Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Рецепт знайшли практично випадково». Як подружжя з Києва відродило сухе варення – старовинний столичний смаколик

Опубліковано

Ця історія подружжя Ярослава та Світлани Семенців, які 15 років тому відшукали у маленькому букіністичному магазині книгу зі старовинними рецептами. Саме з неї почалася історія відродження забутих київських ласощів, що були одним із символів столиці. 

Утім знадобилася книга не одразу. Лише кілька років потому, намагаючись відшукати рецепт сухого варення, подружжя вирішило уважніше вдивитися у те видання. І це спрацювало! Ярославу та Світлані залишалося лише дещо модернізувати рецептуру та запустити затишне сімейне виробництво. Свою історію пара розповіла ШоТам.

Ярослав Семенець

Співзасновник сімейного бренду «Київське сухе варення»

Випадкова невипадковість у книжковій крамниці

Наша історія почалася з далекого 2008-го року. Моя дружина обожнює книжки, не просто читає, а дійсно любить і колекціонує. На той момент її домашній бібліотеці бракувало книжки «Подарунки молодим господиням» Олени Молоховець. Це доволі стареньке видання, яке вперше вийшло ще у 1861-му році. 

Дружина шукала цю книжку, але до того неочікуваного повороту долі їй не щастило. Одного разу Світлана завітала до невеличкого букіністичного магазинчику, який і досі працює на вулиці Євгена Чикаленка (колишня Пушкінська) в Києві. Вона роздивлялася книжки, щось приглядала і раптово побачила знайому обкладинку. 

Стареньку, таку, що бачила це життя, книжку. Але це була саме та книга. Звісно, не першого видання, а перевидання 1912-го року. Та це було не так важливо, адже вона дивилася саме на ту книгу, яку давно хотіла здобути для своєї колекції. Утім омріяна книга виявилася заброньованою та й коштувала захмарних грошей – 300 доларів. 

Ярослав та Світлана Семенці.

Хіба твоя мрія не може коштувати 300 доларів?

Пригадую, дружина вийшла з магазину, сіла в машину і зателефонувала нашому знайомому, який розумівся на старовинних та антикварних речах. Світлана розпитала його про цю книгу, рік випуску і вартість. Сказала, що це була її мрія, яка виявилася надто дорогою, ще й заброньованою іншою людиною. 

А знайомий відповів: «Хіба твоя мрія не може коштувати 300 доларів?». «Може», – подумала Світлана і повернулася до магазинчику. На щастя, бронь «злетіла»: ніхто не приходив до крамниці і не відповідав на дзвінки. Тобто все складалося так, наче це була доля. Моя дружина мала купити цю книгу. І вона її купила. 

Знаєте, вже зараз я з усмішкою кажу, що тоді «голосно промовчав» щодо вартості. Звісно, не можу сказати, що книга «Подарунки молодим господиням» просто стояла і припадала пилюкою. Ні, ми піддивлялися там деякі рецепти, робили настоянки, щось пекли, але не вдивлялися у кожну сторінку. 

Сухе варення з гарбуза

«Якщо Подолом лине запах абрикос, то Балабухи роблять сухе варення»

Так продовжувалося до 2016-го року. Книга стояла на полиці, а ми займалися своїми справами. Допоки сімейний бізнес не закрився, а ми не залишилися без роботи. Тоді почали розмірковувати, чим зайнятися і куди подіти вільний час. 

Ідея не змусила себе чекати. Ми згадали про давно забуте київське сухе варення. Хтось щось про нього чув, але вже давно не бачив і, звісно, не куштував. Разом зі Світланою ми пройшлися музеями Києва, звернулися до києвознавців і зрозуміли, що інформації обмаль. Її майже немає. 

В одному з музеїв ми побачили навіть вітрину зі смаколиками, які колись були популярні у столиці. Утім і там нічого схожого ми не знайшли. Так шукали, знаходили якісь крихти про історію цих ласощів, але, на жаль без подробиць. Дізналися й про те, що у Києві десь у ХІХ сторіччі на Подолі була садиба родини Балабухів, які виготовляли київське варення. І в той час, і задовго до нього це було візитівкою міста. «Якщо Подолом лине запах абрикос, то Балабухи роблять сухе варення». 

Цікавий факт. Історики кажуть, що раніше вважалося: «Сухе варення не привіз – у Києві не був». Київське сухе варення було одним із трьох символів міста, які завжди брали з собою. Крім ласощів, везли також воду зі святих джерел та ікони з монастирів. 

Книга чекала вісім років, аби розповісти свої таємниці

Історія – історією, а от де ж ми знайшли рецепт того київського сухого варення? Звісно, у книжці, яка увесь цей час стояла на поличці в бібліотеці моєї дружини. Як з’ясувалося, у «Подарунках молодим господиням» Олени Молоховець була купа нотаток про те, як готувати це варення. 

Ось так ми і повернулися до книги, яку Світлана випадково купила у букіністичному магазинчику на тодішній вулиці Пушкінській, що в Києві. Вона чекала вісім років, аби розповісти нам свої таємниці. Коли ми врешті прочитали і відшукали те, що було потрібно, – вирішили спробувати. 

Удома. На кухні. До речі, ані я, ані Світлана ніколи не займалися жодною справою, пов’язаною із продуктами на професійному рівні. Тобто про харчову промисловість ми не знали абсолютно нічого. Однак, погодьтеся, про сухе варення згадали, книжку купили, рецепт знайшли – як можна не спробувати приготувати? 

Не витримав і подарував дружині сушарку

Почали пробувати. Щось виходило краще, щось – гірше. Тоді подумали, що варто порадитися зі знайомою, яка має чималий авторитет у харчовій науці. Вона сказала: «Ви божевільні. Записуйте». Підказала нам чимало деталей, які згодом ми використали у своїх спробах приготувати сухе варення. 

Тут треба відзначити, що робота вдома потребує певних кропітких процесів. До того ж сушити варення у духовці, можу сказати, ідея погана. Виходить геть не те, що потрібно. Ми шукали різні варіанти, пробували різну сировину та врешті я подарував коханій професійну сушарку. 

Пригадую, як її «заперли» на четвертий поверх, зайнявши купу місця. І почалося. Цукор – мішками, ліфта немає. Але сушарка професійна – пищить, коли потрібно змінювати режим чи закінчився якийсь процес. Треба йти, перемикати, вмикати чи вимикати, а це може трапитися і серед ночі. Але результат точно виправдовував ті зусилля. 

Колись такі ласощі робила чиясь бабуся

А що далі? Ось ми з дружиною наробили смакоти, та що з нею робити? На щастя, донька підкинула ідею: спробувати себе на фестивалі. У той час вона якраз приєдналася до команди першого у Києві вегетаріанського фесту й запросила нас взяти участь із нашим сухим варенням. 

Ми погодилися і вперше побачили, що людям подобається те, що ми робимо. Неймовірно потішила нас одна ситуація. До стенду підійшла жінка, спробувала наше варення і зізналася, що схожі ласощі робила її бабуся. 

Сухе варення на одному з перших фестивалів

Так ми відчули, що на правильному шляху. Смачно, корисно та історично. Та попри це доволі складно у приготуванні. Багато на четвертий поверх без ліфта не затягнеш, а якщо й затягнеш – вся квартира має бути присвячена сировині та сушарці. Тож нам цей варіант не пасував. Ми вирішили, що слід шукати приміщення, де можна розгорнути маленьке виробництво з відродження київського сухого варення. 

Готуємо так, як готували сухе варення задовго до нас

Спасінням для нашого гаманця стала Київщина. Тут ми знайшли приміщення, яке задовольняло наші потреби. Орендували, закупили все необхідне для приготування – і розпочали процес. 

Важливий момент полягає у тому, що ми залишили рецепт майже без змін. Тобто готуємо так, як готували сухе варення задовго до нас. Крім того, що ми трошки його модернізували. Але навіть фрукти та овочі для чистимо самостійно. Байдуже, яка кількість, це завжди робиться вручну, без механізації. 

сухе варення від бренду КСВ

Решта – за рецептом. За час, поки функціонує наше виробництво, ми спробували вже чимало смаків. Не лише фрукти, а й овочі, навіть робили сухе варення з пастернаку. Ми експериментуємо і постійно знаходимо, чим здивувати поціновувачів наших ласощів. Можна було б сказати «цукатів», але цукати – це сушені фрукти, а сухе варення – геть інша історія. 

Найцінніше – це подяка з фронту

Київське сухе варення – це про різноманіття смаків, історичну цінність та відродження символу столиці. За роки ми чули багато приємних слів про наш продукт, але нині найцінніше – подяка з фронту. На початку повномасштабного вторгнення ми зупинили виробництво, адже це було небезпечно. 

Трохи з часом, коли з’явилася можливість повернутися до роботи, ми це зробили. Усе, що могли, – передавали українським захисникам, знаючи про потребу у корисних смаколиках. А сухе варення якраз і є тими корисними ласощами, які часто опиняються у руках наших армійців. А нам щоразу – ніби вперше – приємно чути, що їм подобається. 

Ми не плануємо розширятися чи виходити на експорт, адже це потребуватиме геть іншої віддачі та переналаштування всіх процесів. Ми хочемо залишити все без змін і якомога частіше розповідати про наш продукт. Аби всі, хто завітав до Києва, знали, який сувенір варто привезти з собою. Адже хто сухе варення не привіз – у Києві не був.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі