Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ми були потрібні людям». Як на Київщині попри окупацію та відключення світла продовжували пекти хліб

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

24 лютого чимало українців не вийшли на роботу. Але не вони. В Іванкові, що на Київщині, експедитори хлібзаводу у день початку повномасштабної війни виїхали розвозити гарячу випічку. І навіть згодом, коли селище опинилося під окупацією, працівники пекарні знайшли в собі сміливість і далі не залишати людей голодними. Директорка Іванківського хлібзаводу Ірина Черненко розповідає ШоТам про дні та ночі в пекарні, як переправляли хліб човнами та 36 днів окупації.

Ірина Черненко

директорка Іванківського хлібзаводу, що на Київщині.

Годували громаду свіжоспеченим хлібом

Я за освітою технологиня хлібопекарного виробництва – закінчила Чернігівський кооперативний технікум. Перші роки працювала за профілем. У 1985 році приїхала на роботу на хлібзавод в Іванків. Це було «за розподілом», як тоді казали. А у 2015 році вже стала директоркою.

Іванківський хлібзавод збудували ще у 1969 році. Коли я прийшла працювати, тут була понад сотня працівників. Бо на той час це був не просто хлібозавод – а велике підприємство, яке також містило рибокоптильний і ковбасний цехи, пекарню.

Та починаючи з 90-х ринок наситився, адже всі бачили, що на хлібі можна заробляти хороші гроші. І скрізь набудували нових заводів. Ніби й добре, що є вибір, конкуренція. Але, на жаль, не кожен відповідає за якість своєї продукції.

Перед повномасштабним вторгненням росії у нас залишилося до 20 працівників. Пекарі виходили тільки у нічний час, аби зранку в магазини потрапляла свіжоспечена продукція. Це повʼязано з тим, що термін реалізації хліба – 24 години. Я не сприймаю серйозно те, що продають у супермаркетах з етикетками про «термін придатності – 5-7 днів», бо, мовляв, «хліб бездріжджовий». Аби хліб піднявся, потрібна або закваска, або опара. «Бездріжджового» не існує в природі.

Люди на хлібзаводі працювали вночі, аби зранку в магазини потрапляла свіжоспечена продукція. Фото: ШоТам.

Ми опинилися в окупації

24 лютого почалося з «вересків» людей на вулицях. Було тривожно. Стало зрозуміло, що почалася повномасштабна війна… Куди відкриватися? Але що робити: треба ж годувати людей. У нас уже був напечений хліб для шкіл і магазинів. О шостій ранку експедитори таки виїхали на маршрути його розвозити. Та магазини ще були зачинені, а школи вже не приймали. Весь хліб вони повезли на ринок в Іванкові.

Там було порожньо. На ринку торгували тільки ми своїм хлібом. Було видно величезну чергу в аптеку, ще одну – в банкомат. Скрізь усе зачинено – ніде купити базові харчі. А ми стояли й продавали той хліб.

Інформації було нуль. Ніхто зовсім нічого не казав й додзвонитися кудись було нереально. Так ми опинилися в окупації. Хто з працівників міг, підтягувалися до заводу. З пекарні я не виходила з 24 лютого – й аж до 1 квітня. Добре, що пічки працювали, і коли на вулиці був «мінус», у нас – +6°C чи +8°C. Там ми й жили.

24 лютого в Іванкові на ринку торгували тільки хлібом. Фото: ШоТам.

Мене рятував… щоденник

Хоч разом і було трохи спокійніше, але загалом страшно. Громаду обстрілювали росіяни. Я не знала, що відбувається у мами, де мої діти. До рідних було не додзвонитися. У деяких районах люди не могли вийти у двір – сиділи кожен у своєму підвалі чи погребі.

День у день все відбувалося однаково. У голові все зливалося. Втриматися на плаву мені допоміг щоденник. Я багато нотувала, хто де був, що бачила чи чула, що сталося: «сьогодні нема світла», «сьогодні зник зв’язок».

На щастя, окупанти поводилися, я б сказала, «адекватно». Вони гнули свою пропагандистську лінію, що «вам буде добре», «з нами жити прекрасно» і що «ваша влада – не така, а наша – шикарна». Я називаю це «розмовами ні про що». Їх цікавило, де керівництво заводу. А ми що? Казали, не знаємо: «Ми всі звіти здаємо через інтернет. Можемо керівників навіть в обличчя не знати».

В окупації продовжили випікати 

Щоб не зійти з розуму, ми працювали. Та і людям ми були потрібні. У Facebook наша бухгалтерка виклала оголошення, аби люди приходили та купляли хліб. «Сарафанне радіо» працювало: місцеві передавали одне одному, що ми печемо. І народ потроху приходив.

Ми самі не розвозили хліб. Пʼять людей не могли й пекти, й організовувати все, й розносити. Але от наша працівниця з чоловіком і друзями вночі таки возили хліб тими місцями, звідки люди самі до нас дійти не могли. Потім вони організували доставку у села Шпилі, Рокитна Слобода та Білий Берег. Хлопці переправляли туди хліб човнами.

Нам із самого початку допомагав чоловік, у якого в минулому, до реабілітації, була наркотична залежність. Так от, саме він з нами пік хліб, коли працівників було неможливо зібрати до купи. Інші хлопці з Макарівського центру реабілітації теж їздили нам допомагати – на велосипедах, під обстрілами, поруч із машинами окупантів. Для місцевих ці чоловіки розкрилися зовсім з іншого боку. Бо у суспільстві заведено вважати, що такі люди «неблагонадійні». Але це не так.

Складно і так, а тут ще й відключення

Відключення електроенергії дещо підкосили нашу роботу. Коли це вперше сталося, 9 березня, ми законсервували наше тісто, а вже наступного дня продали його. Ніхто не міг точно сказати, коли буде світло. Власного генератора у нас не було. Хоча був там один, але його контролювали росіяни.

14 березня нам таки допомогли з генератором, і ми почали працювати знову. Але ми були прив’язані до часу, адже діє комендантська година. Нам могли привезти генератор тільки о 6 ранку, й о 5 вечора його вже забирали. Чайниками гріли воду, щоб замісити тісто. Так і планували роботу.

Вперше світло відключили 9 березня. Фото: ШоТам.

Вільне Іванкове знову пахне хлібом

Ми були під окупацією 36 днів. 1 квітня о сьомій годині ранку (памʼятаю, було хмарно, і лився дощ) у нас під вікнами почалися крики: «Наші прийшли!». Чи хтось міг у це повірити, у День сміху? Я – ні. Та потім прибігла наша працівниця і каже: «Це правда. Хлопці – на площі, підняли прапор. Я з усіма перецілувалася». Ми плакали. Емоції були неймовірні.

Нині ми працюємо стабільно. Якщо порахувати водіїв, слюсарів і продавців, нас – 16 людей. Хліб випікають за зміну пʼятеро. Знову, як і до вторгнення рф, ми працюємо у нічну зміну, з 24:00 і до 6:00, щоб зранку свіжоспечений хліб опинився на прилавках.

За цей рік ми відновили опалення, придбали новий котел. Відновили те, що було зламане – приміром, бойлер, печі, датчики. 

Все, що ми печемо, реалізовуємо власними силами. Забезпечуємо хлібом районні лікарні та садочки. Продаємо також на ринках в Іванкові та Макарові, в місцевих магазинах. Покупців, звісно, менше, бо з місцевих хтось виїхав, когось убили. Район спорожнів. Але як є.

Я дуже люблю свою роботу, мені подобається пекти. Мрію, щоб усі повернулися додому, і війна закінчилася. Це моя велика, але, мабуть, як і у всіх, мрія.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі