Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми готуємо покоління, яке змінить країну». Захисниця з Хмельниччини відкрила військово-патріотичний клуб для молоді. Як це працює

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Вона почала волонтерити ще в 2014-му році, а два роки потому – після загибелі чоловіка – замінила його у війську, мобілізувавшись до лав ЗСУ. Відтоді Олена Драчук поєднує службу із патріотичним вихованням молоді.

У рідній Шепетівці, що на Хмельниччині, вона заснувала клуб національно-патріотичного виховання молоді. Тут виховують лідерів, які в майбутньому стануть рушіями змін у різних сферах. А ще навчають розбирати й збирати рушницю, стріляти та виживати в польових умовах. Як це – поєднувати виховання наступного покоління зі службою – у матеріалі ШоТам.

Олена Драчук

військова, голова громадської організації «ОТГ23», учасниця Жіночого ветеранського руху

Чоловік – військовий, я – волонтерка 

Я зрозуміла, що можу стати на місце свого чоловіка, який загинув, але про це пізніше. Коли розпочалася Революція Гідності, я була вдома з дитиною, а чоловік тижнями працював на виробництві. Ми спостерігали за тим, що відбувається, підтримували, але долучитися не могли. Адже якби коханий вирішив взяти участь у протесті, нам не було б за що жити. 

Проте згодом, коли росія атакувала схід нашої країни, чоловік отримав повістку. Ми думали, що його відпустять додому, бодай взяти усе необхідне, але тоді настільки бракувало військовослужбовців, що їх боялися відпускати. Тож Валентина забрали відразу. На той момент військо не було ані забезпечене, ані підготовлене до війни. Тож щойно чоловік вступив на службу, я взялася волонтерити. 

Олена Драчук почала волонтерити ще з 2014 року, поєднуючи допомогу війську із вихованням дітей. Фото: ШоТам.

У той час це було непросто, аби щось дістати, необхідно було докласти колосальних зусиль, та все ж це вдавалося. Здебільшого потреба була у звичайних побутових речах: сокирах, лопатах, клейонці. Разом із іншими волонтерами я передавала гуманітарну допомогу, забезпечувала бійців усім можливим. Волонтерство я поєднувала з роботою та вихованням двох дітей, молодшої донечки і старшого сина. 

У 2014-му мій чоловік загинув на фронті

Трохи пізніше мені довелося звільнитися. Волонтерство займало більшу частину мого часу. А наприкінці 2014-го мій чоловік загинув. Я їздила на схід, щоби забрати його речі і знайти тих, хто бачив, що відбулося. Вже зараз я усвідомлюю, що це була доволі ризикована поїздка. 

Я була з волонтерами, друзями друзів, знайомими, тими, хто прихистив, розповів та показав, де і що трапилося. Згодом мені сказали, що тіла військових привозять у міську лікарню в Дніпрі. Мовляв: «Поїдь, подивися». 

Там я й знайшла Валентина. Мені вдалося забрати його додому в той же день завдяки волонтерам. Зізнаюся, я пам’ятаю далеко не все, що відбувалося у той період мого життя, здається, навіть частинками. Адже пережити таку втрату непросто. 

Загиблий на війні чоловік Олени Валентин Драчук, старшина Повітряних сил ЗСУ, посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Фото: з особистого архіву героїні.

Я зрозуміла, що можу замінити його на службі

Валентин пішов, але війна тривала. Оговтатися від втрати мені допомогли діти. Тому поїздки на схід продовжилися. Ще два роки кожні два тижні я їздила у так звані відрядження. Так тривало до 2016-го. 

Відтак мені запропонували мобілізуватися. Усе відбулося дуже просто: зателефонував кадровик з військової частини, де служив Валентин, і спитав, чи не хочу я прийти до них на службу. У той момент я була на сході і вирішила, що приїду і поспілкуюся. 

Так я зрозуміла, що можу замінити свого чоловіка. Тримати зброю у руках. Захищати свою країну та дітей. Звісно, я погодилася. Перед цим своє рішення я обговорила зі старшим сином, який якраз вступав до вишу. Він питав, чи впевнена я, що це правильно, і наскільки мені це потрібно. А це було потрібно щонайменше тому, що я втратила роботу. Хтось мав забезпечувати нашу родину. 

Клуб національно-патріотичного виховання у Шепетівці
Службу у Збройних силах України Олена поєднує із вихованням молоді в рідній Шепетівці на Хмельниччині. Фото: ШоТам.

Діти допомагали боротися з депресією 

Моя мама зголосилася опікуватися донькою, а я обійняла посаду зв’язківиці у частині свого чоловіка. Це відбулося дуже швидко, адже навчання були недовготривалі, тому буквально за півтора місяці я вже була у частині. . 

Коли моя мама поїхала до своєї сестри, то за донькою почали доглядати друзі мого сина. Знаєте, це було прекрасне рішення! Діти, які виховувалися у патріотичному дусі, давали Марічці все необхідне. А ми з нею постійно були на зв’язку. Ці ж діти витягували мене з депресії, коли загинув Валентин. 

Інколи важко пояснити людям, що діти віку мого сина приходили і витягали мене на вулицю. Дихати повітрям, гуляти. Вони повертали мене до життя. До реальності. Нагадували, що потрібно жити. Зрештою, саме завдяки цим дітям з’явився Шепетівський клуб національно-патріотичного виховання молоді. 

Після втрати чоловіка побороти депресію Олені допомогли діти. І саме вони дали поштовх до заснування військово-патріотичного клубу. Фото: ШоТам.

Громадська організація «на папірці» 

Коли загинув чоловік, діти постійно крутилися довкола. З їхньою енергією потрібно було щось робити і кудись її дівати. Варто сказати, що ще до подій на Майдані була гра «Сталкер», у яку грав чи не кожен підліток, а мої діти ще й «виносили в натуру», як я це називаю. 

Хлопці купували мівіну, кільку у томаті, йшли у ліс, лазили закинутими будівлями. Це я дізналася вже пізніше, бо мені – як мамі – такого, звісно, не розповідали. Хлопці шукали пригоди і влаштовували такі собі уроки виживання. Згодом з’явилася ідея організувати громадську організацію, щоби їх безперешкодно пускали у спортзал і вони могли там займатися. Так і трапилося: дітей пустили, а ми отримали папірчик про створення організації. 

Паралельно з цим хлопці почали вивчати військову справу, цікавитися навичками, які можуть знадобитися на передовій. Крім того, діти та підлітки активно волонтерили, плели маскувальні сітки для військових, пакували гуманітарну допомогу, завантажували «буси» та фактично замінили мене в ролі волонтерів.

Клуб національно-патріотичного виховання: тренування учасників
Під час навчання молодь, які відвідує клуб, не лише вивчає теорію, а й застосовує набуті знання на практиці. Фото: ШоТам.

«Треба, щоб з Шепетівки хтось поїхав!»

Після того, як я почала служити, громадська організація трохи затихла. Діти росли та виростали, роз’їжджалися, хтось залишився. Одного дня пролунав телефонний дзвінок. Мені дзвонили з Шепетівської міської ради. 

– Олено, добрий день! Я чула, що ви займаєтеся з дітьми. Не хочете поїхати на форум?

– Що за форум? 

– Організовує міністерство молоді і спорту, давайте ви спробуєте? Я домовлюся, треба, щоб з Шепетівки хтось поїхав!

Я тоді здивувалася, але сказала, що мушу спитати у керівництва, чи відпустять мене зі служби. Адже це був лише початок мобілізації, я призвалася влітку 2016-го, а зателефонували мені восени того самого року. На щастя, керівництво поставилося з розумінням, мене відпустили. 

Тоді усіма правдами і неправдами мені вдалося довести організаторам форуму, що у нас дійсно є діти у клубі і що ми дійсно займаємося патріотичним вихованням. Пригадую, у мене спитали, чому в нас немає сторінки у соцмережах. А про це ніхто навіть і не думав. До речі, саме так у нашого клубу з’явилися соцмережі

Учасниця клубу національно-патріотичного виховання
Інструктори дбають і про безпеку учасників клубу, тож молодь поглиблено вивчає правила надання домедичної допомоги. Фото: ШоТам.

Існують люди, готові безкоштовно та якісно навчати дітей

На форумі ми отримали, як я кажу, добрячого копняка. Це дало поштовх перетворитися з «організації на папірчику» на юридичну і відповідальну громадською організацією. До того ж нам розповіли про доволі велику кількість активностей для дітей. 

І завдяки цьому того самого року наш клуб відвідав перші змагання. Щоправда, нас не дуже хотіли приймати, адже ніхто ще не знав про клуб. Але мої діти все ж потрапили на турнір і виграли «бронзу» всеукраїнського рівня. А далі «понеслося»!

Щорічні змагання, літні табори, навчання, різноманітні вишколи. Відверто кажучи, для мене відкрився новий світ. З’ясувалося, що існують люди, які готові безкоштовно та якісно навчати дітей, бо їм це просто подобається. Це був приємний шок. 

Клуб національно-патріотичного виховання: курси домедичної допомоги
Оскільки відвідувати ліси заборонено, молодь шукає інші локації для проведення практичних занять. Фото: ШоТам.

Ми – не виховний гурток і не корекція дитячої поведінки

Від самого початку про нас ніхто не знав, але згодом про клуб дізналася всі, хто бодай якось цікавився національно-патріотичним вихованням дітей. Мої діти надзвичайні! А все тому, що мотивовані. Коли приходить мама і просить взяти її дитину лише тому, що та сидить днями у комп’ютері, то я буду говорити не з мамою, а дитиною. 

Мені потрібно дізнатися, чи хоче дитина займатися тим, чим горить наш клуб. Немає нічого кращого, аніж вмотивована дитина, яка хоче вчитися. Я завжди питаю, чия ідея долучитися до клубу, і, як правило, вже під час розмови розумію, буде ця дитина з нами чи ні. Бо ми ж не виховний гурток і не корекція дитячої поведінки. 

Шикування підлітків, які відвідують клуб національно-патріотичного виховання
Аби потрапити до клубу, який заснувала військова, співбесіду має пройти насамперед дитина, а не її батьки. На думку Олени, лише так можна зрозуміти справжню мотивацію підлітка. Фото: ШоТам.

Трохи згодом у Шепетівці вирішили створити осередок «Пласту». Його відкривала пані Марина, моя колега по вихованню. Ви ж знаєте «Пласт»? Вони ідеологічні, патріотичні, а ми в той час відкидали історію, натомість мали військову підготовку. Лише згодом я зрозуміла, що так втрачали чималий шматок дитячої освіти. 

Усе стало втричі простіше 

На щастя, я була знайома зі священиком греко-католицької церкви, якому було не все одно. І він погодився долучитися до виховання дітей у нашому клубі. Так утворилася наша трійця небайдужих: я, отець Василь і Марина. 

Робота закипіла. Разом було простіше досягати певних цілей, які ми ставили перед собою. Скажімо, отримати приміщення для клубу стало втричі простіше, ніж було до цього. На сьогодні ми маємо спільне приміщення для «Клубу 23» та «Пласту».

Вихованці Олени продовжують навчання навіть під час повномасштабної війни. Фото: ШоТам.

Читайте також: «Я довела, що жінки здатні на все». Як ветеранка з Богуслава відкрила благодійний фонд на честь загиблого сина та допомагає побратимам

Зараз я можу порадити усім, хто займається схожою діяльністю і досі не має духовного наставника, знайти його. Це чудовий досвід для дітей та новий рівень навчання. З власного досвіду можу сказати, що батьки часто не говорять з дітьми, і причина не у відсутності бажання, а у відсутності часу. Усе відкладається на потім. Так от, отець Василь заповнює цю прогалину. 

Є бажання – буде й результат 

Навчання продовжується, але ми його адаптували під нові українські реалії. На жаль, ліс став недоступною зоною для дітей, адже діють певні обмеження військової адміністрації. Та це не заважає проводити аналогічні заняття на свіжому повітрі або влаштувати урок історії в приміщенні. 

Вихід із ситуації завжди є. Його необхідно лише пошукати. Нині отець – військовий капелан, але він не полишає роботу з молоддю. Водночас наш клуб розпочав співпрацю з музеєм, домовившись не про звичайні нудні екскурсії, а про цікавий матеріал для дітей та підлітків. І, звісно, ми не полишаємо тактичних уроків і військової підготовки. Молодь має навчатися, а навчатися потрібно багато чому. 

Олена Драчук не планує зупинятися на досягнутому й мріє масштабувати проєкт. Фото: ШоТам.

Наш клуб буде розвиватися та масштабуватися. Я хочу, щоб влітку діти могли таборуватися щонайменше в три зміни. Щоб це був не просто наметовий табір, а центр, який займається патріотичним вихованням. На щастя, міська влада сприяє нашій роботі, тож я впевнена, що все це буде, але трошки згодом. Якщо є бажання – буде й результат.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

Опубліковано

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.

1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»

Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.

Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.

Ксенія

У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.

Юрчик

Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.

2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»

Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.

Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.

Юрчик

У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.

3. «Ви що, робили йому щеплення?» 

Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.

Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.

Ксенія

У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань. 

4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»

Міф: Усі люди з РАС однакові.

Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.

Юрчик

Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно. 

Ксенія

А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати. 

5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»

Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.  

Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків. 

Ксенія

Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.

Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати. 

 

6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»

Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів. 

На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою. 

Ксенія

На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.

Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.

Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням. 

Читати далі

Суспільство

«Укрзалізниця» додала в Києві нову зупинку для двох потягів

Опубліковано

«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.

Про це повідомили в компанії.

На зупинці зупинятимуться такі потяги:

  • №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
  • №793/794 Черкаси – Київ.

Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки

Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:

  • станцію метро «Видубичі»;
  • приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
  • автостанцію «Видубичі».

Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.

Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.

Фото обкладинки: RailGallery

Читати далі

Суспільство

«Спротив триває»: активісти «Жовтої стрічки» провели нову акцію у Криму (ФОТО)

Опубліковано

Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.

Про це повідомили у «Жовтій стрічці».

«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.

Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)

Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).

Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).

Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»

Читати далі