Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
У селі Мельники, що на Волині, не було ні депутатів, ні старости. Місцеві ніяк не могли донести свої ідеї до влади, проте все змінилося декілька років тому — люди об’єдналися та вирішили створити сільський комітет. Завдяки йому жителі села разом розв’язують проблеми громади. Рушійною силою до змін стала місцева громадська організація «Пісочні береги».
Очільниця ГО «Пісочні береги» Марія Федорук розповіла ШоТам, як влада, місцеві жителі та представники громадської організації разом запровадили сортування сміття в громаді.
Вирішили, що треба щось змінювати
Три роки тому в п’ятьох активістів села виникла ідея заснувати громадську організацію, яка розвиватиме Мельники. Над назвою довго не думали, адже в їхньому селі є відоме озеро Пісочне — от і вирішили пов’язати назву організації з ним.
«Раніше культурне життя в селі було на паузі. Заходи проводили лише раз на рік. І, звичайно, цього недостатньо, тому ми вирішили, що треба щось змінювати. Так почали писати та реалізовувати різні проєкти, залучати кошти, щоб творити зміни в громаді», — ділиться Марія.
ГО «Пісочні береги» реалізувала проєкт, завдяки якому встановила вуличні тренажери, щоб люди мали змогу займатися спортом. Для цього залучили селищну раду, яка закупила п’ять тренажерів. Місцеві жителі придбали ще один, зробили екостенд з гаслом «Природа — це не смітник», поставили лавочки та урни для сміття. Ще планують зробити освітлення на спортивному майданчику, адже люди його часто відвідують у пізню пору.
Також команда громадської організації проводить благодійні заходи, щоб зібрати кошти для військових. На березі озера можна переглянути фільм просто неба, взяти участь у майстер-класах і благодійній лотереї.
«Коли об’єднуємося, то бачимо результат»
Проте громадська організація «Пісочні береги» не могла розв’язати всіх проблем, тому за деякий час місцеві вирішили, що потрібен ще й сільський комітет. Староста Мельниківського старостинського округу Руслана Сидорук каже:
«Коли Ірина Гайдучик з ГО “Волинський Інститут Права” запропонувала створити сільський комітет, ми скептично до цього ставились, тому що не розуміли до кінця, що це. Проте подумали: якщо це допоможе змінити село на краще, то чому б ні».
Пояснити роль сільського комітету місцевим також було непросто. У селі неодноразово робили збори, аби розібрати з жителями його функції. Тільки після кількох таких зборів громада ухвалила рішення.
«На власному прикладі хочемо показати іншим громадам: ми не тільки говорили, що нам потрібно, а й робили. Ми готові співпрацювати, а не лише критикувати. Я рекомендую селам в яких немає старости — створювати сільський комітет», — розповідає Руслана Сидорук.
До сільського комітету входять представники громадської організації, влади та місцеві жителі — всього 15 членів. Кожен представник доносить до комітету проблеми, а голова на них реагує. Тепер влада краще чує та бачить потреби жителів.
«Ми змогли зробити дорогу в селі, освітлення тощо. Коли об’єднуємося, то бачимо результат, адже одній людині складно щось зробити», — каже Марія.
Ще одним з таких проблемних питань була засміченість села Мельники, тому комітет вирішив узятися за сортування сміття.
Як мельниківці згуртувалися, щоб розв’язати проблему зі сміттям
Команда ГО «Пісочні береги» час від часу проводила толоки й акції «Чисте довкілля», щоб прибрати. У селі — великий наплив туристів, які викидають сміття на березі озера. Сільський комітет взявся і за це.
«Шацький полігон переповнений відходами. Для чого викидати все в загальне сміття, якщо можна переробити? А за ці кошти придбати щось для села. На загальному смітнику воно роками розкладається, а так приносить користь», — розповідає очільниця ГО.
Місцевий підприємець надав організації приміщення, щоб зберігати відсортовану сировину. Коли його назбирується велика кількість — продають. За виручені кошти вже придбали бензокосу для потреб округу за 5 000 гривень. Планують ще написати проєкт, щоб мати свій станок, який буде пресувати пластик, щоб той займав менше місця. Вони також задумуються, аби згодом самим перероблювати сміття.
У селі з’явилося декілька точок, де можна викидати пластикові та скляні відходи в окремі контейнери — їх надала Шацька селищна рада. Марія ділиться:
«Спочатку люди не могли зрозуміти, навіщо роздільно викидати пластик та скло. Так, ми деякий час пояснювали людям на вулиці та на заходах, як правильно сортувати сміття. Крім цього, писали повчальні матеріали в групу у вайбері з місцевими та закликали сортувати».
Контейнери для сортування сміття в селі Мельники. Фото надала Марія Федорук
Жінка каже: думала, що з цього нічого вже не вийде, але жителі почали підтримувати одне одного. Згодом вони побачили результат — люди все ж таки почали більш свідомо ставитися до сортування.
«У селі встановили камери відеоспостереження, на яких можна переглянути, хто неправильно викидає сміття. Також жителі самі вказують людям, коли бачать, що ті викинули сміття не туди. Тепер працюємо над тим, щоб поставити додаткові контейнери для органічних відходів біля озера», — ділиться Марія.
На літній період біля озера поки забрали контейнери, адже туристи не сортують. На жаль, як зауважує жінка. прослідкувати за всіма неможливо:
«У Шацьку теж стояли схожі контейнери, але чомусь там люди так і не усвідомили важливість сортування. Напевно, у нашому селі ця ініціатива подіяла, адже громадська організація співпрацювала з комітетом. Якби по інших селах створили сільські комітети та громадські організації, то такі ініціативи були б впроваджені».
«Хочемо розвивати село»
«До нас приїжджають багато туристів, адже вода в озері прозора, чиста, та ще й має лікувальні властивості через вміст срібла. А по іншу сторону берега є санаторій “Лісова пісня”. Ми хочемо розвивати село, тому шукаємо європейських донорів та співпрацюємо з різними організаціями», — ділиться голова організації.
Команда ГО «Пісочні береги» завдяки підтримці Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» долучилася до створення сайту для Шацької селищної ради, щоб привабити більше туристів до громади. Також вона постійно бере участь у навчаннях і заходах, які проводить Проєкт USAID «ГОВЕРЛА».
Марія каже, що молодь залишається в селі — не всі виїжджають так, як в інших громадах. Потрібно робити все можливе, щоб вона залишалася, а для цього необхідно розвивати село та туризм. У селі є школа, бібліотека, будинок культури та хаб, тому є, куди рухатися.
«Ми ще хочемо зробити туристичною локацією музей, у якому поєднаємо минуле й інновації сучасного світу, де плануємо розповідати історію села Мельники. Наша команда активно пише цей проєкт і подає його всюди, щоб мати кошти на реалізацію ідеї», — ділиться Марія Федорук.
Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.
Історія героїнь випуску
Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.
«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.
У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.
Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.
Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.
Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.
Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).
У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.
Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.
У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.
«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК.
Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу.
У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року.
Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:
англійською;
польською;
німецькою;
французькою;
іспанською.
Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».
Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.
В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.
Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.
Біографія фотографа
Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.
Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.
У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.
Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.
8 фото, що доводять злочини «совєтів»
Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік
3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки
4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки
5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки
6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік
7.Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки
8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік
Коментарі