Суспільство
Побачити світ на дотик: як у Києві працює музей темряви
У Києві працює незвичайний музей темряви “Третя після опівночі”, який дає змогу зрозуміти, як насправді живеться незрячим людям. Тут представлено все: від побутових речей до витворів мистецтва, але їх розглядатимете на дотик, в компанії незрячого гіда.
Автори музею переконані, що одна з місій їхнього простору, аби відвідувачі змогли переосмислити своє життя, цінності та ставлення до інших людей. То що ж буде, якщо людина, яка звикла бачити, проведе 90 хвилин у цілковитій пітьмі?
Аліна Марненко
співзасновниця та керівниця музею “Третя після опівночі / 03:00”, який працює в Києві з 2017 року.
“Третя після опівночі вважається найтемнішим часом доби. А у нас на екскурсіях ми створили максимальні умови темряви — ви навіть не помітите, заплющені чи ні у вас очі. Це максимально реалістичні умови, в яких немає жодного візуального орієнтира”, – пояснює назву і концепцію музею Аліна.
Музей в цифрах:
- 6 незрячих гідів проводять екскурсії у музеї.
- 14 людей всього залучено в проекті.
- 150 м² суцільної темряви становить площа простору екскурсії.
- 421 незрячий відвідувач відвідав музей за роки його існування.
- 2 мистецькі виставки та 50 тактильних експонатів було створено та представлено в музеї.
- 600-800 грн коштує “Квест відчуттів” для групи до 4-х осіб.
- 800-1000 грн коштує екскурсія “Прогулянка в темряві” для групи до 4-х осіб.
- 1200 грн коштує “Побачення в темряві” для пари
- 19572 відвідувачі побували в стінах музею.
Надихнув приклад німецького музею
Про подібну ідею ми з моїм другом Володимиром Дідусом почули від знайомих, які побували на екскурсії темрявою в Німеччині. Коли вирішили запустити власний проект в Україні, принципово не відвідували такі музеї, аби не обмежувати реалізацію готовим рішенням.
Наша ідея нова для України, і ми не знали, як саме її сприймуть. Дуже важливо було правильно спозиціонувати наш проект.
Одна з головних особливостей нашого музею — сильний акцент на реалістичності та інтерактивності. Якщо у квартирі є холодильник, то його можна відкрити, і він дійсно “морозить”, а всередині щось є. В шафі висить одяг, на полицях стоять книги. Звичайно, це ускладнює процес “прибирання” після екскурсій, але це дає можливість повністю заглибитись в атмосферу. Деяким людям навіть буває незручно порпатись в шафах, бо вони настільки вживаються і вірять, що це чиясь квартира. 🙂
ТОП-5 відгуків відвідувачів після екскурсії:
1. «Коли я був в темряві, я був абсолютно безпорадний і не знав, що робити! А гід здавався мені якимось суперменом — він настільки легко з усім справлявся».
2. «Я завжди боявся підійти до незрячого на вулиці та запропонувати допомогу, а тепер розумію, наскільки це легко та важливо!»
3. «Ніколи не думав, що припаркована машина на тротуарі настільки заважає! Та й взагалі зрозумів, наскільки все непродумане у нашому місті».
4. «Виявляється, нас оточує така кількість звуків і запахів, а я зовсім їх не помічала. Після екскурсій настільки загострюються відчуття!»
5. «Я так часто люблю понити, що мені дуже важко. А ваші гіди — такі життєрадісні, веселі та активні. На що мені взагалі скаржитися? Тепер я значно більше ціную все, що маю».
“Дивитися” треба нюхом, слухом і тактильними чуттями
Загальна площа простору для екскурсії “Прогулянка в темряві” — 150 кв.м. Локації реалістично відтворюють повсякденні місця: мистецьку галерею, ринок, будинок, вулицю, природу, але в повній темряві, зі звуками та облаштуванням. Тут немає табличок “торкатися заборонено”, гіди заохочують відвідувачів вивчати деталі експонатів на дотик. Під час екскурсії люди виконують буденні справи без допомоги зору — наприклад, пробують перейти дорогу зі світлофором, відкрити двері у квартиру на дотик чи зорієнтуватись на слух.
Діє окрема змінна експозиція з виставкою в темряві. Ми вже провели дві мистецькі виставки (архітектура, живопис та скульптура на дотик) і влітку відкрили виставку “Квест відчуттів” — це виставка, експонатами на якій будуть ваші власні відчуття. За годину треба виконати 10 різних завдань та перевірити, наскільки у вас розвинені всі органи чуття. І, звичайно ж, все відбувається в повній темряві та у супроводі наших гідів.
Після екскурсії є важлива частина рефлексії та спілкування вже на світлі в нашій кімнаті відпочинку — тут відвідувачі можуть поставити будь-які питання, навчитись писати шрифтом Брайля, пограти в масках в ігри, адаптовані для незрячих.
Музей оновлюється щороку
Ми постійно незначною мірою оновлюємо простір екскурсії “Прогулянка в темряві” — додаємо нові деталі та завдання. В цілому, маю сказати, що завдань та предметів там завжди більше, ніж можливо осягнути за 1 екскурсію. Тому відвідувачі, які приходять до нас ще раз, завжди помічають для себе щось нове.
Робимо тематичний сценарій на період новорічних свят. А для пар у нас є екскурсія “Побачення в темряві” з романтичною вечерею в темряві.
Для перших виставок обирали найвідоміші експонати, які були найцікавішими для незрячих, а зрячі при цьому могли по-новому сприйняті вже, здається, дуже добре знайомі для них речі. Але, наприклад, одну картину ми спеціально обрали таку, яку більшість наших зрячих відвідувачів не бачили — таким чином у них є можливість спочатку спробувати сприйняти живопис на дотик і потім порівняти уяву з реальністю.
Як залучили незрячих гідів до роботи
Перед відкриттям ми опублікували вакансії на порталах для пошуку роботи, а також зробили розсилки у різних соціальних організаціях. І досить швидко наші перші гіди самі відгукнулись. Зараз, після відкриття, зазвичай працює “сарафанне радіо”, і ті, хто бажають, самі звертаються до нас.
До речі, для незрячих людей відвідування музею – безкоштовне. Деякі дивуються – навіщо незрячим відвідувати екскурсію в темряві? Наша “Прогулянка в темряві” для них в першу чергу це розвага та квест, а також можливість показати рідним та друзям, як же вони сприймають світ. А тактильні виставки мистецтва це унікальна можливість познайомитись зі скульптурою, архітектурою та живописом.
Від $50-60 тисяч, щоб відкрити музей
Музей є соціальним підприємством, всі кошти від екскурсій ми спрямовуємо на підтримку проекту. Діяльність музею покриває операційні витрати.
Найдорожчим у проекті вийшло облаштування екскурсійного простору та розробка експонатів.
Для відкриття такого музею треба мати від 50-60 тис. доларів. Цього року плануємо відкрити ще один музей в Україні — у Львові. Наразі у нас діє кампанія на Спільнокошті, в рамках якої ми збираємо 200 тис. грн на покриття частини ремонтних витрат: долучитися за посиланням тут.
Позакласна робота: інтерактиви, лабіринти, квартирники
Ми регулярно беремо участь в фестивалях з виїзною інтерактивною інсталяцією (лабіринтом, скульптурами на дотик, проводимо майстер-класи по шрифту Брайля та інструктуємо, як пропонувати допомогу незрячим та супроводжувати їх).
Крім цього, в музеї проводимо різні тематичні заходи, наприклад, покази фільмів з тифлокоментарем (це спеціальна аудіодоріжка, яка стисло описує картинку на екрані) та музичні квартирники в темряві (звичайно ж, в справжній квартирі та повній темряві!).
До речі, наступний такий квартирник буде проходити 10 березня.
Для того, аби потрапити на екскурсію до музею, потрібно попередньо забронювати час.
Суспільство
Цієї суботи урбаніст з Данії Мікаель Колвілл-Андерсен збирає толоку. Разом із киянами він планує розфарбувати простір на Контрактовій.
Це дозволить Мікаелю підготувати місце, де він обіцяє створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі.
Про це автор ідеї повідомив у своєму інстаграмі.
Оживляємо сірий асфальт
Мікаель Колвілл-Андерсен планує створити найбільший тактичний урбаністичний проєкт у світі. Він закликає киян приходити на толоку, аби долучитися до творчого процесу. : «Разом перетворимо простір на яскраве, живе місце з фарбами, атмосферою та людьми, яким не байдуже»
Читайте також: Гурт Ziferblat відсвяткував День вишиванки в Базелі разом з українською громадою (ФОТО)
У своєму відеозверненні данський урбаніст наголошує, що хоче оживити сірий асфальт, додавши фарб. Це підготовка простору до облаштування, де Мікаель планує розставити вуличні меблі.
Нагадуємо, що українці відкрили виставку свого народного вбрання у Сан-Антоні.
Фото обкладинки: Львівський мніципальнй мистецький центр
Суспільство
На ютуб-каналі «ПриватБанку» вийшов четвертий епізод «Збірного подкасту» — спільного з Mastercard відеопроєкту для тих, хто волонтерить і займається благодійністю.
Цього разу засновниця Bazilik School і волонтерка Марина Батуринець ділиться прикладними порадами щодо механіки зборів та ефективного залучення коштів.
Закриваємо збори: поради Марини
Порада 1 — не боятися просити знайомих про допомогу
Щоб запустити креативний збір, Марина звертається до всіх, хто може їй щось порадити, створюючи своєрідні фокус-групи:
«Коли я не впевнена, чи такий візуал зайде, я біжу, шукаю друзів-дизайнерів. Я йду до своїх друзів-креативних директорів і розпитую, показую. Я завжди йду і до самих військових, тому що я можу щось вигадати, але не врахувати якогось нюансу».
Порада 2 — працювати над сторітелінгом
Це можна втілити в кілька способів. Наприклад, ви можете розказати, ким вам доводиться військовий, для якого ви збираєте кошти: родичем, другом дитинства, колишнім колегою тощо.
Марина зазначає, що в неї була інша ситуація, — вона закривала збори для підрозділу розвідки, про який нічого не могла розповідати, тому на старті спрацьовував її соціальний капітал. Та влітку 2024 року це вже не діяло, тому волонтерка пішла іншим шляхом:
«Я сказала: “Друзі, хочете ви чи не хочете, а я починаю до вас їздити. Бо якщо я не можу розповідати ваші історії, то я хоча б буду розповідати історії того, де ви перебуваєте, що відбувається”».
Для Марини головне правило її сторітелінгу — не нашкодити військовим.
Порада 3 — ділити збір на досяжні суми
Якщо вам потрібно назбирати велику суму, подумайте, стільки маленьких донатів вам може знадобитися, щоб його закрити. Волонтерка так розповіла про свій останній спільний збір:
«Ми просто брали 200 людей, які збирали по 100 доларів. Тоді я пояснювала: 100 доларів — це знайти 100 людей, які дадуть тобі по 40 гривень. Пройдусь по робочих чатиках, по чатиках однокласників, і воно якось назбирається».
Читайте також: «Це вже частина життя»: Олена Риж у «Збірному подкасті» про донати і дії, що під силу кожному
Порада 4 — звертатись до тих, хто вже закривав такі збори
Якось до Марини в дірект постукала дівчина, яка завжди збирала невеликі суми, але цього разу мала мету в мільйон гривень. Волонтерка запропонувала зустрітися в зумі, і вони півтори години розбирали, які в дівчини є можливості, щоб закрити цей збір.
«За місяць я заходжу в книгарню “Сенс” на Хрещатику, до мене підходить хлопець і каже: “Хочете зробити фото за донат?”. Тобто вона пішла, домовилася з книгарнею, щоб робити там фото. Я піднімаюсь на касу, а на касах усюди стоять QR-коди, тейбли з її фотографією та підписом, на що вона збирає».
Порада 5 — використовувати всі можливості, щоб залучити кошти
Марина вважає класною практикою, коли ти на донати щось обмінюєш. Зокрема, вона впевнена, що бізнеси та бренди теж хочуть бути залученими, тому волонтерка стояла за баром, домовлялася з брендом косметики про 5% від денних продажів на збір, проводила розмови з різними людьми зі своєї індустрії в межах проєкту «Поговоримо» від Bazilik School. З ідей, які втілювала сама, Марина розповідає про продаж борщу під час відключень світла, кавунів, які вона привозила з Херсону, а також розіграш книжок з офісної бібліотеки.
Більше корисних порад від Марини Батуринець ви знайдете у повному випуску «Збірного подкасту».
Як зручно закривати збори з «ПриватБанком»
А щоб зручно та ефективно збирати кошти, «ПриватБанк» має сервіс «Конверти» в застосунку «Приват24». Це простий інструмент для створення благодійних зборів, бо достатньо виконати кілька кроків:
- створити «Конверт»;
- додати короткий опис;
- додати зображення;
- поділитися посиланням у соцмережах.
Пожертви можна надсилати у зручний спосіб — через Apple Pay, Google Pay, за реквізитами, номером картки, QR-кодом або готівкою через термінали самообслуговування.
Фото: «ПриватБанк»
18 травня Україна відзначає важливу дату — День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та День боротьби за права кримців.
Мустафа Джемілєв понад 50 років говорить про депортації, репресії, окупацію та боротьбу за право бути вдома. Його життя — це шлях вигнанця, дисидента, політичного в’язня, що став символом незламності для кримських татар. ШоТам розповідає історію Мустафи.
Перші роки вигнання та спротиву
Мустафа Джемілєв народився в листопаді 1943 року в Криму. Уже за шість місяців його родину разом з усім кримськотатарським народом депортували до Узбекистану.
Там минуло його дитинство — у вигнанні, під наглядом, без права повернутися на Батьківщину.
Юнаком він приєднався до організації «Союз кримськотатарської молоді», де очолив історичний відділ і виступав із доповідями про свій народ. Однак у 1962 році організацію розігнали, а за Джемілєвим почали стежити агенти КДБ.
У 20 він уже став відомим радянським дисидентом. Його виключили з інституту за поширення рукопису про історію кримських татар, а згодом завели на нього кримінальні справи та ув’язнили.
Увʼязнення та голодування
Після першого звільнення з вʼязниці в 1967 році Мустафа Джемілєв не пішов у тінь — він долучився до кола правозахисників і став одним з перших в СРСР, хто почав публічно говорити про утиски кримських татар. Разом з однодумцями вступив в Ініціативну групу з захисту прав людини. За це отримав новий арешт: у 1969-му радянська влада знову кинула Джемілєва за ґрати — цього разу за «поширення вигадок, що ганьблять радянський лад».
Загалом дисидент провів у радянських таборах і тюрмах 15 років, відбувши 7 термінів ув’язнення. Під час одного з них — у 1975 році — влаштував голодування, що тривало 303 дні. Це одне з найдовших задокументованих голодувань у світі.
«Я голодував 10 місяців. Тиждень нічого не їж, потім приходить лікар, обмацує. Наглядач тримає тебе за руки, санітари вводять роторозширювач, в нього — шланг, через лійку вливають живильну рідину. Я швидко зрозумів, що пручатися не треба, інакше розширником зуби виб’ють або окріп заллють, щоб стравохід спалити», — розповідав Джемілєв.
Перше повернення додому
«Мій перший візит у Крим стався після чергового терміну ув’язнення та півтора року під наглядом», — каже дисидент.
Тоді на півострові вже жили близько 2 тисяч кримських татар — усі без прописки та під загрозою депортації. Їх ловили міліціонери й силоміць вивозили з Криму.
До Сімферополя Джемілєв летів з Ташкента. В літаку поруч сиділа молода студентка, яка з тривогою згадувала про повернення кримських татар. А на запитання, що для нього Крим, він відповів просто: «Це мій Крим. Я звідси. І нікому нічого забирати не збираюся — збудуємо нове».
На півострові його зустрічали свої — возили по горах, розповідали, як виборюють прописку. Комусь вдавалось її отримати тільки після погроз самоспалення, інші справді себе підпалювали, а когось намагалися завербувати в КДБ.
Весь місяць за Джемілєвим стежили — «топтуни» чергували в машинах навіть уночі. Але він зберіг спокій: «Навіть якщо вони були поруч, розмови не розуміли — ми говорили кримськотатарською».
Став головою Меджлісу
У 1989 році Мустафа Джемілєв разом з родиною нарешті повернувся до Криму — вони оселилися в Бахчисараї. Саме тоді почалася нова хвиля боротьби за права кримських татар — уже на рідній землі. Але навіть після повернення прописку, як і тисячам інших, Мустафі не дали.
У 1991-му кримські татари зібрали Другий курултай (збори) — вперше після 1917 року. На ньому Мустафу Джемілєва обрали головою Меджлісу — представницького органу народу. Також ухвалили декларацію про національний суверенітет і звернулися до ООН, президента СРСР та жителів Криму.
Цей період символічний — повернення додому стало важливою віхою для цілого покоління. Для багатьох це памʼять, травма та надія. Ось як це згадує режисер Наріман Алієв, чия родина теж повернулась у Крим в 1990-х:
«Особисто мені, аби зрозуміти, хто я, довелося поїхати з Криму. Я почав краще розуміти, ким є, яким є моє минуле… Аж тут прийшли окупанти й забрали Крим».
Уже в незалежній Україні Джемілєв став народним депутатом, але не зупинився на політиці. Він став «голосом Криму» на міжнародній арені: зустрічався з президентами, виступав в ООН, ініціював подання подання до Європейського суду з прав людини справу «Меджліс кримськотатарського народу та інші проти Росії». Дисидент робив усе, щоб про депортацію, знищення культурної спадщини та зрештою про окупацію Криму дізнались у світі.
Окупація півострова
У квітні 2014 року, після анексії Криму, російська влада заборонила Мустафі Джемілєву в’їзд до Росії та Криму на п’ять років. Це рішення стало черговим кроком в тиску на кримськотатарський народ і його лідерів.
3 травня 2014-го близько 5 тисяч кримських татар зібралися на пункті пропуску «Турецький вал» в Армянську, щоб зустріти Джемілєва та допомогти йому потрапити на півострів. Люди несли кримськотатарські й українські прапори, скандували «Мустафа!», «Міллєт!» (народ), «Ватан!» (Батьківщина).
Однак після перетину українського КПВВ голову Меджлісу зустріли російські силовики, і він змушений був повернутися до Києва. Там Джемілєв продовжив боротьбу за деокупацію Криму та захист прав кримських татар.
Повномасштабна війна
«Я вже знав, що 24 лютого під ранок почнеться бомбардування», — згадує Джемілєв.
У ті дні дисидент говорив напряму з представниками міжнародної спільноти, переконував їх, пояснював. Джемілєв — не лише символ кримськотатарського спротиву, а й той, хто сьогодні продовжує тримати тему Криму у фокусі світу.
Саме він зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, і завдяки цим перемовинам вдалося звільнити незаконно засуджених політичних в’язнів, серед яких був перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял.
Визнання
Мустафа Джемілєв — символ ненасильницького спротиву, який усе життя присвятив боротьбі за права кримськотатарського народу. Його внесок відзначений низкою престижних нагород і визнань:
Герой України (2023)
13 листопада 2023 року, у день свого 80-річчя, Мустафа Джемілєв отримав найвищу державну нагороду — звання Героя України. Президент Володимир Зеленський особисто вручив орден Держави, відзначивши «визначний особистий внесок у становлення та розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу».
Кандидат на Нобелівську премію миру
Джемілєва неодноразово висували на здобуття Нобелівської премії миру — зокрема, у 2009, 2011, 2015 та 2022 роках. У 2011-му його кандидатуру підтримали 17 професорів з університетів України, Польщі, Угорщини, Румунії, Росії, Туреччини та США, а також троє парламентарів з України, Канади та Європейського парламенту.
Почесний доктор у Туреччині
У грудні 2023 року Мустафі Джемілєву присвоїли ступінь почесного доктора Університету продовольства та сільського господарства Коньї. Під час церемонії він зазначив, що ця нагорода є «великою моральною підтримкою для кримськотатарського народу».
