Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ

Український дитсадок вперше потрапив у базу кращих архітектурних об’єктів світу — його згадали на авторитетному американському сайті ArchDaily. І ні, збудували його не в столиці, й він не приватний. У селі Обухівка на Дніпропетровщині за півтора року звели державний навчальний заклад для діток. Свої новаторські ідеї в межах чинних державних будівельних норм та архаїчних вимог контролювальних органів зміг реалізувати молодий архітектор Алекс Валентіров. Він розповів нам про унікальність цього проєкту, складнощі з впровадженням екологічних норм в українські будівлі та поділився планами стосовно майбутніх творінь.

Ескіз садка довелося переробляти

Архітектурний проєкт дитячого садка став моєю найбільшою гордістю. Перед тим, як робити ескіз, ми вивчали досвід багатьох країн, зокрема Франції, Німеччини, Японії. Він дійсно унікальний для України, насамперед через значну кількість світла від величезних панорамних вікон. Вони прямо стирають межу між внутрішнім простором і ландшафтним. Це державний дитсадок, навчання в ньому коштує приблизно 500 гривень на місяць. І, дійсно, люди думають, що він приватний, дуже дорогий. І всі дуже дивуються, коли дізнаються, що він муніципальний.

До нас звернулася місцева влада, яка хотіла звести новий дитсадок. Там велике селище, дітей дуже багато, а початкового закладу не було жодного. Одні мами возили малечу аж до Дніпра, інші змушені були сидіти з дітьми вдома. Ми намалювали перші ескізи, і потім з ним пішли за фінансуванням до обласної державної адміністрації. З ними в нас була досить непроста розмова, трішки було критики, уточнення технічного завдання. Навіть довелося докорінно змінити концепцію. Тобто, дитсадок, який ви зараз бачите, це перероблений варіант.

Сонячні батареї та власна котельня

На створення дитячого садка в Обухівці пішли півтора року, в тому числі рік — на саме будівництво. Вже згадані вікна в підлогу на південній стороні будівлі дозволяють в осінньо-зимовий період, коли сонце низько над горизонтом, отримувати більше сонячної енергії й достатньо прогрівати приміщення. А для захисту від високого сонця в літній період є балкони другого поверху і фасадна пластика.

Дитсадок доброзичливий як зсередини, так і зовні. У коридорах на стінах зображені герої мультфільмів, яких діти можуть розфарбовувати. На стелях у спальнях — малюнки, які допомагають розслабитися і заснути. На подвір’ї — штучна трава, замість традиційного асфальту і щебеню. Дитсадок має повністю безбар’єрний вхід. Ми там впровадили енергоефективні технології. На даху — сонячні батареї, а поряд — власна альтернативна котельня. На будівництво цього закладу знадобилося 68 мільйонів гривень. У цю суму входить все: від будівельних робіт, до закупівлі столових приладів і постільної білизни. Площа садка становить приблизно 2 тисячі квадратних метрів. Розрахований він на 115 малюків.

Професію обрав несвідомо

Архітектурою я зацікавився приблизно 20 років тому. З дитинства дуже любив малювати, закінчив художню школу. Коли потрібно було вирішувати, яку професію обрати, родичі почали наполягати, мовляв, от є така гарна професія — архітектор і, можливо, за нею майбутнє. Мій вибір тоді був трішки несвідомий, адже я до кінця розумів, що це за фах. Але ж поки не спробуєш, не зрозумієш, чим саме будеш займатися все життя.

Читайте також: Про мерів, комуналку та безхатченків. Як книга «У міста є я!» допоможе дітям стати відповідальними мешканцями

Я вступив у будівельну академію у 2001 році, і з того часу поглиблено занурився в цю нелегку професію. Зараз займаюся проєктуванням дуже різних будівель й інтер’єрів. Перший проєкт у мене був ще на другому курсі. Як зараз пам’ятаю, було приватне замовлення на ескіз магазину на якомусь ринку. Потрібно було спроєктувати павільйон за ті, на той час, величезні гроші. Я тоді був такий натхненний: «О, круто, перше замовлення».

Архітектор має бути суперменеджером

Після четвертого курсу навчання мені пощастило поїхати на практику до польського міста Познань. Я працював там декілька місяців у дуже крутих майстернях, долучився до дуже амбіційних проєктів. Коли повернуся до України, мені вже не хотілося миритися з якимись старими стандартами, які в нас досі діють. Я прагнув розвивати свою справу з екологічними підходами. Відтоді я, заснувавши своє архітектурне бюро, працюю винятково з європейським мисленням.

За останні 5-7 років сприйняття архітектора в нашій країні трішки змінилося. Раніше це була винятково ідейна людина, яка малювала якісь космічні фішки — і все. А зараз у баченні замовника це головний менеджер, який організовує всі процеси на будівельному майданчику. Тобто, вже недостатньо просто придумати щось, а треба провести взаємну етапність, прорахувати, хто, що, за ким повинен робити, треба всі матеріали передчасно придбати. Замовник хоче, замість головної болі, отримати нормальний процес на майданчику, який продумувати повинен якраз архітектор. Такий собі сучасний суперменеджер.

В ескізах просуваємо енергоефективність

Зараз поширена така трохи недобросовісна конкуренція, коли в ескізі продумують дуже поверхневі рішення. Ми ж намагаємося конкурувати якістю тих думок, які закладаємо в проєктні рішення. Зокрема, завжди у будівлях шукаємо взаємодію з повітрям, сонцем і всім, що нас оточує. Не завжди це потрібно нашим замовникам, на жаль. Тому що іноді потрібно швидко, дешево — у межах якогось певного бюджету. Повноцінно говорити про зелене будівництво в Україні поки що зарано. 

Але все ж є безліч клієнтів, яким потрібне дуже продумане рішення якоїсь проблематики, з якою вони зіштовхуються. Наприклад, потрібно щось розмістити на якійсь ділянці або облаштувати сучасні функції в будівлі. Ми якраз намагаємося все це організувати.

Нотки урбаністики внесемо в цілий мікрорайон

Окрім дитсадочка в Обухівці, знаковими для мене проєктами була реконструкція декількох вокзальних комплексів. Це була співпраця з «Укрзалізницею». Ще до війни ми з ними оновлювали вокзали у Слов’янську та Краматорську, що на Донеччині. Третім за вагою важливим ескізом стало проєктування власного будинку. І це дійсно унікальний досвід. Коли ти працюєш для замовника, то абсолютно впевнений, як і що тобі потрібно зробити — логіка підказує правильне рішення. А коли для сім’ї, то виникає купа сумнівів, особливо з огляду на потребу узгоджувати все з родиною. Моя дружина — також архітекторка, тому іноді бувало важко.

Зараз на стадії концепції з одним із замовників ми розробляємо проєкт великого мікрорайону в Дніпрі. Хочемо зробити його за останніми урбаністичними трендами, з невисокою поверховістю — максимум вісім. Там буде дуже велика кількість публічних просторів, перш за все пішохідних, а трафік — повністю винесений на периферію всього мікрорайону. Плануємо зробити дуже комфортне повноцінне містечко на майже 20 гектарах. Це справді дуже амбіційний проєкт і вкрай важливий для мене.