Навесні минулого року Світлана Пекельна вперше прийшла на київський вокзал, щоб роздати людям гарячу курочку від ініціативи «Без Дома». Тоді жінка допомагала лише час від часу — коли мала змогу. Але все змінилося після аварії: автобус, яким вона поверталася з-за кордону, на великій швидкості в’їхав у зерновоз. Світлана дивом вижила — обійшлося бандажем і порізами.
Наступного ранку вона прокинулася, подякувала Богові й зрозуміла: хоче робити ще більше добра.
ШОТАМ дізнався, як завдяки соцмережам Світлана допомагає пенсіонерам і бездомним людям.
Моя мета, щоб їхні ніжки були в комфорті
«У першу ж суботу після аварії я поїхала на роздачу їжі. Там побачила дідуся в дуже порваному взутті — це був пан Іван. Я його записала на відео, щоб через знайомих купити взуття. Тоді ж прийшли ще декілька бабульок і дідульок, чиї одяг і взуття були в поганому стані. Я записала 10 людей і за тиждень закрила їхні потреби за допомогою моїх друзів в інстаграмі», — розповідає Світлана.
Після цього вона перестала роздавати курочку й почала допомагати одягом і взуттям. Щосуботи на вокзал приходять близько 500 людей. З них більша половина — це пенсіонери, яким не вистачає коштів на їжу, одяг та ліки. Інша частина — це бездомні люди. Світлана щотижня публікує відео з проханнями про допомогу та відкрила окрему банку для донатів маленькими сумами.
«Я їх усіх взуваю, одягаю та допомагаю, чим можу. Для мене найстрашніше, коли прийде дідусь чи бабуся, а я не матиму для них взуття. Моя мета, щоб ніжки наших стареньких були в комфорті. Добре, що є люди, які відгукуються на прохання допомогу», — каже Світлана.
Йому не для себе, а для дружини
Щосуботи на роздачу їжі приходить дідусь Станіслав, якому 89 років. Кожного разу він бере дві порції їжі — одну для себе, іншу для лежачої дружини.
Світлана і йому допомогла придбати одяг і взуття завдяки своїм підписникам в інстаграмі.
«Згодом я ще раз підійшла до нього й кажу: “У вас лежача бабуся. Можливо, вам потрібні якісь пелюшки чи памперси?”. Він відмовився від допомоги, але я щосуботи приношу на вокзал для нього продуктовий набір. У них немає холодильника, тому це пряники, пиріжки, фрукти, консерви».
«Одна моя підписниця побачила на відео, як дідусь приходить на роздачу їжі зі своїми лоточками, як переливає чай у баночку й несе додому своїй дружині. Вона замовила для нього термопосуд і термос», — ділиться волонтерка.
Минулої суботи жінка вже вручила йому все в новеньких контейнерах. Та ж підписниця знову написала: «Я подумала, що йому так складно пересуватися. Хочу ще придбати для нього сумку-кравчучку на коліщатках».
Як один знайомий став опікуном для сім’ї
Ще одна сім’я, яка є постійним гостем на роздачі їжі — це тато Павло Назарович, якому близько 80 років, і його син Назарчик, якому 42 чи 44 роки. У Назарчика олігофренія, тобто він людина з інтелектуальними порушеннями.
«Коли я публікую з ними відео, мені завжди пишуть: “Бідний тато”. Він насправді такий щасливий, що його син живий, і що він його щодня бачить».
Світлана познайомилася з ними ще на роздачі курочки. Коли вони почали ближче спілкуватися, то жінка зрозуміла, що в сім’ї багато потреб. Насамперед — для здоров’я. У тата проблеми з печінкою та нирками, тому Світлана неодноразово купувала йому ліки, — найдорожчий чек вийшов на 5 500 гривень.
«Йому потрібно лікуватись, щоб підтримувати Назара. Якщо, не дай Бог, щось із Павлом Назаровичем станеться, його сина відвезуть у спеціалізований інтернат, тому він має дбати про себе. Він отримує дві пенсії, але їм треба й жити за щось, і за квартиру платити».
Періодично хтось допомагав цій сім’ї, але в цьому не було системності. Світлана збирала кошти на банку, щоб купити чоловікам продуктові набори та передати 2 тисячі, але цього було замало.
Жінка в розпачі зателефонувала до свого хорошого знайомого в Черкасах, який часто допомагав зі зборами, і сказала: «Будь ласка, ти можеш взяти опіку над цією сім’єю? Тому що я вже не вивожу — мені потрібно постійно шукати гроші». Той погодився.
Двічі на місяць Світлана приносить чоловікам продуктові набори, де обов’язково має бути ковбаса, сир, масло й багато солодощів, тому що Назарчик таке любить. Окрім цього, якщо в них є запити на ліки, знайомий їх покриває.
«У мене є мрія, щоб у кожного дідуся та кожної бабусі був такий опікун. Від життєвих ситуацій, які я чую щотижня, стає дуже боляче, але підсумок один: всі, хто має можливість, мають допомагати. Пріоритетом нашого життя має стати не чергова кофтинка, а допомога іншим. Ми маємо масштабувати добро», — каже Світлана.
Жінка щосуботи волонтерить на вокзалі від ініціативи «Без Дома», а поміж ще оголошує збори на взуття, одяг і покривала. Ви можете допомогти людям старшого віку та бездомним людям речами — для цього напишіть Світлані в соцмережі. Або ж можете скинути їй донат на банку, щоб вона придбала необхідне.
Фото обкладинки: Світлана Пекельна
