Суспільство
Онука на годину: як у Івано-Франківську рятують стареньких від самотності
Чужа старість мені не байдужа. З такою ідеєю в Івано-Франківську заснували унікальний проект для самотніх мешканців геріатричного пансіонату. Вже більше 30-ти бабусь та дідусів, які ще донедавна були нікому не потрібні та зневірені, знайшли собі названих родичів, які тепер відвідують своїх підопічних.
Що змушує волонтерів жертвувати своїм вільним часом заради чужих людей? А також – чому команді проекту так важливо поспішати? Намагаємось зрозуміти це, розглянувши один день з життя небайдужих.
Названі онуки
Вона сидить самотньо біля вікна. З сумом спостерігає за воротами геріатричного пансіонату. А може ось-ось вони відчиняться і до неї хтось прийде. Перший відвідувач – ні, то у сусідню кімнату, другий- ні, то знову не до неї. Вона з сумом опускає очі і над нею нависає тяга самотності. Їй 90 років, чоловік та діти померли. Вона любить спілкуватись… було б з ким.
Поки вона згадувала про своє життя, то й прогавила, хто зайшов до воріт. Раптово відкриваються двері. На порозі стоїть молода брюнетка з широкою посмішкою на вустах. “Я тебе чекала…”.
Читайте також: Жінка самотужки створила притулок для літніх людей під Кропивницьким
Вони довго розмовляють, тримаються за руки, розповідають як увесь цей час були одна без одної. Молода жінка не може покинути бабусю, треба вже бігти, а хочеться залишитись.
Залишатися. STAY. Саме так називається Івано-Франківський проект у якому для стареньких та самотніх мешканців геріатричного пансіонату шукають онуків. Ні, це не пошуки родичів світами, це названі онуки, які дарують свою турботу та тепло бабусям і дідусям.
Ідейною натхненницею проекту стала Ілона Мурзова. Це вона та брюнетка, яка вже має свою названу бабусю в пансіонаті – Наталію Ковень.
“Я на початку і не думала ставати онукою. Але моя бабуся зачепила моє серце. Тепер я приходжу до неї кожного тижня, ми спілкуємось, говоримо та обмінюємось тим потрібним теплом. Між нами є зв’язок”, – розказує Ілона.
Геріатричний пансіонат дає своїм мешканцям все, що необхідне – прекрасне харчування, відремонтоване приміщення, належні умови у кімнатах. Єдине, чого немає – спілкування.. Тому мета проекту STAY – підтримувати стареньких, приходити до них кожного тижня – спілкуватись гуляти, читати. Волонтери стають для стареньких дуже близькими людьми. саме тому їх і називають онуками.
Пошук бабусі через Facebook
Ілона керує благодійною організацією «Платформа соціальних інновацій «Трансформація». Поза роботою – виховує п’ятьох дітей.
Ілона вже третій рік опікується геріатричним пансіонатом. Жінка ще раніше хотіла привернути увагу до стареньких. Вона разом з командою зняла соціальну рекламу, зробила фотовиставку портретів мешканців. Але це не дало очікуваного результату.
Свого часу Ілона з командою впроваджувала проект “Наставництво” для сиріт Прикарпаття. І виникла думка цей шаблон перенести на геріатричний пансіонат.
“Здається, що мені Всесвіт сказав, що я ще потрібна і дав таку роботу та життєву енергію. З тих пір я займаюсь проектом STAY”.
Проект почався з роботи професійних фотографів, які зробили чудові світлини мешканців пансіонату. Далі організатори написали невеликі історії життя бабусь та дідусів. Ці історії поламаних доль виставляють у соціальній мережі Facebook, де кожен може обрати собі свого бабусю чи дідуся і стати для них названою онукою чи онуком. Єдина вимога до них – навідувати стареньких раз на тиждень і проводити з ними хоча б годину.
Зараз у геріатричному пансіонаті є 170 жителів. П’ятдесят чотири бабусі та дідусі задіяні у проекті. Десь половина з них вже знайшли своїх онуків.
Читайте також: У Чигирині жінка віддала власну квартиру під хаб для дітей
“Ми поступово додаємо історії інших бабусь і дідусів. Всіх одразу охопити неможливо. Але, на жаль, ми і втрачаємо учасників. За час проекту дві бабусі відійшли у кращий світ, до одної не встигла прийти онука. Я розумію, наскільки важливо не затримуватись, потрібно давати більше інформації, розповідати історії, бо старенькі можуть не встигнути зустрітись зі своїми, хоч і названими, але онуками”, – каже Ілона.
проводять творчі заходи, фотосесії, покази “Краса немає віку”
Дві людини – дві тяжкі долі
Кожна історія мешканця геріатричного пансіонату вражає до сліз та торкається глибин кожного небайдужого серця. Саме ці історії пише ще одна з організаторок проекту Любов Загоровська і публікує на просторах Facebook, аби привернути увагу до чужої старості та самотності.
Історія Михайла Леонідовича (ім’я змінено з етичних міркувань) потрясає людською жорстокістю по відношенню до рідної людини. У дідуся було двоє дітей і щоб хоч якось утримувати сім’ю він їздив на заробітки по Україні. Якось він приїхав додому, а на порозі його зустріли чужі люди. Діти продали квартиру і поїхали на у Португалію. Чоловік залишився на вулиці без нічого, лише з образою та розчаруванням у серці.
“Так він опинився у пансіонаті. Чоловік дуже позитивний, завжди веселий, але видно ту біль в очах. Йому хочеться спілкуватись і говорити з кимось.”, – переказує Любов Загоровська.
Читайте також: Буковинська волонтерка започаткувала рух допомоги людям похилого віку
Онука проекту STAY Наталія Герзанич поділились історією свого волонтерства, яке переросло у щось більше та розказала про свого названого дідуся Олексія Васильовича.
“Я спочатку ходила до сусіда Олексія Васильовича, але ми розговорились, знайшли спільну мову і я зрозуміла, що хочу бути його онукою. У свої 92 роки він при добрій пам’яті. Але за тою сивиною та не сміливою посмішкою на зморщених устах ховається трагічна доля”.
Як виявилось, Олексій Васильович колись був в УПА. Потім його вивезли товарняком з країни з дружиною, яка була на 9-му місяці вагітності. На щастя, у них народився хлопчик. Родина жила десь на поселенні, але у їх оселю прийшла біда. Сину було вже десь три роки, коли він біг по вулиці і на нього звалився паркан. Маленький хлопчик відійшов у кращий світ.
Читайте також: 90-річна пенсіонерка з Дніпра допомагає українській армії
Коли чоловік з дружиною повернувся сюди після виселення сталась просто фантастична історія. Їх родичі, які мають вже своїх двох дітей, народили їм дитину. Родичка виносила, а з пологового будинку вже вони забрали свою донечку. Вони виростили дівчинку як рідну, але коли їй було 40 років, вона вчинила самогубство.
«Питання – чому? – буде мене їсти доти, поки сам не піду за нею і не запитаю. Коли донька вмерла, жінка з тої розлуки зійшла з розуму. Ще два роки мучилася, поки не померла. А я попросився сюди. Сам попросився, аби з собою не зробити чогось», – каже дідусь і витирає сльози.
Наталія навідує Олексія Васильовича кожного тижня, читає йому в голос книжки.
“Дідусю подобається цитувати вірші, казав, що колись дуже любив читати, але зараз погано бачить”.
Нещодавно Олексію Васильовичу виповнилось 92 роки і організатори проекту зробили йому вечірку-сюрприз. Прийшло купа людей, спекли йому сирник, запалили свічки. Він був дуже вражений та щасливий.
З приходом онуків старенькі починають відкриватись, у них посміхаються очі і це помітно. Вони відчувають, що не самотні і потрібні. Дуже особливо, що бабусі та дідусі пишаються своїми онуками і хваляться між собою, хто до них ходить.
“Вони мені кажуть: “ви знаєте, до всіх ходять гарні діти, але до мене – найкраща”. Хтось хвалиться, що онука здала сесію, чи поїхала за кордон, або в неї гарна робота чи мама лікар. Вони живуть новинами від своїх названих онуків, переживають за них та тримають кулачки”, – розказує Любов Загоровська.
Читайте також: Унікальна команда черлідерок у Харкові: найстаршій 72 роки
У геріатричному пансіонаті Івано-Франківська також живуть 40 молодих людей. Це діти, які народжуються з інвалідністю і від них відмовляються батьки. Організатори проекту STAY планують запустити паралельний проект для пошуку цим людям названих братів та сестер, адже вони також потребують уваги і хочуть просто потримати когось за руку.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
