Коли втрачаєш роботу під час війни, а навколо — вибухи, сирени й постійна тривога, то легко опустити руки. Але подружжя Губар обрало інше — вони почали вирощувати квіти.
У Глухові, що за десять кілометрів від кордону з росією, Лариса й Ігор Губар на другому поверсі будинку облаштували теплицю. Їхній тюльпановий бізнес — це не лише про красу, а й про віру в те, що життя має продовжуватись.
ШОТАМ дізнався, як любов до квітів стала порятунком у час війни.
Лариса Губар
засновниця тюльпанового бізнесу «Флора від Лори»
Усе почалося з букета на 8 березня
Моє життя завжди було пов’язане з творчістю. У свій час я була ведучою на заходах, тоді хореографкою. Уже 16 років є майстринею манікюру. Тоді мало хто вмів гарно малювати дизайни, через це до мене йшли багато людей. Мій батько був художником, і мені це теж легко давалося.
Згодом я ще й вирішила стати весільною декораторкою — скоро буде 10 років, як із чоловіком почали цим займатися. Ми перші зайняли цю нішу в місті. Коли стало менше весіль через коронавірус, а пізніше — через повномасштабне вторгнення (тоді замовлень зовсім не було), мені все одно хотілося працювати з квітами.
Якраз три роки тому діти мені подарували на 8 березня великий букет тюльпанів. Я його сфотографувала й почала шукати, який це сорт, бо раніше такого не бачила. Виявилось, це Columbus, — такий піоновидний тюльпан. Під фото одразу був опис, як його вирощувати. Коли прочитала про вирощування тюльпанів, мені воно саме відгукнулося — наче послання, що це моє, і треба цим займатися.
Чоловік спочатку вагався, адже потрібно починати новий бізнес і вкладати туди гроші під час війни
Але я все одно шукала, де купити цибулини. Думала посадити 2 тисячі, але, порадившись з гуртовиком, зрозуміла, що можна більше. Я замовила понад 6 тисяч цибулин 12 сортів тюльпанів і знову запропонувала чоловікові ідею з бізнесом. Він мене підтримав — діватись було нікуди, бо я вже замовила цибулини.
Думали, що вже нічого не вийде
Ми вирішили садити квіти в літній кухні, але спершу потрібно було підготувати приміщення й усе необхідне для вирощування. Їздили копати торф на болотах — раніше в нас були гарні торф’яники ближче, але там усе заміновано.
Чоловік косив кропиву на болотах, ми в рукавицях висмикували коріння й копали на глибину десь 50–70 см. Наша машинка 5-6 разів їздила туди-сюди, щоб завантажити всі мішки. Таким чином наносили собі хорошого ґрунту.
Далі робили суміш ґрунт + річковий пісок. Другий інгредієнт замовляли з Києва, бо там був такий, як нам треба. Це вийшло дорого, тому що сама доставка удвічі дорожча, ніж той пісок.
Якраз у цей час померла свекруха, і ми взагалі вже не думали про тюльпани. Після цього ще й чоловік сильно захворів. Тому садили квіти не в кінці жовтня чи на початку листопада, а 16 грудня.
Я боялася, що вони не встигнуть вирости. Але все вийшло — корінці пустилися й добре все вкорінилося. Уже третій рік вирощуємо тюльпани та продаємо через соцмережі як «Флора від Лори».
Головне — не проґавити шанс
Перший раз замовляла цибулини з західної частини України. Та потім дивилася виставки тюльпанів, одна з яких проходила в Нідерландах, і там дівчина розповідала про тюльпани трьома мовами. Мені стало цікаво, чи вона з України, — я знайшла її у фейсбуці й виявилося, що вона з мого міста.
Я вірю, що Бог чи Всесвіт дає шанс і скеровує людину. Так повинно було статись, щоб саме я на неї вийшла. Їхня фірма з Нідерландів не хотіла брати нових покупців. Я її вмовила, але мінімальне замовлення мало бути великим, і мені потрібно було думати, як збути решту цибулин, які не зможу посадити. Ще було одне «але» — самостійно знайти перевізника та розмитнити товар.
Як ділова жінка, яка в молодості пропрацювала майже 15 років на ринку, я зіштовхувалася з багатьма випадками й часто їздила за кордон. Сказала їй, що впораюсь і з цим.
Ми з чоловіком переживали, що не зможемо продати квіти. Коли все вже привезли додому, виявилося, що в інших постачальників не вистачає цибулини. Так вийшло, що в мене якраз були ті сорти, які вони шукали. Я собі залишила на вирощування тюльпани, а зайві продала.
Квітами себе заспокоюю від обстрілів
Ми зробили тюльпанову теплицю на другому поверсі нашого недобудованого будинку. Цього року почали вирощувати квіти на воді з сумішшю добрив: кожні три дні треба міняти цю речовину й шість літрів з ящика зливати та наново заливати. Це дуже тяжка праця, тому що ящиків близько 70, і все треба робити вручну.
Тюльпани — ніжні квіти, і в їхньому вирощуванні багато нюансів. Наприклад, важливо вимірювати кількість солей у воді, бо якщо переборщити, то добриво буде обпалювати корінці, і цибулинка пропаде. А якщо не додати добрив, квітка буде маленька
Також для тюльпанів повинно бути світло, як у природі: у цей час навесні десь о 6 ранку починає світати й уже десь о 18 темніє. Якщо світла не вистачатиме, тюльпанчики покрутяться.
У нас цілодобово працюють три вентилятори з трьох боків, аби не було застою повітря. Ми одразу купили інвертор, бо під час відключення світла квіти б не вижили.
Крім цього, опалюємо будинок дровами, щоб постійно підтримувати потрібну температуру. Одного разу не ввімкнули другий камін, і стовбур тюльпана від перепадів температури пересох.
Попри всі нюанси, тюльпановий бізнес — це про задоволення. Ми живемо на краю міста, за нами одразу поля, а тоді села й уже росія. У нас постійно гучно від обстрілів, тож квітами я себе заспокоюю.
Квіти оточують мене цілий рік: коли закінчуються тюльпани, починаються петунії, а за ними бегонії. Я без квітів уже не можу. Кажуть, якщо ти раз спробувала купити насіння й щось виростити, то далі від цього не можеш відмовитись — отак і в мене.
Я вже замовила насіння інших квітів, які теж буду вирощувати на продаж у теплиці. Далі, можливо, і розсадою займуся. Мені це сподобалось, хоча раніше я була байдужа — чоловік допомагав моїй мамі обробляти землю, садив разом з нею, а моє діло було робити манікюри. А зараз можу відмовити деяким клієнтам, бо знаю, що треба підживлювати квіти.
Не вагайтеся пробувати щось нове
Я багато разів починала нову справу й люблю ризикувати. Чоловік вже лякається, коли я кажу: «У мене є ідея». Вони з донькою відповідають: «Давай за два дні нам розкажеш, бо ми ще не готові слухати твої ідеї».
Хочу порадити людям, які бояться ризикувати, що краще зробити й шкодувати, ніж не спробувати. Коли щось зробила, і в тебе не вийшло — ти спокійна, бо спробувала. Можеш іти далі, шукати себе в чомусь іншому. Але якщо не спробуєш, тебе буде всередині крутити, мучити думка: «А що, якби я зробила, і в мене б вийшло?». Тому не вагайтеся пробувати щось нове — навіть за десять кілометрів від кордону з росією.
