Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ми були активістами, а стали воїнами. П’ять історій учасників Революції Гідності, які захищають Україну на фронті

Опубліковано

Їхня боротьба за свободу та європейське майбутнє України почалася ще 2013 року. Тоді герої цього тексту стали учасниками Революції Гідності: вийшли на Майдан та пліч-о-пліч з іншими українцями врятували нашу країну. Сьогодні, дев’ять років потому, вони продовжують боротися за незалежність України. Вони – це активісти, які стали справжніми воїнами. До Дня Героїв Небесної сотні розповідаємо історії п’ятьох «майданівців», чия боротьба досі триває.

Юлій Терехов

Капітан ЗСУ, начальник служби зв’язків із громадськістю 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського

Я бачив очі «беркутівця», який стріляв, прикриваючись щитом

Я памʼятаю організовану у Києві сцену, поблизу якої люди, затамувавши подих, очікували від тодішнього президента підписання євроінтеграційних договорів. Я гадав, це має бути велике святкування. Натомість він заявив що наші друзі – це РФ і Білорусь. 

Революція для мене почалась у ніч «розгону студентів», коли мене, моїх побратимів і всіх мітингувальників побили «беркутівці». У моїй памʼяті закарбувалися контрастні моменти: як гуртувалися люди, допомагали одне одному, вирішували проблемні питання. А ще памʼятаю, з якою ненавистю до нас ставилися прихильники та представники уряду, міліцейського режиму та «Антимайдану».

Майдан, Революція Гідності,
Революція Гідності, 2014 рік

Пригадую, як «Беркут» пішов на штурм по вулиці Грушевського. Під час відступу ми підхопили дідуся, у якого з голови текла кров. Я бачив очі «беркутівця», який стріляв по мені з помпової гвинтівки, прикриваючись щитом. Памʼятаю свою першу контузію, поранених героїв та кров, що рікою стікала до Майдану.

Військову присягу приймав у Донецькому аеропорту

Через окупацію частини території України я відчував потребу йти та захищати свою країну. Після підготовки у лавах «Правого сектору» я вирішив покращити власні навички, фізичний стан, пройти всі необхідні етапи та потрапити у військо спеціального призначення.

Я підписав контракт і почав навчання на посаді розвідника-снайпера. Та наступного дня повідомили, що група підсилення до Донецького аеропорту вирушає вже завтра. Я погодився долучитися, хоча там уже було «спекотно». Було страшно, але я розумів, що поруч – надійні побратими. Присягу я приймав на території ДАПу.

Юлій Терехов
Юлій Терехов із дроном, 2022 рік

Я знав, що повномасштабна війна неодмінно настане, і це лише питання часу. Нині на фронті я виконую завдання начальника служби зв’язків із громадськістю. Показую Україні та світу, чим займаються наші бійці, у яких умовах вони перебувають, як «гаряче» на передовій. Остання наша ротація була на околицях Бахмуту, там ми провели більш як пів року.

На Майдані люди заплатили найвищу ціну

Після Революції гідності у моєму житті все докорінно змінилося. Моя зона комфорту стала ширшою, рівень патріотизму – більшим, а вимоги до уряду – вагомішими. Вогонь у душі, що тоді запалав, горить у мені й дотепер. Я палаю жагою до змін та покращень – як у сенсі саморозвитку, так і в сенсі розквіту держави. А ще в мені є вогонь злості та ненависті до ворогів.

Загиблі на Майдані Герої заплатили найбільшу ціну за волю України. Вони віддали свої життя за державу, її незалежність, свободу та недоторканість, за щасливе майбутнє наступних поколінь. Те саме ми робимо зараз на фронті.

Найцінніший ресурс, який ми втрачаємо, – людський. Ніхто, крім нас, державу не захистить. А герої, професійні військові, бійці з досвідом, хоробрі та мужні – закінчуються. Тому дуже прошу всіх чоловіків якомога швидше йти навчатися, читати, проходити курси, практикуватись у стрільбі, вивчати тактику та морально налаштовуватися на участь у війні. Не слід тікати від повістки та шукати виправдання. Треба дати відпочити тим, хто вже місяцями не бачив рідних.

Ярина Чорногуз

Волонтерка, військовослужбовиця, морський піхотинець, бойовий медик, розвідниця Збройних сил України

Барикади, тиснява, БТР та боротьба

Це було 20 листопада. Ми з друзями були на опері, святково одягнені. Коли вийшли, побачили допис Мустафи Найєма із закликом іти на Майдан. Ми простояли там до ранку. Відтоді я, студентка «Могилянки», була там щодня і часом лишалася на ніч. Починала з того, що малювали банери на всьому, що потрапляло під руку.

Коли у грудні Майдан розширився і став не лишень «студентським», ми проводили активні страйки. Пам’ятаю, як ходили колоною між кількома вишами й аж до Майдану.

Ярина Чорногуз, активісти, Майдан
Ярина Чорногуз серед активістів Майдану

Найбільше у памʼяті закарбувалося, як ми стояли у лінії, і на нас ішов «Беркут». Мені дуже запам’яталися всі ті барикади, тиснява, БТР Нацгвардії у вогні та боротьба. Я часом згадую ці картинки.

Після революції я продовжила навчання у «Могилянці» на факультеті гуманітарних наук. Як громадська активістка, популяризувала українську мову через різні активності та проєкти. Відтак брала участь у розробці закону «Про функціонування української мови як державної».

Моя ротація триває вже 20 місяць поспіль

Я хотіла піти на війну ще у 2014 році, але не могла. Того року у квітні я народила доньку і подумала, що було б дуже безвідповідально залишити її. Коли вона підросла, я вирішила спочатку піти на фронт як волонтерка госпітальєрів, аби водночас і допомагати бійцям, і залишатися поруч із донькою. Але на початку 2020 року, коли на передовій вбили мою близьку людину, я вирішила пройти її шлях і підписала контракт.

Найбільше мені запам’яталися евакуації важкопоранених та моменти, коли доводилося працювати по ворогу з різної зброї. Загалом я розглядаю своє перебування в армії як логічне продовження боротьби за Україну, просто в іншій сфері.

Одна з причин, чому пішла на фронт, – я вірила у повномасштабне вторгнення. Багато хто у 2020-му казав мені: «Навіщо тобі ця армія? Війни вже нема, це просто служба». Та я мала іншу думку. На своїй третій ротації, коли я була в окопах, дуже чітко прослідковувала поступове збільшення інтенсивності бойових дій. Тому розуміла, що буде друга стадія війни.

Ярина Чорногуз
Ярина Чорногуз на фронті, 2022 рік

24 лютого був сьомий місяць моєї ротації на Луганському напрямку. Ми займалися розвідувальними виходами. Наразі ротація безперервно триває уже 20-й місяць, ми перебуваємо на Донеччині. Зараз у мої обов’язки входить евакуація поранених із поля бою, страхування груп. Також я працюю з дронами, часом виходжу з групами на завдання.

Наша сила – у памʼяті

Армія та революція – це дещо різні речі. Єдине, що єднає їх, – цінності. Ми боролися за Україну як громадські активісти, а тепер боремося зі зброєю як військові. Хоча розстріли на Майдані я вважаю початком війни росії проти нас. Для багатьох із Майдану перший досвід протистояння, близький до бойового, відбувся саме там.

Головне, що нам потрібно зараз, – не втрачати віру та пам’ять. Потрібно добре знати імена тих, кого ми втратили, розповідати про них своїм дітям. Якщо ми пам’ятатимемо ці події, то зменшимо ризик того, що Росія дозволить собі повторити цю геноцидну війну вже проти наших дітей та онуків.

Валентин Чернявський

Журналіст, учасник Революції гідності, військовослужбовець

Вирушив на Майдан, аби зафільмувати історію

Коли почалася Революція гідності, я працював журналістом на державному телеканалі. Тоді вирішив, що маю бути на акціях, адже потрібно фільмувати історію. Я не міг цього робити як представник державного телебачення, тому знімав усе на свій телефон і викладав на ютуб. Керівництво просило, аби ЗМІ, які перепощують мої відео, не представляли мене як журналіста держканалу. «Ти прекрасно розумієш, чому це не потрібно», – казав мені директор. Мене навіть «зняли» з прямого етеру.

Революція Гідності
Події Революції Гідності, 2014 рік

Я фільмував дуже багато важливих моментів. Найчіткіше памʼятаю, як «беркутівець» направив на мене зброю та пересмикнув затвор. Я кричав: «Преса, преса!». Було страшно, але обійшлося. Були сподівання, що ось-ось – і Майдан переможе, стане значно краще, ніж було. Але сталося інакше.

Досвіду не було, та хотілося боротися

Я не мав військового досвіду, але став військовим, коли 24 лютого записався до лав тероборони. Десь всередині мені не хотілося вірити, що почалося повномасштабне вторгнення. Я жив із братом, і того ранку він розбудив мене словами про початок війни.

Валентин Чернявський
Валентин Чернявський у Попасній, 2022 рік

Захищати свою країну було доволі імпульсивним рішенням. Через кілька днів після запису до тероборони мені видали зброю. У квітні ми разом із побратимами вирушили на фронт – підкріплювати Попасну на Луганському напрямку. Там я отримав контузію.

Вірю, що Небесна Сотня полягла недаремно

Мені відчувається, що за цей рік я сильно постарів. На Майдані загинули багато людей, але те, що відбувається зараз, – значно страшніше. Найважче – не мати розуміння, коли і як саме все це закінчиться. Ми всі віримо у перемогу, але усвідомлюємо, якою ціною вона нам дістанеться.

Хочеться вірити в те, що смерті Героїв Небесної Сотню не були даремними, і Україна таки стане сильною державою, якою ми всі пишатимемося. Хочеться вже перестати дивитися у небо, очікуючи ракет, а натомість насолоджуватися хмаринками.

Олег Дядюсь (ігумен Макарій)

Молодший лейтенант ЗСУ (ТрО), командир одного з окремих взводів

Поїхав на Майдан, аби підтримати активістів

Першу революцію, «Помаранчеву», я зустрів у Криму під час виборів президента. Другий Майдан побачив, живучи в монастирі. Ми спостерігали за всіма подіями з новин, а також на власні очі бачили, що відбувалося у Луцьку. Мене дуже хвилювали ці події, хотілось якось допомогти. Тому я відпросився у владики Михаїла на тиждень, аби підтримати учасників революції.

Майдан вразив мене атмосферою, де кожен ставився одне до одного як до близької людини. Одні волонтери роздавали чай, інші – їжу, хтось пробивав лопатою кригу, аби стікала вода. Мені здалося, що на Майдані були сильні духом та справжні люди. Там я побачив Україну, в якій хотів жити.

Читайте також: «Довелося обирати: робота чи Майдан». Історії людей, які після революції залишилися у волонтерстві

Тоді в будинку культури якраз облаштовували капличку, і мені дозволили залишитися на деякий час. Я спілкувався з людьми, які шукали підтримки, благословляв їх. Коли вони сповідувалися, здавалося, що роблять це як востаннє, ніби готуючись зустріти смерть.

Від капелана – до командира 

Після революції надійшов запит від 2-го батальйону Нацгвардії, який формувався з «майданівців»: вони хотіли бачити у своїх рядах капелана. Владика дав мені дозвіл виконувати священицьке служіння в цьому батальйоні. Я почав облаштовувати на полігоні капличку, де проводив службу та спілкувався з хлопцями. Я ходив у військовій формі, бо побратими казали, що «чеченці з радістю вб’ють священника».

Війна зробила багато поправок у моєму житті в контексті розуміння цінностей, що таке людське життя. Був випадок, коли мене просили відслужити панахиду на місці авіакатастрофи. Біля уламків гелікоптера лежали обгорілі частини тіл. Це було моє перше знайомство зі смертю під час війни. 

Олег Дядюсь
Олег Дядюсь на фронті, 2022 рік

Я вірив у велику війна ще відколи Росія напала на Грузію. Тому почав працювати над собою, займатися спортом, чим трохи шокував парафіян. Я попереджав їх, казав, аби не тішили себе ілюзіями й теж готувалися до війни. Звісно, мало хто мені вірив, бо це виглядало безумством.

З початком вторгнення я долучився до лав ТрО. Одразу сказав парафіянам, що місто не залишу і не втечу, а буду його боронити. І закликав інших приєднуватися. Нині я є командиром одного з підрозділів, ми працюємо на Лиманському напрямку. Я написав рапорт на переведення на посаду капелана, яка вже є в штаті, бо раніше її не було. Чекаю, коли моє рішення затвердять.

Війна переверне свідомість людей 

Спільним між Майданом і війною є те, що українці дійсно можуть перевертати гори для досягнення цілі. Ми стаємо до битви, незалежно від того, який там ворог і наскільки він сильний. Ми знаходимо в собі сили вставати з колін до боротьби.

Якщо на Майдані за свободу своїх дітей боролася частина України, то тепер за неї вболіває майже вся держава. Ветеранів буде сотні тисяч, а не десятки, і цей фактор буде змінювати нашу країну. Ти вже не почуєш в автобусі: «Я тебе туди не посилав».

Артур Назаров

Фотограф, учасник Революції гідності, військовослужбовець

На Майдані отримав кілька поранень

Я мешкав та працював у Криму. Після першого побиття студентів на Майдані, вирішив їхати та фільмувати історію. Хотілося на власні очі побачити, що там відбувається. 

Мені вдалося зняти перший розгром студентів, побачити, як бʼють тих ідейних людей. Потім я захотів зазирнути по той бік революції – зняти «Антимайдан». Ми з другом вирушили туди вночі, нас оточили бойовики. Я поспілкувався з одним із їхніх представників, і мене з охоронцями супроводили на вихід. Зрештою нам заборонили спілкуватися з «антимайданівцями». 

Майдан, Революція гідності
Події Революції Гідності, Київ, 2014 рік. Фото: Артур Назаров / «Cуспільне»

Відтоді почалося «звичайне майданівське життя». Я долучився до 14-ї сотні самооборони. А одного дня на мене наставили зброю та вистрелили. Це було моїм першим пораненням – потрапляння кулі у ліктьовий суглоб. За ним ще були осколкові поранення від гранати та відбиті нирки після сутички з силовиками.

Ми захищали Сумщину, а тепер боронимо кордони на Харківщині

Одразу після революції ми з друзями дивилися, як захоплююсь наш Крим, і розуміли, що нічого не можемо вдіяти. Тому з початком війни зібралися та поїхали на Донбас. Спершу я воював у складі «Правого сектору», а потім потрапив у міжнародний батальйон імені Джохара Дудаєва. Під час останньої ротації перебував у складі батальйону «ОУН».

Коли торік 24 лютого мені сказали про початок повномасштабної війни, особливого здивування не було. Я вивіз дружину, і вже наступного дня ми з друзями почали волонтерити – доставляли пальне для нашої бронетехніки та заправляли її. А згодом я вирішив згуртувати побратимів та стати на захист держави. Ми робили у Сумах «коктейлі Молотова», контролювали переміщення ворога тощо.

Артур Назаров
Артур Назаров із побратимами на фронті, 2022 рік

Спершу нашим завданням уже як військових був захист Сум і області. Та нині ми з побратимами перебуваємо у Харківській області, де боронимо кордони.

Я вважаю, що саме від нас залежить наше майбутнє. Якщо ми не відстоїмо його так само, як це зробили загиблі на Майдані побратими, то в нас не буде майбутнього. І не буде країни. Якщо не ми, то ніхто. Я б хотів вклонитися перед усіма батьками загиблих на Майдані та на цій війні за те, що їх сини та доньки боронили наші терени та віддали за це життя.

Фото надані героями та отримані з їхніх соціальних мереж. Більшість світлин із періоду Майдану, як зазначив один із героїв, у них «забрала війна».

Суспільство

Втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та міст: проєкт Behind blue eyes

Опубліковано

Відтепер діти з прифронтових і деокупованих сіл України можуть втілити свої мрії за допомогою… фотоапарата! А все завдяки волонтерам Артему та Дмитру, які надихнулися спілкуванням з дітьми біля лінії фронту й вирішили створити проєкт Behind Blue Eyes: роздали малечі камери, а знімки, що ті зробили, зібрали донати на сторінці проєкту та на виставках. За ці гроші діти отримали не просто подарунки, а власні маленькі мрії, на які заробили своєю творчістю. Нескінченна радість від першої поїздки селом на власному велосипеді BMX та найщиріша усмішка від омріяного кондитерського набору — в новому відео ШоТам!

Два друга з екшентусовки створили проєкт «Мрії для дітей».

«‎Я дуже мріяв, що хтось з’явиться і просто так мені подарить мопед або мотоцикл. Тепер ми, ці дорослі чуваки, які з’являються і втілюють в мрії, мрії дітей у реальність», – каже Дмитро Зубков.

Артем і Дмитро втілюють мрії дітей на деокупованих територіях, роздавши їм фотоапарати. Малеча знімає своє життя в прифронтових селах, а хлопці відправляють ці фото на виставки. За донати відвідувачів і підписників вони дарують дітям радість.

Історія друзів

«‎– Мене звати Зубков Дмитро.

Мене звати Скороходько Артем. І ми засновники благодійної організації «Сикхайм Блайк», – кажуть хлопці.

У 2018-му Артема та Дмитра об’єднала робота і любов до екшн-видів спорту. Скейта, BMX та інших. Вони працювали на фестивалях і вигадували маркетингові активності для брендів. Усе змінила повномасштабна війна. Після деокупації Чернігівщини хлопці поїхали туди з гуманітаркою. Їх дуже вразило село Лукашівка. Воно було найбільш зруйнованим і там було найбільше дітей.

«‎Все погано, а бачили цю розруху, ставало ще гірше. А потім приходили ці діти і якось все начебто знувалося дуже швидко. І ми знову якось веселилися, ми жартували, ми бучали м’ячь

Ці емоції хотілося передати іншим людям, і Артем з Дмитром привезли дітям фотоапарати.

«‎Показали їм, як це працює, і сказали, йоу, ого, тому буде цікаво взяти та спробувати. І, ну, всі діти, майже всі діти сказали, що їм буде цікаво. Оскільки вони геть по-іншому відчувають це все. Буде цікаво, що вони на плівку закапсулюють»

Найбільшим побоюванням було, що камери загубляться або їх по-дослідницьки розберуть на деталі. Але діти не тільки повернули всі до єдиного апарати, а й наробили безліч знімків, що чіпляють.

«‎Артем мене набирає, який чувак, це просто бенкер. Це не реально, це щось те, чого ми не очікували. І як тільки ми побачили вночі фотки, ми зрозуміли, що просто так ми не відпустимо все ці дні»

Хлопці організували виставку дитячих світлин з Лукашівки. Вражені відвідувачі лишали донати. На ці кошти Артем і Дмитро втілили мрії малечі, купили солодощі, телефони, іграшки. Вдячні очі та відчуття успіху рухало хлопців уперед до інших прифронтових сіл і міст. Кожне нове місце – це нові дитячі атмосферні фото, подарунки й емоції.

А це дівчата, розчулені від оригінальних карток K-pop, про які вони так мріяли.

‎З часом проєкт дійшов до ще одного формату – подкастів з дітьми

«А здійснили ми понад 500 мрій, мені здається, бо дитина просто своєю творчістю заробила на омріяні речі. Таким чином ми покахуєм, що творчість – це серйозний інструмент, який не тільки доносить повідомлення, а й заробляє гроші»

Читати далі

Суспільство

МОН оновили програму предмета «Захист України»: що змінилося

Опубліковано

У грудні 2023 року з державного бюджету виділили 1,74 млрд грн на оновлення предмета «Захист України». Кошти будуть спрямовані на підвищення кваліфікації вчителів та закупівлю необхідного обладнання. Вже цього року планується перезавантажити дисципліну «Захист України».

Про це повідомляє Комітет з питань освіти, науки та інновацій.

Деталі програми

Міністерством освіти й науки України підготовлено модельну навчальну програму інтегрованого курсу «Захист України» для 10–11 років навчання, яка є важливим кроком на шляху до трансформації допризовної підготовки в початкову загальновійськову підготовку та оновлення підходів до викладання навчального предмета «Захист України» в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.

Міністр освіти і науки Оксен Лісовий зазначив: «Наша мета — не лише дати старшокласникам практичні навички з надання першої домедичної допомоги, орієнтування на місцевості, стрілецької підготовки чи управління БПЛА, але й розуміння, чому важливо захищати Україну».

Читати також: В застосунку Резерв+ скоро зʼявиться QR-код: коли саме

Нардеп Роман Лозинський пояснив: «Передбачається, що з вересня 2024 року багато шкіл зможуть закупити матеріали, підготувати простори, організувати ротації та працювати в межах нової програми. Повноцінний запуск у всіх школах країни відбудеться з 2027 року, коли буде запущена Нова Українська Школа в 10–11 класах».

Оновлена програма «Захист України» складатиметься з шести модулів, які включатимуть:

  • Домедичну підготовку в умовах бою з елементами тактичної медицини.
  • Військові технології: навички управління БпЛА, радіозв’язку тощо.
  • Озброєння та військову техніку, стрілецьку підготовку.
  • Орієнтування на місцевості та інженерну фортифікацію.
  • Комунікацію та взаємодію в бою.
  • Форми та методи ведення інформаційної війни: пропаганда, дезінформація, кібератаки, психологічні операції, інформаційні операції.
  • Цивільну безпеку населення: навички поводження в екстрених ситуаціях, формування плану виживання тощо.

Хлопці та дівчата вчитимуться разом, а поділ на групи відбуватиметься для відпрацювання певних навичок, а не за статтю.

Нагадаємо, що на станцію «Академіка Вернадського» завітав рідкий імператорський пінгвін: фото.

Також ми повідомляли, що в Київській області знайшли поле червонокнижних орхідей.

Фото: НУШ

Читати далі

Суспільство

Арагорн з Вододаря Перстнів відвідав Чернівці

Опубліковано

На цьогорічному третьому міжнародному фестивалі глядацького кіно Миколайчук Open у Чернівцях 16 червня відбулась урочиста церемонія відкриття. Початок заходу відзначився показом фільму «Мертві не завдають болю» режисера Віґґо Мортенсена, який особисто представив свою творчість!

В рамках заходу актор взяв участь у Q&A сесії з аудиторією і провів пресконференцію.

«З великою повагою до вашої мови я хочу почати свою промову українською: “Дякую, що запросили на ваш фестиваль. Це велика честь бути тут та дивитися нашу історію з усіма вами”», – розпочав Віґґо Мортенсен свою промову. Він висловив велику вдячність за можливість долучитися до цього культурного заходу в Україні, підкресливши гордість українського народу за його незалежність і силу.

Читати також: На станцію «Академіка Вернадського» завітав рідкий імператорський пінгвін: фото

Організатори фестивалю підкреслили, що фільм «Мертві не завдають болю» розповідає історію про період громадянської війни у США в 1860-х роках, фокусуючись на героїні Вів’єн Ле Куді, яка залишається самотньою та бореться за своє виживання у важкі часи. У фільмі взяли участь також відомі актори, серед яких Вікі Кріпс та Соллі Маклеод.

Фестиваль Миколайчук Open, ім’я якого звучить на честь відомого актора та режисера Івана Миколайчука, цього року представив у програмі 68 стрічок різних жанрів, включаючи українські короткі метри та роботи відомих майстрів кіноіндустрії.

Нагадаємо, що школярі з України отримали пʼять нагород за кінофільми у США.

Фото: Миколайчук Open

Читати далі