Суспільство
«Не можу залишатися осторонь». Історія художника Нікіти Тітова, чиї роботи стали символом боротьби за Україну
Художник Нікіта Тітов переїхав до України ще в шкільному віці. Попри «поради» забути про творчість, він все ж вступив до профільного університету та продовжив займатися улюбленою справою. Сьогодні його роботи збирають тисячі вподобань та стають символами подій, що відбуваються в Україні. Тітову вдається втілити в одному плакаті емоції та думки, які часом неможливо викласти й на кількох сторінках тексту. А нещодавно митець почав працювати над оборонними гербами українських міст – символом опору, який натякає окупантам, що їм тут не раді. Про творчість, власний стиль, підтримку друзів та віру в армію Нікіта Тітов розповів ШоТам.
Нікіта Тітов
Український художник, плакатист та ілюстратор
Мистецтво було поруч ще з дитинства
Інтерес до малювання прокинувся з дитинства. Але я в цьому не унікальний: усі діти, особливо діти тієї пори, коли не було навіть натяків на появу гаджетів, малювали багато і часто. Щоправда, у мене був дуже суттєвий бонус. Моя мама – мистецтвознавиця, тож з раннього дитинства я занурився у світ мистецтва саме завдяки їй. Музеї, знайомства з художниками та величезна кількість книг і репродукцій у нас вдома – думаю, це все дуже вплинуло на мене.
Після закінчення школи виникло питання, чим я можу займатися далі. Моїм єдиним активом були розмальовані зошити зі школи. Тому вирішив, що, напевно, в художники – мені єдина дорога.
Радили забути про кар’єру художника та працювати на ринку
Єдиною проблемою на цьому шляху була повна відсутність академічної школи. Після абсолютно провальних спроб вступити до Харківського художньо-промислового інституту, де один із членів приймальної комісії сказав, що художником мені не стати ніколи, я дивом вступив на художньо-графічний факультет Харківського педагогічного університету.
Там вимоги були дуже демократичні. Але вже на першій сесії дуже шановний викладач радив мені не витрачати час, а піти працювати на ринок Барабашова. За своє життя я часто чув подібні думки на свою адресу, але навчився ставитися до цього спокійно. Я вже знаю, що мені вдається, а що – ні. Та й вибору особливо немає, тому просто малюю.
Щодо худгарафа, я дуже радий, що потрапив саме туди. Усі чогось хотіли, були пов’язані одне з одним з першого до п’ятого курсу, вчилися одне в одного, товаришували. А головне – це місце було позбавлене пафосу, що дуже допомагає в житті. Особливо – ставитися до себе простіше.
В інституті нам викладали дуже різні дисципліни: кераміку, живопис, прикладне мистецтво. Багато всього, але потрохи. Основним завданням було підготувати вчителя образотворчого мистецтва. Можна було обрати, що тобі ближче, і саме на той час я захопився живописом. Після інституту я пов’язував своє майбутнє тільки з цим, постійно писав, шукав свою мову. І коли був дуже близький до цього, доля принесла подарунок – алергію на олійні фарби. Звичайно, можна було перейти на акрил, але він тоді лише з’являвся, і в мене просто не було на нього грошей.
Повернувся до творчості завдяки підтримці друга
Я не знав, що робити. І від розпачу написав подрузі та одногрупниці Віці Кисельник, яка працювала в Києві. Запитав, чи немає там хоч якоїсь роботи. Так я опинився вперше тут (у Києві, – ред.) і потрапив ілюстратором до найкрутішої за всіма рейтингами того часу агенції «Бейтс-Україна». Далі була дуже непогана кар’єра у цій сфері, і я зовсім перестав малювати, більше займався ідеями та їх втіленням.
Київ – це моє місто за всіма відчуттями, особливо це відчувалося в двотисячних. Тоді він став для мене містком між Харковом та моєю батьківщиною, Естонією, як місто на ті часи більш європейське та вільне. Хоча й Харків зараз став таким самим.
У 2014-му через хворобу мені довелося повернутися до Харкова. Так вийшло, що я залишився без роботи та розуміння, що робити далі. Мені неймовірно пощастило, що мій друг Андрій Єрмоленко простягнув руку і буквально витягнув із глибокої ями. Саме він сказав: «Чувак, ти ж колись малював, малюй і далі!». Саме він допомагав мені у всьому: знайти себе, відчути впевненість, знаходив мені роботу і щедро ділився всім, чим міг. У тому, хто я, багато в чому зобов’язую саме йому.
Не зміг ігнорувати події, що відбуваються в Україні
Свій перший плакат я зробив під час Майдану. Захотілося передати те, що відчув, що думав, адже події того часу не залишали байдужими не лише українців, а й весь світ. На той момент я постійно працював із образами, тому обрав саме мову плаката. Як лаконічну та чітку форму, аби донести думку. Як можливість передати все, що відчуваю. Тоді я не ставив собі за мету займатися цим постійно, але, на жаль, подій, що викликають у мене бажання висловитися, – дуже багато. Я просто не можу пройти повз багато речей, що відбуваються в країні. Усе це викликає відгук у душі, голові. І я намагаюся знайти цьому вихід . Дуже не люблю дописи, довгі тексти, навіть коментарі дуже рідко пишу. Малювати мені простіше.
У своїй творчості саме плакатами я називаю все, що стосується подій в Україні. Решта – це просто моя творчість. Але якось стало прийнято вважати, що я плакатист, а це не зовсім так. Я малюю на різні теми, одна з них – кохання. Для мене ця тема нескінченна і, напевно, найближча. Дуже хотілося б, аби події в країні прийшли до того, що кохання залишиться для мене головним у творчості.
Я людина, яка постійно в собі сумнівається
Я ніколи не шукав одного стилю, для кожної своєї роботи намагаюся знайти свою мову. Та люди кажуть, що мій стиль впізнаваний. І це, напевно, найбільше мене дивує. У мене є низка проєктів у різних стилях і з зовсім різним змістом, один із них – моя інтерпретація українського наївного мистецтва. Саме про цей проєкт я якось сказав, що «займаюся наївним мистецтвом». Але мене якось не так зрозуміли, і почали писати, що я називаю все своє мистецтво «наївним». Я не став заперечувати, нехай буде. Адже, по суті, все, що роблю, часом буває досить простим і, напевно, наївним.
Насправді я людина, яка постійно в собі сумнівається. Ніколи не маю впевненості, що робота зрозуміла або досить чітко передає ту чи іншу думку. Та завжди є друзі (у мене їх кілька), яким показую роботу перед публікацією. Їхня думка дуже цінна для мене, адже вони – близькі люди і багато в чому дивляться на світ схоже.
Художник – це не простий вибір, а постійне перебування між пошуком та сумнівами. Ба більше, у нас це дуже складно ще й в плані реалізації. Є куратори, галереї, колекціонери, але їхня кількість досить мала та, напевно, для обраних. Я зовсім не належу до художньої тусовки. Так склалося, що я художник інтернету, тому живу далеко від грантів і всього, що співвідноситися з успіхом. Утім у мене є своя аудиторія, свої глядачі.
Мене називають художником патріотичної частини населення
Загалом мені й виставки не потрібні, адже те, що малюю, за день бачать більше людей, ніж у більшості галерей. Та водночас можу точно сказати: відомий художник – це ще далеко не успішний. Звичайно, хотілося б відчувати себе матеріально впевненішим, але це для мене на другому плані. Робити те, що тобі хочеться, і ні від кого не залежати – набагато важливіше. Моє бажання – не втратити цю свободу, і це найголовніше.
Дуже приємно, що мої роботи знаходять такий великий відгук. Не тому, що я стаю через це впізнаваним, а тому що я розумію: є багато людей, які відчувають цей світ дуже схоже. Якось мені сказали, що я художник патріотичної частини населення України. Спочатку здивувався, а потім дуже зрадів такому визначенню. Бо саме патріотична частина країни її й рухає, а отже, дуже пишаюся цим.
Не можу залишатися поза політикою
Чи може художник залишатися поза політикою – питання досить складне для мене. Особисто я – не можу. Але при цьому знаю художників, творчість яких ніколи не скаже про те, що вони дійсно відчувають і роблять.
У мене є подруга у Харкові, Дар’я Хрисанфова, у неї дуже витончені та ніжні роботи. У них немає ані політики, ані рефлексій про війну. Та при цьому вона багато допомагає хлопцям, які повернулися з фронту. Тут кожен обирає сам, адже у творчості головне – бути щирим, передавати те, що тобі близько, що на душі і чим би ти хотів поділитися.
Вірю в Україну та нашу армію
Остання серія робіт, символи опору, з’явилася з першого плакату про Київ. Я зробив його своєму другу в фейсбуці для допису про набір резервістів. Згодом стали додаватися нові міста. Зараз я точно впевнений, що хочу намалювати всі прикордонні міста, розташовані поруч із агресивним сусідом. Створити такий символічний заслін і дати ворогові зрозуміти, що далі краще не суватися.
Я відчуваю абсолютний спокій у цій ситуації, вірю в українців та армію. Вірю в своїх друзів і знаю, що українці чинитимуть опір. Такий потужний, що раша посиплеться. Зараз дуже непростий момент нашої історії, і я дуже хочу, щоб ми все це пережили, стали більш згуртованими і сильними.
Нещодавно разом із фондом «Повернись Живим», агенцією «БігМедіа» та Збройними Силами України ми запустили кампанію «4.5.0.», яку можна побачити на бордах майже по всій Україні. Саме спокій і готовність моїх друзів, які пройшли через війну, впевненість у них та армії – це надихнуло мене на таку ідею. Усе буде 4.5.0. Усе буде Україна!
Замість паніки – історії українців, які роблять усе заради нашої перемоги. Підтримай вихід таких історій – ставай добродієм ШоТам
Суспільство
В Ірпені стартували відновлювальні роботи на багатоповерхівках за адресами 105-Н та 105-О, які постраждали внаслідок обстрілів.
Про це повідомляє мер Ірпеня Олександр Маркушин.
На об’єкті вже працюють 25 фахівців. Вони займаються демонтажем згорілих конструкцій, вивозять сміття, замінюють стояки та проводять заміри для встановлення нових вікон.
Влада міста два з половиною роки шукала джерела фінансування, подаючи заявки на всі можливі державні програми. Зрештою об’єкт включили до програми Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.
Читати також: У Бучі майже відновили пошкоджений обстрілами будинок (ФОТО)
Хто займається ремонтом
Капітальний ремонт виконують фахівці підрядної організації «Будівельна група “Ветерани України”». Контроль за робтами здійснює Київська обласна військова адміністрація (КОВА).
Нагадаємо, що унікальне панно «Пори року» відреставрують і передадуть до музею (ФОТО).
Фото: фейсбук Олександра Маркушина.
Коментарі
Суспільство
Організація Gender Stream запустила новий проєкт «ВАРТОВІ», який допомагає боротися зі злочинами на ґрунті ненависті до ЛГБТКІ+ людей. Платформа надає юридичну та адвокатську підтримку постраждалим і документує правопорушення.
Про це повідовляють на сайті організації.
Юридична допомога
«ВАРТОВІ» працюють із випадками фізичного насильства, убивств, дискримінації, порушень прав і злочинів, пов’язаних із сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю. Серед напрямів — аналіз, моніторинг, освітня діяльність і адвокація.
«Ми прагнемо, щоб кожен і кожна, хто постраждав від злочинів ненависті, отримали підтримку, а винні відповідали за свої дії», — зазначила Ольга Полякова, очільниця Gender Stream.
Допомогу можуть отримати не лише представники та представниці ЛГБТКІ+ спільноти, а й їхні союзники та батьки.
Читати також: В Україні вийшов трейлер документального фільму про ЛГБТК+ спільноту під час війни
Співпраця з поліцією
Проєкт активно співпрацює з правоохоронцями, допомагаючи розпізнавати злочини ненависті. Для поліції організовують тренінги та надають супровід у роботі над такими випадками.
«Складність у фіксації подібних злочинів залишається проблемою через відсутність чітких механізмів реагування. «ВАРТОВІ» прагнуть змінити цю ситуацію, допоки не буде ухвалено законопроєкт 5488», — наголошують в організації.
Детальніше про ініціативу — за посиланням.
Нагадаємо, що в Україні знімають документальний фільм про жінок-військових.
Фото: Freepik.
Коментарі
Суспільство
Архітектурне бюро Archimatika реалізувало інноваційний проєкт у житловому комплексі «Файна Таун». Параметричний міст став частиною пішохідної променади від будівлі KAN Development та прикладом сучасної архітектури з елементами біоніки.
Про це повідомляє агенство в соціальних мережах.
Міст має просторово викривлену поверхню, яка змінюється в трьох вимірах. Його виконали з монолітного залізобетону, створивши практично суцільну конструкцію. Кожна ділянка мосту унікальна за формою, положенням у просторі та габаритами.
Через складність дизайну команда розробила індивідуальну опалубку для будівництва.
«Кожна похибка, навіть мінімальна, могла стати критичною, тому проєкт умовно поділили на 200 сегментів і для кожного підготували додаткові креслення», — зазначають в Archimatika.
Читати також: У Києво-Печерській лаврі реставрують великий іконостас (ФОТО)
Біоніка в Україні
Подібні криволінійні форми вже давно популярні у світі, зокрема завдяки творчості архітекторки Захи Хадід. Проте для України це один із перших подібних досвідів. У бюро підкреслюють, що такі конструкції — це виклик, який потребує бездоганної координації між проєктувальниками та будівельниками.
Нагадаємо, що унікальне панно «Пори року» відреставрують і передадуть до музею (ФОТО).
Фото: інстаграм Archimatika.
Коментарі