

Суспільство
«Ми добили Ленінів, але роботи ще вистачає». Як харків’янин Вадим Поздняков став головним декомунізатором України
Вони пишуть сотні звернень до місцевої влади та правоохоронців, аби викреслити з нашого сьогодення залишки радянського минулого. Коли офіційні запити ігнорують – «леніни» падають від рук «невідомих патріотів». Або ж просто від втоми. Це історія руху «Декомунізація. Україна», який заснував харків’янин Вадим Поздняков. На рахунку організації – тисячі демонтованих пам’ятників та перейменованих вулиць. І це ще не кінець.

Вадим Поздняков
Громадський діяч, співзасновник проєктів «Декомунізація. Україна» та «Мова. Харків». Учасник Євромайдану в Харкові
Харків сьогодні – це Київ у 90-х роках
У віці 15-16 років мої погляди були скоріше проросійськими, ніж проукраїнськими. Але чим довше я вивчав історію України, чим більше читав книжок, тим ближчим ставав до нормальної політичної позиції. Допомогло й спілкування з людьми із різних регіонів. Я був футбольним фанатом, їздив до інших областей. Це все наклало певний шлейф, змінило щось у мені.
І десь у цей самий час я вирішив перейти на українську. Це був доволі довгий, затяжний процес. Харків – специфічне місто. Ті харків’яни, які переходили на українську, неодноразово поверталися назад, на російську. А потім переходили знову. Багато людей спілкувалися українською лише вдома. Аби на них не звертали уваги, не показували пальцем. Просто, щоб не бути білою вороною. Харків – це справді складне місто, та протягом останніх років ситуація потрохи нормалізується. Зокрема й завдяки закону про мову.

Сьогодні люди нарешті перестали боятися говорити українською. Наша мова присутня в громадському просторі. Так, не скажу, що її багато, але вона є. Гуляючи центром міста, вже можна почути українську. Навіть у спальних районах, де раніше це здавалося неможливим, українська відвойовує свої позиції. Це чимось нагадує Київ у 90-х роках, коли місто почало українізуватися та йти нормальним шляхом. От такий зараз Харків.
Перші радянські пам’ятники почали валити ще 8 років тому
Я вийшов на Харківський Євромайдан в один із перших днів. У першу ніч приїхати до хлопців не вийшло: я був студентом, і в мене банально не було грошей на таксі. Однак наступні дні я вже був там. Потім, навесні 2014-го, брав участь в усіх можливих мітингах на підтримку України.
Тоді, впродовж 2014-2016 років, ми почали їздити й валити все, що могли повалити: комуністичні меморіальні дошки, радянські пам’ятники. Якоїсь миті вирішити скласти перелік того, що залишилося. Виявилося, що лишилося ще багато чого. Ми думали, що це проблема Харкова, як доволі специфічного міста. Тому створили інтерактивну мапу й вирішили, що будемо відпрацьовувати по місту та області. Та це швидко перетворилося на загальноукраїнський проєкт, адже закон про декомунізацію саботували не лише на Харківщині. А й, скажімо, в сусідній Полтавській області.

За цей час ми встигли демонтувати нереальну кількість об’єктів, але щоразу дізнаємося про величезну кількість нових. Наприклад, пам’ятник Затонському (Володимир Затонський, більшовицький партійний діяч, один із організаторів Голодомору в Україні, – ред.) на Хмельниччині. Коли ми дізналися про нього – були шоковані. Протягом 2014-2015 років ми вичищали все, що було пов’язано з організаторами Голодомору в Україні. І були впевнені, що впоралися з усім. Та виявилося, що це ще не все. Так і з рештою об’єктів – у нас ще чимало роботи.
На нашому рахунку – тисячі вулиць і пам’ятників
Скільки саме вдалося декомунізувати за ці шість років – сказати складно. Результатів дуже й дуже багато. І ми досі набираємо обертів, щороку стаємо більш потужними. А отже, більшими стають і наші показники. Вони вимірюються в тисячах. Більше тисячі перейменованих вулиць і стільки ж – демонтованих об’єктів.
Водночас залишається багато вулиць, над перейменуванням яких ще треба попрацювати. Наприклад, у Львівській області це приблизно 50 топонімів. Загалом по всій країні, крім окупованих територій, ми нарахували майже 4 000 вулиць, що чітко підпадають під визначення закону про декомунізацію.

А є й такі, що не підпадають – різноманітні Кутузови та Суворови. І загальна кількість таких вулиць неймовірно велика. Якщо у Львівській області безапеляційно мають бути перейменовані 50 вулиць, то ще 270 – це «суперечливі» назви, що залишаються російськими колоніальними маркерами. І це Львівщина – «найчистіший» регіон. В інших областях ситуація гірша.
Зараз ми працюємо над проєктом по 8 областях України. І там вже неймовірна кількість роботи. Плануємо створити повний перелік вулиць по всій країні, звірити з нашою мапою об’єктів, і в один чудовий момент оприлюднити ці дані. Це великий об’єм роботи, який ще попереду. Сподіваюсь, завершимо до кінця весни. Адже кожна область – це тиждень роботи. Доволі кропіткої та серйозної роботи.
Серед нас – абсолютно різні люди
Над проєктом «Декомунізація. Україна» працюють понад сто людей. Хтось допомагає кілька разів на рік, хтось – більш системно. Це люди з різноманітних сфер, зокрема й народні депутати та міські голови, з якими ми працювали над списками того, що необхідно перейменувати.
Якщо рахувати лише тих, хто цілеспрямовано працює над проєктом, – це кілька людей, які ледь не щодня штампують звернення, обробляють інформацію, зустрічаються з тими, хто може вплинути на процеси декомунізації в різних регіонах.
Тобто до 10 «постійних» учасників та понад 100 тих, хто допомагає кілька разів на рік. І це насправді теж дуже круто, адже у всіх є свої справи. Та навіть якщо до нас долучиться бодай одна людина з кожного регіону й допоможе демонтувати пам’ятник чи перейменувати вулицю, це вже суттєво полегшить нашу роботу.

Усі погрози – це результат саботажу закону
Нам доволі часто пишуть з погрозами, але я в це не вірю. У людей просто «бомбить», адже вони нічого не можуть зробити з тим, що їхнього улюбленого комуністичного ідола повалили. Вони пишуть, але нічого серйозного не траплялося. І, я думаю, не трапиться.
Але це все – результат роботи місцевої влади, населення, яке вирішило обманути державну адміністрацію під час декомунізації в 2015-2016 роках. Просто не сказали, що у них є такі-то пам’ятники й такі-то вулиці. Вирішили проскочити. І проскочили.
А тепер вони дуже невдоволені, шукають, хто ж їх «здав». Нам неодноразово телефонували сільські голови й питали: «А кто это вам рассказал?». Однак вони не можуть викрутитися, адже розуміють, що ми про все знаємо. Знаємо, що місцева рада саботувала процес.
Цьогоріч плануємо «добити» останніх Ленінів
Сьогодні на території України вже немає Ленінів, які б стояли в центрі населених пунктів. Але вони залишилися на територіях кількох заводів, таборів чи санаторіїв. Це місця з обмеженим доступом. За нашими підрахунками, таких пам’ятників ще приблизно 15. І, я сподіваюся, цьогоріч ми їх «доб’ємо».
Та, крім пам’ятників, є й інші моменти. Наприклад, будинки культури із зображенням Леніна. Навіть у центрі Києва є макет ордена Леніна – на Проспекті Перемоги. Величезний, оновлений. І його також можна сприймати за пам’ятник. Аналогічне зображення залишилося й біля Харківської міської ради. Насправді, їх ще багато. Щонайменше кілька десятків. До того ж, у різних населених пунктах залишилися вулиці Леніна. І ці питання також вирішуються.

На жаль, журналісти та чиновники гостріше реагують на слово «Ленін», аніж на будь-що інше. Як, скажімо, вже згаданий пам’ятник організатору Голодомору в селі на Хмельниччині. Усім якось байдуже, хоча це дуже гучна історія. Уявіть, у 2022 році в рідному селі одного з організаторів Голодомору досі був пам’ятник на його честь. Як так вийшло? Це доволі серйозна дискусія. І це Хмельниччина. Не Харківщина, не Полтавщина, до Галичини – рукою подати. Але пам’ятник зберігся.
Будь-який успіх починається з письмового звернення
У нас є кілька алгоритмів для декомунізації об’єктів. Якщо говорити про вулиці, ми маємо доступ до реєстру й регулярно завантажуємо звідти актуальну інформацію. Отримані дані спочатку вносимо до Вікіпедії, потім розсилаємо до всіх органів місцевого самоврядування, отримуємо відповіді. Там, де отримали негативну відповідь (не хочуть чи не будуть перейменовувати), – надсилаємо звернення до Українського інституту національної пам’яті (УІНП). І чекаємо кілька місяців.
За цей час список зменшується. Потім знову завантажуємо дані, надсилаємо до місцевої влади. І так по колу. Інколи доводиться підключати журналістів, СБУ чи патріотично налаштованих депутатів. Рухаємо процес усіма можливими способами.

Пам’ятники ми вносимо до нашої інтерактивної карти, після чого надсилаємо звернення до органів місцевого самоврядування. Якщо знесли – добре. Якщо ні – знову пишемо до УІНП. Вони дають роз’яснення, чому це необхідно демонтувати. Коли реакції немає – звертаємося до Національної поліції, СБУ, місцевих депутатів та журналістів.
Утім кількість об’єктів настільки велика, що зациклитися на чомусь одному дуже складно. Тому ми беремо все це разом, і там, де виходить, – б’ємося. А якщо не виходить – залишаємо, аби через певний час повернутися знову.
Часом демонтаж лягає на плечі «невідомих патріотів»
Коли жоден із алгоритмів не спрацьовує, є два варіанти. Перший – «час лікує». Були випадки, коли нам відмовляли в демонтажі впродовж чотирьох років, а рік чи два тому все ж виконали закон.
Другий варіант – зносити власноруч. Коли йдеться про якісь великі та принципові об’єкти, існування яких викликає величезне обурення, ми працюємо над організацією демонтажу. Приїжджають «невідомі патріоти» та виконують закон про декомунізацію. Так «бахнули» пам’ятники представникам НКВС на Хмельниччині та під Києвом.

Та ми фізично не можемо зайнятися кожною вулицею чи кожним об’єктом. Навіть якщо підключити весь УІНП, у них не вистачить ані сил, ані можливостей. Це має бути інституція з бодай сотні людей, які будуть опікуватися виключно цим напрямом. Їздити регіонами й змушувати виконувати закон. Адже це довга й важка історія, яка триватиме ще не один рік. На кожен демонтований об’єкт знаходиться кілька нових.
«Тихий» саботаж закону – це також саботаж
Найчастіше місцева влада просто тягне кота за хвіст. Це, напевно, 80% випадків. Десь просто не хочуть, десь кажуть: «Ось-ось, через рік, через пів року». Вони напряму не відмовляються виконувати закон, але я вважаю це «тихим» саботажем. Якщо не враховувати подібні ситуації, то тих, хто погоджується на демонтаж, все ж більше, аніж саботажників. Та якщо рахувати всіх – назустріч йде меншість.
Найчастіше місцева влада посилається на небажання громади або самовільне трактування закону. От не підпадає, на їхню думку, Жуков під закон про декомунізацію, і все. Жодні роз’яснення від профільних інституцій не допомагають. А буває, вигадують смішні відмови.
Наприклад, якось писали, що пам’ятник Петровському (Григорій Петровський – один із організаторів Голодомору, – ред.) на Полтавщині – це насправді пам’ятник «невідомо кому». Неодноразово були ситуації, коли нам звітували про демонтаж пам’ятника, але потім ми дізнавалися, що прибрали не монумент, а табличку з ім’ям. А нашій організації й обласній владі відзвітували, що пам’ятника вже немає.
Інколи боляче дивитися на «оновлені» пам’ятники
Якщо місцева влада вирішує не демонтувати, а переробити пам’ятник, і робить це справді якісно, – це цілком прийнятний компроміс. Але бувають зовсім кострубаті перероблення. Це як Леніни на Галичині, яких у 1990-х роках перетворювали на Шевченків чи Франків. На це дуже боляче дивитися. Тому, якщо за справу береться хороший скульптор, я підтримую ідею. Якщо ж це робиться силами якихось місцевих майстрів, карикатурно – я категорично проти. Усе залежить від конкретної ситуації.
Щодо музеїв із демонтованими пам’ятниками, я вважаю, вони потрібні. Але їх складно поповнювати через супротив на місцях. «От він у нас стояв, хай далі і стоїть». А потім до них приїжджає група «невідомих патріотів» і розносить усе так, що відновити пам’ятник вже не вийде. І їм кажуть: «Ну і чого ви цим досягли? Могли ж просто віддати до музею». Це колгоспний менталітет, який все псує.

Деяким місцевим головам легше стати жертвами «вандалів», ніж зважитися на конструктивний крок. Адже якщо демонтажем займатиметься сільський голова, для місцевих він одразу стане зрадником. А якщо «невідомі патріоти» – то це ж не він. Хоча більш конструктивний варіант – поговорити з громадою. Мовляв, пам’ятник не знесуть, а відвезуть його до музею. Ще й підпишуть, що це від нашого міста чи села. І це було б набагато культурніше.
Декомунізація – це не лише про руйнування старого
Думаю, для завершення декомунізації потрібно ще років десять потужної роботи. Крім того, паралельно з демонтажем та перейменуванням, потрібно ще й вшановувати пам’ять людей з українського пантеону. Як мілітарного, так і культурного.
Бо декомунізація – це не тільки про знесення. Ми маємо щось замість цього поставити. Щось своє, і воно є. Просто через це комуністичне нашарування воно закрилося. І наше завдання – звільнити його. Тобто спочатку ми знімаємо комуністичний шар, а потім – маємо наш, жовто-блакитний. Люди про нього не завжди знають. Ми маємо працювати, аби уникнути забуття.
І в кожному з регіонів є свій пантеон, який заслуговує на пам’ять та визнання. Коли займаєшся цим фахово, розумієш, що насправді не вистачить кількості вулиць, аби вшанувати кожного. Саме тому мене обурює, коли вулиці перейменовують на якісь «Малинові», «Виноградні» чи «Медові». Тоді як у цьому населеному пунктів могла жити дійсно видатна українська постать. Але люди просто не хочуть. Їм хочеться «Сонячної», «Яблучної».
Нехай Леніни зникають з України якомога швидше, а ваші донати для ШоТам – ніколи.
Суспільство

Літературні презентації, мистецькі виставки, концерти та вишкіл для базових військових навичок — цього тижня Київ пропонує безліч цікавих та важливих подій.
ШоТам зібрав благодійні та безкоштовні заходи, які варто відвідати, аби надихнутися, дізнатися нове та провести час у приємному товаристві.
Тиждень любові до книг, людей та міста у книгарні «Сенс» на Хрещатику
Книгарня «Сенс» на Хрещатику запрошує присвятити тиждень любові до книг, людей і міста. «Ми об’єднуємо відзначення першої річниці нашої книгарні з Днем закоханих, щоб підкреслити, що діяльність «Сенсу» ґрунтується на любові до літератури, відвідувачів та рідного Києва», — каже засновник «Сенсу» Олексій Ерінчак.
У програмі:
- 10–16 лютого | Любов до міста
Мапа любові до міста
У книгарні з’явиться велика друкована мапа Києва, на якій відвідувачі зможуть позначити місця, де, на їхню думку, «не вистачає Сенсу»; - 14 лютого | Любов до книг
Радіо «Сенс»
У День закоханих, який також є Днем книгодарування, в «Сенсі» лунатиме романтична поезія, листи поетів до своїх коханих та коротка лірична проза у виконанні відомих гостей. До запису вже долучилися Іван Малкович, Віталій Ажнов, Артистка Чуприненко, Максим Щербина, OTOY та Хейтспіч; - 16 лютого | Любов до людей
Фотоальбом друзів
Цього дня «Сенсу» на Хрещатику виповнюється 1 рік. Разом з аналоговою лабораторією Fotovramci з 10:00 до 20:00 в книгарні робитимуть плівкові знімки всім покупцям — готові фото можна буде забрати вже наступного тижня. Також гості зможуть заповнити «Анкету друзів» з побажаннями для команди.
Коли: 10–16 лютого.
Вхід вільний.
Адреса: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34.
Презентація поетичної збірки Катерини Калитко «Відкритий перелом голосу»
Збірка поезій Катерини Калитко — це вірші, написані в темряві, у глибині сумнівів, болю та пошуку власного голосу. Це тексти неспокою й росту, утоми та впертості, руху до світла.
На заході будуть:
- Катерина Калитко — поетка, перекладачка, членкиня Українського ПЕНу;
- Євгеній Стасіневич — літературний критик.
Коли: 11 лютого о 19:00.
Вхід: вільний, але за попередньою реєстрацією.
Адреса: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34.
Ранкова кава з командою «Книжкового Арсеналу»
Команда Мистецького арсеналу запрошує видавців, книгарів, ілюстраторів та всіх охочих, хто планує долучитися до ярмарку в межах ХІІІ «Книжкового Арсеналу», на онлайн-зустріч у форматі ранкової кави.
Спікерки заходу розкажуть про особливості цьогорічного фестивалю, умови участі та подачі заявок, а також дадуть відповіді на всі запитання.
Коли: 13 лютого об 11:00.
Вхід: вільний, за попередньою реєстрацією.
Благодійний концерт #НаШапку: Kyiv Tango Orchestra
Серія благодійних концертів #НаШапку об’єднує музикантів і митців задля збору коштів для фонду «СВОЇ», що допомагає пораненим отримати кісткові імпланти, а також підтримує лікарні та паліативних хворих в Україні.
13 лютого на сцені виступатиме віртуозний інструментальний колектив Kyiv Tango Orchestra, що є візитівкою української музичної індустрії. Лише за час повномасштабної війни квартет дав понад 120 концертів у Швеції, Німеччині та Швейцарії.
Коли: 13 лютого о 18:00.
Вхід: благодійний внесок.
Адреса: Pepper’s Club, вулиця Князів Острозьких, 8.
Концерт у ТРЦ Retroville & Music Box
Для гостей виступатимуть KLER, CKAYA, GRISANA та MÉLOVIN, TAMASHI та VOLT BAND.
Коли: 15 лютого о 16:00.
Вхід: безкоштовний.
Адреса: ТРЦ Retroville, проспект Правди, 47.
«Вишкіл нацспротиву»: базова військова підготовка в «ІКСПАРКУ»
Інноваційно-реабілітаційний центр «База 4.5.0» спільно з організацією «Муромець Нацспротив» та центром психологічної підтримки «Атлант» запускає тренінговий курс «Вишкіл нацспротиву». Програма допоможе цивільним опанувати базові військові навички. Навчання проходитиме регулярно в актив-парку «ІКСПАРК».
Коли: 16 лютого об 11:00.
Вхід: вільний, за попередньою реєстрацією.
Адреса: актив-парк «ІКСПАРК».
«Формула витривалості» в Центрі сучасного мистецтва М17: Анастасія Подерв’янська
Анастасія Подерв’янська у межах виставкового проєкту «Формула витривалості» в ЦСМ М17 представляє свою роботу з серії «Натюрморт». Її вишивка та текстиль стають засобами створення унікальної формули стійкості. Робота авторки є діалогом з великими художниками минулого, як-от Рембрандтом, Сурбараном, Снейдерсом, Дюрером, Ліхтенштейном, через цитати з їхніх творів, які провокують нове прочитання європейської спадщини.
Коли: до 28 лютого.
Вхід: безкоштовно.
Адреса: вул. Антоновича 102-104.
Виставка «На березі снів»
У великій залі Imagine Point відкрилася виставка «На березі снів» — артпроєкт, що досліджує природу як джерело натхнення, мрії та стихії. Роботи сучасних митців розповідають про пошук гармонії та свободу від умовностей. Проєкт є підсумком артрезиденції в селі Комарів, де художники творили з 2018 до 2024 року.
Коли: до 1 березня, середа-субота з 12:00 до 19:00.
Вхід: вільний.
Адреса: Imagine Point, Голосіївський проспект, 86/1.
«Матеріал Пам’яті»
Виставка досліджує теми відновлення, руйнування й культурної спадщини через взаємодію з довкіллям. Митці працюють з природними матеріалами: землею, водою, теплом, рослинами та тютюном, створюючи нові візуальні наративи, що поєднують традиційні ремесла та ритуали.
Презентуючи творчість міжнародних митців українській аудиторії, Voloshyn Gallery підкреслює свою відданість глобальному культурному обміну. Виставка об’єднує локальні та світові перспективи, сприяючи взаєморозумінню та усвідомленню спільних викликів та унікальних мистецьких бачень.
Коли: до 2 березня 2025 року.
Вхід: вільний.
Адреса: вул. Терещенківська, 13.
Виставка «Колекція. Олександр Гнилицький, Олег Тістол»
Dymchuk Gallery представляє новий проєкт у межах серії виставок, присвячених колекції галереї. Експозиція об’єднує роботи двох видатних художників Нової української хвилі — Олександра Гнилицького та Олега Тістола.
Гнилицький (1961–2009) відомий реалістичним живописом і дослідженням оптичних спотворень у власних автопортретах. В експозиції представлені три його полотна, написані у 2008 році.
Тістол (нар. 1960) працює з темами української ідентичності та культурних стереотипів. До виставки увійшли роботи з циклів «Гори» та «Ю.Б.К.», в яких художник поєднує сакральні символи з масовою культурою.
Разом їхні твори створюють діалог між реальністю та міфом, сакральним і буденним, радянською спадщиною та сучасним переосмисленням.
Коли: до 3 березня.
Вхід: вільний.
Адреса: Dymchuk Gallery.
Фото обкладинки: Unsplash
Суспільство

У мережі зоомаркетів MasterZoo у Києві та Харкові можна взяти опіку над безпритульними тваринами. Ті, хто прихистить тварин до 15 лютого, отримають набір для адоптації, а також love-box з іграшками, засобами для догляду та смаколиками.
Про це повідомили в MasterZoo.
Яких тварин можна прихистити
Інформацію про тварин із притулків розмістили у 21 зоомаркеті мережі. У Києві можна прихистити тварин із центру адопції Patron Pet Center, притулків «Зоопатруль» та «Дім Хвостів». А в Харкові можна забрати додому вихованців притулків «Мудра Риба» та «Енімалс 911 Україна».
Також у семи зоомаркетах житимуть котики з місцевих притулків: «Мудра Риба» (Харків) та «Street Cats» (Київ). У MasterZoo вказують, що зазвичай котів забирають щотижня, тому вони не встигають звикнути до життя в зоомаркеті.
Кожна тварина, яку можна прихистити, має ветеринарні документи, які підтверджують її загальний стан здоров’я.
Читайте також: «Повернись живим» та «Укрзалізниця» знайшли власників загубленої кішки за квитком на потяг (ФОТО)


Адреси зоомаркетів
Київ:
- вул. Велика Васильківська, 49;
- бул. Лесі Українки, 24;
- вул. Басейна, 5-А;
- вул. Борщагівська, 154-А, (ТЦ «Аркадія», 1-й поверх);
- вул. Січових Стрільців, 77;
- вул. Верхній Вал, 10;
- Кільцева дорога, 1, (ТРЦ «Республіка», 2-й поверх);
- вул. Антоновича, 176, (ТРЦ «Ocean Plaza», -1-й поверх);
- пр-т. Берестейський, 17 ;
- вул. Саксаганського, 40/85.
Харків:
- вул. Дерев’янка, 17-В, («ZooLand»);
- вул. Данилевського, 16;
- вул. Тракторобудівників, 59/56 (ТРЦ «Україна»);
- вул. Григорія Сковороди, 2, (ТРЦ «Нікольський», -1-й поверх);
- пров. Донецький, 18, (ТЦ «Класс»);
- вул. Сумська, 108;
- вул. Стадіонний проїзд, 9;
- бул. Зоряний, 1-А, (ТРЦ «Дафі», 1-й поверх);
- пр-т. Людвіга Свободи, 39;
- вул. Григорія Сковороди, 67;
- пр-т. Аерокосмічний, 173-В.
Читайте також: Розробники з України створили першу соцмережу для власників собак
Що відомо про проєкт
Програму з адопції тварин запустила наприкінці 2023 року всеукраїнська мережа зоомаркетів MasterZoo із благодійним фондом Suziria Charity. Тоді за рік свої нові домівки знайшли майже 170 тварин.
«Очевидно, що зоомаркет — не зовсім те місце, куди люди приходять, аби забрати безпритульну тваринку. Більшість відвідувачів уже мають улюбленців, а їхня головна мета — придбати корм чи іграшку. Але українці — нація небайдужих людей, і багато хто не просто забрав тваринку додому, а ще й поділився інформацією про ініціативу далі. Тож ми з командою MasterZoo зробили висновки, оптимізували процеси й вирішили перезапустити програму, щоб зробити її ще більш ефективною та масштабною», — розповіли в пресофісі мережі зоомаркетів MasterZoo.
MasterZoo — всеукраїнська мережа спеціалізованих зоомаркетів, яка входить до групи компаній Suziria Group. Мережа працює понад 15 років. Наразі у 38 містах відкрили майже 200 зоомаркетів.
Suziria Charity — благодійний фонд групи компаній Suziria Group. БФ системно допомагає фондам, притулкам, волонтерам, приватним особам, а також працює з бізнесом, державою, медіа та суспільством.
Нагадаємо, що UAnimals оголосили відбір на Всеукраїнську зоозахисну премію 2025: як долучитися.
Фото обкладинки: пресслужба MasterZoo
Суспільство

Мандрівник із Великої Британії Сем Ллойд у Гібралтарі розпочав свою подорож на велосипеді до України. Під час поїздки він розповідатиме людям про повномасштабне вторгнення росії та даватиме інтерв’ю місцевим радіостанціям.
Про це повідомили в UNITED24.
Подорож триватиме 10 місяців. За цей час Сем збиратиме донати через платформу UNITED24. Для цього чоловік знайшов друкарню, яка виготовила для нього банер зі спеціальним QR-кодом.
«Він зустрів багатьох небайдужих людей. Дякуємо, Семе, за твою підтримку і цілеспрямованість»‚ — написали в UNITED24.
Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро



Про фонд UNITED24
UNITED24 — це офіційна фандрейзингова платформа України. Завдяки цьому проєкту можна задонатити за п’ятьма напрямками:
- «Освіта та наука».
- «Оборона»;
- «Гуманітарне розмінування»;
- «Медична допомога»;
- «Відбудова України».
Нагадаємо, що амбасадор UNITED24 Олександр Зінченко та «Нова пошта» подарували будинок родині з Бахмута.
Фото: фейсбук-сторінка Сема Ллойда