Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Окупанти знищили наш бізнес у Маріуполі, а ми відродили його у Львові. Історія засновників ресторану суші Bluefin

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Окупанти зруйнували їхні заклади на Донеччині, але вони знайшли в собі сили почати все з нуля й перезапустити бізнес у Львові. Це історія подружжя Станіслава та Дар’ї Дмитрієвих, які разом із партнерами заснували в Маріуполі заклад Bluefin.

До 24-го лютого їхні суші полюбилися не лише місцевим мешканцям, а й туристам з-за кордону, які щоразу вмовляли Станіслава розробити окреме меню для їхніх – європейських – ресторанів. За два місяці до вторгнення у центрі міста з’явився другий заклад, а ближче до літа подружжя планувало приїхати до Одеси, аби підшукати приміщення й розширити мережу. Утім російське вторгнення перекреслило всі плани.

Вже у Львові родина разом із партнерами наважилися на перезапуск бізнесу. І не прогадали! Після одного допису в соцмережах телефон Bluefin буквально розривався від замовлень, а про бізнес маріупольців написали журналісти CNN та The New York Time. Свою історію ШоТам розповіла співзасновниця Bluefin і менеджерка закладу Дар’я Дмитрієва.

Переїхали з Донецька до Маріуполя й відкрили власну справу

До народження сина я працювала в міліції Донецька, потім пішла в декрет, а згодом покинула службу. Чоловік працював кухарем, у нього майже 13 років професійного стажу. Із них десь 8-9 – це саме японська кухня. 

Ми жили неподалік від Донецького аеропорту, де невдовзі почалися бої. Тож переїхали до Маріуполя. Я працювала адміністраторкою в закладі, Станіслав – кухарем. Згодом ми познайомилися із нашими майбутніми друзями й партнерами, які запропонували відкрити власний бізнес. Вони знали, що Стас – талановитий кухар, а нам було цікаво запустити щось своє. Так і почалася наша історія.

Bluefin у Львові
Марина Кондротенко, Дар’я та Станіслав.

Наші партнери – Марина та Дмитро Кондротенки – взяли на себе фінансування проєкту, а ми зі Стасом займалися ідеями, пошуком персоналу, співпрацею та рекламою. Чоловік самотужки розробив меню, що повністю складалося з авторських позицій. Починаючи з «Філадельфії» і закінчуючи фірмовим ролом Bluefin. Перший наш заклад у Маріуполі відкрився в квітні 2021 року, поблизу «Азовсталі».

За два місяці до вторгнення відкрили другий Bluefin 

Для нас на першому місці завжди була якість. Готуємо так, ніби робимо це для себе. Будь-який рол – це мінімум рису й максимум начинки. А ще ми не боялися незвичних поєднань, тому доволі швидко знайшли свою аудиторію. А вони почали куштувати, куштувати й куштувати.

За два місяці до повномасштабного вторгнення у Маріуполі з’явився другий Bluefin. Ми планували відкрити ще й заклад в Одесі, хотіли приїхати туди восени, підшукати приміщення, а вже влітку – запустити Bluefin  на півдні. Це було перспективно, адже нашими ролами захоплювалися навіть туристи із США та Ізраїлю. Щоразу, приїздивши до Маріуполя, вони заходили до нас. А ще просили, аби Стас розробив меню для їхніх закладів, бо таких суші не було ніде: ані в Україні, ані за кордоном. 

Bluefin  у Маріуполі
Bluefin у Маріуполі.

У місті відчувалася напруга

За тиждень до вторгнення в місті відчувалася напруга. Звідусіль лунала інформація про необхідність евакуації та ризик наступу російської армії. Але ми не зважали на це й продовжували працювати. Можливо, не до кінця розуміли, що відбувається. За кілька днів до 24-го лютого ми все частіше чули вночі вибухи неподалік від міста.

Коли Росія «визнала» так звані «ЛНР» і «ДНР», я була впевнена, що почнеться нова фаза війни. Адже як інакше: вони вісім років нічого не робили, а тут раптом взяли й «визнали» ці «республіки». Оскільки Маріуполь – частина Донеччини, я усвідомлювала, що тут щось буде. До того ж, в разі чого наші хлопці-«азовці» без бою ні за що не поступилися б і клаптиком землі.

Я відчувала, що буде щось жорстоке. Але не знала, що саме й як масштабно. Складно було повірити, що війна вийде за межі Донецької й Луганської областей. Що бойові дії розгортатимуться фактично на території всієї країни.

Кухня ресторану суші
Кухня закладу в Маріуполі.

Потрібно їхати: або сьогодні, або ніколи

За день до вторгнення, 23-го лютого, ми відпрацювали за звичним графіком і втомленими лягли спати. А вже о п’ятій ранку прокинулися від вибухів та спалахів світла. Діти побігли ховатися до ванної кімнати, а ми з чоловіком одразу вирішили, що треба якнайшвидше їхати з міста. Ми жили на лівому березі Маріуполя, де все й почалося. А тому розуміли: або сьогодні, або ніколи. 

А ще ми пам’ятали, що таке війна, яка почалася в 2014 році. Що таке Донецький аеропорт. Сумніві не було, тому почали телефонувати нашим друзям-партнерам. Вони також вирішили виїжджати з міста, і вже о восьмій ранку ми вирушили у напрямку Запоріжжя.

Читайте також: Робили бомбезну каву в Сєвєродонецьку – робимо і в Кропивницькому. Історія мережі «Кава Станція»

24-го зранку міські магазини були переповнені людьми, термінали не працювали, а ось дорога на виїзд із Маріуполя була порожньою. Практично ніхто не евакуювався. Та всі, хто вже пережив це в Донецьку, розуміли: потрібно їхати. Ми зі сльозами на очах казали: «Невже це все – знову».

Обидва заклади в Маріуполі зруйновані окупантами

Про бізнес у перші дні ніхто не думав. Перш за все, ми хотіли врятувати дітей. Я захопила з собою лише ноутбук, а ключі від закладів залишились у працівників, які були на зміні 23 лютого. І це на краще: вони могли взяти їжу собі чи роздати тим, хто цього потребував. 

Крім того, ми фінансово підтримували нашу команду, відправляли грошову допомогу. Намагалися зробити так, аби співробітники, які не хотіли покидати Маріуполь, могли бодай купити їжу. Люди сиділи й думали: «Вибухи та й все». Напевно, тому в перші дні ніхто й не виїжджав.

Я знаю, що і перший, і другий заклади – повністю розбиті. У перший Bluefin  було пряме влучання російського снаряду: там геть все згоріло. А друге приміщення було в самому центрі Маріуполя, поруч із міським пологовим будинком. Від нього також нічого не залишилося.

Знищений заклад Bluefin  у Маріуполі
Bluefin у Маріуполі після влучання російського снаряду.

Сіли на перший-ліпший потяг і дізналися, що він рушає до Львова

У Запоріжжі постійно завивали сирени, а отже – ми постійно бігали з дітьми до сховища. Було дуже страшно, ми практично не їли й не пили. Просто дивилися новини й розуміли, що це відбувається по всій нашій країні. І тоді ми вирішили, що не зможемо цього витримати, не зможемо дозволити, аби наші діти жили у холодному підвалі, який взагалі не облаштований під укриття. Тому, коли побачили евакуаційні потяги, вирішили їхати. Ми навіть не знали, куди саме прямуватиме потяг.

На перший поїзд ми не встигли. Тоді з’явився страх, що вже ніколи не зможемо вибратися звідси. Проте нам порадили чекати, й ми на холоді простояли півтори години, допоки не прибув другий потяг. Була шалена штовханина, істерика, купа людей, безліч іноземних студентів.

Вже в поїзді ми запитали, куди він рушає. Так дізналися, що їдемо до Львова. Тоді я видихнула. «Вільних» місць у потязі не було – в одному купе їхали десять людей, а весь шлях зайняв 23 години. Та головним для нас було виїхати в безпечне місце. Попри те, що не знали, де будемо жити, що будемо робити в новому місті. У Львові не було жодних знайомих.

суші від Bluefin

Нам допомогла абсолютно незнайома людина

Протяг прибув о шостій годині вечора. Довкола – туман людей, а ми думаємо, що робити далі. Страху вже не було, залишалася невизначеність. Ми навіть не знали, де можна переночувати. Знайшли один варіант в інтернеті, але там приймали лише на два дні. Ми переночували, а зранку вийшли в місто й у випадкового перехожого запитали, де можна поїсти.

Ми розговорилися, й цей чоловік запропонував поїхати до нього й пожити там кілька тижнів. Поки не визначимось, що робити далі. Це була людина, яку ми знали всього пів години. Але вона почула, що ми не можемо знайти квартиру, й вирішила нам допомогти. У цього чоловіка ми пробули два тижні й дуже надихнулися цією людиною. Вирішили, що це все не просто так, а тому варто залишатися тут, у Львові.

На повторне відкриття бізнесу нас підштовхнули львів’яни

Відновити роботу Bluefin  у Львові нас надихнули люди, яких ми зустріли в новому місті. І це не лише чоловік, який запросив нас до себе. Купа інших людей, котрі надихали своїми словами й вчинками. Ми бачили, що місцеві роблять безліч усього, аби допомогти країні. Тож наша родина також почала думати: а що можемо зробити ми? Що допоможе нашій країні, нашим людям? Що можна зробити, аби стати для когось прикладом?

Вхід до Bluefin  у Львові
Bluefin у Львові. Вулиця Івана Федорова, 29.

Відтак ми поговорили з нашими партнерами, які ще залишалися в Запоріжжі, й сказали: «Давайте спробуємо працювати тут. Будемо шукати приміщення, щось робити». Після цього чоловік почав знайомитися з постачальниками й поступово дізнаватися, як все влаштовано. Ми доволі швидко знайшли приміщення, а потім дізналися, що воно розташоване в самому центрі Львова. Там навіть була зала, й для нас це вперше – можливість зустрічати гостей прямо тут, у закладі. Партнерів також все влаштовувало, тож ми погодилися. Підписали договір оренди й з 20 травня почали працювати.

Кількість замовлень перевершила всі наші очікування

З техніки в новому приміщенні був лише холодильник та рукомийник. Обладнання для суші, ролів, удонів, рисоварку, фритюрницю, пічку, морозильну камеру – все це ми поступово купували. Згодом облаштували й залу.

Із перезапуском нам дуже допомогли люди, у яких ми жили. Вони написали про нас в соцмережах, виклали нашу історію – й вона розлетілася зі швидкістю світла. Було близько тисячі репостів і неймовірна кількість лайків. Нам почали писати міжнародні ЗМІ, ми дали інтерв’ю CNN, The New York Times, українським телеканалам. Так про нас почали дізнаватися все більше й більше людей.

інтер'єр ресторану суші
Львівський Bluefin.

Завдяки цьому з’явилися й замовлення. З такою потужністю, що після перших публікацій наша кухня просто не витримала. Ми навіть були змушені сказати «стоп», оскільки не були готові до такої кількості клієнтів. У нас не було й достатньої кількості продуктів, адже думали, що перші два місяці триватиме «розкачка». Але було круто, що люди просто телефонували й підтримували нас. Писали, робили замовлення, а ті, хто куштував, казали, що це й справді «дуже-дуже смачно». 

Маріупольці, які були в Bluefin, запевняли, що «об’їздили весь світ, а таких ролів ніде не було». А тому й своїм знайомим зі Львова наполегливо рекомендували завітати до нас. А ті, хто евакуювався до Києва, радили своїм львівським друзям: «Обов’язково візьміть сет “Рибний Lux”, такого ви ще точно не куштували».

Це новий етап, і тут все по-новому

Загалом нам знадобилося два місяці, аби повністю облаштуватися на новому місці. Можливо, ми могли б впоратися й швидше, але мали чекати, поки приміщення підготують до здачі після попередніх орендодавців. Про самоокупність говорити ще зарано, адже ми досі купуємо якусь частину обладнання, підбираємо декор для нашої зали. Тому «в плюс» поки що не вийшли.

Насправді у нас зараз якийсь новий етап, адже ми ще ніколи не мали зали, а тому частково це щось нове для нашої команди. А щодо замовлень, ми не звикли до таких вузеньких доріг (сміється). Також львів’яни не радяться з нами, як це часто було в Маріуполі. Вони все знають, завжди самостійно вивчають меню, обирають, що хочуть замовити. А ще місцеві дуже вдячні. Вони сто разів зателефонують, напишуть і скажуть, що їм все сподобалося. Загалом відрізняється все. Усе інакше, залишилися лише люди, з якими ми працюємо, і наше меню. 

Bluefin
Дар’я під час одного з інтерв’ю у львівському Bluefin.

Але тисячі репостів – це не запорука постійних замовлень. Звісно, це спрацювало, до нас прийшли люди. Але якби у нас було несмачно, або якось типово, цього фурору просто не було б. Люди навряд чи продовжували б телефонувати й писати нам. Успіх на новому місці – це сукупність багатьох факторів.

У нас авторські роли, красива подача. Та й це не просто роли. У нас є позиції, яких немає ніде в Україні – це «Блюфін Рол» І «Рол Банзай». Авторські позиції, сама історія, якість, подача і, напевно, наша душа – це все допомагає працювати й повертає клієнтів знову й знову. Тому ми не боїмося конкуренції.

Bluefin – не робота, це наша дитина, наша душа

Для мене Bluefin  – це не робота. Навіть коли ми лише починали працювати, це не було роботою в класичному розумінні. Ми створювали це не заради заробітної плати, а заради якості, певної родзинки. Хотіли показати, що таке наш Bluefin . 

А це дитина, яку ми ростимо й якою дуже пишаємося. Ми бачимо, що людям це подобається, а отже – ми на правильному шляху. Можна все життя займатися чимось одним, але якщо ти хочеш спробувати щось інше й мрієш про це – варто наважитись. Ми зробили цей крок – і знайшли наших друзів-партнерів. Тому наш заклад – це ще й наша душа.

суші на столі

А щодо планів, я переконана, що рибка повинна бути біля моря. Біля нашого, українського моря. Ми почали з Маріуполя й дуже хотіли бути на всіх узбережжях країни. Тому дуже чекаємо, коли приїдемо до Одеси. Ми так само мріємо відкрити заклад у цьому місті й готуємося до цієї миті. 

У колажі використано фото Романа Пуніна для видання «Східний Варіант».

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі