Дергачівські месники: від розвідки для 92-ої бригади до відновлення на прикладі Японії. Кейс відбудови сміливої громади Харківщини

Дергачівська громада знаходиться всього за 10 кілометрів від Харкова і до повномасштабного вторгнення була промисловим та аграрним центром. Та ще з 2014 деякі населені пункти як Козача Лопань відчули на собі війну з росією. Тут розміщувалась 92-га окрема механізована бригада, а місцеві швидко стали волонтерами.

Коли війна прийшла у саму громаду, жителі створили власний рух опору, який згодом прозвали Дергачівськими месниками. Вони передавали дані про російські війська та переміщення техніки, а згодом отримали БПЛА і розширили свою розвідку. Попри обстріли, в Дергачах триває відбудова. Як громада відновлюється після окупації та залучає підтримку з Японії та всього світу, читайте у матеріалі ШоТам.

Вячеслав Задоренко

голова Дергачівської військової адміністрації Харківської області.

Волонтерство тут зародилося ще у 2014 році 

Я народився і виріс у селищі Козача Лопань на Харківщині. Був обраний головою рідного селища та пропрацював два терміни – з 2010 до 2020 року. А у 2020 громада обрала мене Дергачівським міським головою. За перший рік роботи ми подались на всеукраїнський конкурс з благоустрою населених пунктів і зайняли третє місце по країні. Це результати злагодженої роботи команди з наповнення бюджету, реформа житлово-комунального господарства, розв’язання соціальних питань. І надалі ми тримали цю планку.

Росіяни почали «прощупувати» населення ще під час Майдану. Памʼятаю, як російські журналісти приїжджали до нашого краю і запитували дітей, яке телебачення дивляться батьки, а дорослим ставили прямі питання – як вони ставляться до росії.

Ми тоді не розуміли, що відбувається, але вирішили взяти ініціативу і провели вело- та автозабіг з прапорами України по всім навколишнім селам. Після цього у людей не залишилось сумнівів, що ми – це Україна. 

У 2014 році, коли росія вперше напала на Україну, нашим основним завданням стало підтримувати українські Збройні Сили, а саме 92-гу окрему механізовану бригаду, яка зайшла на територію нашої селищної ради. У березні йшов сніг і ми бачили потреби військових, зокрема, і у теплому одязі, тож швидко зібрали 4 мікроавтобуси речей, продуктів, ліків тощо й направили до війська. Також наші фермери передавали техніку і допомагали будувати бліндажі, укріплювати райони та знаходили будівельні матеріали. 

Надалі ця робота розрослась по Харківській області: ми їздили до підприємців ринку Барабашова, розказували про потреби військових і збирали необхідні матеріали та провізію. Люди приносили все: від консервації до туристичного спорядження (палаток, спальників). Буквально за тиждень ми стали отримувати багато телефонних дзвінків: люди питали, куди донатити і як допомогти. Нагадаю, це був 2014 рік. Наші люди вже тоді гуртувались і хлопці відчували, що вони тут не одні, що їм є за що воювати. 

За кілька днів до вторгнення замаскували українські війська у громаді

Коли ворог перекинув сили з Харківщини на Донбаський напрямок, українські війська залишили громаду, тож ми стали відновлювати цивільний ритм життя. Однак з того часу ми розуміли, що рано чи пізно росіяни знову спробують підійти до Харкова. На початку 2022 року була інформація, що ворог накопичує сили біля кордону і проводить так звані «навчання». Про це говорили і прикордонники, і військові. Тож ми опрацьовували плани з евакуації: графіки руху автомобілів, сам транспорт та місця розміщення для людей з населених пунктів біля російського кордону. Ми провели нараду спільно з ветеранами АТО, прикордонниками та попереджали людей, щоб вони готували тривожні валізи. Не всі сприймали серйозно такі загрози, тому часто жили звичайним життя.

За тиждень до вторгнення ми розмістили 92-гу бригаду у деяких обʼєктах громади та замаскували. Щоб зробити це непомітно, ми вночі перекрили дороги і вимкнули вуличне освітлення. Саме це врятувало нас від повної окупації. 

Вранці 24 лютого 2022 року ворог розпочав обстріл. Речі були зібрані, тож я швидко вивіз дружину у більш безпечне місце, де вона рушила у сторону Києва, а сам повернувся до громади. 

Значна частина територій була окупована, під окупацією опинились й мої рідні та близькі. У нас поселились російські військові й пограбували мою домівку. Витягали все, що може пройти у двері: від побутової техніки до навіть чоботів. 

Вранці 24 лютого 2022 року ворог розпочав обстріл. Фото: ШоТам.

Мисливці та місцеві чоловіки стали Дергачівськими месниками

Майже одразу зʼявився місцевий рух опору, який згодом прикордонники та нацгвардійці назвали Дергачівськими месниками. Спочатку це була волонтерська група, яка допомагала розвозити гуманітарну допомогу у перші тижні по сірій зоні. Потім евакуювали людей. 

У русі опору було багато місцевих мисливців, які знали всі яри та западини цієї території. Вони підказували, де краще робити засідки, а також передавали інформацію про переміщення російської техніки та живої сили. Це допомагало наносити чіткі ураження та нищити ворога. 

Згодом ми отримали зброю і техніку з Харкова, тож робота пожвавилась. Вже тоді ми мали злагоджену та надійну команду: це здебільшого були чоловіки з руху опору, рідні яких були в окупації. Кожен якнайшвидше хотів звільнити свою дружину, матір, сестру чи інших рідних. Це спонукало ризикувати й зі зброєю в руках виконувати бойові задачі, хоча ми не були професійними військовими. 

Рішення ухвалювали самостійно, але все погоджували з військовими: рух, задачі, цілі. Основна робота полягала в тому, щоб розвідати територію противника і зафіксувати розміщення ворожих військ для коригування нашої артилерії. Та, по можливості, скористатись системою скидів, тобто нищити ворога.

Так ми працювали до ночі 10 вересня, тоді місцеві мешканці повідомили, що ворог масово тікає з селища. Тож на світанку ми разом з українським військом рушили до рідних місць. Поки військові проводили дорозвідку, наш підрозділ на свій страх і ризик повернув до Козачої Лопані: підняли БПЛА і зробили заліт до села. Побачили, що вже немає росіян та техніки, й поїхали до рідних.

Коли ми приїхали, це було навіть не сльози радості, це щось більше. Але чесно таке не хочеться переживати ще раз. 

Евакуювали близьких та продовжили дорозвідку. Ми чули шум відходу російської техніки. Працювали злагоджено, кожен знав, як реагувати при зустрічі з ворогом та як передати повідомлення. Одна з наших груп вирішила наздогнати втікачів. Вони підняли БПЛА та передали координати нашій артилерії для нанесення удару. Успішно. І вже 12 вересня наші військові зайшли у Козачу Лопань.

Після звільнення громади хлопці з руху опору продовжують захищати наші території вже у складі прикордонних підрозділів та 92-ї бригади. А ми із заступниками повернулись до роботи з ліквідації наслідків агресії та відновлення громади.

Хтось з Дергачівських месників повернувся для відбудови, інші – продовжили захищати країну. Фото: ШоТам.

Основне завдання по відбудові – допомога людям, які залишаються 

Дергачівщина – це аграрний край з потужними фермерськими господарствами. Наші співмешканці окрім сплати податків завжди допомагали розв’язувати локальні питання. Наш край також і промисловий. Тут працювало багато орієнтованих на Європу підприємств: АВВ-100, Бриг, Папа Карло, Амкор та багато інших. Громада приваблювала інвесторів через близькість до Харкова й зручну логістику. 

Ми зазнали значних руйнувань. Є такі населені пункти, де зруйновано або пошкоджено всі будинки. Але якщо брати в середньому по громаді, то це 40%. Ті, хто втратив житло, переїхали до рідних та близьких. Також ми надаємо можливість перебувати у санаторіях та інших закладах з харчуванням, медициною та освітою для дітей. 

Попри те, що у прикордонних населених пунктах все ще ведуться обстріли, у Дергачах вже триває відбудова. Першочергове завдання – допомогти людям повернутись у власні будинки. Загалом реалізується 132 обʼєкти з Фонду наслідків російської агресії, обласного та місцевого бюджетів. Паралельно працюють міжнародні благодійні фонди і волонтери, які ремонтують приватне житло по громаді.

У Дергачах ремонтуються 18 багатоповерхових будинків, а саме дахи, утеплюються фасади і покрівлі, підʼїзди, оновлюються комунікації. Також вже почались ремонтні роботи 8 будинків у Слатинському старостинському окрузі й на черзі початок робіт у Руській Лозовій. 

Працює державна програма єВідновлення, що компенсує витрати жителів на ремонт дахів та вікон, інші люди чекають компенсацію за повністю зруйноване майно.

У Дергачах ремонтуються 18 багатоповерхових будинків. Фото: ШоТам.

Бізнес має сміливість повертатись у громаду

У громаді зруйновано все, навіть дороги. По багнюці ні техніка, ні екстрені служби, ні самі люди не проїдуть. Міські дороги поки засипаємо піщаною сумішшю, згодом все це накриється щебенем. А от асфальтовані дороги, що були зруйновані воєнною технікою, до кінця року майже всі будуть відновлені.

Також сильно зруйновані електропідстанції та лінії електроопор на замінованих полях. Деякі населені пункти досі лишаються без світла. Але кожного дня працюють енергетики і стараються до настання холодів заживити всі мережі.

Значні руйнування є серед обʼєктів приватних підприємців: деякі будівлі знищені повністю, деякі частково зруйновані. Бізнеси вивезли те обладнання, що лишилось, у більш безпечні регіони, і це суттєво відобразилось на нашому бюджеті. Та деякі підприємства помалу повертаються у місто і пробують запустити, оновити своє виробництво. 

Ми вдячні тим бізнесам, які мають сміливість працювати та надають роботу для людей, і відповідно наповнюють бюджет громади. Це дає нам можливість утримувати комунальні заклади, соціальну інфраструктуру міста та відновлювати життя.

Значні руйнування є серед обʼєктів приватних підприємців. Фото: ШоТам.

Нині у громаді працює одне фермерське господарство, що змогло пройти посівну і наразі збирають врожай. Всі інші, на жаль, зруйновані, а поля щільно заміновані. Нині працюють підрозділи ДСНС та добровільні групи, але першочергові завдання для них – це розмінування критичної інфраструктури. А саме газогонів, ліній електромереж, доріг між селами. Згодом буде гуманітарне розмінування житлового фонду, пасовищ, лісосмуг тощо.

Ми не жалкуємо за зруйнованими будівлями, а переймаємось за наших людей

Не збереглися й заклади освіти та медицини – для всього також готуються проєкти з відбудови. Сімʼї з дітьми повертаються до громади, тому ми з місцевого бюджету та за підтримки благодійників ремонтуємо бомбосховища у школах. Хоча навчання цього року буде ще онлайн, та поступово ремонтуємо заклади освіти і сподіваємось, що наступного року відновимо навчання в стінах шкіл.

Водночас донори і волонтери допомагають створювати простір у бомбосховищах для дітей дошкільного віку та молоді. Наші діти пережили страшні часи руйнування міста, обстрілів, евакуації. Деякі втратили дім чи навіть рідних. Тож у бомбосховищах працюють спеціалісти-психологи, педагоги, реабілітологи. Ми робимо простір, де можуть безпечно проводити час: збиратись, дізнаватись нове й отримувати корисну інформацію. 

Зруйновано повністю наш будинок культури, який під час повномасштабної війни перетворився на гуманітарний штаб. Ми обрали саме його, бо тут було три перекриття, що рятували від мінометного обстрілу, а також потужне бомбосховище. У день прильоту ракети це укриття врятувало близько сотні людей – ніхто не постраждав. Ми не переймались будівлями і не шкодуємо за втраченими стінами. Ми хвилювались за життя людей і це приміщення було найбезпечнішим місцем.

У громаді переймаються не за будівлі, а за життя людей. Фото: ШоТам.

Нині гумштаб також працює, як і раніше – без свят та вихідних. Тут надається все: продукти, ліки, засоби гігієни, корма для худоби; евакуація та розміщення людей, буржуйки і дрова – все, що може бути потрібно. Завдяки засобам масової інформації про наші потреби дізнаються все більше фондів і приїжджають з місіями допомоги. Також гумштаб співпрацює з обласним гумцентром, що надає будівельні матеріали та закриває інші різні напрямки потреб.

Взаємодія з донорами пришвидшує відбудову 

Хочеться перелічити та подякувати всім донорам, які допомагають громаді, та можу когось пропустити. Загалом це благодійники з різних частин світу: Європа, США, Японії. Як знаходимо? Виїжджаємо і беремо участь у різних подіях, наприклад, були на польському форумі ReBuild Ukraine, тепер маємо багато донорів звідти. 

Чи інший приклад – зустрічались з мером Хіросіми в Японії. Їхній досвід відбудови з нуля стане корисним і для нашої громади. Ми цікавились, з чого починати: як відбудовувати інфраструктуру, дороги, мережі. Спілкувались з архітекторами, які безпосередньо відбудовували місто. Дізнавались, як вони починали і які документи готували для Світового банку, щоб отримали кредитування за низькими відсотками. 

Основний висновок, який ми перейняли з Японії, – дослухатись до думки людей. Жителі розставляють пріоритети й влада має це враховувати. Коли пропозиції мешканців враховуються, люди виходять розбирати завали та допомагають будівництву. Така взаємодовіра пришвидшує відбудову.

Також познайомились з віцепрезидентом Світового банку, які готові профінансувати нам генеральний план міста, наразі проводимо онлайн-перемовини і готуємо документи для старту. 

Велика кількість благодійників їде саме завдяки медіа: донори бачать, які ми маємо потреби і як ми звітуємо. Хочеться подякувати всім партнерами та керівництву країни та області, нашим військовим, мешканцям та волонтерам. Не втрачаємо віри, перемога буде точно за нами. Але поки треба обʼєднувати зусилля і працювати над спільними цілями.