Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Озброюємо, навчаємо та одягаємо. Як фонд Markus Foundation забезпечує необхідним тисячі бійців 47-го штурмового полку

Опубліковано

Markus Foundation – фундація, ідеологом та співзасновником якої став відомий ветеран російсько-української війни Валерій Маркус. Сьогодні він – головний сержант 47 окремого штурмового полку, а фонд займається забезпеченням бійців необхідним.

І хоча під опікою Markus Foundation перебувають тисячі бійців, укомплектуванням займаються всього семеро людей. Команда доволі мала, проте ефективна, адже працює за бізнес-принципами та намагається робити все системно. Від закупівлі зимової форми до сучасного озброєння та залучення іноземних інструкторів.

Олена Гашинська

Операційна директорка фундації Markus Foundation

Українська підприємниця, власниця бакалійного виробництва «Дім варення»

Зупинила власну справу заради допомоги бійцям

Я народилася в Києві. До повномасштабного вторгнення займалася підприємництвом, була власницею харчового виробництва. Зараз воно тимчасово на павзі, оскільки я відчуваю себе більш потрібною в ролі директорки фонду Markus Foundation.

Співзасновником та ідеологом фонду є Валерій Маркус – ветеран російсько-української війни, блогер, мандрівник і письменник. Другий співзасновник Markus Foundation – Василь Васильєв, який активно волонтерить ще з 2014 року.

Фото: Facebook / Валерій Маркус

З початком повномасштабного вторгнення з волонтерством познайомилась і я. Власне, саме завдяки йому й опинилася у фонді: я почала возити з-за кордону автівки тоді ще для 47 окремого батальйону. Загалом пригнала 27 машин, після чого мені запропонували посаду операційної директорки фонду.

За день до вторгнення дискутувала про мовне питання

Валерій запевняв, що повномасштабне вторгнення відбудеться, але не розумів, коли саме. А ось я в це зовсім не вірила, особливо, що війна може дістатися Києва. На той момент я була не надто залученою в суспільно-політичне життя країни й практично не стежила за тим, що відбувається довкола. Проте сьогодні розумію, наскільки це було помилковим, та намагаюся все змінити.

Я блогерка, розповідаю аудиторії про бізнес та піднімаю гострі соціальні теми. Напередодні вторгнення, 23 лютого, якраз готувала допис про «какая разніца». Зізнаюсь, протягом багатьох років я й сама не розуміла, чому так важливо, якою мовою спілкується людина. Це усвідомлення прийшло до мене приблизно за рік до повномасштабного вторгнення.

Фото: Facebook / Olena Gashynska

Власне, я опублікувала текст, у якому спробувала пояснити, чому варто спілкуватися державною мовою, пропагувати українську культуру та не бути носіями російської. Десь до четвертої ранку в коментарях точилися гарячі дискусії, а потім я заснула. Та вже через годину мене розбудив чоловік: «Прокидайся, почалася війна!». Звісно, я не сприйняла це серйозно і дуже розлютилася, що він так невдало жартує. Навіть продовжила спати, та згодом чоловік, звісно ж, пояснив, що це аж ніяк не жарти.

Я не вірила, що це все відбувається насправді. Ми практично одразу сіли в автівку та вирушили на захід країни. Мої рідні залишилися в Києві, брат вступив до територіальної оборони. Було дуже страшно, ми не розуміли, що буде далі. Усі говорили про перші три дні, мовляв, потрібно протриматися. Але ніхто не знав, чи це взагалі можливо. Не було чіткого розуміння, чи є в нас сильна армія. Навіть такої віри в ЗСУ, як є сьогодні, тоді не було.

Взяли під опіку 47-й окремий штурмовий полк

Офіційно фонд працює з початку червня, але де-факто він почав існувати раніше. Валерій залучав донати від своїх підписників і шанувальників, а команда чинного фонду допомагала в купівлі необхідного спорядження для 47-го окремого батальйону. З перших днів повномасштабної війни кожен спершу забезпечив власну безпеку, а потім переключився на волонтерство.

У якийсь момент Валерій зрозумів: ми потребуємо системності, а отже, час створювати фонд. Тоді вже всі розуміли, що війна не закінчиться завтра, післязавтра чи навіть через пів року. Тому вже в червні ми створили Markus Foundation.

Є фонди, які забезпечують необхідним багато підрозділів, як-от «Повернись живим» чи Фонд Сергія Притули. Також є фонди, які мають конкретну спеціалізацію, наприклад, закупівля дронів чи автівок. У нас же фонд займається всім, але для одного підрозділу – 47-го окремого штурмового полку.

У фонді працюють люди з бізнес-досвідом. Це дозволяє нам розумно й правильно будувати роботу Markus Foundation. У нас цивільні та військові працюють разом для досягнення спільної мети.
Ми працюємо над забезпеченням 47-го штурмового полку необхідними речами. Йдеться про спорядження, техніку, транспорт тощо. Також забезпечуємо бійців гідним навчанням від іноземних інструкторів.

Одягаємо бійців та закуповуємо необхідне

47-й штурмовий полк – це колишній 47-й штурмовий батальйон. Якщо батальйон – це сотні людей, то полк – тисячі. Це військова частина з різними підрозділами.

Фото: сайт Markus Foundation

Аби потрапити до полку, необхідно пройти відбір. Тобто до нас приходять люди, які дійсно хочуть воювати та захищати країну. Крім того, відбір відбувається у декілька етапів. Завдяки цьому в 47-му штурмовому полку служать дійсно вмотивовані люди з певним минулим: бойовим або цивільним досвідом, що може бути корисним у військовій справі.

Потреби в полку зараз дуже різноманітні. Зокрема, вони пов’язані з холодом: зимова форма, термобілизна. Також необхідно одягнути тисячі новоприбулих у каски та бронежилети.

Держава потребує допомоги волонтерів

Держава не може покрити всі потреби армії, бо економіка України не справляється з навантаженням. Об’єктивно, наші стартові можливості були значно меншими, ніж можливості ворога. Армія постійно збільшується, і цей процес не органічний, а революційний, адже нам потрібно розширюватися дуже швидко.

Власне, тому абсолютно нормально й очікувано, що держава потребує допомоги. І саме через це існує волонтерський рух, на якому багато чого тримається.

Фото: Facebook / Markus Foundation

Через це й виникла потреба допомагати в укомплектуванні батальйону, а зараз – полку. Ми закриваємо запити на своєму рівні, а держава покриває потреби у важкому озброєнні. Так, волонтери не купують танки й артилерію. Україна зараз працює на максимумі своїх можливостей.

Витрати фонду покривають небайдужі

Markus Foundation – це невеликий фонд, у якому працюють 7 людей. Робота між нами розподілена більш-менш рівномірно. Я – директорка, двоє людей займаються закупівлями, ще одна – висвітленням нашої діяльності у соцмережах. Також є бухгалтер, фінансист і водій. Команда зараз маленька, але ефективна.

Оскільки фонд будується на бізнес-принципах, у нас немає людей, які працюють на волонтерських засадах. Є друзі фонду, які нам допомагають в окремих випадках та залучені в проєктах. Вони можуть безкоштовно привезти якісь речі чи допомогти.

Читайте також: З Одеси до Карпат – на протезі. Як ветеран зібрав 7 млн на пікапи для побратимів

Людина має отримувати гроші за свою роботу. У законодавстві описано принцип роботи благодійного фонду, і там вказано, що 20% з обігу може використовуватися на адміністративні витрати фонду. Усі мають розуміти, що волонтерська робота – це робота «за спасибі». Людина, яка цим займається, дуже швидко вигорає та не може бути максимально ефективною.

Фонд фінансується винятково коштами анонімних донатів від небайдужих. Знаю, що були пропозиції забезпечити фонд фінансами для того, щоб потім це використовувати в певних піар-цілях. На це людині надали жорстку відмову, бо для нас важливо бути незалежними. Саме тому спонсорами фонду є люди, і їх дуже багато. Валерій оголошує збори, і їх закривають фізичні особи та представники бізнесу – однаково чесно та незаангажовано.

Маємо кілька напрямків роботи

Найперше завдання Markus Foundation – забезпечення 47-го штурмового полку. Ми отримуємо запити від військової частини та намагаємося їх закривати. Наприклад, отримуємо заявку, що треба купити стільки-то одиниць певного товару з такими-то характеристиками. І ми як фонд починаємо шукати найкраще співвідношення ціни та якості, домовляємося про гуртові знижки, робимо замовлення й оплачуємо його. Відтак це майно стає на баланс військової частини.

Фото: сайт Markus Foundation

Другий напрям – інструктори. У нашій військовій частині зараз працюють декілька іноземних інструкторів, які навчають українських бійців. Ми домовляємося та, якщо потрібно, оплачуємо їхню роботу, аби наші бійці були максимально компетентними. Принцип безперервного навчання лежить в основі ідеології нашого полку.

І останній напрям – це програма з підтримки сімей військовослужбовців. Вона зараз у розробці, тому ще рано озвучувати якісь деталі.

Працюємо з іноземними блогерами, щоб тримати війну у фокусі 

Ще в нас є інформаційний проєкт із залучення блогерів з інших країн, який ми хочемо розвивати. Був прецедент, коли у Київ приїхав шведський блогер. Ми показали йому зруйновані Бучу, Бородянку й Ірпінь, з перших вуст розказали, як усе було. Відвезли його до ірпінського мосту, і блогер побачив там дитячий візок. У нього зʼявилися сльози на очах.

Чоловік сказав, що тепер бодай на якусь долю відчув, що тут відбулося. За його словами, по телевізору це все не сприймається настільки особисто. Це виглядає як кіно: люди гинуть, триває війна, але не виникає жодних емоцій. А коли ти це бачиш на власні очі, то все змінюється.

Після цього блогер поїхав додому й ініціював три статті для місцевих ЗМІ про Україну, випустив серіал на своєму ютуб-каналі. Охоплення відео – кілька мільйонів. Він і надалі продовжує підтримувати та продовжує розповідати про Україну. 

Мені здається, це дуже важливий процес. Адже, коли швед розказує своїм землякам про війну в Україні, це сприймається кардинально інакше, ніж коли це говорить українець із перекладом. А тому ми будемо й надалі запрошувати різних блогерів до України. Якщо треба, робитимемо це з залученням цільових коштів від донаторів, які підтримують цю ідею,  оскільки вважаємо це вкрай важливим проєктом для висвітлення ситуації за кордоном.

Через блогерів та інфлюенсерів можна досягнути класних результатів з підтримки теми війни в Україні. Це дозволить залучати більше коштів, щоб наша армія ставала ще сильнішою.

47-й штурмовий полк шукав нових бійців

Через розширення з батальйону до полку виникла потреба в наборі бійців. Відбір відбувається у два етапи: онлайн та офлайн. На онлайн-співбесіді ми отримали дуже багато заявок. Там була проста анкета, яка дозволила розділити кандидатів за віком і громадянством. Відповідно до законодавства, ми не можемо запрошувати до війська людей, які старші за 60 років або не мають українського громадянства. Також на цьому етапі ми оцінювали мотивацію людей.

Фото: Facebook / Markus Foundation

Після цього влаштували для кандидатів вже офлайн-співбесіду. З потенційними бійцями спілкувалися психологи та медики. Останнім етапом була співбесіда напряму з керівництвом полку, де вже озвучували ухвалене рішення: беруть людину чи ні. 

Попереду ще більше роботи

Запит на укомплектування 47-го штурмового полку сьогодні є більш ніж актуальним. Потреб у військових наразі більше, ніж фінансових можливостей фонду. Тому дуже дякуємо українцям за грошову й інформаційну підтримку.

Після перемоги українській армії ще буде чим займатися. Наш сусід територіально нікуди, на жаль, не дінеться. Тому ми точно не будемо розслаблятися, а діяльність фонду не припиниться. Ми просто почнемо займатися більш фундаментальними речами та впливати на якісні зміни в армії.

Суспільство

Книжку Вікторії Амеліної випустять в американському видавництві

Опубліковано

Книжку Вікторії Амеліної «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» випустять в американському видавництві Macmillan Publishers St. Martin’s Press.

Про це  йдеться на сайті видавництва.

Книжка має вийти друком на початку 2025 року. Вона містить історії про українських жінок, які борються з російськими окупантами.

«Серед цих героїнь Євгенія, відома юристка, яка стала військовою, Олександра, котра задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів, і Юлія – бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення і вбивство автора дитячої книги», – йдеться в анотації.

Читайте також: Скіфське золото: у Києві покажуть справжні «скарби Криму»

Структура книжки змінювалась безліч разів, каже директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. Зрештою Вікторія Амеліна прийшла до документального письма, в якому поєднала записи зі щоденника, репортажні історії, розслідування, звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурсії та вірші.

Від початку було визначено, що книжка мала бути англійською, «щоб засвідчити для світу злочини та геноцид Росії проти українців», стверджує Тетяна Терен.

Нагадаємо, в Україні стартувала навчальна програма для операторів будівельної техніки.

Читати далі

Суспільство

Відновлений ліцей на Чернігівщині поповнив бюджет громади на 1,5 мільйона гривень

Опубліковано

Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:

«Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».

Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.

Ховала українські прапори, щоб об них окупанти не витирали ноги

Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:

«Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».

Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:

«Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».

Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.

«Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.

В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.

Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту. 

Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

Ліцею простягнули руку допомоги — так почалися зміни

Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:

«От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».

Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами. 

Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.

«Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».

Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році. 

Ремонт приміщення укриття: цегла та доски на підлозі
Таким було укриття в Анисівському ліцеї Іванівської громади до ремонту. Фото надала героїня

Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.

Укриття в школі після ремонту: білі стіни, інтерактивна дошка, сірі столи зі стільцями та настільні ігри
А таким укриття в ліцеї стало завдяки фонду savED. Фото надала героїня

Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі

Якщо ідея запрацювала за 72 години, то все вийде

Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:

«За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».

Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».

«Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.

Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей. 

Столи зі швейними машинками у приміщенні школи
Створення адаптивної білизни в селі Анисів на Чернігівщині. Фото надала героїня

Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику. 

«За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.

Кабінет інформатики у школі: діти сидять за комп'ютерами
Оновлений кабінет інформатики в Анисівському ліцеї. Фото надала героїня

Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:

«Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».

«У дітей час іде — юність нікуди не дінеш»

Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:

«А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».

Анисівський ліцей на Чернігівщині: червона споруда з прапором України
Анисівський ліцей на Чернігівщині не тільки відновили, а й почали створювати проєкти, щоб розвиватися. Фото надала героїня

Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.

«У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.

Читати далі

Суспільство

ООН продовжила виплати українським пенсіонерам до кінця року: хто отримає допомогу

Опубліковано

Всесвітня продовольча програма ООН продовжила до кінця року виплати пенсіонерам із низькими пенсіями, які проживають у зоні бойових дій.

Про це повідомила пресслужба Міністерства соціальної політики.

«У серпні 2023 р. Мінсоцполітики, Пенсійний фонд і Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) ініціювали спільний проєкт, мета якого – об’єднати зусилля у наданні українським громадянам грошової підтримки від міжнародних гуманітарних організацій. Зокрема, підтримати пенсіонерів, які проживають у зоні бойових дій, мають низьку пенсію та не отримують інших грошових допомог від міжнародних організацій… Повідомляємо, що дані виплати буде продовжено ВПП ООН до грудня 2024 включно», – йдеться у повідомленні.

У Мінсоцполітики додали, що в подальшому питання продовження виплат будуть вирішувати донори залежно від наявного фінансування.

Загалом від серпня 2023 року такою допомогою охоплено понад 421 тис. пенсіонерів. Сукупний обсяг підтримки сягнув понад 1,68 млрд грн.

Наразі програма фінансується за кошти Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Європейського Союзу та приватних донорів.

Читайте також: В Україні запустили грантову програму для бізнесу на €480 тисяч

Додаткова грошова допомога надається пенсіонерам, які отримують пенсію, меншу за 3 250 грн і проживають на територіях активних або можливих бойових дій та які не отримували після 1 березня 2023 року додаткових грошових виплат від міжнародних організацій та/або допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Спеціально звертатися по призначення додаткової виплати не потрібно. ВПП ООН спрямовує кошти пенсіонерам на підставі інформації, вже наявної у базах даних Пенсійного фонду. Виплата проводиться або на банківську картку, або через відділення Укрпошти.

Нагадаємо, врятовані нанду вийшли до вольєра Київського зоопарку після реабілітації.

Фото: З відкритих джерел

Читати далі