«Відкриття таких центрів — це важливий крок до спрощення комунікації між громадянами та державою, адже кожен українець має право на доступні й ефективні послуги. Спільно з Мінцифри цифровізуємо ЦНАПи, щоб у кожному куточку країни отримували адмінпослуги швидко та з комфортом»‚ — написав Руслан Кравченко.
ЦНАП під’єднали до державного реєстру прав на нерухоме майно, єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, єдиного державного демографічного реєстру, ДЗК, ДРАЦС, РТГ та ЄДЕССБ.
Простір повністю облаштували для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Також у центрі встановили все необхідне для обслуговування осіб з порушенням слуху, зокрема є можливість зв’язатися з перекладачем жестової мови по відео.
Нагадаємо, що на Київщині з’явиться котопарк для врятованих тварин.
Також ми писали, що Київщина отримала мобільні котельні для лікарень і шкіл.
Найкращий спосіб повернути собі хоча б частинку того самого солодкого передчуття свят з дитинства — це самому стати для когось чародієм.
Якщо ви шукаєте ідеї цікавих подарунків, то ця добірка про героїв статей та сюжетів ШоТам вам дуже допоможе. А якщо вже знайшли, все одно зазирніть, і ви здивуєтесь, що творять і витворяють українські крафтярі!
Трави в ситі та розписні медові панянки з Харківщини для поціновувачів традицій
Змалку Любов збирала зілля зі своєю бабусею Ганною, а тепер робить це вже зі своєю донькою. З трав і квітів компонує авторські чаї в незвичайному форматі букетиків.
«Так одразу видно, яка квітка чи рослинка там є. Це дуже естетично виглядає — ніби польовий букетик у чашці чи в заварнику. Ну і, звісно, це смачно», — пояснює травниця.
Для своїх букетів Любов придумала оригінальне пакування на основі звичайного сита.Фото надала майстриня
До Святок жінка з донечкою також пече традиційні слобажанські святкові коржики під назвою «панянки».
«У якийсь момент на тлі війни, яка має на меті знищити все українське, мені стало якось так образливо, що на Святки ми печемо якихось американських пряничних чоловічків, хоча в нас є власна святкова випічка — панянки», — каже майстриня.
Панянок і вершників Люба випікає за традиційним рецептом та розписує власноруч. Фото надала майстриня
Подарунковий набір трав’яного чаю в ситі (9 букетиків) — 1 070 гривень
Як Любов Попова не лише відроджує традиції травництва та святкової випічки, а й працює над проєктом ревіталізації свого села, читайте тут.
Львівські підсвічники-трійці для тих, хто плекає родинні традиції
«Трійцями» називають дерев’яні підсвічники на три ріжки, які були популярні на Гуцульщині: їх ставили посеред столу на другий Святвечір, перед Водохрещем, а вранці ґазди несли свої запалені «трійці» до церкви та до водосвяття.
Підсвічники-трійці від майстерні tepla.decor зі Львова. Фото tepla.decor
«Я надихалась різьбленими «трійцями» — підсвічниками, які на Гуцульщині та Покутті використовували і в церквах, і в домашніх обрядах, — каже засновниця майстерні Розалія Тепла. — Мені пощастило знайти майстра з Закарпаття, з яким я домовилась про виготовлення дерев’яних заготовок. Кожен підсвічник обробляємо спеціальною ґрунтовкою, всі деталі шліфуємо — з цим мені допомагає мій чоловік. А далі вже я приступаю до розпису».
Майстриня використовує поєднання кольорів, характерні для українських вишиванок, і працює найтоншими пензликами, які змогла знайти.
Ціна: такі підсвічники-трійці, як на фото, коштують 2 850 гривень
Кава з жолудів «ЖоКава» для тих, кого ви хочете здивувати, від крафтярів Харківщини
Ольга — кримка, а Максим — харків’янин. Кілька років тому пара переїхала в село на Харківщині, аби жити ближче до природи та розвивати власне екопоселення.
Там почали виготовляти фруктову пастилу та каву зі смажених жолудів.
«”ЖоКава” — це напій з жолудів, який за смаком дуже схожий на каву, але з такими ніжними нотками печива й горішків. Коли ми смажимо жолуді, то навколо пахне, наче ти в кондитерському магазині», — розповідає Ольга.
Не всі жолуді підходять для приготування напою, а з тих, які підходять, треба відібрати прілі та червиві, тож це кропітка ручна робота. Фото надала Ольга
Ціна: пачка «ЖоКави» на 100 г коштує 155 гривень, «ЖоКава» з сухим кокосовим молоком на 200 г коштує 220 гривень
Як збудувати бізнес, живучи в селі, коли поруч росте багато дубів, читайте в цьому матеріалі.
Прикарпатські тарілки для естетів — з відбитками справжніх квітів і трав
Лілія Шкреметка — мама чотирьох дітей, що живе в селі Чернятин на Прикарпатті. У 2018 році вона втілила свою мрію та відкрила власну майстерню кераміки.
«Я дуже довго думала про те, чи створювати цю майстерню, але тепер вона для мене як ще одна дитина, — каже майстриня. — Тут я проявляю свою творчість і те, що є в моєму внутрішньому світі».
Фірмовою родзинкою тарілок і горнят є унікальні узори, створені відбитками справжніх листочків та гілочок. Фото: Leaf Ceramics
Навіть взимку майстриня продовжує проставляти на своїх тарелях листяні орнаменти, адже з літа робить запаси «штампів», спеціальним способом квасячи лопухи й інші рослини.
Як майстерня кераміки стала родинним бізнесом, де є і свій таргетолог, і фотограф, Лілія розповіла ШоТам.
Набір різдвяних штампів з Галичини для творчих натур
«Ідея набору з різдвяними штампами прийшла до мене ще влітку, — розповідає власниця майстерні Олена Мазурок. — Мені хотілося передати горде прадавнє Різдво, де Дідух на покутті, Павук під стелею і Трійця на столі. Де дітлахи співають дзвінких колядок і крутять Звізду на цвяшку, всі сім’ї поруч, сніг лапатий, а довкола мир та злагода».
За задумом майстрині, цими штампами можна декорувати ранер, скатертину, торбу-шопер, одяг чи пакування ваших подарунків.
Штампи багаторазові, тож експериментувати можна досхочу. Фото надала майстриня
Майстерня пропонує три різні набори, кожен з яких містить фарбу, квачики для її нанесення та самі штампи. Вартість залежить від кількості штампів.
Ціна: бокс на 3 штампи коштує 1 300 гривень, бокс на 6 штампів — 2 300 гривень
Свічки з ароматами українських міст для тих, хто сумує за домом
У 2020 році друзі Юрій Тустановський і Дмитро Бідюк почали свої експерименти з використаною кавовою гущею. Так з’явився бренд Rekava.
«”Re” означає recycling або ж переробка, а “kava” — кавова гуща, яка є основним матеріалом наших товарів», — пояснює Юрій.
З початком повномасштабного вторгнення компанія запустила виробництво свічок з ароматами різних міст України: є й «Луганськ» з абрикосами, і «Суми» з пахощами цукру та липи, і «Запоріжжя», що пахне козацькими дубами Хортиці.
Розробники Rekava candles вважають, що Хмельницький пахне горіхами, Одеса — цвітом акації, а Харків має аромат бібліотеки. Фото зі сторінки бренду
Свічки виготовляють із соєвого воску, ємності для них — з переробленої кавової гущі, гніт бавовняний або дерв’яний.
«Коли свічка догорить, ви можете викинути формочку — вона розкладеться за кілька тижнів, — розповідають розробники. — А можна посадити в неї якусь рослинку. Тому до кожної свічки ми додаємо кокосовий субстрат у формі шайби разом з насінням».
Які ще цікаві продукти виробляють з кавової гущі, читайте тут.
Пеньки-світильники від військового з Вінниччини для любителів стилю лофт
Вперше Михайло Бурик став на захист України у 2014 році та захищав Слов’янськ і Волноваху. Коли повернувся на Вінниччину, влаштувався працювати на меблеву фабрику. Коли у 2022 році почалися перші масовані обстріли України, відразу знову став до лав ЗСУ. Після поранення служить в тилу та знайшов розраду — виготовляє різні предмети декору й інтер’єру з необробленої деревини.
Михайло перетворює цікаві шматки деревини на світильники. Фото зі сторінки майстра
«Знайшов пеньок з горіха, поставив півмісяцем. Думаю: “Буде з нього діло”. І так вийшов з нього приліжковий торшер», — розповідає Михайло.
У вільний час військовий майструє світильники, підсвічники та полички в стилі лофт, адже тут і необроблене дерево, і грубий метал.
Дерев’яні пазли від харківʼян для фанатів «Гаррі Поттера» та «Ігор Престолів»
Свій бізнес харків’яни Вікторія та Михайло придумали під час ковідного карантину та разом з дизайнером розробили перші дерев’яні пазли.
У пошуках цікавих сюжетів задумалися про пазли з персонажами відомих кінофраншиз, але хотіли це робити тільки легально, через офіційний договір з правовласниками.
Пазл «Гаррі Поттер. Албус Дамблдор». Фото: Woods Story
«Шукали контакти, писали юристам, компаніям, які мали подібні ліцензії, але нічого не вдавалося. А влітку 2023 всесвітньовідома студія Warner Bros. запропонувала нам співпрацю», — розповідає неймовірну історію свого бренду Вікторія.
Тепер в асортименті Woods Story є ліцензійні пазли та дерев’яні постери з персонажами всесвіту Гаррі Поттера, «Ігор престолів», «Ріка і Морті» й «Тома і Джеррі».
Дерев’яний пазл «Гра Престолів. Дім Старків». Фото: Woods Story
Ціна: пазл «Гра Престолів. Дім Старків» у розмірі L — 749 гривень, пазл «Гаррі Поттер. Албус Дамблдор» у розмір XL (40х29 см) — 849 гривень
Харківський мед з лаймом і горішками для ласунів
Михайло Цибулька — пасічник вже в пʼятому поколінні. «Дід навчав батька, а мого діда навчав ще його дід. Далі я вже не знаю», — ділиться бджоляр.
Обійстя родини Цибульок у Харкові постраждало під час російської атаки на нафтобазу в лютому 2024 року. На щастя, вулики з бджолами у цей час стояли в іншому місці, і родинна пасіка вціліла.
Тепер бджоляр працює ще завзятіше і разом з дружиною Катериною розробив авторську лінійку медових десертів — крем-мед із сублімованими ягодами, горішками та навіть лаймом.
Крем-мед з м’ятою та лаймом. Фото зі сторінки бренду
Ціна: баночка крем-меду з лаймом та м’ятою об’ємом 150 г коштує 95 гривень, баночка горішків кеш’ю в меду об’ємом 240 г коштує 180 гривень
Львівська складанка з мапою України для малечі
Ідея «Складанки» з’явилась у Юлії Яксманицької, коли вона була в другому декреті. Тоді молода мама створила свій перший пазл на 12 деталей, які складалися в шістьох звіряток.
Складанки орієнтовані на дітей віком від 1 до 6 років. Юлія каже, що її іграшка допомагає малечі розвивати моторику, логіку та мислення.
Складанка з мапою України. Фото зі сторінки бренду
«Це безпечно — іграшки не мають скалок, деталі легко випадають з ніші. А ще я додаю клієнтам загублені деталі, аби іграшку не викидали, як неповноцінну, а передавали комусь, коли дитина виросте», — розповідає авторка складанок.
Ціна: складанка «Карта України 3» на 25 деталей коштує 430 гривень
Мольфарські чаї з Карпат для тих, кому потрібно сповільнитись
Родина Качмарів із Львівської області уже понад 15 років займається заготівлею та продажем карпатських трав та ягід, які компонують в авторські чайні композиції або відтворюють чаї за рецептами карпатських мольфарів.
Тут і фіточаї з лікувальними властивостями і трав’яні збори у подарунковому пакуванні з милими підписами.Фото з сайту крамниці «Комора травника»
5 грудня відбувсяХІІІ Форум розвитку громадянського суспільства «(ви)СТОЇМО», об’єднавши понад 4 тисячі учасників у столиці та ще 3,5 тисячі онлайн. Цьогоріч Форум став платформою для обговорення викликів, обміну досвідом та пошуку нових рішень для нашого спільного майбутнього.
Про це повідомляють представники форуму.
Про що був Форум
Центральною темою стала єдність та стійкість України, яка залишається на шляху народовладдя, свободи та розвитку громадянського суспільства, незважаючи на війну.
Форум зібрав представників громадянського суспільства, бізнесу, медіа, органів державної влади, місцевого самоврядування та донорської спільноти, зокрема Агентства США з міжнародного розвитку, Представництва ЄС, Програми розвитку ООН, Міжнародного фонду «Відродження» тощо. На події виступили 220 спікерів.
Панельна дискусія «Ціна корупції під час війни: зміна суспільного договору як умова виживання»;
дискусія «Приречені на демократію: як Україна, попри війну, не звертає зі шляху народовладдя та свободи»;
панельна дискусія «Культнаступ. Дієва культурна політика як передумова української стійкості й перемоги»;
акція «Книга на фронт» — передано 160 книг для військових;
панельна дискусія «Як ми можемо вистояти у довгій війні?».
Серед облич Форуму цього року — правозахисник Максим Буткевич, який повернувся з російського полону 18 жовтня 2024 року.
Довідка
13-й щорічний Форум розвитку громадянського суспільства проводить Ініціативний центр сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання» завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», який реалізовує ІСАР Єднання у консорціумі з УНЦПД та ЦЕДЕМ, а також за підтримки Європейського Союзу та інших.
Нагадаємо, що на Prometheus виклали безплатні курси від Гарварду та інших провідних закладів освіти.
Фото: ХІІІ Форуму розвитку громадянського суспільства.
Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
Російські військові шукали в його телефоні щось провокативне, а знаходили тільки фотографії коней. Це, мабуть, і врятувало Андрія Лейнвебера — разом з кіньми він пройшов полон.
Попри обстріли та окупацію, чоловік зміг евакуювати своїх улюбленців з Мелітополя. Андрію довелося полишити свій кінний клуб і почати все з нуля на Одещині.
Ще з дитинства я почав ходити до місцевої конюшні, щоб доглядати за кіньми, та мріяв про власного коня. Однак для цього потрібні були гроші. З 11 років я почав заробляти самостійно: пас корів у бабусиному селі, продавав солодку вату на пляжі. Мені вдалося назбирати потрібну суму, і в 14 я придбав першого коня, якого назвав Красунчиком. Проте, коли я привів його додому, батьки не дозволили залишити коня та взагалі заборонили займатися цією справою. Довелося віддати Красунчика дядькові.
Я хотів створити власний кінний клуб, де люди зможуть навчатися верхової їзди та знайомитися з кіньми. Реалізувати це вдалось лише у 2021 році — за рік до повномасштабного вторгнення: ми з друзями відкрили його в Мелітополі.
Наше місто славилося кінним спортом: у радіусі 50 кілометрів було аж сім клубів. Місцева влада підтримала нашу ініціативу — мер виділив земельну ділянку для випасу й облаштував тренувальний майданчик. А ми з товаришами ще й викупили дачні ділянки. У клубі діти й дорослі вчилися основ верхової їзди, а я навчав хлопців джигітування — мистецтва трюкової їзди.
Андрій під час навчання джигітування. Фото надав Андрій Лейнвебер
В окупації ми рятували коней від голоду
Коли почалась повномасштабна війна, наша конюшня опинилася в небезпеці — вона була розташована за 200 метрів від аеродрому, і під час обстрілів снаряди падали прямо на її територію. На щастя, тієї ночі всі коні стояли на пасовищі. Це й врятувало їхні життя, адже будівлю буквально засипало уламками. Лише одна кобилка постраждала — осколок влучив їй у ногу.
Зранку під обстрілами ми з друзями кинулися до пасовища, щоб відв’язати коней і дати їм шанс врятуватися. Пообіді Мелітополь уже був в окупації.
Тварини, налякані вибухами, розбіглися, і ми почали їх збирати по всьому місту: хтось прибився до сусідських будинків, хтось — до найближчих парків. До себе додому я забрав п’ять коней, решту розподілили по домівках мої друзі.
Невдовзі ми зіштовхнулися з нестачею їжі — кормів катастрофічно бракувало. Російські військові забороняли привезти сіно, а одного разу навіть спалили його, коли ми намагалися забрати запаси в сусідньому селі. Коні на той момент вже три дні були без сіна й почали голодувати. Рятувало лише те, що ми мали запаси зернових культур.
Потрапив у полон з конем
Найстрашнішим випробуванням стали два тижні, проведені в російському полоні. Мене тримали в темній камері без їжі, води та зв’язку. Лише двічі за весь цей час мені дозволили вийти, щоб напоїти мого коня, і я пив з його відра воду, щоб втамувати власну спрагу. Над конем знущалися, російські військові їздили верхи напідпитку без підков по асфальту, і в результаті у нього були зчесані копита.
Наді мною не знущалися фізично, але психологічний тиск був нестерпний. Я бачив, як катували місцевих жителів і навіть мого друга — його прив’язували до дерева, били струмом, а потім змушували танцювати під постріли біля ніг. У свої 23 роки він посивів і почав заїкатися. Таким людям вкрай необхідна реабілітація, і я сподіваюся, що мій кінний клуб зможе стати місцем, де вони знайдуть цю підтримку.
Я розумів, що сперечатися чи опиратися — це приректи себе на більші страждання, тому мовчав і виконував їхні вимоги.
У моєму телефоні вони шукали якусь провокаційну інформацію, але там були лише фотографії коней — мабуть, це й врятувало мене. За два тижні мене та коня відпустили.
Андрій обожнює коней з дитинства. Фото надав Андрій Лейнвебер
Мені довелося полишити Мелітополь
Після виходу з полону ми з родиною вирішили евакуюватися. Але як бути з кіньми? Вантажівки я не мав. Ми відкрили збір коштів і звернулися по допомогу в соціальних мережах. На наш пост відгукнувся власник транспортної компанії та запропонував свою допомогу, але двічі російські військові розвертали нас на блокпостах, не дозволяючи виїхати.
За третім разом нам довелося вигадати історію, що ми веземо жеребців на змагання. Ця версія спрацювала, і нас пропустили. Так ми змогли евакуювати три коня: мого улюбленця пенсіонера Лорда, коня моєї сестри та коня колишньої дружини. Водій, який був родом з Ізмаїла, запропонував їхати саме туди, запевнивши, що там безпечніше.
Кінний клуб у Мелітополі не вдалося вивезти з окупації. Фото надав Андрій Лейнвебер
Соціалізувався в новій громаді
У Ізмаїлі ми відразу почали шукати місце, куди можна було б переїхати разом з кіньми. Місцеві жителі села Саф’яни допомогли — надали житло. Ми прожили там кілька місяців, а тренування проводили на майданчику, який безкоштовно виділив власник місцевого магазину. Він сам колись займався кінним спортом і розумів, наскільки це важливо. «Я теж люблю коней, тому займайтеся, якщо потрібно», — сказав він. Якби не необхідність змінювати житло, ми б, можливо, залишилися там надовше.
Потім ми переїхали до села Броска, де знайшли колишній дитячий садок, в якому раніше проводили іпотерапію. Там почали облаштовувати новий клуб. Ми давали рекламу в соціальних мережах, інтерв’ю журналістам, про нас почали писати в медіа, все більше людей дізнавалися про це місце. Багато хто приходив за рекомендаціями знайомих. Поступово з’являлися учні та їхні коні.
Згодом я знайшов нове місце для клубу на колишній фермі й нині вже там його розвиваю. Зараз у мене близько 20 учнів — від підлітків до людей старшого віку. Найстаршій учениці 60 років. Також є одна учениця, яку до нашого переїзду батьки двічі на тиждень возили до Одеси, щоб вона могла займатися верховою їздою, а дізнавшись, що ми тепер в Ізмаїлі, вони почали відвідувати наш клуб.
Урятував коня з м’ясобійні
Зараз у моєму клубі є п’ять коней і один поні. Двоє з них — мої власні, решта належать ученицям. Першого звати Буцефал — його я купив за тиждень до війни, але забрати зміг лише 1 червня 2022 року. Колишній власник його травмував, тому перші два місяці він був дуже злий, не підпускав до себе людей. Нині Буцефал пройшов реабілітацію, став тактильним і працює з дітьми.
Мій другий кінь — Лорд. Разом з ним я виїжджав з Мелітополя. Він пенсіонер, має спокійний характер, тому працює на іпотерапії з особливими дітьми та військовими.
Також маю особливого коня на ім’я Кристал. Я його викупив з м’ясокомбінату в жахливому стані: виснаженого, з травмами та гнійними абсцесами. Коли я його побачив, зрозумів, що мушу дати йому другий шанс.
Ми викликали ветеринарів, які допомогли пройти лікування, вилікували його спину, відновили м’язи, а зараз працюємо над реабілітацією копит. Це тривалий процес, адже копита не обрізали понад десять років. Тепер у Кристала є родина — його купила моя учениця.
Кінь Кристал, якого Андрій врятував з м’ясобійні. Фото надав Андрій Лейнвебер
Коні — мої друзі та партнери
Звісно, утримувати клуб непросто. Наприклад, один кінь щомісяця потребує близько 8 тисяч гривень лише на корм. Конюшня не має електрики чи водопостачання, і я використовую генератор та акумулятори, але, попри всі труднощі, продовжую працювати.
У мене були моменти, коли хотілося опустити руки. Але я зрозумів, що коні — це не просто тварини: вони мої партнери й друзі, які допомагають знаходити сили жити далі.
Хочу, аби мій клуб розвивав кінний спорт у регіоні, допомагав дітям, військовим і всім, хто потребує підтримки. Я сам пережив полон і знаю, як важливо отримати допомогу, коли ти маєш посттравматичний синдром. Тому завжди запрошую військових на іпотерапію, але вони приходять нечасто — деякі навіть зізнаються, що бояться коней, хоча не бояться ворога на полі бою.
Коні — найкращі психологи. Вони відчувають ваші емоції, переймають на себе тривоги й дарують спокій. Це те, що може стати справжнім порятунком для нас всіх, бо коні вже не раз показували мені, як витримувати навіть найскладніші випробування.
Коментарі