Суспільство
«Ми їдемо у малі громади, аби навчати дітей». Як молодь змінює систему освіти вдалині від великих міст? Кейс «Навчай для України»
Покинути все й на переїхати на рік до маленької громади, щоб навчати місцевих дітей. Звучить фантастично? А українській молоді це під силу! Проактивні й талановиті випускники українських університетів стають наставниками для школярів із маленьких населених пунктів, розкривають їхній потенціал та крок за кроком змінюють систему освіти.
Організація «Навчай для України» працює з 2017 року, розширюючи освітні можливості для дітей у маленьких населених пунктах. І повномасштабна війна не стала на заваді! Про місію програми, школярів-рекрутерів та майбутнє системи освіти ШоТам розповіла Оксана Матіяш.
Оксана Матіяш
керівниця освітньої організації «Навчай для України»
Наше завдання – розвиток дітей в малих громадах
Навчай для України – це освітня організація, що працює над тим, аби кожна дитина могла реалізувати власний потенціал незалежно від місця народження чи проживання. В Україні наша організація з’явилася ще 2017 року як частина глобальної мережі Teach For All, що наразі об’єднує вже 60 країн.
До повномасштабної війни ми працювали над вирішенням проблеми освітньої нерівності через географічне розташування. У 2018 році міжнародне дослідження PISA показало, що учні з сільської місцевості, в середньому, відстають в академічних знаннях від ровесників з міста майже на 2,5 роки. Ми намагаємося виправити цю несправедливість, залучаючи найкращих випускників українських вишів та молодих спеціалістів, які на один (під час повномасштабної війни) чи два роки стають вчителями в малих громадах. Молодь не лише вчителює, викладаючи один зі шкільних предметів, а й стає прикладом для наслідування, розробляє та втілює проєкти для школи й громади.
Ми залучаємо талановитих молодих людей, яким під силу змінити освітню систему в різних ролях – хтось залишиться вчителем, хтось працюватиме директором, хтось, сподіваюсь, стане міністром освіти. Суть у тому, щоб привести в систему людей, які реформують її знизу вгору, а не навпаки. Тому для нас важливо, аби учасники програми переїхали в малі громади і відчули на собі виклики, з якими щодня стикаються місцеві учні. Лише так можливо щось змінити та допомогти дітям реалізовувати свій потенціал.
Хто наші учасники? Молодь, що не боїться викликів
У школах в маленьких містечках та селах не вистачає рольових моделей, але найважче знайти вчителів англійської, математики, інформатики, хімії та біології. На щастя, для цього ми можемо залучати людей без профільної освіти. Щоб стати учасником чи учасницею нашої програми, достатньо мати диплом бакалавра та добре розумітися на одному зі шкільних предметів. Так, іноді люди скептично ставляться до переїзду у малу громаду. Проте наша мета – показати, що можливості не обмежені місцем народження чи проживання.
Дитині часто потрібен хтось, хто в неї просто повірить, зарядить та змотивує. Адже щоб використовувати можливості, про них потрібно щонайменше знати. Саме тому нам важливо, аби учасники програми були активними, залучалися до волонтерських спільнот чи громадських організацій. Також всі наші вчителі перебувають на одній хвилі з учнями, оскільки й самі не так давно пройшли цей шлях.
Чому ми говоримо саме про переїзд до громади? Тому що освіта – це не лише час перебування в школі, на уроці. Це ще й середовище, в якому живе дитина. І саме молоді та проактивні люди здатні зарядити дітей і колектив школи на результативну роботу.
Викладання у малих громадах – це не волонтерство
Обов’язкова вимога до потенційних учасників-вчителів – досконале знання одного зі шкільних предметів, при цьому педагогічна освіта є не обов’язковою. Спочатку людина надсилає нам заявку, розповідаючи про свою мотивацію. Якщо ми розуміємо, що це хороший кандидат чи кандидатка, то запрошуємо їх на інтерв’ю, щоб познайомитися ближче. Далі – найцікавіший етап – Центр оцінювання, в якому молодь має продемонструвати свої знання та навички, провести урок з малечею, показати роботу в колективі.
Коли школа стає партнером «Навчай для України», це не означає, що ми просто приводимо кількох учасників, і вони одразу змінюють систему. Ні, ми працюємо в команді зі шкільним колективом. У нас немає першочергового завдання зламати систему. Навпаки, ми хочемо зрозуміти основні виклики та подальший алгоритм роботи.
І, звісно, ми не забуваємо про наших освітніх змінотворців після їхнього приїзду до громади. Намагаємося дати їм усе необхідне. Зокрема підтримуємо учасників програми щомісячною стипендією, індивідуальними менторськими сесіями, груповими зустрічами, професійними воркшопами і навіть безкоштовним навчанням на магістратурі з педагогіки. Так, вони отримують офіційну зарплату, але цієї суми часто не вистачає для задоволення базових потреб, тому ми підтримуємо їх фінансово теж. Можемо впевнено сказати, що «Навчай для України» – це не волонтерство, а робота, яка змінює життя.
Проміняла роботу у королеви Британії на розвиток освіти в Україні
Цікаво, що про «Навчай для України» я дізналася не в Україні. Я навчалася в Оксфорді й якось на ярмарку професійного розвитку звернула увагу на рекрутера програми «Навчай для Британії». Я була дуже вражена, що талановиті люди присвячують два роки свого життя розвитку потенціалу дітей зі складних регіонів. І подумала, що було б класно, якби щось подібне було в Україні. А потім забула про це на пів року.
Після навчання я мала почати працювати у «Служби судів і трибуналів її Величності» (Her Majesty’s Courts and Tribunals Service). Тому іноді жартую, що відмовилась працювати на королеву Британії. Чому відмовилась? Після Оксфорду я довго думала, завдяки кому мені вдалося отримати неймовірні професійні та освітні можливості. І однією з таких людей була звичайна вчителька англійської з тернопільської школи.
Саме вона повірила в мене й порадила ризикнути, наважитися на переїзд до великого міста, адже я завжди хотіла більшого. Тому успішно склала ЗНО, вступила на факультет міжнародного права КНУ ім. Шевченка, а згодом отримала стипендію на навчання в Оксфорді. Вірити у власні сили – ось чого я хочу навчити наших дітей.
Освіта – найменш популярний напрям серед інвесторів
Тому, дізнавшись, що «Навчай для України» шукає керівницю, я вирішила відмовитися від роботи в Лондоні. Попереду на мене чекав новий виклик – пошук команди, налагодження роботи, залучення фінансових ресурсів на діяльність. Так, було складно, але ще складніше – дітям, які обмежені в освітніх можливостях. Зрештою, люди – це і є найважливіший ресурс нашої країни. Тому я не вагалася із цим рішенням, Україна дійсно потребувала такої ініціативи.
На початку роботи я була переконана, що всі хочуть інвестувати в освіту, адже це вкрай важливо. Сьогодні розумію, наскільки мрійливими були ці думки. Освіта – одна з найбільш недооцінених сфер серед благодійників. Адже в цьому напрямку зміни відбуваються не одразу, будь-яка інвестиція є довгостроковою. А багато донорів прагнуть бачити результат «тут і зараз». Тому першим викликом для нас став пошук партнерів, які розумітимуть підхід організації, що передбачає довгостроковий вплив на життя дитини.
Нещодавно я запитала одного з донорів, чому вони підтримують нас протягом такого тривалого часу. Виявилося, через те, що ми віримо в свою місію. Я завжди кажу студентам: якщо якась ідея не дає вам спати вночі – не варто хвилюватись про ресурси, вони обов’язково знайдуться. Люди довіряються саме людям.
Перед вторгненням усі учасники програми залишилися з учнями
Напередодні повномасштабної війни ми якраз набирали нову когорту учасників. Наші вчителі роз’їхалися до громад Київщини, Дніпропетровщини, Одещини, Львівщини та Франківщини. За тиждень до 24 лютого ми запропонували кожному повернутися додому, однак усі учасники вирішили залишитися разом із учнями. Це стало зайвим доказом того, шо молоді не все одно, що вони прийшли на цю програму не просто так.
У перші тижні великої війни у нас була спокуса зайнятися «гуманітаркою», але ми вирішили дізнатися, що школярі думаю про навчання в таких умовах. Міносвіти рекомендувало переходити в онлайн, але більшість закладів були неготовими до цього. Тому навчальний процес зупинився, школи зачинилися, а діти втратили вкрай важливу річ – звичну рутину, якою для них була школа.
А ще вони втрачали знання. Тому ми продовжили роботу в освітньому напрямі та започаткували проєкт «Освітній суп» (освітній супровід). Це формат екстреної академічної допомоги, розроблений у співпраці зі Світовим банком. Ми проводимо безкоштовні заняття з української мови та математики для учнів 5-11 класів.
Сьогодні проєкт масштабувався і орієнтується на компенсацію освітніх втрат. Для нас важливо запропонувати системі рішення, тож саме «Навчай для України» вперше провели проєкт академічного тьюторингу у форматі дослідження. Ми вимірюємо академічні та психоемоційні показники учнів, щоб виявити, наскільки ефективна наша модель, скільки вона коштуватиме державі і якою є користь. Проєкту вже рік, і коли мама одного з учасників із Краматорська пише, що для її дитини це єдиний доступ до освіти зараз, ми розуміємо, що робимо щось критично потрібне.
Цьогоріч рекрутерами для учасників стали діти з малих громад
Зараз ми проводимо набір на програму в умовах війни, тому він має свої особливості. Тепер ми набираємо вчителів на рік з можливістю згодом продовжити роботу. Ми розмірковували, хто саме має кликати учасників на програму, і захотіли, щоб цим голосом стали саме діти. Відтак створили оголошення й зняли відео, де школярі в ролі рекрутерів озвучують свої вимоги до майбутніх наставників – вміти класно комунікувати, не боятись викладати через ТікТок, слухати та вміти приймати зворотний зв’язок.
Зараз є багато молодих людей, які хочуть зробити внесок у перемогу, але не знають, як саме. Це альтернативний шлях, завдяки якому можна вплинути на розвиток країни та її майбутнє. Чимало дітей просто зневірилися, оскільки не бачать прикладів молоді, яка хоче щось робити для України. І, гадаю, нам під силу це виправити. Вже маємо чимало заявок, тож за три хвилі відбору сформуємо команду дійсно активних та відповідальних освітян.
Але відбираємо ми не лише учасників на посади вчителів, а й школи. Ключовим фактором є мотивація колективу. Ми дбаємо, аби школа не просто шукала можливість закрити вакансію, а прагнула змінитися, дати команді щось нове, вагоме. Тобто ми не просто відправляємо людину до громади, а й створюємо умови для її розвитку.
Ефективна система освіти – наша стратегічна зброя
Кожна криза та кожен виклик – це також можливість. Дуже легко знайти людей, які критикують українську освіту, але значно складніше – тих, хто нею задоволений та бачить позитивні моменти в цій системі. А вони є, і серед них – українські вчителі, які показали свою силу під час війни. Мені здається, «Навчай для України» переосмислила роль і бачення освіти в житті дитини, країни та суспільства.
Після перемоги не так важливо відбудувати кожну зруйновану школу, як побудувати нові сенси про роль школи, вчителя та освіти загалом. Я впевнена, що новий міністр та його команда зможуть надати ці сенси та повернуть українських дітей з-за кордону. Це і буде внеском у розвиток системи. Адже зміни – це не лише про вчителя та учня, а й про батьків, громаду, суспільство. Я дуже сподіваюся, що ми усвідомимо, що ефективна система освіти та розумні освічені люди, готові розвивати свою країну, – це наша стратегічна зброя.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
