймолодшими волонтерками стали 6-річна Олександра та 4-річна Кіра з Харкова. Саша вже отримувала нагороду «Варті» рік тому. Тоді організатори підготували для неї сюрприз — вона побачила батька-військового, якого ненадовго відпустили зі служби. Через місяць чоловік загинув на фронті. Попри втрату, дівчинка разом із подругою продовжує допомагати ЗСУ, вона збирає кошти на маскувальні сітки, турнікети та автівки. Вона отримала відзнаку у річницю загибелі батька.
За технологічність у волонтерстві відзнаку отримав Сергій Стерненко — автор безперервного збору «Русоріз». Стерненко також регулярно демонструє, як FPV-дрони працюють на передовій.
За креативний підхід нагородили блогера з Миколаєва Юрія Степанця, який нині мешкає в Одесі. Він є найвідомішим в Україні коміком на кріслі колісному та ініціатором «неходових зборів» для військових. Волонтер часто наголошує: не всі можуть воювати в ЗСУ, але кожен, попри втому й втрати, здатен бути для ЗСУ на своєму місці.
Читайте також: Волонтеру Фумінорі Цучіко зареєстрували місце проживання в Харкові
За евакуацію нагородили Катерину Андреєву, яка разом із військовими рятує поранених захисників із прикордоння Сумщини та Курщини. Вона також вивозить мирних жителів і покинутих тварин з-під обстрілів. Свою відзнаку Катерина присвятила батькові, який віддав життя за Україну. За медичну допомогу військовим українці висловили вдячність парамедикам з «Госпітальєрів», які врятували тисячі життів, а за підтримку жінок — руху VETERANKA.
Разом із цим відзнаку отримали:
- всеукраїнська благодійна організація Ukrainian Food Foundation за підтримку ВПО;
- Олександр Мізерій за культурний розвиток. Він є лідером гурту «Смерека» з Вінниччини та волонтером, який вже відіграв понад 350 благодійних концертів і зібрав понад 4 мільйони гривень для ЗСУ;
- Андрій Бурахович за допомогу армії своїми руками. Андрій — механік, який майже цілодобово ремонтує автівки для фронту і вже відремонтував понад дві тисячі машин;
- благодійний фонд «Діти героїв» за психологічну допомогу понад 12 тисячам дітей, які через війну втратили одного або обох батьків;
- Анастасія Слюсар — лідерка фонду, який допомагає дітям, зокрема на прифронтових територіях.
«Попри втому, труднощі й втрати, волонтери продовжують рухатися далі — підтримують тих, хто цього потребує, і знаходять нові способи допомагати. Це про людяність, небайдужість і неймовірну силу. Вони працюють не заради відзнак, а просто тому, що не можуть інакше. Ми дякуємо кожному й кожній та завжди будемо поруч», — розповіла співзасновниця «Нової пошти» Інна Поперешнюк.
Переможці за обсягами гуманітарних вантажів
Організатори відзначили 21 організацію та фонд, що найактивніше користувалися послугами «Гуманітарної Нової пошти». Переможців обирали за найбільшими показниками кількості та ваги відправлень, категорії допомоги та її системність. «Нова пошта» відзначила:
- благодійні фонди «На Хвилі» та «Рій» («Допомога армії»);
- благодійні фонди «Медицина Херсонщини» та «Лелека-Україна» («Медична допомога»);
- благодійні організації «Українські сестри та кідфрендлі» та «Співдружність України» («Допомога дітям»);
- громадську організацію «Покликані жити» та благодійний фонд «Летс Хелп» («Допомога людям старшого віку»);
- благодійні організації «З теплом у серці» та «Європейські традиції доброчинності» («Допомога людям з інвалідністю»);
- «Бахмутське товариство захисту тварин “ЛАДА”» та благодійний фонд «Разом добра сила» («Допомога тваринам»);
- громадські організації «Добробат» та «Б50» («Відновлення житла та добробуту»).
- благодійна організація «Громадянин» та громадська організація «Джуніорс» («Спорт та реабілітація»);
- благодійний фонд «Щаслива лапа» («Лідер серед вантажних перевезень);
- міжнародний благодійний фонд «Небайдужі» та громадська організація «Свідомі кияни» («Найбільша кількість відправлень гуманітарного вантажу»).
Разом із цим у номінації «Навігатор допомоги» перемогли Юлія Кудрик й Оксана Миколюк за активне консультування й онлайн-супровід щодо перевезення гуманітарних вантажів.
Як вручали нагороди
Відзнаку вручали місцеві активісти, блогери, лідери думок, представники «Нової пошти», а також люди, які раніше отримували допомогу від волонтерів-переможців.
Про відзнаку «Варті»
«Варті» — це щорічна відзнака для волонтерів від «Нової пошти», яку заснували у 2022 році. Її започаткували для того, щоби підкреслити внесок українських волонтерів і благодійників.
Нагадаємо, «Нова пошта» розробила сервіс для ефективнішої доставки посилок.
Раніше ми писали, що UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії.
Фото: «Нова пошта»
