Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Пішки перетнув Україну навхрест. Мандрівник Олександр Волощук про кратер від метеорита, піщані коси та спустошене село

Опубліковано

З приходом пандемії чимало мандрівників були змушені забути про мрії побувати у нових країнах. Для багатьох українців закриті кордони стали справжньою трагедією. Але точно не для журналіста та письменника Олександра Волощука. Замість Скандинавії та Сербії він побачив Прилуки та Пирятин. Мандрівник за два роки зміг пішки перетнути Україну навхрест: з півночі на південь та з заходу на схід. 

Олександр Волощук

український журналіст, письменник, мандрівник

За життя відвідав 60 країн, пройшов пішки Україну з півночі на південь та з заходу на схід. Автор 10 книг та низки досліджень

Пройшовся слідами «жуль-вернівських» героїв

Серйозно мандрівками я почав займатися після свого 30-ліття. А взагалі ще з дитинства цікавився географією, це був мій улюблений шкільний предмет. Коли я розглядав різні карти, у мене було бажання побачити всі ці країни, гори, моря й океани на власні очі. Я читав багато книг французького письменника Жуля Верна. Він поєднував подорожі з пригодами, і мені завжди хотілося такого ж життя. До речі, у 2018 році, коли я був у Південній Америці, я цілеспрямовано пройшов слідами його книжкових героїв. У виданні «Діти капітана Гранта» автор провів своїх героїв по 37-й паралелі. От я цим шляхом теж пройшов – по Аргентині, Чилі тощо. Це було неймовірно.

Зараз мені 49 років, хоча в душі, звичайно, значно менше. Народився я в Дніпропетровській області, але з чотирьох років живу в Чернігові. За освітою – журналіст, але мандри мене захоплюють більше. З 2002 року, коли вирішив професійно присвятити себе мандрівкам, я вже відвідав більш як 1100 міст у 60 країнах. Крім того, що мандрую, я ще пишу книги про свої подорожі. Зараз у мене є 10 виданих книг й ще одна перебуває у видавництві.

Подорожую я переважно автостопом, бо вважаю цей спосіб найефективнішим і найцікавішим для себе. Також я багато ходжу пішки. З 2016 року у мене були чотири великі піші мандрівки. Якщо говорити про найекзотичніші місця, які я відвідав за 19 років, то це Чилі, Вогняна Земля (архіпелаг на крайньому півдні Південної Америки), Болівія, Афганістан, Монголія, пустеля Гобі (регіон у Центральній Азії), а також райони крайньої півночі Євразії.

Пандемія відкрила для мене українські простори

В Україні я вже побував у всіх областях. І на 2020 рік у мене зовсім не було планів мандрувати Україною. Я хотів відвідати Сербію, Чорногорію, а потім – Скандинавію. Але на заваді стала пандемія. Якби не закриті кордони, не знаю, чи побачив би я колись місця, які відкрив для себе у цій мандрівці. Чи дізнався б про Іллінецький кратер на Вінниччині, чи побував би в Чигирині або Холодному Яру, чи перейшов би колись пішки через Карпати.  Немає злого, щоб на добре не вийшло. Як казав американський письменник Дейл Карнегі: «Якщо вам дали лимон, зробіть із нього лимонад».

Олександр Волощук на крайній східній точці України під час пішого перетину країни навхрест

Коли я зрозумів, що мої плани закордонних поїздок відкладаються, я вигадав собі іншу мандрівку. Вирішив пішки перетнути Україну навхрест – спершу з півночі на південь. Я пройшов від найпівнічнішого села Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівщини до міста Вилкове на Одещині й здолав пішки 1 050 кілометрів за 35 днів. Я пройшов територією шести областей: Чернігівською, Полтавською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською та Одеською. Що цікаво, перед стартом подорожі про мою майбутню поїздку журналісти зняли кілька сюжетів. І коли я йшов Чернігівщиною, люди мене впізнавали. Вони бачили мене в телевізорі, а ось я тут – перед ними. Було дуже приємно, коли вони зупинялися, бажали успіхів, пригощали й дарували гроші.

Найважче було йти в останні дні серпня, коли я проходив півднем Кіровоградської й північчю Миколаївської областей. Тоді було дуже спекотно – температура повітря перевалювала за +30°C. А я все одно намагався йти по 30 кілометрів на день. І в один момент у мене, наскільки я зрозумів, стався тепловий удар. Мені тоді було дуже зле, не було бажання навіть вечеряти – просто хотів відпочивати. Наступного дня температура піднялася ще вище, тому я вже нікуди не йшов. Зрозумів, що це неможливо, треба дочекатися більш стабільних погодних умов. Та згодом продовжив свій шлях.

Побачив спустошене селище та кратер від метеорита

Цього року мені захотілося завершити свій «український хрест», тобто навхрест пішки перетнути країну. Тому в серпні я продовжив піший похід – цього разу з крайньої західної точки України до крайньої східної. За два місяці я пройшов 1801 кілометр майже прямою лінією, на якій не було жодного обласного центру. Найбільшим містом на шляху був Кременчук. Загалом за 58 ходових днів я пройшов територіями 14 регіонів. Починав від українсько-словацького кордону, трохи західніше села Соломонове, що поруч із Чопом. А завершив у селі Рання Зоря (Луганська область), яке раніше називалося Червона Зірка. Це село спустіло, і причини зрозумілі. Воно було неперспективним, єдину школу закрили, роботи для місцевих не було. Тому люди покинули цей населений пункт.

Головна вулиця покинутого села Рання Зоря, яку відвідав Олександр Волощук під час пішого перетину країни навхрест

У мене не було остраху наближатися до сходу України. Страх заважає мандрівникам. Мій маршрут пролягав контрольованими територіями Донецької й Луганської областей. Там без проблем пройшов два блок-пости. Найближче до лінії зіткнення я був у місті Рубіжне. А от крайня східна точка – це абсолютно мирні місця: тихі, спокійні, малолюдні. У багатьох місцях я дійсно вперше йшов, як от Карпати, південь Тернопільської області (Заліщики, Борщів), Подільські Товтри. Найдовше прямував Черкащиною, бо від заходу до сходу вона така видовжена – більш як 300 кілометрів. На півночі Луганської області я теж ніколи не бував, навіть проїздом. Там досить цікавий своєрідний ландшафт.

Побачив кратер, якому сотні мільйонів років

Найбільше мені запам’ятався Іллінецький кратер, який я вже згадував. Дуже мало людей про нього знає. Він розташований на сході Вінницької області, поблизу колишнього районного центру – міста Іллінці. Там 400 мільйонів років тому на Землю впав метеорит і залишив після себе кратер. І от коли він впав, то зіштовхнувся з кристалічним щитом, через що піднялася температура. У підсумку всі породи всередині землі почали плавитися і виходити на поверхню землі.

Іллінецький кратер, який відвідав Олександр Волощук під час пішого перетину країни навхрест

Зараз це місце має вигляд вулканічної магми. Якщо вірити геологам, коли цей метеорит вдарив, то початковий діаметр кратеру становив 7 км, а глибина – 800 метрів. Зараз це вже менше, але, перебуваючи там, ти бачиш, що це дійсно впадина. Це стало для мене своєрідним відкриттям року.

Подорожувати Україною ніколи не набридне

Мандрувати своєю країною завжди простіше. Немає жодного мовного бар’єра, хоча я взагалі вважаю його існування досить умовним. Не треба хвилюватися, що треба обміняти якісь гроші. Для мене це зона абсолютного комфорту. До того ж Україна, якщо не брати європейську частину Росії, – це найбільша держава Європи. І в нас є все: ліси, озера, два моря і навіть пустеля. Можна щороку мандрувати Україною і завжди бачити щось нове і цікаве.

Читайте також: Піч з дровами й ліс навколо. Як «Хата-Майстерня» в селі на Прикарпатті рятує людей від міського шуму

За весь час моїх поїздок у межах країни, зокрема і подорожі країною навхрест, найбільше мене вразило Волинське Полісся. Це північні райони Волинської та Рівненської областей вздовж кордону з Білоруссю. Там неймовірно красиві місця, які люди мало обжили: ліси, болота, озера. І там ще досі є села, де люди живуть у хатах під очеретяними стріхами. Також виокремлю Подільські Товтри – це дуже цікаве місце на півдні Хмельницької області. Красива природа (Десна, ліси, луки) й на моїй рідній Чернігівщині, в районі села Мезин.

Камінчик віком приблизно 400 мільйонів років, якого бачив Іллінецький кратер Олександр Волощук під час пішого перетину країни навхрест

Раджу відвідати й Чорноморські піщані коси на Одещині – теж незвичне місце. Там є національний парк «Тузлівські лимани», де чимало птахів відпочивають під час великих перельотів з Африки на Таймир. В Україні їх більше ніде не можна побачити, це справжній рай для орнітолога. А ще мені запам’яталися Дніпровсько-Бузький лиман і Кінбурнська коса. Це напівдике, дуже красиве і цікаве місце. Там також мешкають рідкісні птахи, а на піщаному ґрунті росте ліс, де майже не живуть люди.

Мандрую не лише задля задоволення

Зараз мандрівникам простіше жити, адже є інтернет, можна багато чого прочитати. Хоча здебільшого, потрапляючи кудись вперше, особливо за кордоном, ти багато чого дізнаєшся вже на місці. У тому цікавість і полягає, що певною мірою ти є першовідкривачем для себе. Жоден інтернет не може передати духу того місця, куди ти прибуваєш вперше. Будь-яке нове місце – це ковток свіжого повітря. Особливо мені приємно по-новому відкривати для себе Україну. З’являється стимул якомога більше пізнати.

Деякі з книг Олександра Волощука

Для мене мандрівка – це не просто можливість кудись поїхати, щось побачити чи десь походити. Я дуже люблю займатися дослідницькою справою. Зокрема я вивчаю життя українців за кордоном. Ще одна тема, якою я займаюся, – дослідження доби масових репресій 30-50-х років. Я цим займався у Росії ще до війни на Донбасі. Зараз зі зрозумілих причин продовжувати не можу, тому зосереджений на першій темі. Я вважаю, що роблю корисну справу. Дослідження, якими я займаюся, мають сенс не тільки для мене.

Я щоразу пізнаю світ, дивлюся на нього власними очима. На жаль, багато людей сприймають його таким, яким він є у телевізорі. Насправді ж світ зовсім інакший. Коли ти починаєш мандрувати, бачиш, що він добріший, простіший, гостинніший. Я пишу книги для того, щоб розповісти людям про реальність. Якщо є змога мандрувати – робіть це. Якщо немає – читайте хороші книги.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі