Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

«Нас вважають героями, а ми просто готуємо». Як харківська піцерія Daddy’s Pizza під час війни годує містян, військових та медиків

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Харків одним із перших потрапив під масові обстріли росіян. Через тимчасову блокаду місто втратило значну частину бізнесу: постачальники пішли з ринку, а заклади харчування зачинилися. Здавалося, продовжувати роботу в таких умовах неможливо.

Та нещодавно створена піцерія Daddy’s Рizza, яка до вторгнення навіть не встигла вийти на самоокупність, змогла. Через трохи більш як місяць війни її засновник Павло Федосенко без команди та потрібних продуктів дав закладу друге життя. 

Сьогодні Daddy’s Рizza – це абсолютно новий колектив, який годує військових, медиків та звичайних харків’ян. А засновник піцерії навіть встигає займатися волонтерством та допомагати містянам. Цю розмову ми записали під час одного з волонтерських виїздів Павла.

Павло Федосенко

Головний редактор харківського видання NewsRoom, засновник піцерії Daddy’s Рizza

Мріяв про власну піцерію, хоч готувати – не моє 

Я з 16 років у журналістиці – пропрацював на телебаченні, у газетах та національних виданнях. Нині є власником і головним редактором харківського новинного інтернет-видання NewsRoom. Після заснування ресурсу я доволі довго займався ним, та останні півтора року до якихось операційних процесів намагаюся підходити все менше.

Майже 10 років я мріяв відкрити власну піцерію. Але, можливо, це звучить дивно, та я людина, яка на кухні нічого не готує. Для мене вершина кулінарного мистецтва – це яєчня. Можу заварити чай у пакетиках та каву з кавомашини. Їсти я полюбляю, а ось готувати ­– не люблю і не вмію.

Мені завжди подобалася піца. Ми постійно замовляли її з дружиною та друзями під час домашніх посиденьок. І чомусь у Харкові ніколи не було такого продукту, на якому ми могли б зупинитися. Тобто до всіх служб доставлення у нас були питання. Щось усе одно замовляли, але якогось «вау-ефекту» не було. Тому, власне, виникла ідея зробити щось краще.

До прибутковості дійти не встигли

Усі ці роки мені постійно щось заважало відкрити піцерію. То грошей не було, то треба було купити автівку, то квартиру. Тому моя мрія постійно відкладалася на потім. Але влітку 2021 року зірки нарешті зійшлися, і ми запустили Daddy’s Pizza в Харкові.

Власник Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Як кажуть, до успіху ми йшли, та дійти не встигли. У нас була хороша статистика, але самоокупності за пів року не досягнули. Хоча були дуже близько – кожен місяць ставав кращим, ніж попередній. Незадовго до повномасштабної війни ми розпочали певні процеси з розбудови бізнесу й оптимізації процесу. Усе це дійсно мало почати приносити гроші. Але зі вторгненням РФ це припинилося.

За день до війни задумався про тривожну сумку

Я був із тих людей, які до останнього казали, що війни не буде. Неприємне передчуття з’явилося лише 23 лютого. Я сидів до ночі на кухні, думав про те, що потрібно робити у разі атаки, аби мінімізувати ризики. Вирішив, що варто зібрати тривожну валізу, зробити документи, щоб дружина в разі чого могла вивезти доньку без мене. Загалом, намітив якийсь мінімальний план і пішов спати.

Прокинувся о пів на восьму ранку, побачив два десятки пропущених на телефоні й зрозумів, що я трішки спізнився. Тому тривожну валізу довелося збирати вже під звуки вибухів. Мій план полягав у тому, щоб максимально далеко вивезти сім’ю.

Ми максимально швидко зібралися й поїхали. Першого дня доїхали до Кропивницького, на другий – до Чернівців. Через добу родина пішки пішла до Молдови, щоб потім дістатися до рідних в Італії. А я повернувся до Харкова.

У бійці мене не взяли – пішов волонтерити 

Я розраховував, що, коли повернуся, візьму до рук автомат і піду всіх героїчно косити. Але виявилося, що таких охочих із палкими очима й без військового досвіду надто багато – більше, ніж зброї. Тому мені сказали: «Йди гуляй, забудь. Якщо не воював, то нічого героїчного тобі не довірять».

Не вдалося на фронті – вирішив допомагати країні як волонтер, хоча до війни такого досвіду не мав. Перший тиждень ми займалися евакуацією містян. У Харкові все палало, тому люди були ладні їхати сидячи, стоячи, лежачи – як завгодно. Вийшла така кооперація: у мене в Полтаві є друзі з великої PR-агенції, які приїжджали до нас, забирали харків’ян та вивозили до Полтави, де їх розміщували.

Власник Daddy’s Pizza розвозить гуманітарну допомогу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Моїм завдання було сформувати списки, перевірити, щоб усі приїхали, завантажити людей тощо. У той час був такий ажіотаж, що я щодня приймав по 150 дзвінків. До сьомої ранку зазвичай було вже 10 пропущених викликів. Потім, десь за тиждень, усе вляглося, охочих поменшало. Ганяти автобуси вже не було сенсу. Ми й зараз цим займаємося, але точково. Тобто, коли набирається десята людина, волонтери приїжджають і вивозять їх.

Розвозили їжу пенсіонерам та матерям

Закривши потребу в евакуації, ми почали займатися розвезенням харчів. У нас є люди на заході Україні, які надсилають сюди вантажі. У Харкові на складі ми це все сортуємо, фасуємо та розвозимо. Як правило, допомагаємо самотнім пенсіонерам і жінкам із дітьми. Тобто тим, хто цього точно потребує.

Згодом ми спробували збирати запити через Gooogle-форму, але не вийшло. Часто люди хотіли в такий спосіб допомогти близьким, які цього не потребують. Або вказували інформацію, яка не відповідала дійсності. Тож вирішили робити це через сарафанне радіо та інших волонтерів, які мають запити, але не мають ресурсу.

Власник Daddy’s Pizza розвозить гуманітарну допомогу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Попри те, що зараз кожен другий у місті ­– волонтер, все одно людей, які потребують, – багато. І є ще одна проблема: ти привіз харчі, людина це за якийсь час зʼїла і знову потребує пакунок. Тому роботи у волонтерів все ще багато, попри покращення ситуації в місті.

Запускалися без колишньої команди та постачальників

З першого дня вторгнення піцерію довелося закрити. Десь не початку березня, коли я їхав трасою до Харкова, вперше подумав: «А чому б нам не відкритися?». І я написав нашим працівникам у чат, кажу, якщо не піцу, то хоча б обіди можемо готувати, у нас же є потужності. Але виявилося, що на той момент уже виїхали всі, крім однієї людини. Тобто, втіленню моєї ідеї завадив банально брак команди.

Потім мене закрутила волонтерська діяльність, і якось про піцерію я зовсім забув. І лише наприкінці місяця товариш сказав: «Слухай, а чого ти чекаєш?». Кажу, людей нема. «То я тобі знайду. Хто потрібен?». І я подумав: а чому б і ні? І ми справді доволі швидко знайшли класну команду. Це не просто люди з руками й ногами, а дійсно професіонали своєї справи. Вони навіть допомогли оптимізувати певні процеси.

Залишалася ще одна проблема ­­– відсутність постачальників. Щоб ви розуміли, наскільки все було погано, – на перший день продукти мені передали з Полтави. METRO у нас не працює, харчі у магазинах дорогі. Тому купували, де могли. З точки зору логістики це була така собі історія.

Курʼєрів бракувало – доставляв сам

Ми запустили піцерію 2 квітня. Того ж дня люди з’їли все, що в нас було. Ми використали всі коробки, які мали. Насамкінець великі піци вже фасували в маленькі коробки. Потім взяли паузу на день, щоб усе закупити та знайти коробки. І в понеділок знову відновили роботу. З того часу більше її не припиняли.

Власник Daddy’s Pizza розвозить піцу. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

У перші дні мені довелося самому розвозити піцу, тому що необхідну кількість кур’єрів ми знайти не могли. Це був вимушений крок. Лише нещодавно це питання перестало стояти так гостро. На щастя, зараз курʼєри є, і я можу й далі витрачати свій вільний час на волонтерство. До речі, на базі піцерії ми почали формувати свій невеликий волонтерський склад. Зараз його потихеньку наповнюємо продуктами.

Ще ніколи не мав стільки обіймів, як тепер

Відгуки від харківʼян ми отримували дуже приємні. Люди писали такі коментарі, що хотілося плакати. Мовляв, ми робимо ледь не героїчні вчинки. Я вважаю це незаслуженим, тому що ми просто готуємо піцу й розвозимо її, ще й не безкоштовно. Це просто бізнес, який зараз дарує дуже приємні емоції. І все ж більшість людей на це дивляться як на якесь диво.

Харківʼяни отримали доставлення від Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Трохи менш як половину замовлень ми отримуємо від людей, які купують піцу для себе. Тобто вони сидять удома у Харкові, побачили, що працює доставлення піци, замовили та поїли. А решта – це замовлення для когось від тих, хто зараз не в Харкові. Із США у нас замовляли піцу для матері, зі Львівщини ­­– для тата. Ми доставляли одній жінці літнього віку, діти та онуки якої нині за тисячу кілометрів. Дзвонимо і кажемо їй: «Спускайтеся, вам піца приїхала від вашого сина».

У перші дні мене так обіймали, наче я дотиком рак лікую. За все життя, мабуть, не мав стільки обіймів з різними людьми, як за перші дні роботи піцерії. Люди кажуть, що ми робимо дуже кльову справу. Дарувати такі емоції – звичайно, дуже приємно.

Годуємо піцою бійців і лікарів

А ще в нас є так звані підвішені піци. Люди, які хочуть нагодувати когось, просто переказують гроші на нашу карту й кажуть: «Хлопці, я хочу пригостити військових». Або пишуть: «Для народу України», «Для харків’ян», «Для дітей» тощо. До прикладу, хтось надіслав дві тисячі гривень, ми собі розуміємо, що це приблизно чотири піци. Ми їх зробили, відвезли, а одержувачі за них нічого не платять.

Діти їдять піцу Daddy’s Pizza. Фото: Pavel Fedosenko / Facebook

Таких замовлень дуже багато. Свого часу ми залетіли у Twitter, і нам іноземці надонатили таку кількість грошей, що нам ще довго потрібно буде цю піцу розвозити. Ми вже освоїли перші 100 тисяч гривень донатів. Годуємо піцою бійців, лікарів, дітей, рятувальників та комунальників.

Гроші донаторів «полетіли» іншому Павлу

Сталася з нами одна цікава історія. Якась білоруська популярна журналістка поширила в себе сюжет, присвячений нашій піцерії. Пост зібрав кілька десятків тисяч лайків, тисячі репостів. Читачі почали шукати того власника піцерії Павла з відео, щоб допомогти фінансово. А там прізвище, мабуть, було у титрах, але хто ж їх дивиться? У коментарі хтось кинув лінк на переможця «МастерШефа. Професіонали» Павла Серветника, у якого на сторінці якраз був указаний PayPal. І люди почали йому зі старту донатити.

Наша адміністраторка побачила це і каже: «Слухай, тут наші гроші йдуть повз». Ну, а я і телевізор – речі неповʼязані, тому й уявлення не мав, що це за чувак. Я йому написав: «Привіт, як там справи з донатами? Здається, тобі кидають наші добродії». І він каже, що так і є. 

Доки я чекав відповіді, побачив на його сторінці, що він в окупованому Херсоні пече й роздає людям хліб. Розповів мені, що хліб для людей окупанти пропускають, але забирають трохи собі. «А скільки тобі надонатили?», – запитую. Павло відповів, що 1100 доларів і запропонував повернути. На той момент нам напряму надіслали значно більше. Я подумав і кажу: «Та ні, залишай собі, ви ж хорошу справу робите».

Переможець «МастерШеф. Професіонали» Павло Серветник (другий зліва). Фото: pashaservetnyk / Instagram

Так кумедно вийшло. У нього просто теж виявляється є піцерія, він теж Павло, а Харків та Херсон – міста, які можна сплутати. Добре, що наші кошти пішли на добру справу, а не кудись «наліво». Я взагалі за два місяці війни переглянув своє ставлення до грошей, тому навіть нічого не тьохнуло всередині.

Корективи внесли в меню, але не в ціни

Ціни на піцу з початком вторгнення у нас не змінилися. Наш продукт завжди був дорожчим за середній. Наприклад, піца вагою 1,5 кг, розрахована на трьох дорослих, коштує 450-470 гривень. 

Чи вигідно це нам зараз – важко сказати, бо зараз вкрай складно вираховувати. Деякі продукти ми йдемо і купуємо у супермаркеті, а не в постачальників, як раніше. Потрібні мисливські ковбаски – йдемо зранку в магазин і беремо їх за дуже нелояльними цінами – вдвічі дорожче, ніж було до війни. Але при цьому у нас з якихось інших пунктів витрат стало менше.

Читайте також: Війна та їжа: як логістика перемагала зброю. Розповідає історик Володимир Полторак

Ми прибрали з меню низку позицій, які зараз не можемо виконувати. Це, зокрема, піца з морепродуктами та піца з манго. Нині є проблеми з постачанняv цих продуктів. Знову ж, через перебої з логістикою не все нам вдається знайти.

Доставлення у нас зараз безкоштовне в усі райони, хоча перед війною було нерентабельно везти піцу вартістю 230 гривень через усе місто. Зараз ми на це заплющуємо очі, тим більше, що замовлень у віддалені місця не так уже й багато. І, так, ми працюємо не в мінус.

Наша доля залежить від ринку

Оскільки наш продукт на ринку завжди коштував трішки дорожче, боюся, що з падінням економіки після війни це буде не те, що матиме попит. Буду радий помилятися. Тому не виключаю, що нам доведеться переформатуватись. 

Хотілося б, звичайно, щоб цей попит, який ми отримали зараз, якось допоміг нам протриматися і в майбутньому. Але морально я готовий до того, що щонайменше доведеться зробити нашу піцу більш доступною. Ринок все підкаже. Але хочеться продовжувати працювати – надто довго я до цього йшов.

Суспільство

Чоловік заради порятунку пройшов пішки із Маріуполя до Запоріжжя із собакою Жужою (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

61-річний Ігор разом із собакою пішки дійшов із Маріуполя до Запоріжжя. Вони подолали 225 кілометрів за 5 днів.

«Загалом, я не хотів бути рабом», — розповів житель Маріуполя Ігор.

Ігор та Жужа вийшли напередодні Великодня.

«Це мені допомогло, я вважаю. У всякому випадку годували пасками всю дорогу. І яйцями фарбованими. Яєць я поїв чимало», — Ігор, житель Маріуполя.

Найбільшою складністю стали горбистий хвилястий рельєф Запоріжжя. Та візок завважки 56 кг, який дорогою став вдвічі легший. Маленьку супутницю іноді доводилось нести на руках.

«8 кг живої ваги (…) Вихід один був – нести на собі і пішки тупцювати у бік вільної країни».

«Він вже на руках її ніс, бо там тваринка… Знаєте, що дуже цікаво? Це звичайнісінька тваринка, дворняжка, «хвіст бубликом». Але не тому, що вона якась там цінна порода дорога або ще щось там, родовід… Звичайнісінька. Але, мабуть, це просто його друг» — Галина Гончаренко, волонтерка.

«Підходячи до блокпосту, зазвичай, нову легенду придумував. Йдеш і вже її проговорюєш. А він бачить, що я йду і щось говорю і він думає, що я втратив глузд. Вже до мене ставлення примітивніше. Він думає, що я не такий небезпечний. Ну, йде дурень якийсь», — згадує Ігор.

У Запоріжжі подорожніх зустріли волонтери.

«Довкола Жужі зібралося 20 людей, а довкола мене – троє. Мені було образливо навіть за себе, що увага вся не мені. Наче це вона мене довела, донесла на плечах, а не я її тягнув всю дорогу. І їжу для неї тягнув, і воду для неї також», — розповів Ігор.

Тепер вони неквапливо гуляють вулицями Києва, адже Жужа ще шкутильгає через мозолі на лапках.

Дивіться відео: Як 16-річний підліток рятував людей від авіанальоту у Чернігові

Читати далі

Суспільство

59 ОМБр розбомбила танк і ракетний комплекс ворога (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські воїни знищили танк та зенітний ракетний комплекс окупантів. Відео опублікували на ютуб-каналі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.

«Витравимо будь-яку погань зі своєї благодатної землі з усім корінням», — йдеться у повідомленні наших захисників.

Читайте також«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Про 59 ОМБр

59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка — військове з’єднання Збройних сил України. Бригада підпорядкована оперативному командуванню «Південь». Бригада була сформована після початку російської агресії, наприкінці 2014 року. До її складу увійшли три батальйони.

Бригада має почесну назву на честь Якова Гандзюка — українського військового діяча часів Перших Визвольних змагань.

Дивіться відео: Дівчинка вивезла людей з-під обстрілів із простреленою ногою

Нагадаємо, артилеристи 59 бригади ЗСУ розбили колону техніки окупантів.

Як ми повідомляли раніше, ЗСУ із кулемета збили ворожий безпілотник, який «дирчав як мопед».

Фото: facebook.com/59ompbr.com.ua.

Читати далі

Суспільство

ЗСУ із кулемета збили ворожий безпілотник, який «дирчав як мопед»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Військові 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого збили ворожий безпілотник «Орлан-10» із великокаліберного кулемета, повідомили на фейсбук-сторінці бригади.

«Снайперська срільба із ДШК … і ворожий «Орлан» вже не літає», — йдеться у повідомленні.

«Орлан» був збитий Князівськими воїнами зі зброї, яку ласкаво називають «дашкою». Зазначається, що воїни 14 бригади описують збиття лаконічно: «Почули, бо він же ж дирчить як мопед. А тут він нижче йшов, ну і вальнули по ньому! Попали, він впав і завис на дереві… ».

Читайте також«Там воюють наші друзі, ми не могли бути осторонь». Як львівський Cantona Pub допомагає бійцям з передової

Відзначимо, що ДШК — це великокаліберний радянський кулемет. Його застосовували для боротьби з повітряними цілями, легкоброньованою технікою противника, його живою силою на великих і середніх дальностях. Нині українські військові використовують ДШК для оборони блокпостів і опорних пунктів.

Про бригаду

14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого — з’єднання Сухопутних військ. Сформоване 1 грудня 2014 року із 51-ї механізованої бригади й нових мобілізованих.

Підрозділи бригади були залучені до зимових боїв 2015 року за Дебальцеве. 14 жовтня 2019 року бригаді було присвоєно почесне найменування «імені князя Романа Великого».

8 березня 2022 року у бою за визволення від російських окупантів селища Макарів Київської області підбили шість російських танків.

Дивіться відеоЯк 14-та ОМБр перекрила окупантам маршрут просування на Київ

Нагадаємо, бійці 14-ї бригади ЗСУ спопелили техніку ворога з феєрверками.

Як ми повідомляли раніше, князівська арта 14-ї бригади знищила бронетехніку з окупантами.

Фото: facebook.com/14ombr.

Читати далі