Під обстрілами рятували коней, а тепер займаються реабілітацією: як відновлюється кінно-спортивна школа на Харківщині

Кінно-спортивна школа у Малоданилівській ОТГ на Харківщині пережила випробування повномасштабною війною — їм довелося евакуювати тварин до інших областей. Усі коні вже повернулися додому, учні школи відновлюють свої тренування, а викладачі проводять реабілітаційні заняття. 

Директорка закладу Оксана Сайнієва та начальник Дергачівської військової адміністрації Вячеслав Задоренко розповіли для ШоТам про порятунок коней, відбудову школи та виховання майбутніх чемпіонів.

Оксана Сайнієва

директорка Дергачівської дитячо-юнацької кінно-спортивної школи.

Завжди мріяла навчати тих, хто хоче опанувати верхову їзду

Цій кінно-спортивній школі вже понад двадцять років. Я ж прийшла сюди у 2007 році: спершу працювала тренеркою-викладачкою, а тепер є директоркою закладу. Кінним спортом я займаюся з дитинства й завжди мріяла навчати тих, хто хоче опанувати верхову їзду. 

Школа працює на базі Державного біотехнологічного університету і є єдиною на Харківщині, яка безкоштовно доступна для дітей. Це важливо, адже кінний спорт є дорогим заняттям, і не всі батьки можуть собі це дозволити. 

Ми усе робимо разом 

Діти, які відвідують наші уроки, не лише опановують верхову їзду, але й вивчають фізіологію коня та ветеринарію. Вони вміють потурбуватися про тварину: почистити, нагодувати, принести сіно, прибрати стайню. Влітку коней купають з шампунем та кондиціонером, стрижуть їм гриви та хвостики. Ми робимо усе разом, і навіть навесні висаджуємо квіти на території школи, щоб зробити це місце красивішим. 

Це чудовий простір, де дитина може проводити час на свіжому повітрі, розвиватися та знаходити друзів. Дуже багато вихованців нашої школи є чемпіонами та переможцями престижних змагань. Приміром Дмитро Іващенко – наш випускник та майстер спорту. Зараз Діма тренує в іншому місті, але ми дуже сподіваємося, що він повернеться і працюватиме в нас. 

Є діти та молодь, які зараз, навіть попри війну, тренуються і здобувають призові місця. Як, наприклад, Катерина Захарченко. Їй 14 років, вона вже брала участь в етапі Кубка України і виграла два третіх місця і одне друге. 

З вересня ми займаємося з кожним вершником за індивідуальною програмою. І діти, які приходять на наші заняття — справжні бійці. Ми дуже пишаємося ними: вони навчаються, їздять на чемпіонати, перемагають, інколи роблять помилки та здобувають цінний досвід. 

Перші місяці війни пройшли як один дуже поганий сон

24 лютого 2022 року — це один з найстрашніших днів. Важко навіть описати, що ми пережили. Росіяни були дуже близько, частина Харківського району опинилася під окупацією. Перші місяці війни пройшли як один дуже поганий сон. Були думки: «Цього не може бути, це сон, і зараз ми прокинемося». Проте ні, це була реальність: вибухи, звістки про загибель знайомих… 

Перед повномасштабною війною у школі було багато людей, які доглядали за кіньми, прибирали та годували їх. Впродовж тижня залишилося кілька осіб.

У перші дні вторгнення ми самі до кінця не розуміли, що робимо. Коли трішки отямилися, то зрозуміли, що за день це не закінчиться, і потрібно рятувати персонал і коней.

Деякі тварини через стрес та ослаблення організму почали хворіти — було відчуття, що вони хочуть пролізти через клітку й кудись втекти. 

Усі коні цілі, всіх врятували

Було важко знайти водія, який би погодився вивозити коней. Траплялися ситуації, що водій робив дорогою вимушену перерву — уламки потрапляли по машині, і доводилося перевіряти чи все добре з кіньми.

На щастя, усі цілі, всіх врятували. На полі поряд зі школою, де зазвичай пасуться коні, були вибухи, там лежали уламки ракет. По самій школі прильотів не було, але був пошкоджений дах через уламки, повилітали вікна.

Усіх наших коней евакуювали в різні міста. Багато тварин прийняли в Дніпрі, в Полтаві, у Києві та по містечках Харківщини.

Бувало, що водій їхав, приміром, у Київ і ми терміново шукали, хто б міг прийняти коней у цьому місті. Хтось взяв до себе двох коней, хтось — пʼятнадцятьох. Усі об’єдналися й допомагали хто чим зможе. 

Утримання коня — це дуже дорога справа. Тварину потрібно годувати, поїти, сюди варто ще додати рахунки за світло. Ми зверталися за підтримкою у різні благодійні фонди та організації. Нам дуже допоміг фонд «Nowa Ukraine» — вони взяли на себе утримання коней у різних стайнях, платили водіям, які евакуйовували тварин. Вже коли коні повернулися до нас назад, цей фонд також допоміг придбати корм. 

Потужна підтримка була і від фонду «UAnimals», що оплачували утримання коней та купували ветеринарні препарати. Ліки швидко закінчувалися, бо під час бомбардувань коні дуже лякалися, відскакували і часто травмувалися. 

Є також фонд, який активно допомагає нам саме зараз — це «PETA Deutschland». Вони придбали для наших коней сіна та вівса. Школі також допомагають наші випускники — хтось може придбати цемент чи лопати, такий інвентар у стайнях також дуже потрібен. 

Повертали ми коней таким же шляхом як і евакуювали, це тривало понад місяць. Благодійні фонди допомагали з перевезенням тварин у наші стайні. Усі коні вже були вдома до весни 2023 року. 

Ми хотіли зберегти нашу школу й бути корисними

Дуже багато людей з нашої громади евакуювалися. Були моменти, коли ми думали, що це кінець, і що школи більше не існуватиме, адже коней вивезли й працю школи поставили на паузу. Хоч були сумніви, але ми йшли вперед — хотіли зберегти нашу школу й бути корисними. Зараз у наших стайнях живуть уже близько 40 коней.

Ми також активно допомагаємо дітям нашої громади та переселенцям, надаємо психологічну підтримку, проводимо заняття з іпотерапії. Для кожного, хто приходить до нас на такі реабілітаційні заняття – потрібен індивідуальний підхід. Комусь потрібна швидша їзда, певний азарт, приміром, піднятися галопом чи проїхати риссю. А є такі, які не мусять сідати в сідло.  Для них достатньо побути з конем, погладити, дати яблучко чи морквину. 

Такі заняття дуже помічні. Адже люди, які до нас приходять, — у них навіть змінюються очі. Ми дуже мріємо про зимовий критий манеж, бо хочемо й надалі продовжувати іпотерапію, але через холодну пору це доведеться поставити на паузу. 

Усі спортсмени мають характер — і люди, і коні

Один з моїх улюбленців серед мешканців стайні — кінь Сантес, або, як ми його називаємо лагідно, Саша. Він багаторазовий переможець українських змагань, з ним тренувалися кілька поколінь наших спортсменів. Це кінь з великою душею та характером, авжеж, адже всі спортсмени мають характер — і люди, і коні. 

Ще одна наша гордість – кобила Авантюра. Коні – це табунні тварини і якщо один кінь бачить іншого, то обов’язково підійде. Якось до нас звернулися волонтери з проханням надати витривалого, але спокійного коня. Усе для того, щоб осідлати таку тварину і вирушити з нею на пошуки інших коней в Авдієвці. Цією пошуковою операцією займалися хлопці з «Порятунок тварин Харків». Так завдяки нашій кобилі Авантюрі вдалося знайти двох коней і їх вивезли з Авдієвки. 

Вячеслав Задоренко

начальник Дергачівської військової адміністрації Харківської області.

Наші цілі — підготовлювати спортсменів і займатися реабілітацією 

Зараз відбудовою школи займається Державний біотехнологічний університет, а міська військова адміністрація виплачує зарплати працівникам і фінансує поїздки на змагання. Уже є проєкт, як відремонтувати та модернізувати школу — шукаємо спонсорів, які б допомогли це реалізувати. 

Викликів перед школою багато, але є й конкретні цілі на найближчий час — готувати спортсменів і займатися реабілітацією. Хочемо в майбутньому створити реабілітаційний центр психологічної допомоги, місце, де ще більше дорослих і дітей могли б проводити час із кіньми, їздити верхи й хоч трішки відволіктися від тих жахіть, які пережили. 

Весною тут з’явиться ігровий майданчик, щоб батьки та діти приїжджали сюди на вихідних, мали змогу провести час і психологічно розслабитися. 

Багато малечі хоче займатися кінним спортом, тож ми плануємо залучити ще нових тренерів і донорські організації. Хочемо, щоб вихованці цієї школи мали можливість виступати на змаганнях і гідно представляти Харківщину. 

Читайте також: Дергачівські месники: від розвідки для 92-ої бригади до відновлення на прикладі Японії. Кейс відбудови сміливої громади Харківщини

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.