Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Під обстрілами рятували коней, а тепер займаються реабілітацією: як відновлюється кінно-спортивна школа на Харківщині

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Кінно-спортивна школа у Малоданилівській ОТГ на Харківщині пережила випробування повномасштабною війною — їм довелося евакуювати тварин до інших областей. Усі коні вже повернулися додому, учні школи відновлюють свої тренування, а викладачі проводять реабілітаційні заняття. 

Директорка закладу Оксана Сайнієва та начальник Дергачівської військової адміністрації Вячеслав Задоренко розповіли для ШоТам про порятунок коней, відбудову школи та виховання майбутніх чемпіонів.

Оксана Сайнієва

директорка Дергачівської дитячо-юнацької кінно-спортивної школи.

Завжди мріяла навчати тих, хто хоче опанувати верхову їзду

Цій кінно-спортивній школі вже понад двадцять років. Я ж прийшла сюди у 2007 році: спершу працювала тренеркою-викладачкою, а тепер є директоркою закладу. Кінним спортом я займаюся з дитинства й завжди мріяла навчати тих, хто хоче опанувати верхову їзду. 

Змагання за участі дітей школи, яке проводили до повномасштабної війни. Фото надала Оксана Сайнієва

Школа працює на базі Державного біотехнологічного університету і є єдиною на Харківщині, яка безкоштовно доступна для дітей. Це важливо, адже кінний спорт є дорогим заняттям, і не всі батьки можуть собі це дозволити. 

Ми усе робимо разом 

Діти, які відвідують наші уроки, не лише опановують верхову їзду, але й вивчають фізіологію коня та ветеринарію. Вони вміють потурбуватися про тварину: почистити, нагодувати, принести сіно, прибрати стайню. Влітку коней купають з шампунем та кондиціонером, стрижуть їм гриви та хвостики. Ми робимо усе разом, і навіть навесні висаджуємо квіти на території школи, щоб зробити це місце красивішим. 

Навесні на території школи висаджують квіти. Фото надала Оксана Сайнієва

Це чудовий простір, де дитина може проводити час на свіжому повітрі, розвиватися та знаходити друзів. Дуже багато вихованців нашої школи є чемпіонами та переможцями престижних змагань. Приміром Дмитро Іващенко – наш випускник та майстер спорту. Зараз Діма тренує в іншому місті, але ми дуже сподіваємося, що він повернеться і працюватиме в нас. 

Є діти та молодь, які зараз, навіть попри війну, тренуються і здобувають призові місця. Як, наприклад, Катерина Захарченко. Їй 14 років, вона вже брала участь в етапі Кубка України і виграла два третіх місця і одне друге. 

Змагання 30 вересня-1 жовтня 2023 року. Фото надала Оксана Сайнієва

З вересня ми займаємося з кожним вершником за індивідуальною програмою. І діти, які приходять на наші заняття — справжні бійці. Ми дуже пишаємося ними: вони навчаються, їздять на чемпіонати, перемагають, інколи роблять помилки та здобувають цінний досвід. 

Перші місяці війни пройшли як один дуже поганий сон

24 лютого 2022 року — це один з найстрашніших днів. Важко навіть описати, що ми пережили. Росіяни були дуже близько, частина Харківського району опинилася під окупацією. Перші місяці війни пройшли як один дуже поганий сон. Були думки: «Цього не може бути, це сон, і зараз ми прокинемося». Проте ні, це була реальність: вибухи, звістки про загибель знайомих… 

Перед повномасштабною війною у школі було багато людей, які доглядали за кіньми, прибирали та годували їх. Впродовж тижня залишилося кілька осіб.

У перші дні вторгнення ми самі до кінця не розуміли, що робимо. Коли трішки отямилися, то зрозуміли, що за день це не закінчиться, і потрібно рятувати персонал і коней.

Деякі тварини через стрес та ослаблення організму почали хворіти — було відчуття, що вони хочуть пролізти через клітку й кудись втекти. 

Усі коні цілі, всіх врятували

Було важко знайти водія, який би погодився вивозити коней. Траплялися ситуації, що водій робив дорогою вимушену перерву — уламки потрапляли по машині, і доводилося перевіряти чи все добре з кіньми.

На щастя, усі цілі, всіх врятували. На полі поряд зі школою, де зазвичай пасуться коні, були вибухи, там лежали уламки ракет. По самій школі прильотів не було, але був пошкоджений дах через уламки, повилітали вікна.

Працівники школи ремонтують вікна, які були пошкоджені від ударних хвиль. Фото надала Оксана Сайнієва

Усіх наших коней евакуювали в різні міста. Багато тварин прийняли в Дніпрі, в Полтаві, у Києві та по містечках Харківщини.

Бувало, що водій їхав, приміром, у Київ і ми терміново шукали, хто б міг прийняти коней у цьому місті. Хтось взяв до себе двох коней, хтось — пʼятнадцятьох. Усі об’єдналися й допомагали хто чим зможе. 

Коні в евакуації. Фото надала Оксана Сайнієва

Утримання коня — це дуже дорога справа. Тварину потрібно годувати, поїти, сюди варто ще додати рахунки за світло. Ми зверталися за підтримкою у різні благодійні фонди та організації. Нам дуже допоміг фонд «Nowa Ukraine» — вони взяли на себе утримання коней у різних стайнях, платили водіям, які евакуйовували тварин. Вже коли коні повернулися до нас назад, цей фонд також допоміг придбати корм. 

Потужна підтримка була і від фонду «UAnimals», що оплачували утримання коней та купували ветеринарні препарати. Ліки швидко закінчувалися, бо під час бомбардувань коні дуже лякалися, відскакували і часто травмувалися. 

Є також фонд, який активно допомагає нам саме зараз — це «PETA Deutschland». Вони придбали для наших коней сіна та вівса. Школі також допомагають наші випускники — хтось може придбати цемент чи лопати, такий інвентар у стайнях також дуже потрібен. 

Повертали ми коней таким же шляхом як і евакуювали, це тривало понад місяць. Благодійні фонди допомагали з перевезенням тварин у наші стайні. Усі коні вже були вдома до весни 2023 року. 

Коні після повернення додому. Фото надала Оксана Сайнієва

Ми хотіли зберегти нашу школу й бути корисними

Дуже багато людей з нашої громади евакуювалися. Були моменти, коли ми думали, що це кінець, і що школи більше не існуватиме, адже коней вивезли й працю школи поставили на паузу. Хоч були сумніви, але ми йшли вперед — хотіли зберегти нашу школу й бути корисними. Зараз у наших стайнях живуть уже близько 40 коней.

Ми також активно допомагаємо дітям нашої громади та переселенцям, надаємо психологічну підтримку, проводимо заняття з іпотерапії. Для кожного, хто приходить до нас на такі реабілітаційні заняття – потрібен індивідуальний підхід. Комусь потрібна швидша їзда, певний азарт, приміром, піднятися галопом чи проїхати риссю. А є такі, які не мусять сідати в сідло.  Для них достатньо побути з конем, погладити, дати яблучко чи морквину. 

Такі заняття дуже помічні. Адже люди, які до нас приходять, — у них навіть змінюються очі. Ми дуже мріємо про зимовий критий манеж, бо хочемо й надалі продовжувати іпотерапію, але через холодну пору це доведеться поставити на паузу. 

Усі спортсмени мають характер — і люди, і коні

Один з моїх улюбленців серед мешканців стайні — кінь Сантес, або, як ми його називаємо лагідно, Саша. Він багаторазовий переможець українських змагань, з ним тренувалися кілька поколінь наших спортсменів. Це кінь з великою душею та характером, авжеж, адже всі спортсмени мають характер — і люди, і коні. 

Кінь Сантес в евакуації. Фото: ШоТам

Ще одна наша гордість – кобила Авантюра. Коні – це табунні тварини і якщо один кінь бачить іншого, то обов’язково підійде. Якось до нас звернулися волонтери з проханням надати витривалого, але спокійного коня. Усе для того, щоб осідлати таку тварину і вирушити з нею на пошуки інших коней в Авдієвці. Цією пошуковою операцією займалися хлопці з «Порятунок тварин Харків». Так завдяки нашій кобилі Авантюрі вдалося знайти двох коней і їх вивезли з Авдієвки. 

Вячеслав Задоренко

начальник Дергачівської військової адміністрації Харківської області.

Наші цілі — підготовлювати спортсменів і займатися реабілітацією 

Зараз відбудовою школи займається Державний біотехнологічний університет, а міська військова адміністрація виплачує зарплати працівникам і фінансує поїздки на змагання. Уже є проєкт, як відремонтувати та модернізувати школу — шукаємо спонсорів, які б допомогли це реалізувати. 

Викликів перед школою багато, але є й конкретні цілі на найближчий час — готувати спортсменів і займатися реабілітацією. Хочемо в майбутньому створити реабілітаційний центр психологічної допомоги, місце, де ще більше дорослих і дітей могли б проводити час із кіньми, їздити верхи й хоч трішки відволіктися від тих жахіть, які пережили. 

Весною тут з’явиться ігровий майданчик, щоб батьки та діти приїжджали сюди на вихідних, мали змогу провести час і психологічно розслабитися. 

Багато малечі хоче займатися кінним спортом, тож ми плануємо залучити ще нових тренерів і донорські організації. Хочемо, щоб вихованці цієї школи мали можливість виступати на змаганнях і гідно представляти Харківщину. 

Читайте також: Дергачівські месники: від розвідки для 92-ої бригади до відновлення на прикладі Японії. Кейс відбудови сміливої громади Харківщини

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Суспільство

«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Понад рік Іван Батрак з Донеччини лікується від мінно-вибухової травми спинного мозку та проходить реабілітацію у Львові. За цей час чоловік, який раніше працював шахтарем, почав вивчати новий фах – інструктора першого контакту, аби допомагати людям з ураженнями спинного мозку.

На прикладі роботи ГО «Група активної реабілітації» ШоТам розповідає, як працюють групи самодопомоги, що об’єднують людей з травмами.

Отримав травму спини під час обстрілу міста

Шахтар Іван Батрак жив у Покровську Донецької області. У лютому 2023 року під час обстрілу міста російськими збройними силами чоловік отримав травму хребта й спинного мозку.

Санітарна авіація доставила його до Дніпра, де чоловіку прооперували хребет і поставили спеціальну металеву конструкцію. Після цієї операції Івана Батрака за програмою «Лікарі без кордонів» перевезли до Львова, де він лікується й досі. 

Іван Батрак у модульному містечку у Львові, де зараз проживає. Фото: ШоТам

«Не залишайтеся з проблемою сам на сам»

Нещодавно чоловік потрапив до табору від громадської організації «Група активної реабілітації», яка допомагає людям з ураженнями спинного мозку. У цьому таборі з Іваном працюють люди, які також мають травми спини – фахівці першого контакту. Вони знайомляться з пацієнтами та розповідають про свій досвід, а також про те, як жити з травмою.

Зараз Іван мешкає в модульному містечку від «Групи активної реабілітації», яке адаптоване під потреби людей з інвалідністю: зокрема, санвузли та в’їзди доступні для крісел колісних. Від організації чоловік отримав власне крісло колісне й індивідуальні гігієнічні засоби. 

«Група активної реабілітації» понад тридцять років допомагає своїм пацієнтам на шляху від перебування в лікарні до адаптації в кріслі колісному – навчає людей обслуговувати себе, коли частина тіла є паралізованою. 

Карина Кардаш, лідерка ГО «Група активної реабілітації». Фото: ШоТам

«Ми намагаємося давати людині повний супровід, щоб вона могла повернутись у звичне оточення та жити повноцінне яскраве життя. Організовуємо терапевтичні прогулянки, спільний похід у кіно, театр чи кав’ярню. Основний сенс у тому, аби мотивувати людину виходити до інших людей, бо після травми це дуже некомфортно», – розповідає лідерка громадської організації Карина Кардаш.

За словами Карини, людям з травмою найскладніше бачити, як оточення сприймає їх по-іншому на кріслі колісному, а ще складно долати постійні бар’єри, пересуваючись, тому частіше люди обирають просто залишатися вдома.

«Пам’ятайте, що ви не одні, і завжди можна знайти для себе підтримку від тих, хто готовий її надати. Не залишайтеся з проблемою сам на сам», – каже Карина.

Найважливіше моральна підтримка

З Іваном Батраком в організації познайомилися, коли той ще перебував у лікарні. Його відвідав тренер-наставник, який теж пересувається на кріслі колісному, та розпочав з Іваном роботу. 

«Ми вчили Івана пересідати на крісло колісне, підібрали його разом з фахівцями лікарні та супроводжували чоловіка під час реабілітації в таборі протягом десяти днів – там він міг поспілкуватися з тими, хто має такі ж ураження спини. А потім ми запропонували Івану долучитися до команди інструкторів першого контакту», розповідає лідерка ГО «Група активної реабілітації».

Місяць тому чоловік почав навчання на інструктора першого контакту, аби допомагати людям, які мають травми спини, як і він сам. Його робота полягатиме в тому, аби познайомитися з людиною, поспілкуватися про травму, дізнатися стан ураження та пояснити, як відбуватиметься лікування та реабілітація. 

Іван Батрак самостійно пересідає в авто з крісла колісного. Фото: ШоТам

«Найважливіше те, що я маю підтримати людину морально, показати, що насправді не все так погано, і з усім можна впоратись. Я маю так допомогти, аби людині було простіше в цьому стані за межами лікарні та щоб вона не розгубилася за будь-якої ситуації», — ділиться Іван.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Українські лікарні отримали обладнання для діагностики стійкого туберкульозу

Опубліковано

Українські клініки отримали сучасне обладнання для виявлення ДНК мікобактерій туберкульозу.

Про це повідомили у Міністерстві охорони здоровʼя,

Йдеться про 900 наборів картриджів Xpert MTB/XDR, які використовуються на оновлених системах GeneXpert.

Постачання обладнання відбулося у рамках співпраці Міністерства охорони здоровʼя України, Центру громадського здоровʼя та Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

GeneXpert є автоматичною системою для молекулярної діагностики з використанням одноразового картриджа, повністю ізольованого від навколишнього середовища. Це дозволяє використовувати прилад у звичайних приміщеннях без організації ПЛР-лабораторії.

Читайте такожЯк в Україні отримати допомогу після мінно-вибухової травми

«Завдяки впровадженню в Україні нового молекулярно-генетичного тесту вдається оперативно і точно діагностувати ТБ на ранніх стадіях та зменшити випадки його подальшого прояву», — повідомили у МОЗ.

Про методику

XpertMTB/XDR — це інноваційна методика у діагностиці лікарсько-стійкого туберкульозу. Сучасне обладнання дозволить ефективно реагувати та у короткі терміни призначити дієву схему лікування для пацієнтів.

Нагадаємо, в Україні вперше почали використовувати ШІ для діагностики туберкульозу.

Фото: World Health Organization.

Читати далі

Суспільство

Психологічна допомога: чому це важливо та як організувати в громаді

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Чому важливо, аби психологічна допомога стала доступною послугою, і як це організувати у своїй громаді, розповідає ШоТам разом із Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP).

Чому психологічна допомога потрібна

За даними Gradus Research станом на кінець грудня 2023 року, 88% українців та українок відчувають стрес. Більшість опитаних зізнаються, що відчувають втому (55 %), напруженість (43%), роздратування (32%) та безсилля (31%).

Щоденні обстріли українських міст, страх за своє життя та життя близьких – саме в такій атмосфері зараз живуть українці. Практична психологиня, фахівчиня ГО «ЦПД «Конфіденс» Вікторія Мирошніченко говорить, що це впливає не лише на фізичне здоров’я, а й на ментальне.

«Ментальне здоров’я – те, на що можемо спиратися, незважаючи на зовнішні обставини. Ми не знаємо, коли всі складнощі закінчаться чи скільки триватимуть, не можемо контролювати надзвичайні ситуації, катастрофи, війну… Але ми можемо контролювати свій стан здоров’я, емоційний стан. Важливо навчитися саме жити під час війни, а не виживати

Психологиня також впевнена: аби піклуватися про інших, важливо знайти ту опору, яка допомагатиме й вам відновити фізичні та психологічні сили. 

Багато українців під час війни отримують свій перший досвід роботи з психологом. Так, наприклад, Віталіна розповідає:

«Раніше я скептично ставилася до цього, вважаючи, що допомогу потрібно шукати сину – якщо йому допоможуть, то і мені автоматично стане легше. Але на мою особисту щоденну війну наклалася повномасштабна і запас моїх сил помітно зменшився.

Після першої ж зустрічі я відчула, як це важливо і дієво, коли тебе вислуховує і підтримує фахівець. По закінченню курсу занять я відчула значне зниження моєї тривожності, більшу впевненість в собі»

Хто має надавати психологічну допомогу в громаді

Оскільки під час війни психологічна допомога стала ще більш затребуваною, МОЗ прагне спростити доступ до неї. Тепер не обов’язково шукати психолога чи психологічні проєкти, а можна звернутися до свого сімейного лікаря.

Національна служба здоров’я України (НСЗУ) має пакет «Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги» і підписує контракти з українськими закладами первинної медичної допомоги. Зараз уже 500 закладів можуть надавати послуги психологічної допомоги в межах цього пакету. Сімейний лікар, терапевт чи педіатр у таких закладах може:

  • оцінити психічний стан пацієнта/-ки;
  • надати медичну та психологічну допомогу;
  • виписати ліки;
  • направити на додаткові лабораторні дослідження;
  • скерувати до лікаря-психіатра за згодою пацієнта/-ки;
  • скласти план лікування;
  • надати психологічну підтримку членам родини пацієнта/-ки чи тим, хто доглядає за ним;
  • навчити техніки самодопомоги.

Перевірити, чи ваш медичний заклад підписав пакет на ці послуги з НСЗУ, можна за посиланням. 

Кількість медзакладів, що надають первинну меддопомогу (ПМД), де можна отримати психологічну підтримку. Дані станом на листопад 2023 року. Джерело: сайт Міністерства охорони здоров’я України.

Як організувати психологічну допомогу у своїй громаді

Понад 11 тисяч лікарів первинної медичної допомоги вже пройшли відповідний курс і можуть надавати базову психологічну підтримку. Також громада може заохочувати місцевих лікарів пройти таке навчання для лікарів «первинки» у своїх медзакладах. Адже часто в жителів невеликих населених пунктів немає змоги знайти психолога, і єдиний лікар, до якого вони можуть звернутися – сімейний. Це не означає, що такий спеціаліст замінить психотерапевта, але він зможе якісно виявити проблему й за потреби направити до іншого фахівця.

Курс безоплатний і доступний онлайн: лікарі можуть пройти його на сторінці Академії НСЗУ. Цей курс є доступним у межах ініціативи зі створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Першої Леді Олени Зеленської. Він базується на навчальних матеріалах mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) – програми ВООЗ, створеної, аби підвищити доступ людей до психологічної допомоги завдяки неспеціалізованим працівникам (наприклад, сімейним лікарям).

Аби фахівці могли навчатися у своїй області, потрібно заповнити форму й дочекатися відповіді від організаторів. 

Матеріал створено в партнерстві з Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною». Думки, висловлені тут, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору UNDP в Україні чи Уряду Японії.

Читати далі