Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Наша ціль – розвал недоімперії». Активіст Роман Сініцин про війну, волонтерство, чортів та супутник для ЗСУ

Опубліковано

У 2014 році активіст Роман Сініцин заснував «Народний тил» – громадську організацію, яка допомагала військовим та мала чи не найвищий рейтинг прозорості й довіри серед населення. 

Коли ситуація на фронті стабілізувалася, а нагальні потреби бійців були закриті, Роман повернувся до бізнесу й громадської діяльності. Серед принципових справ, за які боровся активіст, – розслідування вбивства Катерини Гандзюк та відставка тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. 

Вдруге Роман Сініцин повернувся до волонтерства вже цьогоріч, з початком повномасштабного вторгнення. Сьогодні він керує військовим напрямком Фонду Сергія Притули та, здається, проводить більше часу на передовій, аніж в офісі. Про українське громадянське суспільство, «Народні Байрактари», супутник для ЗСУ та розвал російської недоімперії волонтер та активіст розповів ШоТам.

Роман Сініцин

громадський діяч, волонтер

керівник військового напрямку Фонду Сергія Притули

Активісти мають контролювати владу 

До повномасштабної війни моя основна діяльність була пов’язана з туристичним бізнесом. Я запустив lowcost.ua – сайт з пошуку недорогих авіаквитків. Але очевидно, що через війну всі рейси скасовано, а бізнес відійшов на другий план. Наразі працюють декілька проєктів у туристичному напрямі, але ми фактично нічого не заробляємо. 

А ось громадська діяльність для мене – це хобі, яке не займає так багато часу. Мені здається, чим більше в суспільстві пасіонарних людей, які здатні досягати мети та змінювати світ, тим краще це сприяє нормальному розвитку держави. Українці мають контролювати владу та ставити незручні запитання. Тож ми з однодумцями періодично організовували різноманітні акції протесту чи інші активності. 

Я намагався змінювати владу, щоб країна була кращою 

Здебільшого моя громадська діяльність була пов’язана з кейсом Каті Гандзюк, з якою я дружив. Разом із іншими активістами ми довго вимагали, аби всі причетні до вбивства були покарані. Частину з них вдалося притягнути до відповідальності, але це було зроблено завдяки розголосу, через сотні акцій, роботу з дипломатами та журналістами. Фактично – завдяки тиску на владу та правоохоронні органи з чіткою вимогою: щоб вони належним чином розслідувати цей злочин.

Один із замовників сидить у слідчому ізоляторі. Частина виконавців відбули строки, там дехто навіть вийшов уже. Я не скажу, що ми цю справу довели до кінця, там ще є ряд прізвищ, які мають відповідати перед законом. Але загалом я впевнений, що рано чи пізно ми це зробимо. Якщо оцінювати статус справи, покарали чи ні, то принаймні на 60% винних було притягнуто до відповідальності.

Роман Сініцин на акції “Хто замовив Катю Гандзюк”, 27 квітня 2020. Фото: Новинарня.

Також ми просували тему відставки Арсена Авакова, колишнього міністра внутрішніх справ, який явно перевищував свої повноваження. Він був відповідальним за провал реформи правоохоронної системи. Як наслідок – тотальна криза справедливості. Я вважаю, що саме через нього люди не довіряли ані судам, ані поліції, ані прокуратурі. Власне, через це й придумав мем «Аваков – чорт». Це “зайшло” українцям. Зрештою Аваков звільнився з посади у 2021.

Насправді усього, що відбувалося, вже й не згадаєш. Я активно просував різні ідеї у своїх соціальних мережах, анонсував заходи, а люди підключалися. У 2014-2016 роках нам вдавалося зносити з посад чиновників та корупціонерів. Я намагався впливати як міг, для того, щоб країна стала кращою.

Роман Сініцин
Роман Сініцин на акції під Офісом президента 28 серпня 2019 року. Фото: Тиждень.

Колаборанти мають відповідати, а недоімперія – розвалитися 

Я завжди розумів, що русня – це ворог. Війна почалася не 24 лютого, а у 2014 році. Ще тоді важливо було боротися із російською пропагандою, з «не все так однозначно» та «в Україні громадянська війна». Дуже простий кейс. Роки три потому на акції «Безсмертний полк», у Києві я побачив прибічника «руського міра» Кирила Стремоусова. Ми його не били, хоча й могли, адже розуміли, що за побиття будемо відповідати у суді. Стремоусов спокійно собі жив в Херсоні, їздив до Києва та просував русняву тему. Правоохоронні органи, СБУ, розвідка – усі на це закривали очі. 

А сьогодні Стремоусов – заступник голови російської окупаційної адміністрації Херсонської області. Якщо я його вб’ю, мені вручать іменний нагородний пістолет, ще й медаль з подякою. Впевнений, що його рано чи пізно ліквідують. Проте розуміння, хто в нашій країні є колаборантами, які працюють на росію, було задовго до великої війни. 

Мене дивує ситуація, як після 24 лютого деякі так названі «журналісти» із видання «Страна.ua» або з медіа NewsOne, «НАШ» перевзулися та вдають із себе патріотів, які начебто допомагають нашим бійцям на передовій. Ці люди мають сидіти за ґратами, а не вести національний телемарафон. Ми не маємо це толерувати. Мені здається, що варто і потрібно доносити людям, що це ворог, який може вдарити в спину. 

Проте зараз моя громадська діяльність відійшла на другий план. Офіційно я працюю у благодійному фонді Сергія Притули координатором військового напряму. Наразі нам важливо не втратити державність, а шанси такі є. Тому варто всі свої сили спрямувати на знищення окупанта та сприяти тому, щоб ця недоімперія повністю розвалилася. 

Вісім років тому в бійців майже нічого не було 

Волонтерською діяльністю я почав займатися ще в 2014 році. Мої друзі та деякі знайомі пішли воювати та просили допомогти з оснащенням. Спочатку я купував необхідне за власні кошти, але поступово запити збільшувалися, а грошей бракувало. Тому я опублікував у фейсбуці номер своєї карти: щоб кожен охочий міг допомогти бійцям. І понеслося… Згодом ми з однодумцями створили волонтерську організацію «Народний тил». 

У травні 2014 року в бійців не було практично нічого. Ми купували все, починаючи з берців та шкарпеток і закінчуючи тепловізорами. З часом організація переорієнтувалася на закриття більш дороговартісних потреб. Два роки я активно допомагав, волонтерив, але коли ситуація із забезпеченням стабілізувалася, покинув організацію.

Роман Сініцин з військовими
Роман Сініцин з Дмитром Коцюбайлом (Да Вінчі) та Аліною Михайловою. Квітень, 2022.

У перші дні великої війни нам потрібно було вижити 

Я вірив, що росіяни будуть намагатися нас знищити. Спочатку думав, що це відбудеться в економічно-політичний спосіб. Умовно, внаслідок виборів, підкупу чиновників, тобто без прямого військового вторгнення. Потім, вже після перемоги Зеленського, стало зрозуміло – варто готуватися до повномасштабної війни.

Ми з Сергієм Притулою працюємо й товаришуємо. Не секрет, що він хотів побудувати політичну кар’єру та створити власну партію. Я також був дотичним до цих планів. Але після 24 лютого все накрилося мідним тазом. Взагалі в перші два тижні війни було незрозуміло, чи прорвуться російські війська на Київ. Це було питанням виживання країни. 

Роман Сініцин, Тарас Чмут та Сергій Притула.

Так у перші дні війни волонтерська організація Сергія Притули почала активно формуватися та адаптовуватися до нових умов. Раніше фонд займався  соціальними проєктами, не військовими. Сергій же періодично їздив до хлопців на передову, закупляв для них коптери, індивідуально як волонтер.

Після 24-го фонд спрямовував кошти переважно на військові потреби. Проте є ще гуманітарний напрямок, де залучена велика кількість волонтерів, – допомога переселенцям та відновлення житла. Але на початку повномасштабного вторгнення нам допомогла довіра населення до Притули. У перші тижні на карту організації почали надходити величезні кошти. Тож ми з командою взялися за розвиток фонду та налагодження роботи. Мене призначили керівником військового напряму. Тут знадобився досвід 2014-го року та контакти бійців.

Притула все скупив

Наш волонтерський центр виник на базі офісу, який мав стати партійним. Потім це все розширилося до кількох складів: у Львові, Перемишлі, Миколаєві, Дніпрі. Перші тижні ми видавали все і всім, без якоїсь фіксації та документоведення. Ситуація була важка. Це зараз ми передаємо офіційно на баланс військових частин, з листами, печатками і контролем. Усе переросло з хаотичної волонтерської двіжухи в системний фонд, де люди працюють, у кожного є свої обов’язки. Хтось займається логістикою, хтось – окремими проєктами, хтось – ремонтує техніку. Усе це працює як суцільний організм, робота кожної людини важлива. 

До квітня ми скуповували все, що могли: рації, каски, бронежилети, військову форму, розвантаження, рюкзаки, спальники, ліхтарики, повербанки. Через 4-5 днів почали купувати автомобілі, при чому всюди: і «з рук», і в автосалонах. Звідти й взявся мем, що Притула все скупив. Справді, у нас були ресурси, тому ми забирали все, що бачили. 

Згодом вирішили сконцентруватися на серйозних і дорогих штуках. Зараз ми системно закуповуємо рації та ретранслятори, які у великій кількості використовуються на фронті. Також купуємо оптику (це тепловізори, прилади нічного бачення) та безпілотники від 2 тисячі доларів до дорогих комплексів. Постійно купуємо транспорт. 70-80% закупівель – з Європи та США. Так закриваємо потреби цілих підрозділів, а не одного чи декількох бійців.

Росія в цій війні застосовує все озброєння, крім ядерної 

Порівнюючи із 2014 роком, зрозуміло, що кількість наших військових збільшилася кількаразово. А отже, і потреби сьогодні значно більші. Волонтери підставляють плече там, де влада не встигає. Я не кажу, що влада нічого не робить – це дуже хибний і неправильний меседж. На таку кількість військових у нас просто не було відповідного забезпечення. Державні закупівлі – це довгий процес, а волонтерське середовище знаходить і купує швидше. 

Водночас змінився характер ведення війни. Тоді не застосовували авіацію, балістичні ракети, не було такого активного використання артилерії й реактивних систем залпового вогню. Зараз війна набагато динамічніша, жорстокіша, більш кровопролитна… У цій війні використовують усе, крім ядерної зброї. 

Волонтери можуть забезпечити бійців усім необхідним, однак через добу прилітає п’ять ракет і це все згорає і пошкоджується. Це історії, з якими ми стикаємося майже щодня. У 2014 році активність та інтенсивність бойових дій була значно меншою. 

Волонтери допомагають деокупованим населеним пунктам 

У київському офісі фонду працює окремий відділ, що приймає заявки на отримання допомоги. Також є координатори в Дніпрі, які щодня їздять у зону бойових дій, спілкуються з командирами підрозділів та уточнюють потреби. З огляду на зібрану інформацію ми з координаторами вирішуємо, як і чим забезпечувати бійців. Мені довелося об’їздити всі гарячі точки, від Харківщини до Миколаївщини. 

Коли почалася деокупація населених пунктів, ми відразу вирушили у тому напрямку. Вже на місці ми почали уточнювати потреби бійців, адже в ході контрнаступу були втрати серед техніки. Ми доволі гнучкі в цьому плані. До того ж, команда фонду не сидить весь час у Києві, ми регулярно перебуваємо безпосередньо на фронті.

Саме через це я в квітні переїхав до Дніпра: так логістично зручніше діставатися гарячих точок. У зоні бойових дій я можу провести як два-три днів, так і цілий тиждень. Моє завдання – координувати роботу. Тому важливо, аби все було закуплено та доставлено на передову.

Ми обговорюємо закупівлі з Міністерством оборони 

Звісно, проти першого місяця роботи рівень донатів зменшився, але не надто критично. Люди бачать, як ми працюємо, що купуємо та у яких кількостях. Нам вдається залучати бізнес та партнерів до благодійності. Також з командою створюємо нові проєкти. 

Як відомо, фонд відкрив збір на «Народні Байрактари», і вистачило всього трьох днів, аби зібрати необхідну суму. Ідея з безпілотниками була обговорена з міністерством оборони. Директор Фонду Притули, Анна Гвоздяр, постійно спілкується з Командуванням сил логістики ЗСУ, керівництвом Міноборони, ГУР. Вони вказують на потреби, десь просять зосередитися на певному напрямку. 

Ідея придбати супутник компанії ICEYE – це також пропозиція від Міноборони. Ми звернулися до них, сказали: «Дивіться, що треба купити, враховуючи, що Байрактари нам подарують?». Було декілька варіантів, але найбільш потрібним була саме супутникова розвідка. Тому ми фактично купили те, що просили міністр і Головне управління розвідки. 

Результати роботи супутника чудові, а будуть ще кращими. За перші два дні роботи «народного супутника» ЗСУ виявили понад 60 одиниць бойової техніки противника. Він виконує свою функцію – чим більше росіян вмирають, тим більше врятованих життів українців. 

Війна триватиме довго 

Поки війна не припиниться, поки росія не розвалиться і ми не переможемо, для мене є два варіанти: волонтерити, або воювати. Я відчуваю себе потрібним на волонтерському фронті. Коли в країні стане краще із забезпеченням, доведеться мобілізовуватися і воювати. Це історія про виживання як країни, як нації. Займатися політикою, бізнесом чи іншими справами, які ніяк не перетинаються зі знищенням окупанта – мені аж ніяк не цікаво. 

Я, як громадський діяч, розумію, що політика та активістська діяльність для мене на часі. Зрозуміло, що є питання до кадрової політики, призначень, корупційних схем, але це все трохи відійшло на другий план. У нас зараз воєнний час, у нас є Верховний Головнокомандувач, військове керівництво, Генеральний штаб, профільні військові й відомства. А роль депутатів – вона трохи переоцінена. Деякі з них втекли, деякі воюють, інші приймають потрібні закони. 

Війна триває, і триватиме вона ще довго. Наразі у нас одна проблема – русня, яку потрібно знищувати. Так, буде ще не одна неприємна для нас новина. Але, якщо не вірити в перемогу, можна скласти руки й нічого не робити. Натомість кожен має працювати на своєму фронті.

І пам’ятати, що наша перемога – це повний розвал росії як суб’єкта, як держави. Вона повинна розпастися на шматки. Тільки тоді ця війна закінчиться. Це довгий процес, але незворотний. 

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі