Якщо вам забракло прикрас з характером, а ті, що є – “однакові з лиця”, то ми у ШОТАМ знайшли для вас щось магічне. Стародавнє, але загорнуте у сучасность. Те, що сотні років носила скіфська знать, а тепер – можете й ви. Мова про прикраси у техніці гарячої емалі, які робить родина Козій зі Львова
Це працює так, каже Ярка з родини Козій: .
“Барви емалі глухі, або прозорі. А силу їм дає світло, яке пронизує емаль до металевого тла, заломлюється і творить фантастичні ефекти”
Існування їх пекторалей та згард (намиста – авт.) неможливе без розігрітої на 860 градусів спеціальної печі, батька Гриця, який вирізає мідні форми для майбутніх прикрас, та чотирьох його майстринь-емальєрок: дружини Роксоляни та доньок Марії, Ярки та Даньки.
Як взаємодія всіх цих компонентів утворює в результаті справжні витвори мистецтва бренду “Емалі Козій”, читайте у інтерв’ю “ШОТАМ” з львівською емальєркою.
Роксоляна Козій
вчителька та львівська емальєрка про родину і справу, якою займаються 25 років
Гриць (батько) – робить тиснення на намистах та вирізає й оброблює мідні форми до того, як на них накладають емаль;
Роксоляна (мати) – вчителює у школі. Як майстриня має строгий стиль. Каже, найбільше подобається працювати в чорно-білому кольорі емалей.
Марія (старша дочка) – графічна дизайнерка. Робить напівпрозорі, легкі й романтичні прикраси, “працює на нюансах відтінків”;
Ярка (середня донька) – працювала з керамікою, вчиться на графічну дизайнерку. Як емальєрка тяжіє до простоти і геометричних візерунків у своїх виробах.
Данька (молодша донька) – поки не вирішила, чи хоче займатись родинною справою.
Родина працює в техніці гарячої емалі (запечене скло на травленій мідній пластині – авт.) часто запрошують на різні виставки, у тому числі й міжнародні: у Париж, Стокгольм та Хельсінкі.
Довідка. Техніка гарячої емалі відома з ІV ст. до нашої ери. Тоді грецькі майстри виготовляли їх для скіфської знаті. У поєднанні з коштовним камінням вона використовувалась навіть для оздоблення символів влади фараона у стародавньому Єгипті.
Емалі. Непередбачувані і небезпечні
Ми займаємося живописною емаллю: працюємо з образами, наносимо порошком на мідну пластинку візерунки, а далі відправляємо все це в піч. Після випалювання у виробі потрібно ще багато чого допрацьовувати. Адже головна особливість емалі – її непередбачуваність.
Навіть, якщо у вас є ескіз майбутніх емалевих сережок або намиста, не факт, що після того, як їх випалимо у печі, скло запечеться в ідеальну за кольором та силуетом копію. Результат може бути несподіванкою, особливо, якщо ви хочете один в один повторити виріб. Але, з іншого боку, такої прикраси, як у вас, не буде більше ні в кого.
При роботі у техніці гарячої емалі є й певна небезпека – в тому, що в порошковій емалі міститься свинець, а тому випаровування під час запікання виробів у печі надто шкідливі. Через те не пускаю до цієї роботи донечок, все роблю сама.
Як випалюються пекторалі
Палітру емалей ми у родині знаємо чи не напам’ять. Якщо купуємо щось новеньке, спочатку вивчаємо, як вони поводять себе при випалюванні, а потім вже беремо у виробництво.
Щоб зробити вдалий виріб, треба знати: яку емаль на якій печі при якій температурі випалювати.
Прикраса починається з того, що спочатку мій чоловік Гриць ріже мідь на пластини, проколюючи їх в місцях кріплень майбутнього виробу. Далі вони занурюються в азотну кислоту – для очищення. За тим на пластини накладаються візерунки емалі, які кладемо в спеціальну піч для випалювання, розігріту до 860 градусів.
Випалювання триває недовго. Кожен елемент майбутнього намиста випалюється по черзі і потребує індивідуальної температури. Часу на випал йде небагато – в середньому, хвилини дві.
Далі на якийсь час залишаємо виріб настоятись у розчині лимонної кислоти, шліфуємо та прибираємо окалину.
Нарешті, скріплюємо елементи пекторалей чи намист між собою ланцюжком чи защіпками.
Техніці гарячої емалі навчились у реставратора церков
Ідея займатись емаллю спала на думку моєму чоловікові Грицю. Я ж сама спочатку займалась скульптурою.
Емаль – це завжди експерименти і досвід. Свій ми отримали вперше на початку 90-х років мнулого сторіччя, коли потрапили до Канади. Там познайомились із художником, що реставрував церкви і заодно відроджував традицію використання емалі у церковних предметах побуту. Тоді й нам показав, як з цією технікою працювати.
Спершу ми з чоловіком починали не з прикрас, а працювали емаллю по готових речах: медалях, іконах, розп’яттях.
Далі народилась друга дитина, і я не мала часу працювати з емаллю. Тоді Гриць зі Марією – років вісім їй тоді було – захопились створенням емальованих кулончиків. Так з експериментів і народилась ідея робити прикраси. Ніколи ми з Грицем не примушували дітей – таким відбивається жага до таких речей. Сьогодні і Марії, і Ярці цікаво працювати з емаллю. Єдине, куди їх не допускаю – до випалювання виробів. Роблю сама, бо це шкідливо.
Мало працюємо для чоловіків
Зазвичай, наші вироби купують жінки, або чоловіки для жінок. Причому, є така тенденція: чим жінка старша, тим більше прагне себе прикрасити. Для чоловіків зрідка робимо браслети чи каблучки.
Дівчата теж купляють, але я б молодість взагалі нічим б не прикрашала – вона і так гарна. Максимум, що треба – сережки якісь.
Оберіть будь-яку пектораль, і вона коштуватиме близько 1000 гривень та кульчики по 300 гривень. Так, ціни у нас трохи занизькі. Але якщо ми їх піднімемо, то мало людей зможуть купити. Тому поки так. А вже покупців вдосталь – і з України, і з усього світу.
Нема часу на просування
Нам потрібен менеджер – ніде правди діти.
Зараз просуванням в соцмережах, написанням постів, фотографуванням виробів займається Ярка. А в неї інколи просто руки не доходять щось зробити, адже вона паралельно працює і вчиться.
Марічка ж працює в Києві і приїжджає до нас “набігами”.
Тому наразі потроху виставляємо вироби у різних галереях, беремо участь у міжнародних виставках. А паралельно робимо ремонт у майстерні і працюємо у шість рук. В планах – зібрати команду для просування, а доти продаємо пекторалі в інтернеті і даруємо на радість друзям і близьким.
