Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Нас вважають героями, а ми просто готуємо». Як харківська піцерія Daddy’s Pizza під час війни годує містян, військових та медиків

Опубліковано

Харків одним із перших потрапив під масові обстріли росіян. Через тимчасову блокаду місто втратило значну частину бізнесу: постачальники пішли з ринку, а заклади харчування зачинилися. Здавалося, продовжувати роботу в таких умовах неможливо.

Та нещодавно створена піцерія Daddy’s Рizza, яка до вторгнення навіть не встигла вийти на самоокупність, змогла. Через трохи більш як місяць війни її засновник Павло Федосенко без команди та потрібних продуктів дав закладу друге життя. 

Сьогодні Daddy’s Рizza – це абсолютно новий колектив, який годує військових, медиків та звичайних харків’ян. А засновник піцерії навіть встигає займатися волонтерством та допомагати містянам. Цю розмову ми записали під час одного з волонтерських виїздів Павла.

Павло Федосенко

Головний редактор харківського видання NewsRoom, засновник піцерії Daddy’s Рizza

Мріяв про власну піцерію, хоч готувати – не моє 

Я з 16 років у журналістиці – пропрацював на телебаченні, у газетах та національних виданнях. Нині є власником і головним редактором харківського новинного інтернет-видання NewsRoom. Після заснування ресурсу я доволі довго займався ним, та останні півтора року до якихось операційних процесів намагаюся підходити все менше.

Майже 10 років я мріяв відкрити власну піцерію. Але, можливо, це звучить дивно, та я людина, яка на кухні нічого не готує. Для мене вершина кулінарного мистецтва – це яєчня. Можу заварити чай у пакетиках та каву з кавомашини. Їсти я полюбляю, а ось готувати ­– не люблю і не вмію.

Мені завжди подобалася піца. Ми постійно замовляли її з дружиною та друзями під час домашніх посиденьок. І чомусь у Харкові ніколи не було такого продукту, на якому ми могли б зупинитися. Тобто до всіх служб доставлення у нас були питання. Щось усе одно замовляли, але якогось «вау-ефекту» не було. Тому, власне, виникла ідея зробити щось краще.

До прибутковості дійти не встигли

Усі ці роки мені постійно щось заважало відкрити піцерію. То грошей не було, то треба було купити автівку, то квартиру. Тому моя мрія постійно відкладалася на потім. Але влітку 2021 року зірки нарешті зійшлися, і ми запустили Daddy’s Pizza в Харкові.

Власник Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Як кажуть, до успіху ми йшли, та дійти не встигли. У нас була хороша статистика, але самоокупності за пів року не досягнули. Хоча були дуже близько – кожен місяць ставав кращим, ніж попередній. Незадовго до повномасштабної війни ми розпочали певні процеси з розбудови бізнесу й оптимізації процесу. Усе це дійсно мало почати приносити гроші. Але зі вторгненням РФ це припинилося.

За день до війни задумався про тривожну сумку

Я був із тих людей, які до останнього казали, що війни не буде. Неприємне передчуття з’явилося лише 23 лютого. Я сидів до ночі на кухні, думав про те, що потрібно робити у разі атаки, аби мінімізувати ризики. Вирішив, що варто зібрати тривожну валізу, зробити документи, щоб дружина в разі чого могла вивезти доньку без мене. Загалом, намітив якийсь мінімальний план і пішов спати.

Прокинувся о пів на восьму ранку, побачив два десятки пропущених на телефоні й зрозумів, що я трішки спізнився. Тому тривожну валізу довелося збирати вже під звуки вибухів. Мій план полягав у тому, щоб максимально далеко вивезти сім’ю.

Ми максимально швидко зібралися й поїхали. Першого дня доїхали до Кропивницького, на другий – до Чернівців. Через добу родина пішки пішла до Молдови, щоб потім дістатися до рідних в Італії. А я повернувся до Харкова.

У бійці мене не взяли – пішов волонтерити 

Я розраховував, що, коли повернуся, візьму до рук автомат і піду всіх героїчно косити. Але виявилося, що таких охочих із палкими очима й без військового досвіду надто багато – більше, ніж зброї. Тому мені сказали: «Йди гуляй, забудь. Якщо не воював, то нічого героїчного тобі не довірять».

Не вдалося на фронті – вирішив допомагати країні як волонтер, хоча до війни такого досвіду не мав. Перший тиждень ми займалися евакуацією містян. У Харкові все палало, тому люди були ладні їхати сидячи, стоячи, лежачи – як завгодно. Вийшла така кооперація: у мене в Полтаві є друзі з великої PR-агенції, які приїжджали до нас, забирали харків’ян та вивозили до Полтави, де їх розміщували.

Власник Daddy’s Pizza розвозить гуманітарну допомогу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Моїм завдання було сформувати списки, перевірити, щоб усі приїхали, завантажити людей тощо. У той час був такий ажіотаж, що я щодня приймав по 150 дзвінків. До сьомої ранку зазвичай було вже 10 пропущених викликів. Потім, десь за тиждень, усе вляглося, охочих поменшало. Ганяти автобуси вже не було сенсу. Ми й зараз цим займаємося, але точково. Тобто, коли набирається десята людина, волонтери приїжджають і вивозять їх.

Розвозили їжу пенсіонерам та матерям

Закривши потребу в евакуації, ми почали займатися розвезенням харчів. У нас є люди на заході Україні, які надсилають сюди вантажі. У Харкові на складі ми це все сортуємо, фасуємо та розвозимо. Як правило, допомагаємо самотнім пенсіонерам і жінкам із дітьми. Тобто тим, хто цього точно потребує.

Згодом ми спробували збирати запити через Gooogle-форму, але не вийшло. Часто люди хотіли в такий спосіб допомогти близьким, які цього не потребують. Або вказували інформацію, яка не відповідала дійсності. Тож вирішили робити це через сарафанне радіо та інших волонтерів, які мають запити, але не мають ресурсу.

Власник Daddy’s Pizza розвозить гуманітарну допомогу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Попри те, що зараз кожен другий у місті ­– волонтер, все одно людей, які потребують, – багато. І є ще одна проблема: ти привіз харчі, людина це за якийсь час зʼїла і знову потребує пакунок. Тому роботи у волонтерів все ще багато, попри покращення ситуації в місті.

Запускалися без колишньої команди та постачальників

З першого дня вторгнення піцерію довелося закрити. Десь не початку березня, коли я їхав трасою до Харкова, вперше подумав: «А чому б нам не відкритися?». І я написав нашим працівникам у чат, кажу, якщо не піцу, то хоча б обіди можемо готувати, у нас же є потужності. Але виявилося, що на той момент уже виїхали всі, крім однієї людини. Тобто, втіленню моєї ідеї завадив банально брак команди.

Потім мене закрутила волонтерська діяльність, і якось про піцерію я зовсім забув. І лише наприкінці місяця товариш сказав: «Слухай, а чого ти чекаєш?». Кажу, людей нема. «То я тобі знайду. Хто потрібен?». І я подумав: а чому б і ні? І ми справді доволі швидко знайшли класну команду. Це не просто люди з руками й ногами, а дійсно професіонали своєї справи. Вони навіть допомогли оптимізувати певні процеси.

Залишалася ще одна проблема ­­– відсутність постачальників. Щоб ви розуміли, наскільки все було погано, – на перший день продукти мені передали з Полтави. METRO у нас не працює, харчі у магазинах дорогі. Тому купували, де могли. З точки зору логістики це була така собі історія.

Курʼєрів бракувало – доставляв сам

Ми запустили піцерію 2 квітня. Того ж дня люди з’їли все, що в нас було. Ми використали всі коробки, які мали. Насамкінець великі піци вже фасували в маленькі коробки. Потім взяли паузу на день, щоб усе закупити та знайти коробки. І в понеділок знову відновили роботу. З того часу більше її не припиняли.

Власник Daddy’s Pizza розвозить піцу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

У перші дні мені довелося самому розвозити піцу, тому що необхідну кількість кур’єрів ми знайти не могли. Це був вимушений крок. Лише нещодавно це питання перестало стояти так гостро. На щастя, зараз курʼєри є, і я можу й далі витрачати свій вільний час на волонтерство. До речі, на базі піцерії ми почали формувати свій невеликий волонтерський склад. Зараз його потихеньку наповнюємо продуктами.

Ще ніколи не мав стільки обіймів, як тепер

Відгуки від харківʼян ми отримували дуже приємні. Люди писали такі коментарі, що хотілося плакати. Мовляв, ми робимо ледь не героїчні вчинки. Я вважаю це незаслуженим, тому що ми просто готуємо піцу й розвозимо її, ще й не безкоштовно. Це просто бізнес, який зараз дарує дуже приємні емоції. І все ж більшість людей на це дивляться як на якесь диво.

Харківʼяни отримали доставлення від Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Трохи менш як половину замовлень ми отримуємо від людей, які купують піцу для себе. Тобто вони сидять удома у Харкові, побачили, що працює доставлення піци, замовили та поїли. А решта – це замовлення для когось від тих, хто зараз не в Харкові. Із США у нас замовляли піцу для матері, зі Львівщини ­­– для тата. Ми доставляли одній жінці літнього віку, діти та онуки якої нині за тисячу кілометрів. Дзвонимо і кажемо їй: «Спускайтеся, вам піца приїхала від вашого сина».

У перші дні мене так обіймали, наче я дотиком рак лікую. За все життя, мабуть, не мав стільки обіймів з різними людьми, як за перші дні роботи піцерії. Люди кажуть, що ми робимо дуже кльову справу. Дарувати такі емоції – звичайно, дуже приємно.

Годуємо піцою бійців і лікарів

А ще в нас є так звані підвішені піци. Люди, які хочуть нагодувати когось, просто переказують гроші на нашу карту й кажуть: «Хлопці, я хочу пригостити військових». Або пишуть: «Для народу України», «Для харків’ян», «Для дітей» тощо. До прикладу, хтось надіслав дві тисячі гривень, ми собі розуміємо, що це приблизно чотири піци. Ми їх зробили, відвезли, а одержувачі за них нічого не платять.

Діти їдять піцу Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Таких замовлень дуже багато. Свого часу ми залетіли у Twitter, і нам іноземці надонатили таку кількість грошей, що нам ще довго потрібно буде цю піцу розвозити. Ми вже освоїли перші 100 тисяч гривень донатів. Годуємо піцою бійців, лікарів, дітей, рятувальників та комунальників.

Гроші донаторів «полетіли» іншому Павлу

Сталася з нами одна цікава історія. Якась білоруська популярна журналістка поширила в себе сюжет, присвячений нашій піцерії. Пост зібрав кілька десятків тисяч лайків, тисячі репостів. Читачі почали шукати того власника піцерії Павла з відео, щоб допомогти фінансово. А там прізвище, мабуть, було у титрах, але хто ж їх дивиться? У коментарі хтось кинув лінк на переможця «МастерШефа. Професіонали» Павла Серветника, у якого на сторінці якраз був указаний PayPal. І люди почали йому зі старту донатити.

Наша адміністраторка побачила це і каже: «Слухай, тут наші гроші йдуть повз». Ну, а я і телевізор – речі неповʼязані, тому й уявлення не мав, що це за чувак. Я йому написав: «Привіт, як там справи з донатами? Здається, тобі кидають наші добродії». І він каже, що так і є. 

Доки я чекав відповіді, побачив на його сторінці, що він в окупованому Херсоні пече й роздає людям хліб. Розповів мені, що хліб для людей окупанти пропускають, але забирають трохи собі. «А скільки тобі надонатили?», – запитую. Павло відповів, що 1100 доларів і запропонував повернути. На той момент нам напряму надіслали значно більше. Я подумав і кажу: «Та ні, залишай собі, ви ж хорошу справу робите».

Переможець «МастерШеф. Професіонали» Павло Серветник (другий зліва). Фото: pashaservetnyk / Instagram

Так кумедно вийшло. У нього просто теж виявляється є піцерія, він теж Павло, а Харків та Херсон – міста, які можна сплутати. Добре, що наші кошти пішли на добру справу, а не кудись «наліво». Я взагалі за два місяці війни переглянув своє ставлення до грошей, тому навіть нічого не тьохнуло всередині.

Корективи внесли в меню, але не в ціни

Ціни на піцу з початком вторгнення у нас не змінилися. Наш продукт завжди був дорожчим за середній. Наприклад, піца вагою 1,5 кг, розрахована на трьох дорослих, коштує 450-470 гривень. 

Чи вигідно це нам зараз – важко сказати, бо зараз вкрай складно вираховувати. Деякі продукти ми йдемо і купуємо у супермаркеті, а не в постачальників, як раніше. Потрібні мисливські ковбаски – йдемо зранку в магазин і беремо їх за дуже нелояльними цінами – вдвічі дорожче, ніж було до війни. Але при цьому у нас з якихось інших пунктів витрат стало менше.

Читайте також: Війна та їжа: як логістика перемагала зброю. Розповідає історик Володимир Полторак

Ми прибрали з меню низку позицій, які зараз не можемо виконувати. Це, зокрема, піца з морепродуктами та піца з манго. Нині є проблеми з постачанняv цих продуктів. Знову ж, через перебої з логістикою не все нам вдається знайти.

Доставлення у нас зараз безкоштовне в усі райони, хоча перед війною було нерентабельно везти піцу вартістю 230 гривень через усе місто. Зараз ми на це заплющуємо очі, тим більше, що замовлень у віддалені місця не так уже й багато. І, так, ми працюємо не в мінус.

Наша доля залежить від ринку

Оскільки наш продукт на ринку завжди коштував трішки дорожче, боюся, що з падінням економіки після війни це буде не те, що матиме попит. Буду радий помилятися. Тому не виключаю, що нам доведеться переформатуватись. 

Хотілося б, звичайно, щоб цей попит, який ми отримали зараз, якось допоміг нам протриматися і в майбутньому. Але морально я готовий до того, що щонайменше доведеться зробити нашу піцу більш доступною. Ринок все підкаже. Але хочеться продовжувати працювати – надто довго я до цього йшов.

Суспільство

Асистенти вчителя та ресурсна кімната: як в Україні працює інклюзивна освіта під час війни

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

«Ми були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів», – ділиться мама 8-річного Всеволода. Такий досвід негативно вплинув на психіку дитини: хлопчик перестав комунікувати з людьми, почав погано їсти та спати. Допомогу для нього батьки знайшли в інклюзивному центрі в Бучі, що на Київщині.

Під час воєнного стану в Україні відновили свою роботу більшість інклюзивно-ресурсних центрів. Там з дітьми працюють фахівці, які визначають, як на малечу вплинули травми, та знаходять шляхи для відновлення. Бучанський досвід інклюзивної освіти під час війни – у матеріалі ШоТам.

Інклюзивної освіти потребують понад 50 тисяч дітей

Попри воєнний стан, в Україні продовжують працювати спеціальні заклади освіти й інклюзивні класи. За інформацією Міносвіти, нині працюють понад 6 тисяч інклюзивних груп у дитсадках і 29,3 тисячі класів у школах, а також 690 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).

З 2022 року в таких закладах фахівці можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічні травми, та в разі потреби надавати їм психолого-педагогічний супровід під час навчання.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина займається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

За останні п’ять років кількість учнів, які мають особливі освітні потреби, зросла більш ніж удвічі. На кінець 2023 року особливі освітні потреби мали 11 тисяч дітей у садках,  40 тисяч школярів, а також 7 тисяч діток різного віку, які перебували на обліку в ІРЦ.

Війна не відкинула інклюзію на задній план

Один із закладів, який нині, в умовах війни, продовжує роботу з дітками, які мають особливі освітні потреби – Бучанський ліцей №3. Там навчаються ті, хто мають інтелектуальні, навчальні чи мовленнєві труднощі.

Зі школярами в класі працюють асистенти вчителя. Також для них організовують додаткові заняття: корекційні й розвиткові. У школі є практичний психолог, логопед і дефектолог, які працюють з дітьми.

інклюзивна освіта, Бучанський ліцей №3
Будівля Бучанського ліцею №3. Фото: ШоТам

Заступниця директорки Наталія Харченко розповідає, що на базі ліцею є «ресурсна кімната» – спеціально облаштоване приміщення, де проводять групові психолого-педагогічні заняття для діток з особливими освітніми потребами. Її постійно поповнюють корисними матеріалами, які потрібні для занять.

«На базі ліцею громада відкрила інклюзивно-ресурсний центр, на обліку в якому перебувають приблизно 600 дітей. Він ставить за мету надати право діткам з особливими освітніми потребами здобути якісну освіту», – каже директорка закладу Альона Комінко. Тут проводять комплексну оцінку, яка визначає освітні потреби дитини, а також надають рекомендації для закладів освіти щодо супроводу такої дитини на інклюзії надалі в її навчанні.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Дитина грається у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

«Основна наша мета – якомога більшою мірою сприяти соціалізації й адаптації дітей у суспільстві й навчальних закладах, зокрема», – розповіла директорка центру.

Замкнувся в собі й перестав говорити

Чимало дітей внаслідок війни зазнали травм, що вплинули на їхнє життя, зокрема, й на освітній процес. «Ми чуємо від батьків про «відкат» у розвитку дітей, погіршення їхнього стану, – каже Альона Комінко. – Це ті виклики, які фахівці центру приймають щодня».

Вплив війни відчула на собі, зокрема, родина Костяченків. Стан здоровʼя Всеволода з початком повномасштабної війни дуже погіршився. Як каже мама хлопчика Олена, він став більш замкнутим, роздратованим, перестав комунікувати з іншими та будь-що робити. Всеволод погано їв і спав. 

«Ми родиною виїхали з Маріуполя: були в окупації, в оточенні. У цей час дитина пережила дуже багато страхів. Нам вдалося виїхати, ніхто не постраждав фізично, але всі дуже постраждали морально. У дитини залишилося все, що вона мала – іграшки, друзі – в окупованому Маріуполі», – ділиться Олена.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Ресурсна кімната у Бучанському інклюзивному центрі. Фото: ШоТам

Впоратися з цим самотужки батьки не змогли, тому звернулися по допомогу до фахівців. Зараз Всеволод за порадою психіатра має індивідуальне навчання, тобто вчителі приходять до нього додому проводити уроки. Також він відвідує інклюзивний центр, який уже допоміг хлопчику знову заговорити з іншими. Його мама ділиться, що Всеволод усе частіше почав перемикатися з думок про минуле на те, де він зараз і що має. Улюблені дні тижня Всеволода – вівторок і пʼятниця, бо саме тоді хлопчик приходить у свій улюблений центр.

Дбати про себе потрібно й дітям, і дорослим

«Через війну серед дітей почастішали випадки заїкань, погіршилася памʼять, зросла тривожність», – ділиться шкільна психологиня Ольга Ващенко. Каже, це почалося після переходу дітей на дистанційне навчання. Вдома з батьками такі діти можуть розмовляти й поводитися нормально, та щойно буде потреба виступити перед усім класом і вчителем, зʼявляться проблеми, яких раніше не було.

Ольга Ващенко
Дитяча психологиня Бучанського ліцею №3 Ольга Ващенко. Фото: ШоТам

Психологиня радить батькам дітей, які повертаються на навчання після травм, обовʼязково поговорити на тему безпеки, щоб школярі не боялися. Діткам, зокрема, слід розповісти, що в навчальному закладі є укриття, куди можна буде спуститися на випадок повітряної тривоги. Якщо страх не зникає, то варто відвести дитину до психолога.

А ще батькам варто стежити за власним психологічним станом. Згідно з результатами дослідження, опублікованого в Американському журналі психіатрії, ризики тривожних розладів, депресії та вживання психоактивних речовин були вищими в дітей тих батьків, які мали депресію, ніж у дітей тих батьків, які жили без депресії.

Альона Комінко
Директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Фото: ШоТам

Про це каже й директорка Бучанського інклюзивного центру Альона Комінко. Вона переконана: розвиток дітей насамперед залежить від внутрішньої стабільності дорослих, які перебувають поруч з ними. Тому дуже важливо, щоб батьки турбувалися й про себе та не боялися в разі потреби звернутися по психологічну допомогу.

інклюзивна освіта, Бучанський ІРЦ
Діти граються у дворі Бучанського інклюзивного центру. Фото: ШоТам

Щоб дорослі могли краще допомагати дітям, UNDP організувала тренінг з сенсорної інтеграції. 44 особи, серед яких фахівці ресурсних центрів, психологи, педагоги, логопеди та батьки дітей, які отримали травми та порушення внаслідок війни в Україні отримали нові знання як працювати та спілкуватися з такими дітками. 

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили пілотний проєкт зубопротезування ветеранів

Опубліковано

Уряд запустив пілотний проєкт щодо зубопротезування ветеранів.

Про це повідомив прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Зазначається, що учасники бойових дій, люди з інвалідністю внаслідок війни та інші категорії військовослужбовців зможуть безкоштовно отримати ці послуги в лікарнях, незалежно від їхньої форми власності.

Держава компенсує медзакладам витрати на лікування через Національну службу здоров’я України.

Загалом планують спрямувати на цю програму 750 млн грн, які вже закладені в державному бюджеті.

Читайте також: «Наші клієнти – люди з титановим стрижнем». Стоматолог з Краматорська перевіз свою клініку до Чернівців

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Нагадаємо, у Львові подружжя стоматологів безкоштовно лікує зуби захисникам.

Фото: Урядовий портал.

Читати далі

Суспільство

Лікарню на Львівщині обладнали сонячною електростанцією

Опубліковано

У Львівській області на Бориславській центральній міській лікарні встановили сонячні панелі з системами збереження енергії. Гібридну сонячну станцію встановлено на будівлі поліклінічного та терапевтичного відділень медичного закладу.

Про це повідомили у Міністерстві охорони здоров’я України.

Зазначається, що загальна потужність станції – 30 кВт. Крім значної економії енергоносіїв, таке обладнання дозволяє накопичувати енергію і може використовуватися як резервне джерело живлення. Запас акумуляторного модуля становить 40 кВт.

Чому це важливо?

Сонячна електростанція здатна згенерувати до 25000 кВт електричної енергії на рік, що дасть можливість економити до 35% електричної енергії, необхідної для функціонування будівлі. Так, близько 160 тис. грн на рік лікарня зможе зекономити на оплаті комунальних послуг.

Сонячна станція складається з 52 фольтаічних елементів, потужністю 540 Вт кожен, інвертора, блоку управління, 8 акумуляторів місткістю по 5 кВт та системи захисту.

Читайте також: «Не підходь, не чіпай, дзвони 101»: як у громаді на Київщині місцевих навчають ризикам вибухонебезпечних предметів

Для монтажу та встановлення сонячних панелей на даху лікарні був проведений ремонт перекриття будівлі коштом місцевого бюджету. Загальна вартість перекриття даху на 750 м² склала 294 тис. грн.

Про лікарню

Центральна міська лікарня м. Борислава надає послуги з первинно-медико-санітарної допомоги та багатопрофільного амбулаторного й стаціонарного лікування. Лікарня має поліклінічне, терапевтичне, дитяче, акушерсько-гінекологічне відділення та відділення хірургічних патологій лікарні, що розташовані за різними адресами. Зараз медзаклад обслуговує населення Бориславської громади та сусідніх громад Дрогобицького району Львівської області – понад 40 тисяч осіб.

«В умовах щоденних обстрілів та атак з боку російської армії на енергетичну систему України встановлення сонячного енергетичного обладнання дозволить забезпечити безперебійну роботу лікарень за будь-яких критичних умов, у тому числі у випадку аварійних відключень електроенергії», — йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, в Ірпені на Київщині сонячні панелі встановили у дитячому садочку.

Окрім того, на даху трамвайного депо Вінниці встановили сонячну електростанцію.

Фото: МОЗ України.

Читати далі