Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
Чоловік їде за кермом авто. Дзвінок мобільного. Він зупиняється та бере слухавку:
«Мережа перукарень “Шерлок”, слухаємо вас… На 17 годину, так. Скажіть, це Дружківка чи Костянтинівка? А в яку перукарню ви записалися? У нас у Дружківці їх чотири. То ви прийдете на 17:00 і хочете з собою взяти ще одну людину? Все добре, я скажу майстру та вам перетелефоную обов’язково. Щасливо, бережіть себе».
Це Вадим Федоренко — лікар і місцевий підприємець. Разом з дружиною Анастасією Яремчук минулого року вони відкрили в Донецькій області сім перукарень з фокусом на чоловічі стрижки.
Для ШоТам подружжя розповіло, як у часи повномасштабної війни зважилося започаткувати бізнес за 12 км від лінії фронту, що постійно рухається.
Анастасія Яремчук
співвласниця мережі перукарень «Шерлок».
Коли потрапила під обстріл, сім’я вирішила евакуюватися
Я народилася та виросла в Горлівці. Потім вступила до Донецького національного медичного університету, де майже завершила навчання, коли почалася війна. У липні 2014 року я була в батьків у Горлівці та потрапила під обстріл прямо на вулиці. Це для мене був мій другий день народження.
Сім’я вирішила виїжджати. Тоді я з дитиною, мої батьки та старший брат спочатку жили в Слов’янському районі у знайомих. Я працювала лікаркою в онкологічному диспансері Краматорська. Згодом ми переїхали в Дружківку.
Поїхати не проблема, проблема — повернутися
З чоловіком ми познайомилися в Дружківці на роботі. 5 років тому одружилися. Коли почалася повномасштабна війна, я була вагітна другою дитиною. Чоловік наполягав, аби я евакуювалася, та я дуже не хотіла, щоб наша сім’я розділялася. Це було непросте рішення, але я залишилася.
«До цього часу з цим не погоджуюсь, що вона мене не послухала. Тому що ризикувати двома життями — це не зовсім правильно. Та я досить таки добре знаю свою дружину, і якщо вона вирішила не їхати, то не поїде», — розповідає Вадим Федоренко.
Ще однією причиною не їхати було те, що ми не могли покинути свою лікарську роботу, бо потрібно й допомагати населенню, і підтримувати колектив, і працювати далі.
«Виїхати було б дуже неправильно. Багато лікарів виїхали, і це накопичувало проблеми. Тоді я казав дружині, що поїхати — не проблема, проблема буде повернутися й дивитися людям в очі після того, як ти їх покинув у тяжкий час, — згадує Вадим і додає, — 5 місяців води в місті не було взагалі, не було газу. Проблема зі зв’язком, з електрикою. А літо, спека. Ми живемо на п’ятому поверсі, й тягати воду в пляшках не так просто. Але все витримали».
Придумали маленький рай для чоловіків
Ідея створення «Шерлока» прийшла в перший рік повномасштабного вторгнення. Багато жінок і дітей поїхали, тому був дуже великий попит на чоловічі стрижки. Та майстри-перукарі також роз’їжджалися з міста.
Тому в мене виникла ідея відкрити чоловічі перукарні, якою я поділилася з чоловіком, і той мене підтримав. Ми завжди підтримуємо одне одного, якими б шаленими не здавались ідеї.
«Я знав про цю проблему, як то кажуть, зсередини. Сам підстригався досить-таки регулярно, і тоді були шалені черги. Я працював лікарем, робота була складна. Коли Анастасія пробувала записати мене на стрижку в якусь перукарню, нічого не виходило — або в мене не було часу, або там не було місця. І ми зрозуміли — це дійсно проблема. Тому вирішили розвивати цю ідею і дати людям доступ до цих послуг», — згадує Вадим.
Як назвати новий бізнес, вирішили в дорозі. Перед тим гостювали в батьків чоловіка в Чернігівській області та були в маленькому кафе, присвяченому Миколі Гоголю. Подумали, що нам також назву потрібно прив’язати до якогось яскравого персонажа. Шерлок — це найулюбленіший герой і мій, і чоловіка. Тому почали вигадувати, які в перукарнях можуть бути асоціативні речі: Лондон, Англія, телефонна будка, трубка для куріння, скрипка. Щось таке дуже цікаве й чоловіче-чоловіче, аби створити такий маленький рай для чоловіків.
Шукали людей з хистом, вчили та надихали Ван Гогом
Ми почали підіймати телефонну книжку й шукати серед старих знайомих тих, хто залишився в місті та хоче працювати. Але перші спроби в нас не були дуже успішні, тому ми пішли в іншому напрямку — стали шукати людей, які втратили роботу чи хотіли б змінити професію. Обирали тих, хто має хист до перукарського мистецтва або є творчою людиною, наприклад, добре малює.
Так ми знайшли Данила — він працював у лікарні з моїм чоловіком. У нього була потреба в новій спеціальності, і також він мав невеликий, але досвід. Окрім того, має талант і закоханий у свою професію, тому в нього це й виходить — він постійно вчиться нового, цікавиться трендами. Також ми Данила відправляли на курси, аби дізнався, як працюють барбершопи в Дніпрі та Києві.
Першу перукарню ми відкрили 9 травня 2023 року. У Дружківці в нас чотири локації, а в січні ми зрозуміли, що нам потрібно розширитися до іншого міста. Так з’явилися ще три перукарні в Костянтинівці.
Зараз у нас працюють 16 майстрів. Данило навчає молодих спеціалістів, ми також їх відправляємо на професійні курси.
«Найбільша проблема, з якою ми зіштовхуємося — це майстри. Не тільки їхня наявність, а й якість — щоб вони були орієнтовані на людину, на надання послуги, і щоб клієнт насамперед залишався задоволеним.
Частенько я або наші діти бувають моделями. Під контролем майстра учень мене підстригає, і коли нормально все виходить, люди починають вірити в себе, вірити, що в них є хист до цього. Це має велике значення для людини», — ділиться Вадим.
У нас навчалася дівчина, в якої щось не вдавалося, і вона перестала вірити в себе. Думаю: ні, так не має бути. І біля її робочого місця я зробила такий плакат з цитатою Ван Гога персонально для неї:
«Якщо ти чуєш внутрішній голос, який говорить: “Ти не зможеш малювати”, малюй обов’язково. І прийде час, коли цей голос замовкне».
Коли клієнти вдячні — це до душі
Звісно, було страшно вкладати власні кошти в новий бізнес, що недалеко від лінії фронту. Та безпечних місць на території нашої держави немає. І якщо ти відкриваєш власну справу — це завжди ризик, а не тільки під час війни.
Ми дійсно закохані у свою справу. Це наше третє дитя, яке ми ростимо й насолоджуємося його розвитком. Для нас це перший такий крок у підприємництві, тому ми цінуємо й кожного клієнта, і кожного співробітника, і кожну деталь, пов’язану з нашою роботою. Складно поєднувати професію лікарів, бізнес і виховання дітей, але ми підтримуємо одне одного, і в нас є допомога наших батьків. Це все значно спрощує.
«Люди приходять до нас знову і знову. Якщо утворюються черги, ми вирішуємо ці питання. Наприклад, у нас є така послуга на нашій четвертій перукарні: раптом велика черга, я можу посадити на свій автомобіль декілька чоловіків і перевезти на іншу локацію, щоб їх там без черги постригли, і клієнти були задоволені. Це людям дуже подобається. Відповідно, це подобається й мені, коли клієнти вдячні. Це до душі», — каже Вадим.
«Шерлок» і стриже, і каву по-дружківськи робить
Біля однієї з дружківських перукарень є ще один наш маленький бізнес — кава з собою. Це моя мрія ще з підліткового віку.
Дуже люблю каву, солодощі, й мені хотілося, аби в нашому місті була якась впізнавана локація поряд з «Шерлоком». Хоча Англію асоціюють з чаєм, каву там також п’ють. Тому «Шерлок» у нас і стриже добре, і каву робить смачно.
Коли ми планували відкрити цю точку, Центр зайнятості запропонував написати грант для отримання допомоги на розвиток бізнесу, супроводжував нас. Так у січні ми вже перейшли у фінальну співбесіду й отримали грант на розвиток і на працевлаштування однієї особи.
Ми вирішили, що потрібно обирати надійну людину, й обрали Вікторію — мати-героїню, в якої шестеро дітей. Вона дуже талановита бариста. Ми разом вивчаємо нові рецепти й будемо радувати жителів новими смачними напоями. У нас уже є «Їж Пий» — кава в їстівному горнятку, і наша фірмова — кава по-дружківськи з секретним інгредієнтом-халвою, з якою асоціюється наше місто.
Зберегти те, що маєш
Наша мрія з чоловіком — організувати професійний навчальний центр для майстрів і зробити ще й «Місіс Шерлок» — локацію виключно для жінок.
«Взагалі хочемо збільшити кількість локацій, надавати послуги в Краматорську й Слов’янську, і ми це обов’язково зробимо. Але трошки стримує ситуація в регіоні з бойовими діями. За 12-15 кілометрів від нас Часів Яр. Дуже сподіваємося, що перемога буде, і ми зможемо розвиватися далі», — додає Вадим.
Моя особиста мрія — це Венеція. Романтична подорож обов’язково, коли закінчиться війна. Ми здамо дітей бабусям і дідусям. Може, Португалія ще — хочу побачити океан (задумується на кілька секунд — прим. ред).Та насамперед, якщо чесно, я ціную своє місто, свою область. З 2022 року не хочеться нікуди їхати — хочеться зберегти те, що маєш.
Звичайно, якщо буде повна розруха, ми будемо діяти в інтересах наших дітей і їхати з Дружківки. Але зараз залишаємося тут. Щастя належить безстрашним, як писав Ремарк.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі