На маленькій кухні пахне теплими сирними пампушками, які готують літні жінки в пекарні «Пампушка». Засновниця закладу, львів’янка Ірина Лова, лагідно називає їх «бабусями».
«Хочете подивитися, яка я красуня?» — жартує бабуся Наталія, поправляючи жовту хустинку. Вона родом із Луганщини, і ще торік не знала, де знаходиться Львів, а тепер знімає відео з роботи й уперше за довгий час відчуває себе потрібною. Поряд працює бабуся Люба — спокійна й усміхнена, вона розмовляє з пампушками, аби ті вдалися. Трохи далі — бабуся Ганна, уважно стежить за кожним етапом приготування й тримає процес під контролем.
#ШОТАМ розповідає, як простий рецепт з дитинства перетворився на справу, що дарує літнім жінкам роботу, спільноту й рятує від самотності.
Ірина Лова
засновниця першої львівської онлайн-пампушечної «Пампушка»
Завжди хотіла створити власну справу
Я виросла в сім’ї підприємців. Усе дитинство провела в селі, але мріяла навчатися у Києві. Тому після школи вступила в аграрну академію на маркетинг і зрозуміла, що не помилилася. Мій батько мав свій бізнес — він був прикладом для мене, і я теж мріяла про власну справу, яка б допомогла проявити себе. До цього я пройшла довгий шлях роботи й навчання.
Та по-справжньому на моє становлення вплинула найтрагічніша подія мого життя. У грудні 2022 року тато помер. Я завжди хотіла виправдати його очікування і тоді переосмислила своє життя, зрозуміла, що можу дати собі шанс і таки створити власну справу.
Придумала пампушечну на День народження батька
13 лютого цьогоріч, на День народження батька, ми з мамою сиділи на кухні та спілкувалися про життя. Тоді я спитала її, що б вона робила, якби мене не було — адже вижити лише на пенсію дуже важко, а ще є багато витрат на ліки.
Я хвилювалася за маму, але й почала думати про те, скільки взагалі є самотніх людей. Тому захотіла створити щось таке, аби літні бабусі були зайняті, отримували дохід і відчували повагу до себе. Адже мені дуже прикро, що люди можуть працювати все життя, а потім свою старість проживати у скруті.
Ми з мамою розуміли, що у всіх різний стан здоров’я: хтось активніший, комусь важко робити фізичну роботу. Тому потрібно було придумати нескладну працю руками, яка б подобалась іншим.
Моя мама ― кухарка в третьому поколінні. Бабуся та прабабуся готували на всіх весіллях у селі та знали безліч рецептів. І хоча мама — лікар за освітою, вона успадкувала цю любов до кухні. Готування їжі ― це те, що дає їй у 70 років сили, попри всі діагнози та хвороби.
Я багато думала про те, що б такого ми могли запропонувати покупцям, ми довго експериментували над формою та рецептами. А потім я просто згадала своє дитинство: коли ми з братом хотіли чогось смачненького у селі, то бабуся готувала нам сирні пампушки. Мені захотілося запропонувати свою історію всьому світові. Мама відповідала за пампушки, а я ― за все інше.
Серед наших працівниць ― бабусі-переселенки
У лютому я й уявлення не мала, що все закрутиться так швидко. Я не мала ніяких очікувань, просто інтуїтивно діяла. Аби цю ідею визнали, я відразу подалася на гранти від «МХП-Громади, «Червоного Хреста» та отримали допомогу від «Українського жіночого фонду». Перший фонд виділив нам грант на 100 тисяч гривень, і на них я купила основне професійне обладнання, щоб бабусі смажили пампушки не в каструльці, а у професійній фритюрниці.
А ще нас дуже підтримала організація «Жіночі перспективи» та її очільниця Любов Максимович. Я прийшла до неї з коробкою пампухів і розповіла про свою ідею — виявилося, що такі пампушки колись готувала її свекруха. Вони безкоштовно виділили для нас приміщення, аби ми могли стати на ноги та сформуватися як бізнес.
Першою працівницею стала моя мама, другою ― наша сусідка. А далі я пішла в місцевий центр зайнятості та сказала, що шукаю безробітних бабусь. І на диво, відразу в той день мені дали контакти пенсіонерки з Донеччини, яка шукала у Львові роботу. Вона живе в модульному містечку, тому я звернулася до їхнього адміністратора і вже за три дні знайшла ще кілька працівниць-переселенок. Вони втратили дім і все своє колишнє життя, при цьому вони дуже ініціативні і хочуть вчитися.
Пропонуємо гарну доплату до пенсії
Колись, ще підлітками, ми з братом їхали за кордон і на пропускному пункті познайомилися з польськими пенсіонерами. Вони просто сіли в авто й поїхали побачити Україну — радісні, спокійні, гармонійні.
Мені завжди боліло за долю людей, які живуть у бідності. Я вважаю несправедливим, коли людину обмежують через вік. Літні бабусі й дідусі так само заслуговують на гідне життя, а не на визбирування копійок на касі в супермаркеті, щоб придбати собі хліб.
Зараз мої працівниці мають оплату 10 500 гривень. Як на мене, це гарний додатковий заробіток до пенсії, на яку літній людині вижити дуже складно. Звісно, ми хотіли б більше, але нам потрібно більше продавати.
Під час навчання соціального підприємництва я дізналася про історію одного з підприємців у Гонконгу. Мене дуже надихнув його досвід, адже він працевлаштував понад три тисячі працівників-пенсіонерів на фермі та в ресторанах. Я б хотіла в майбутньому подбати про житло для своїх працівників, бо скільки мають бабусі-переселенки, щоб заробити на новий дім?
Робота на кухні як театральне дійство
Кожна бабуся є зіркою наших соцмереж. Хоча я сама пробую знімати якісь розважальні відео і ми залучаємо підтримку місцевих блогерів, основна увага — саме на працівницях. Зараз на нашому сайті та в соцмережах є коротенька стаття про бабусь Любу та Ганну. Але такі дописи-знайомства будуть про кожну.
Я стараюся продумати всі деталі. Для бабусь підібрала форму у наших брендових жовто-фіолетових кольорах. Вона тепленька, зручна, не систетична. Наш процес роботи виглядає як маленьке театральне дійство.
Окрім роботи, бабусі отримують і своє коло спілкування. Звісно, інколи трапляються непорозуміння, але загалом серед своїх вони почуваються потрібними — і я бачу, як від цього у них світяться очі. Вони навіть менше згадують про болячки.
У моїх бабусь дуже багато енергії та витримки. Коли в мене буває поганий настрій, вони ще й мене підбадьорюють. Вони дуже вдячні, що відчувають повагу до себе та своєї праці.
100 кілограмів пампушок для захисників
Мене дуже вражає підтримка людей і теплі відгуки про наші пампушки. Найсмачніші вони в перший день, але одна клієнтка-волонтерка розповіла, що взяла з собою у дорогу відро пампушок і їла їх кілька днів.
Найпопулярніші у нас — відерця з солодкими пампушками з варенням або згущеним молоком. Є й пампушки з маршмелоу, які бабусі готують самі — ніжні, повітряні й дуже красиві. Також у нас є солоні пампушки, до яких додаємо соуси з зеленню, томатами або грибами. Нещодавно ми спробували новинку ― пампушки у вигляді піци, які ми називаємо піциками.
У травні ми організували благодійну акцію для захисників до Дня матері. Нас підтримала Любов Максимович з «Жіночих перспектив» — вона профінансувала 100 кілограмів сирних пампушок, які ми через волонтерів передали на фронт. Я не чекала таких теплих відгуків від військових, але цей досвід став для мене тестом на якість. Пампушки кілька днів чекали на пошті, а потім їх розігріли в мікрохвильовці — і вони були як свіжі.
Їм було дуже приємно, що ці пампушки приготували бабусі. Це дуже розчулило хлопців — вони наче на мить перенеслися в дитинство. Ми б дуже хотіли знайти меценатів, які поважають працю бабусь та захисників і могли б ще підтримувати цю ініціативу. Бабусі готові готувати більше і вже запитують мене, коли готуватимемо наступну сотню пампушок.
100 тисяч бабусь до кінця наступного року
Я проходила навчання про соціальне підприємництво та переробила свою бізнес-модель. Якщо раніше я хотіла працевлаштувати три бабусі, то тепер до кінця року в мене офіційно працюватимуть 32 бабусі на двох змінах по 6 годин.
Зараз у нас працює вісім бабусь, але я маю амбітну мету до кінця 2026 року: працевлаштувати 100 тисяч бабусь та відкрити філії у Києві та Вінниці. Ми хочемо, щоб наші пампушки можна було їсти всюди. Щоб вони були такі ж популярні, як і круасани та донати.
Ця справа формує мене як особистість — тепер кожен день я проживаю з сенсом і розумінням, що всі мої помилки та знання були не марними, бо завдяки їм вдалося створити щось корисне для людей.
«Пампушка» по-трохи стає магнітом для інших, і це щастя для мене — я знайшла справу для своєї душі. Я зрозуміла, що соціальне підприємництво ― це також бізнес, який приносить прибутки. Але головною є наша соціальна місія ― дати роботу якомога більшій кількості бабусь. Вони мають звичку віддавати все дітям та онукам, а я хочу, щоб вони мали комфортне й гідне життя.
Зараз Ірина шукає працівниць. Якщо у вас є бабуся, яка любить пампушки, живе у Львові та хоче в теплий колектив ― пишіть в інстаграм.
