На півдні України відкрили 46 інноваційних освітніх центрів для дітей

5 грудня о 9:00 громадська організація «Українська Волонтерська Служба» спільно з Міністерством освіти і науки України, Міністерством молоді та спорту України та ЮНІСЕФ Україна проведуть Національний урок волонтерства для учнів та вчителів. 

Про це повідомляє Українська волонтерська служба.

Програма уроку

У цьогорічній програмі ви можете дізнатися про основи та основні події в розвитку українського волонтерства, а також почути особисті історії молодих волонтерів.

Організатори також підготували особливі активності: 

• під час уроку проходьте тестування наскільки добре ви розумієте волонтерство. Після трансляції семеро учасників тесту отримають подарунки від брендів SLOW.LY, ORNER, а також Української Волонтерської Служби та U-Report;

• почуєте історії молодих волонтерів: про свій досвід розкажуть срібна призерка Олімпійських ігор Ірина Коляденко, український співак YAKTAK, учасниця Збірної України з брейкінгу Кіра Іванюк. А також підлітки, які втілюють власні волонтерські ініціативи.

Читати також: В Україні вийшов трейлер документального кіно про українські зимові традиції з Onuka і Клопотенко

Розіграш призів

Умови розіграшу призів за проходження тестування про розуміння волонтерства:

• пройдіть тестування під час уроку;
• зробіть знімок екрана зі своїми результатами;
• опублікуйте результати в сторіс в Instagram та позначте сторінку: @ukrainian_volunteer_service.

Урок транслюватиметься на ютуб-каналі «Перший» Суспільного Мовлення.

Партнери проєкту

Національний урок волонтерства розроблений Українською Волонтерською Службою у партнерстві з ЮНІСЕФ Україна, за підтримки Міністерства освіти і науки України, Міністерства молоді та спорту України та за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW.

Нагадаємо, що на півдні України відкрили 46 інноваційних освітніх центрів для дітей.

Фото: Freepik.

Олена за спеціальністю бухгалтерка, а Тетяна 11 років пропрацювала інженеркою на будівництві. Кожна з них — мама. Через війну обидві жінки покинули роботу й вирішили спробувати спочатку. Подавши заявку на безоплатні курси в межах програми Projector Foundation, ЄС та Мінекономіки, кожна з них пішла за покликом серця, аби опанувати нову професію, яка довгий час залишалася мрією. 

Як їм вдалося поєднувати материнство та навчання, розповідаємо в матеріалі ШоТам. 

Олена Калюжна

Після 12-річного досвіду роботи бухгалтеркою пішла вивчати UX-дизайн

Повернулися додому і зрозуміла: щось треба змінювати

38-річна Олена живе із сім’єю в Білогородці на Київщині. Коли почалось повномасштабне вторгнення, вони виїхали не одразу. Але коли почули автоматні черги на відстані кількох кілометрів, а село накрив попіл зі спалених на Житомирській трасі складів, то зрозуміли, що потрібно рятувати дітей, тож Олена разом із синами поїхала до родичів у Луцьк.

«На той час моєму молодшому сину було три з половиною роки. Постійні сигнали тривоги, звуки вибухів, які йому доводилося чути, позначились на його психоемоційному стані. Пам’ятаю, як на переповненому вокзалі я весь час тримала його на руках, боялась відпустити, щоб не загубити. Для дитини це був великий стрес».

Після деокупації Київщини вони повернулися додому. Тоді жінка зрозуміла, що їй потрібно щось змінювати — 12 років вона пропрацювала бухгалтеркою і пригадує цей досвід з гіркотою. 

Мріє менторити тих, хто потребує натхнення

Минуло майже три роки, як Олена вирішила повністю змінити сферу діяльності й почала вивчати UX-дизайн. Разом з навчанням у Projector Foundation вона закінчила ще кілька курсів і вже використовує набуті знання в роботі над різними проєктами: 

«Після навчання я прийшла на проєкт ще новачком. Але, як помічають колеги, вже суттєво виросла як спеціалістка, бо навчилася менеджерити процеси та справлятися з багатьма обов’язками».

Окрім професійних завдань, жінка ще встигає займатись вихованням двох синів і хатніми справами.

«Ми живемо в селі, роботи тут багато: треба доглядати й город, і сад, і квітник. Через навчання часу на це завжди не вистачає. Але мені дуже пощастило з чоловіком — він усе розуміє, підтримує мене. Без його допомоги впоратись було б значно складніше». 

Олена жодного разу не пошкодувала, що з бухгалтерії подалась у креативну сферу. Одна з головних переваг для неї — можливість працювати віддалено.

«Раніше я витрачала по кілька годин на день лише на дорогу в офіс — туди й назад. З таким розкладом сім’я тебе майже не бачить. А зараз мої діти насичені увагою й любов’ю. Я постійно з ними». 

Першим проєктом жінки була робота над сайтом про художника Олексу Новаківського, якого називають митцем рівня Ван Гога. Згодом вона долучилася до команди стартапу VinAssessment.

У майбутньому жінка мріє знайти роботу в продуктовій IT-компанії, дорости до позиції керівниці та менторити тих, хто потребує натхнення, підтримки й розуміння, що змінити своє життя — реально, якщо знайти те, від чого в тебе горять очі. 

Тетяна Романів

Після 11-річного досвіду роботи інженеркою в будівельних компаніях закінчила курс Illustration Beginning 

Новий пріоритет — можливість працювати віддалено

До повномасштабного вторгнення 37-річна Тетяна з чоловіком і двома дітьми жила в Полтаві, але зараз мешкає в Румунії. 

Старший син Тетяни має розлад аутичного спектра з порушенням вербальних навичок — у свої девʼять років він тільки починає говорити. 

«Ми не могли з ним спускатися в укриття під час тривог. Я весь час хвилювалась, як він реагуватиме, коли почує гучні звуки вибухів. Ми намагались йому пояснити, що збираємось переїжджати, пакуємо речі, але усвідомити відстрочену в часі дію йому складно. Весь процес був для нього дискомфортним, складно було прощатися з бабусею та дідусем. Денис боїться змін — йому важливо мати чіткий графік, ходити однією й тією ж дорогою». 

Попри це, у новій країні й новій спецшколі, де він єдиний українець, хлопчик адаптувався чи не найшвидше й уже навіть трішки розмовляє румунською. Його молодша сестра теж навчається в школі. Щодня Тетяна відвозить їх на заняття та забирає додому. Так у неї з’явився новий пріоритет у пошуку роботи — можливість працювати віддалено та відлучатись, коли є така потреба.

«На курсі зрозуміла, як важливо мати час для себе»

Оскільки через війну та переїзд жінка залишилась без роботи, це стало нагодою спробувати себе в чомусь новому: 

«Мені з дитинства подобалося малювати. Я розглядала те, як намальовані мультфільми, та намагалася повторити. Я ніколи не навчалась у художній школі, але коли побачила набір на курс для ілюстраторів-початківців у Projector Foundation, то вирішила податись — зовсім не вірила, що мене відберуть, але пройшла! Чоловік мене в цьому дуже підтримував». 

Лекції та практичні завдання не лише вдосконалювали її професійні навички, але й допомагали емоційно.

«З усіма змінами в житті я втратила розуміння своєї цінності. Зараз моя основна роль — мама, але на курсі я зрозуміла, як важливо мати час для себе. Коли я щось малюю, все навколо зникає, я стаю спокійніша, відчуваю себе вільнішою. В такі моменти розумію, що я — не лише мама, домашня вихователька, куховарка чи ще хтось. Я можу відчути себе такою, якою мріяла бути в дитинстві».  

На курсі були й 20-, й 30-, й 50-річні жінки, але у всіх було одне бажання: дізнатися щось нове, випробувати себе: 

«У спільноті студенток була така відкрита, дружна атмосфера — це дуже підтримувало. Моментами бувало страшно, що не встигнеш, що в тебе не вийде, але з кожним завданням нові виклики лякають все менше».

Про фонд

Projector Foundation розвиває креативний та інноваційний потенціал України через вільну освіту й соціально важливі проєкти. Завдяки програмі безоплатного навчання для українок, що вимушено покинули рідний дім через війну, нові освітні можливості у креативній і технічній сферах отримали 1134 жінки. Окрім підсилення жінок-ВПО, Projector Foundation займається освітою партнерок ветеранів і військовослужбовців та дівчат із сільських місцевостей, а також організовує проєкти для розширення можливостей жінок. 

Матеріал про навчання в Projector Foundation створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та інформаційної підтримки Міністерства економіки України. Зміст навчання є виключною відповідальністю Projector Foundation і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу

Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з «Інтерньюз-Україна» про відбудову громад.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.

Чому ми його робимо?

Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.

Через постріл з російського танка в Бородянському ліцеї повністю згорів кабінет зарубіжної літератури, а клас початкової школи росіяни зробили своєю спальнею й порубали парти на дрова. Вчителька математики та в.о. директорки Світлана Попова згадує свої враження, коли вперше побачила ліцей після деокупації:

«У мене була тільки одна думка: як можна таке зробити й де ми будемо вчити дітей. Жодного приміщення не було цілого».

Але небайдужі жителі та волонтери поприбирали приміщення, а благодійники з Литовської Республіки допомогли відбудувати заклад, до навчання в якому вже повернулися 542 учнів. Як вдалося відновити майже знищену будівлю та ще й із сучасним укриттям на 1000 м², вчителі Бородянського ліцею розповіли ШоТам.

«Страшний кошмар, від якого не можна було прокинутися»

Сніжана Шубер — вчителька початкових класів у Бородянському ліцеї. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона якраз вела свій перший випускний клас. Завдяки колезі жінка виїхала з Бородянки 8 березня, але дуже сподівалася повернутися додому й на роботу, бо професія вчительки — її велика мрія. 

«Неначе зупинився час. Світ був як у тумані. Перші сирени — це страшний кошмар, від якого не можна прокинутися. Коли згадую це все, виникає тільки тривога та глибокий-глибокий сум. Але водночас під натиском стресу в українців прокинулася така неймовірна сила в душі! І це давало поштовх рухатися далі», — каже Сніжана. 

Світлана Попова — вчителька математики Бородянського ліцею, яка зараз також виконує обов’язки директорки. Вчителює Світлана вже 32 роки, а до того й сама вчилася в цій школі, тож побачити, яких руйнувань зазнало таке рідне місце, було дуже боляче. Каже, в перші дні не розуміла масштабів вторгнення:

«Я живу на центральній вулиці, і 26 лютого танки вже їхали по ній. Ми абсолютно не були готові й не розуміли, що відбувається. А 28 лютого о 15:45 пострілами з танку повністю зруйнували мій будинок».

Світлана з сім’єю поїхала з Бородянки. Пригадує, що по дорозі ще бачила школу цілою — але, на жаль, ненадовго.

Читайте також: Зруйнований центр, помста Кобзаря, графіті Бенксі та С215. Як Бородянка відновлює культуру після окупації

Росіяни влаштували собі спальню і цілили з танка

Коли 1 квітня 2022 року ЗСУ звільнили Бородянку, то ліцей з вибитими вікнами та зруйнованим дахом мав жахливий вигляд. Світлана пригадує:

«Російські солдати постягували з людських домівок подушки, матраци, каструлі, їжу, компоти з погребів і жили тут. Усе потрощили. У нас школа була оснащена інтерактивними дошками, комп’ютерами, ноутбуками. Вони наскільки це все порозбивали, що ми не впізнали свою школу». 

На подвір’ї росіяни поробили окопи та бліндажі, а з магазину навпроти стріляли в школу з танка, тож повністю вигорів клас зарубіжної літератури. 

«Після деокупації та після перевірки на вибухонебезпечні предмети ми повернулися до школи. Туди відразу зійшлися небайдужі люди, волонтери, працівники, і почалося масштабне прибирання. Намагалися врятувати все, що залишилося — це були підручники, меблі деякі», — каже Сніжана. 

Свій кабінет вчителька початкових класів спочатку побачила лише на відео й фото, які їй надіслали — одразу впізнала свою дошку та стіни. Але клас, де школярі здобували перші знання, росіяни перетворили на спальню — на батареях сушили свої речі, парти порубали на дрова, на стінах лишили неприємні написи. А на стадіоні виорали літеру «V».

Справжній європейський подарунок

Та попри всі складнощі, з травня в ліцеї почали відновлювати дистанційне навчання: діти під’єднувалися і з-за кордону, і з інших областей. 

«Нас дуже виручали електронні версії підручників, адже дітки виїжджали без речей. Учні ходили в пункти незламності, роздавали інтернет через мобільний зв’язок на комп’ютер — викручувалися ще більше, ніж ми», — пригадує Сніжана.

Попереду було відновлення, і вчителі дізналися, що допомогти зголосилася Литовська Республіка. Світлана ділиться:

«Ми думали, що нам зроблять косметичні ремонти та якусь техніку придбають, але ми й мріяти не могли про таку відбудову. Це дійсно європейський подарунок нашій громаді, нашим дітям і вчителям».

Окрім цього, завдяки партнерам у ліцеї з’явилося сучасне оснащене укриття площею 1000 м². У ньому є інтерактивні дошки, щоб під час повітряної тривоги діти могли переглянути мультфільми чи послухати заспокійливу музику. Також в укритті провелм вай-фай, облаштували буфет і спеціальну систему очищення повітря.

«Хотілося вже швидше побачити новий ліцей, прийти до класу, бо втомилася дивитися в монітор комп’ютера. Це була найбільша мрія — повернутися», — каже Сніжана.

Оновлений Литовсько-український ліцей №1 відкрився 1 вересня 2024 року — зараз у ньому навчаються 542 дитини. На відновлення закладу витратили 8 мільйонів євро.

Вчителі мають силу, яка може змінювати світ

Новий ліцей надихає на нові звершення — наприклад, Сніжана перемогла в Міжнародному конкурсі педагогічної майстерності «Сонце Сократа» завдяки просуванню STEM-підходу в навчанні:

«STEM-підхід — це інтеграція дисциплін (математики, природничих наук, технологій та інженерії), щоб показати учням, як розв’язувати проблеми. Я дуже люблю дізнаватися щось нове та впроваджувати це в навчання для дітей. Аби вони не просто щось прочитали, написали чи зробили, а щоб процес дійсно викликав у них інтерес».

Вона впевнена, що все вдасться, бо є віддача від дітей, які готові слухати й підтримати.

«Вчителі — це своєрідні чарівники, які працюють без чарівних паличок. Вони мають силу, яка може змінювати світ. Ми постійно працюємо, попри відключення світла й тривоги».

Тепер учні користуються на уроках інтерактивними дошками, для закріплення матеріалу грають в ігри, а також мають змогу бути в безпеці в укритті. Директорка підсумовує:

«У нас залишилася одна маленька мета — досягти енергоефективності нашого закладу. Я впевнена, що в нас це вийде. Ми отримали міжнародне ім’я — Литовсько-український ліцей, — тож хочемо нести цю назву, щоб наші учні були справді європейськими та гідними нашої країни».