Суспільство
«Реставрація або як хатинка прабабусі ожила знову»: історія жінки, яка відновлює село і береже культурну спадщину
Олена Присяжнюк народилася і виросла у селі. Найтепліші дитячі спогади Олени пов’язані з прабабусею, її борщем і піччю у хаті-мазанці. Понад десять років жінка присвятила себе сімейному бізнесу, допоки не взялася відновлювати хатину прабабусі в рідному селі.
Реставрація захопила Олену і вона придбала ще кілька хатин, щоби продовжити займатися відновленням та збереженням української спадщини. Водночас жінка започаткувала тематичний блог про власний досвід реставрації і популяризацію українського села.
Про ідею відновити хату прабабусі, любов до рідного села, мрію про власний хутір і розвиток екотуризму Олена Присяжнюк розповіла для ШоТам.
Олена Присяжнюк
Реставраторка хатинок-мазанок
Прабабуся залишила після себе хатину, піч і теплі спогади
Ніколи не думала, що розумітимуся на тому, де просів фундамент старої хати і як це виправити. В дитинстві я мріяла стати лікарем, потім думала працювати у судовій системі, а в реальності отримала освіту менеджера зовнішньої економічної діяльності і управління персоналом.
Згодом вийшла заміж і працювала в сімейному бізнесі свого чоловіка – керувала готелем та рестораном, а ще відкрила власний секонд-хенд. Цим я займалася протягом 10-ти років, доки не усвідомила, що моїй душі кортить геть іншого, але я ще не знала чого.
Я часто згадувала про своє дитинство, левову частку якого я проводила з бабусею і прабабусею. Усі мої найтепліші дитячі спогади пов’язані саме з прабабусею – який надзвичайний борщ вона готувала і як я спала на печі в її хаті. Думаю, ці спогади і наштовхнули мене на те, що я можу спробувати реставрувати старі хатини, щоби відроджувати те, що встиг поглинути час.
Шукала не хатину, а спогади дитинства
Першою відреставрувати оселю своєї прабабусі я не здогадалася і вирішила придбати іншу хатинку в рідному селі Жабокричі, що на Вінниччині. На огляд однієї з хат, зі мною пішла моя бабуся, яка довго відмовляла мене від покупки і переконувала взятися за дім, який дістався мені у спадок.
Коли я все ж подивилася хату, яку продавали, то не відчула того, що ж мене так тягнуло до реставрації. І врешті я зрозуміла, що шукаю не хату, а спогади з дитинства, які заховались в будинку прабабусі. Я прагнула відновити те тепло, яке зігрівало у дитинстві і той самий борщ на прабабусеній печі.
За реставрацію я взялася у 2020му році. На щастя, я встигла закінчити до того, як померла сестра прабабусі, адже вона так хотіла побачити відновлену хату. А вдалося тому, що в самій хатині час завмер на п’ятнадцять років, залишились всі меблі, штори, карнизи, скриня, тому мені не треба було нічого купляти і витрачати на це дорогоцінний час.
Реставрація – це довгий і не простий процес
Згодом я почала вести блог у соцмережі і розповідати про реставрацію. Спершу думала, що ніхто не розділить зі мною це захоплення. Втім з’ясувалося, що це доволі цікава тема для багатьох і після того, як я показала маленький шматочок роботи, мені почали писати люди і розпитувати про процес.
Відтоді я веду тематичний блог про реставрацію хатинок в селі та намагаюся популяризувати цю справу. На відновлення прабабусиної хати пішов рік. Реставрацію я почала з підмурування будинку, адже він сильно просідав, там не було сильного фундаменту. Далі – довелося змащувати всі тріщини сумішшю піску, глини та кізяка, а після цього – натирати стіни спеціальним річковим піском з глиною.
Важливий момент, цей особливий пісок нині знайти складно, але бабусі були далекоглядні і запаслися ним наперед. Наступний процес – побілка хатини всередині та знадвору. Не вапном, а білою глиною, якій я додала трохи синього відтінку. Одразу скажу, що найважче відновлювати ті місця, які просідають в хатині. В одній з них весь куток кімнати просів, тому його довелося вибивати і наново майструвати.
Скільки коштує реставрація я не знаю. Точніше, не можу порахувати і на це є приємна причина: чимало матеріалів ми мали заготовленими чи отримали в спадок. Але якщо взяти середню вартість усіх матеріалів і послуги майстрів, які роблять підмурок та присьби, то відновлення однієї хати обійдеться до двох тисяч доларів. Це без облаштування подвір’я.
П’ять хатинок і екотуризм
Остаточно я зрозуміла, що обрала правильний шлях тоді, коли мені у соцмережах почали писати охочі приїхати і пожити у відреставрованій хатині бодай кілька днів. В наш час хата-мазанка – це екзотика. Втім розділити хатину прабабусі з іншими людьми я не була готова, тому з’явилася ідея відреставрувати ще одну хатинку, там приймати гостей і розвивати екотуризм.
Ідея так сподобалася, що на сьогодні у мене вже є п’ять хатинок в рідному селі – дві повністю відреставровані та ще одна на фінішній прямій. Остання стала для мене сюрпризом – її неочікувано подарував мій чоловік. Вона стоїть на краю села біля соснового лісу.
Ми живемо в час усвідомлення того, ким ми є
Цією справою я захопила чоловіка, батьків і бабусю з дідусем. Всі вони розуміють, як це важливо і підтримують мене. До речі, дідусь – зірка мого блогу. Він з бабусею живе неподалік і часто приходить подивитися, що я роблю і, звісно, допомогти.
Ті, хто слідкують за мною та реставрацією у соцмережах, також підтримують мене і те, чим я займаюся. Мені часто пишуть українці, які вже довго живуть закордоном, але сумують за домом. Вони надсилають фото своїх старих хатин та діляться власними спогадами про своє минуле. Зараз ми живемо в час усвідомлення того, ким ми є і в такі важкі моменти людей завжди тягне додому.
Зараз односельчани розуміють, навіщо я це роблю
Коли почалася робота над першою хатиною, то в селі не одразу зрозуміли, що я роблю і навіщо. Та всі питання швидко зникли, коли з’явився результат моєї праці. Ба більше, в нашому селі навіть покращилась ситуація з продажем хатин. Здебільшого пустих.
Старовинні речі збереглись лише в хатині моєї прабабусі. Для решти мені придбати старожитності. Мені було морально важко, коли я запитувала про старі шафи чи столи, а мені відповідали, що порубали їх на дрова. Коли я все ж знаходила якісь цікаві речі та меблі, то купувала їх у власників. Зараз багато односельчан самі приносять старі глечики, тарілки чи щось інше, що знайшли в себе вдома.
В одній з хатинок вже відбувся успішний тест-драйв. Я організовувала захід для жінок, запросила психологиню і вона жила у реставрованому будиночку. Поки інших гостей не запрошую, адже хочу зробити санвузол хоча б в одній хаті. Дехто готовий пожити кілька днів без зручностей в будинку, але для багатьох – це дискомфорт.
Ділюся українським спадком з охочими його зберегти
Нещодавно я запустила в Instagram власний магазин «На споді скрині», де продаватиму старовинні речі. Зараз на сторінці вже є чимало рушників. Всі речі я купую в знайомих чи в інтернеті за оголошеннями, приводжу їх до ладу, а потім продаю. З рушниками варто вести себе обережно, адже є люди, які не хочуть купити для себе український спадок, а перекроїти його на якийсь інший одяг. Фактично знищити.
Тому перед тим, як надіслати потенційному покупцю його замовлення, я проводжу з ним співбесіду, аби дізнатись про наміри та пояснити, як зберігати ці речі. Якщо люди діляться, що хочуть зберегти ці речі для себе та своїх дітей, передати в спадок, то я радо їх надсилаю. Хотіла б ще додати до асортименту старовинні прикраси та інші автентичні речі, які можна використовувати – одягати чи доповнити ними інтер’єр. А от вишиті сорочки не продавала б ніколи – не змогла б.
В блозі руйную стереотипи про життя в селі
Раніше я не була впевнена, для чого веду свій блог, але чітко усвідомлювала для чого реставрую хати. Тепер я знаю, що мотивую людей відновлювати старі будинки та повертатись в село. Я зовсім не відмовляю людей залишати міста, але хочу переконати, що не варто забувати наші коріння та більше цінувати село і людей в ньому.
Хатини в селі екологічні, в стінах нема пластикових блоків, лише глина, земля, пісок та солома. Читачі часто мені пишуть, що я надихнула їх придбати хатинку в селі – це не може не тішити.
Я хочу знайомити з нашою культурою не по книжках, а щоб її можна було відчути. В дитинстві в багатьох були думки про те, що село – це те, чого варто соромитись і уникати. Коли мені було десь вісім років, я мріяла потрапити на шоу «Караоке на Майдані» до Києва. Знаєте, через що я переймалася? Про те, що мені доведеться відповісти, де я живу. Мені не говорили про те, що село годує місто і що одне без іншого не могло б існувати.
Тоді здавалося, що село – це щось нижче за статусом. В своєму блозі зараз я хочу переконати, що це не так. Я мрію про власний хутір, показувати всьому світові, яка красива та самобутня наша країна з багатою культурною спадщиною. Але найбільше зараз я волію про Перемогу, бо всі інші мрії не мають значення, коли в країні війна.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі