Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Незалежність» на Дарниці. Херсонці вирвалися з окупації та відкрили в Києві нову кав’ярню

Опубліковано

«Незалежність» – нова кав’ярня від херсонців, які два місяці прожили під окупацією. До повномасштабної війни Тетяна з Нікітою протягом п’яти років розвивали кавовий бізнес у рідному місті й мріяли відкритися в нових містах.

Однак 24-го лютого їхнє життя змінилося. Херсон опинився під окупацією, пішли чутки, що окупанти відправлятимуть чоловіків на війну проти України. Тієї миті пара остаточно вирішила, що час виїжджати. Через 62 блокпости та чотири дні за кермом їм вдалося вирватися з окупованої території.

А вже за кілька тижнів на столичній Дарниці відкрився новий заклад – та сама «Незалежність». Кав’ярня від херсонців, яка нагадує про рідне місто та підтримує своїх.

Тоді в Херсоні ще не було «латте з вершками»

Мрія про власну кав’ярню з’явилася, коли я познайомилася зі своїм хлопцем. Наша історія почалася з того, що він працював барменом, а я – офіціанткою. У Нікіти була сила силенна ідей, як покращити заклад і що могло б зацікавити відвідувачів. Але власник тієї кав’ярні в усьому відмовляв. 

Тому єдиним виходом з цієї ситуації був запуск власної справи. Зрештою ми звільнилися і вклали все, що мали, в маленький кавовий острівець. Тоді в Херсоні ще не було «латте з вершками». Усе було доволі стандартно, і ми вирішили це змінити. 

кав'ярня в Херсоні

Наша кава була лише на виніс, тобто підійшов, замовив, швиденько забрав і побіг по справах. Це було зручно для більшості наших клієнтів і для нас також. Водночас ми почали створювати власні напої, фірмову каву і вона «зайшла» нашим відвідувачам. 

Час від часу ми відкривали нові маленькі заклади по місту

Коли ми усвідомили, що маємо достатньо коштів, аби відкрити наступну точку, то почали шукати місце. Зупинилися на єдиному в Херсоні торговельному центрі, підписали договір і відкрилися. Це було дуже дорого, але й дуже бажано. 

Так час від часу ми відкривали нові маленькі заклади по місту. Крок за кроком їхня кількість збільшилася до чотирьох. Всюди вже працювали нові баристи, справа йшла практично без нашої участі. Ми тішилися, адже це була наша довга та кропітка праця в рідному місті. 

кав'ярня

Увесь час ми працювали без вихідних. Постійно та невпинно, щоб робота не була даремною. І завжди ставили для себе нові цілі. Де ще відкритися, кого запросити на роботу, що додати нового. Такі думки були у нас постійно. Принаймні допоки росія не атакувала Україну. 

Ми стояли і дивилися, як десятки автівок виїжджають з міста

Зранку 24-го лютого я не чула вибухів. Мене розбудив хлопець, а телефон вже «розривався» від повідомлень та дзвінків. Дзвонили наші співробітники і казали, що не вийдуть на роботу, бо почалася війна. Я не могла цього усвідомити, до мене не приходило розуміння, що все, що ми будували, зараз просто зруйнується.

Ми обдзвонили всіх наших барист і зібрали тих, хто погодився вийти на роботу. Машиною забрали, розвезли по точках і залишилися в центрі міста. Ось в цей момент прийшло відчуття, що це кінець нашого мирного життя. 

Ми стояли й дивилися, як центральними вулицями їхали десятки машин. Спостерігали за цим і думали, що робити далі. Цікаво, що багато наших постійних відвідувачів прийшли по каву й пили її з таким самим виразом обличчя, як і в мене. Повна розгубленість. 

Ми пропрацювали до 12-ї години дня й зачинилися. Тоді за містом почалися вибухи, стрілянина й бозна-що ще. Ми з хлопцем поїхали додому й кілька днів провели в підвалі: доки не закінчилася їжа. А вже згодом ми дізналися, що Херсон опинився під окупацією.

Усе, що ми будували власними силами, почали нищити

Я не знаю, як можна словами описати те, що ми відчували. Це був вже не страх, не розгубленість. Адже ось наше життя, яке ми будували власними силами, – і за кілька днів його просто мовчки знищують.

Перший час нам доводилося прокидатися о четвертій ранку, аби зайняти чергу в продуктовому магазині. Десь о дев’ятій вдавалося купити щось із їжі. Через деякий час ми наважилися відкрити кав’ярню. Грошей потребували і ми, і наші працівники. І це був один з небагатьох варіантів отримати бодай якісь кошти. 

Ми купували молоко, шукали будь-яку каву й робили все для того, аби заклади функціонували. Та за кілька тижнів усе змінилося. Пішли чутки, що після «референдуму» окупанти змушуватимуть чоловіків воювати проти України. Мій коханий сказав, що нам час їхать геть. Адже ставати на бік росії він не збирався. 

херсонці

На кожному блокпості у нас забирали їжу, ніби вони там всі голодують

Ми виїжджали з Херсона протягом чотирьох днів. Усіма правдами й неправдами оминали блокпости окупантів. На нашому шляху їх було понад шістдесят. На одній з доріг нас не пропустили, тож довелося ночувати в селі. Згодом дізналися, що є інший шлях.

Проїхати все ж вдалося та практично на кожному блокпосту в нас відбирали їжу, ніби вони там всі голодують. А на останньому забрали все, що залишилося в «бардачку» автівки – пакетований чай.

Читайте також: Для тих, хто сумує за Харковом. Переселенці відкрили в Києві кафе «ХА» з легендарною квадратною піцою

Коли ми проїхали останній російський блокпост, я не могла повірити. Чесно. І коли нарешті побачила українських військових, зрозуміла, що окупанти вже нас не дістануть. Я і плакала, і усміхалася, і не знала, кого обіймати й що робити. Попри це я чітко розуміла: ми нарешті на підконтрольній Україні території, ми – вільні.

Колись відкрити свій заклад у Києві було нашою мрією

Спочатку поїхали до Одеси. Ми щиро вірили, що Херсон буде звільнено протягом кількох тижнів. А з Одеси, звісно, додому ближче, аніж з Києва. Почали навіть шукати приміщення біля моря приміщення під оренду для кав’ярні. Думали, це непоганий варіант, аби почати бодай трохи працювати. Нам довелося обійти пішки практично все місто, але підшукати локацію, яка б нам сподобалася, не вдалося.

Через місяць ми з хлопцем вирушили до Києва. Шукати своєї долі, так би мовити. Колись відкрити власний заклад у столиці було нашою мрією. Тому ми порадилися й вирішили: а коли, якщо не зараз?

За три тижні в Києві ми знайшли ідеальне приміщення для нашої справи. Невеличке, просторе, світле – усе, як нам подобається. Ми не звертали уваги ані на район, ані на вартість оренди. Просто закохалися в ці стіли та можливості, які вони можуть дати.

Незалежність Дарниця

Ми робимо все, щоб про наше місто згадували

Двадцять днів – і у нас вже готовий ремонт, а двері напоготові до відкриття. Насправді, коли є план та досвід, все робить в найкоротші терміни. Зізнаюся, ми хотіли відкритися ще швидше, але фарба надто довго сохла.

Усе, що раза є в нашому закладі, зроблено нашими руками. Кожен цвях, кожна поличка – тільки ми знали, що і як варто робити. Як і колись в Херсоні, ми знову працюємо лише вдвох з Нікітою. Згадуємо, як це, і насолоджуємось нашою свободою тут. Але й не забуваємо, звідки приїхали. Саме тому назвали кав’ярню «Незалежність». Це те, за що нам усім доводиться боротися.

кав'ярня Незалежність

Ми робимо все, щоб про наше місто згадували, коли заходять по каву. І нам справді пощастило з відвідувачами. Адже в Києві сотні, якщо не тисячі людей з Херсонщини. Щойно в соціальних мережах з’явився меседж, що ми з Херсона, до нас почали приходити люди.

Витирати сльози доводиться кілька разів на день

Відчуття підтримки, яку ми отримуємо щодня, – неймовірне. Ніби ціле місто вирішило стати нашою скелею для початку чогось нового. Щоразу нам дякують за каву і чекають запрошення в Херсон.

Ми не очікували такої віддачі від місцевих жителів. У нас постійно питають, як справи і чи потрібна якась допомога. А ми натомість працюємо так, як ніколи, і поставили собі за мету розповідати якомога більше про Херсон. Ми хочемо, щоб про наше місто не забували. Аби про нього говорили так само голосно, як і про решту міст. 

Ми перейшли на українську, а кияни у цьому допомагають

Мені важливо розказати, що в Києві разом із хлопцем ми почали говорити українською. Це було спільне й правильне рішення. Зізнаюся, це складно. Адже все життя говорили саме російською, але ми підтримуємо одне одного, і в нас все вийде. До того ж, у Києві більшість наших відвідувачів спілкуються саме українською. Це полегшує задачу і додає щоразу нових слів у скарбничку. 

Незалежність Київ

Після звільнення Херсона працюватимемо на два міста

Поки що наш план полягає в тому, аби розвиватися в Києві. Здається, ми будемо жити на два міста, після деокупації Херсона. У тому, що місто звільнять найближчим часом, я точно не сумніваюся. Але остаточно повертатися додому ми навряд чи будемо. 

Потяги курсуватимуть щодня. Не думаю, що це буде для нас проблемою. Утім контролювати решту наших кав’ярень якось доведеться. Адже нині вони досі працюють. Там наші співробітники заробляють собі на життя чесною працею. Тому залишати їх напризволяще ми не хочемо. Потрібно лише дочекатися звільнення рідного міста й братися до роботи, але в ще більших масштабах.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі