72-річна Лідія Літвінова завжди була активною — вона звикла, що у її житті багато руху, людей і спілкування. Та останні роки стали для неї надзвичайно важкими: син загинув, онук служить на Сумському напрямку, а племінник нещодавно демобілізувався через тяжке поранення голови.
Лідія Яківна звернулася за підтримкою до Територіального центру соціального обслуговування Златопільської міської громади, де їй запропонували послугу соціальної адаптації.
#ШОТАМ та Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні розповідають, як їй допомогли не лише психологічно відновитися, а й знайти друзів і нові захоплення.
Знайома запросила разом сходити на фізкультуру
Раніше Лідія займалася йогою, але через стан здоров’я мусила залишити заняття. Потім захопилася східними танцями, але і вони зникли з її життя, коли викладачка виїхала з міста. І саме тоді знайома запросила її сходити разом на фізкультуру до Територіального центру соціального обслуговування. Жінка охоче погодилася й відтоді, ось уже майже три роки, проводить у центрі кожну вільну хвилину. Вона говорить, що відразу відчула себе на своєму місці.
«Я зараз живу одна, але звикла, що раніше весь час могла з кимось перекинутися словом, тому й шукала собі таке місце. Улітку мені трохи простіше: то город, то храм, то до дочки можу поїхати. А тут цінне те, що я зустріла своїх однолітків і можемо один одного підтримати — хоч словом, хоч ділом»,
— пояснює Лідія.
Похід на фізкультуру став початком знайомства жінки з роботою Територіального центру соціального обслуговування. Згодом вона дізналася, що тут проводять не тільки спортивні заходи — центр пропонує низку послуг для людей у складних життєвих обставинах. Тож, дізнавшись історію Лідії, співробітники центру запропонували їй послугу соціальної адаптації.
Це послуга, яку надають людям, які відчувають емоційне виснаження, самотність, тривогу або пережили втрату близької людини — як у випадку Лідії Яківни. Соціальна адаптація допомагає відновити психологічну рівновагу та повернути людину до активного життя.
Лідія говорить, що саме психологічна підтримка стала для неї особливо цінною. Жінка відвідує психологічні тренінги, які проводять у центрі, а після них — лишається на індивідуальні консультації з фахівцями. Саме вони допомогли їй впоратися з сильним емоційним навантаженням — пережити смерть сина та вгамувати постійний страх за рідних на війні.
«У мене була дуже важка ситуація після смерті сина. І мене, як-то кажуть, витягли з ями»,
— згадує вона.
Тепер психологічні тренінги — невід’ємна частина її життя. Коли у простір приїжджають психологи, Лідія не пропускає жодного тренінгу.
«Бабусині зайці» та «Шевченківські читання»
Центр став для Лідії Яківни місцем сили. Вона відвідує його щонайменше 3-4 рази на тиждень. Разом з іншими відвідувачами вона займається зарядкою: улітку на спеціально облаштованому майданчику просто неба, узимку — в залі.
У центрі жінка відкрила для себе й нові заняття, яких раніше у її житті не було. Разом зі своїми подругами вона приєдналася до проєкту «Бабусині зайці». І тепер жінки шиють іграшкових зайчиків для дітей із прифронтових територій. Матеріали їм надсилають із Києва, а готових зайчиків вони передають поліціянтам, які працюють у прифронтових громадах і займаються евакуацією.
«Поліцейські говорили: даєш дитині звичайну іграшку — реакції майже немає. А даєш наших зайчиків — відразу притискає до себе, усміхається, починає спілкуватися. Ми ж шиємо їх із любов’ю, бо знаємо для кого. От зарядку зробимо, чаю поп’ємо і сідаємо зайців шити»,
— розповідає Лідія.
У центрі проводять творчі майстер-класи, заняття з комп’ютерної грамотності й англійської мови, влаштовують концерти, відзначають дні народження, готують смаколики для військових або разом виходять на прибирання міста.
Завдяки центру торік Лідія взяла участь у столичних «Шевченківських читаннях» і привезла додому диплом лауреатки третього ступеня. А цього року, разом з іншими трьома відвідувачками центру, вони брали участь у конкурсі художнього читання — виступали з гуморесками Павла Глазового — і здобули друге місце.
«Узагалі, де можемо, там і виступаємо — не соромимося і сцени не боїмося. Ми такі, які є — хороші для свого віку»,
— усміхається вона.
Як оформити послугу
Оформлення до центру — просте і швидке.Щоб отримати послугу соціальної адаптації, Лідії потрібно було написати заяву до Управління соціального захисту населення і докласти до неї копії паспорта й коду, а також медичний висновок. У самому ж центрі процедура зайняла лічені хвилини. Працівники Територіального центру соціального обслуговування провели оцінку потреб жінки й додали її до списку постійних відвідувачок.
«Це зовсім не складно і вартує кожної витраченої хвилини. Якщо хтось відчуває, що йому це потрібно — варто зайнятися цим якнайшвидше»,
— каже жінка.
Лідія Літвінова разом з іншими відвідувачками центру — за виготовленням іграшок для дітей з прифронтових громад. Фото: Ярослав Пушкарчук
Після нещодавнього ремонту до центру почало приходити ще більше людей: і діти, й молодь, і люди старшого віку, — усі знаходять тут підтримку. І Лідія підкреслює, що саме тут повернула собі відчуття потрібності, тепла й живого спілкування. Тож, щиро радить усім, хто відчуває самотність або тривогу, шукати подібні заклади у своєму місті й дозволити собі прийняти підтримку. Бо соціальні послуги — це гарантована підтримка для кожної людини у складних життєвих обставинах.
«Заходиш, а тебе зустрічають, як рідну: хто усміхнеться, хто обійме. І вже чекаю наступного дня, щоб прийти знову… у місце своєї душі»,
— ділиться жінка.
Вона переконана, що спілкування, спільна творчість і психологічна підтримка — це те, що рятує людину, коли вона залишається сам на сам із болем і тривогою.
Інформаційна кампанія «Підтримка поруч» реалізується Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні за фінансової підтримки уряду Японії.
