У Вишгороді на Київщині відкрився McDonald’s

Для більшості українців звичний смак ківі — це часто недостиглий імпорт із супермаркету. Але мало хто знає, що фрукт можна вирощувати й в Україні — без теплиць, отрутохімікатів і навіть без страху перед морозами.

Генріх Стратон — селекціонер, який не просто вивів унікальний сорт українського ківі, а зробив з нього справу життя. Він створює екологічно чисті плоди, розробляє нові сорти й показує, як вирощування цього екзотичного фрукта може стати справжнім фермерським бізнесом.

ШоТам розповідає про понад 30 років селекційних експериментів, виклики війни, довіру українців і мрію про власне ківі на кожному подвір’ї.

Єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України

Це було на початку 90-х. Я тільки вступив на перший курс біологічного факультету Ужгородського національного університету — тоді ще державного. Якось на прилавках з’явилося ківі — екзотика на ті часи, його завозили з Угорщини.

Мені стало цікаво, звідки воно родом, як росте, як його вирощують і виводять нові сорти. Трохи покопався в біології цієї рослини й подумав: а чому б не спробувати самому? Мета була амбітна — створити сорт, який не потребує теплиць і може зимувати просто неба.

Я висівав сотні тисяч насінин різних сортів і гібридів, проводив добір, спостерігав, фіксував. І десь у 1998 році таки вдалося вивести сорт з потрібними характеристиками — «Карпат Стратона Валентайн». У 2000-х почав офіційне оформлення, і тепер це єдиний сорт ківі, внесений до Держреєстру сільгоспкультур України — його офіційно дозволено вирощувати на всій території країни. Я — його автор і власник.

Фото надав Генріх Стратон

Спочатку все йшло повільно: культура незвична, люди ставилися з обережністю — мовляв, невже в нас таке взагалі може рости? Саджанці купували неохоче.

Але з часом про мою справу дізналися ЗМІ — почали з’являтися сюжети, публікації, — і це змінило ситуацію. Попит став зростати.

Минуло вже понад 30 років, а я досі в цій справі й зупинятись не збираюся. Роботи вистачає: на підході новий сорт — українське жовтоплідне ківі. Поки що не зареєстрований, але вже вирощується. Його фішка — м’якший смак, менше кислотності, більше цукристості.

Новий сорт українського ківі під робочою назвою Aurum Karpat Stratona. Фото надав Генріх Стратон 

В Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню

Ківі, які ми звикли бачити на прилавках, насправді ще недозрілі — кислуваті, з твердою м’якоттю. Наші ж повністю стиглі. Але головна їхня перевага — натуральність: ми вирощуємо ківі без жодних отрутохімікатів, бо в наших умовах у цієї культури немає природних шкідників і хвороб. Парадоксально, але факт: в Україні легше виростити ківі, ніж яблука чи черешню, бо не треба постійно боротися з комахами й грибками.

Ще один плюс — ківі швидко дає врожай, уже за 2–3 роки після висадки у відкритий ґрунт. І це довговічна рослина — плоди можна збирати з одного куща десятиліттями, іноді навіть кільком поколінням родини. Воно добре переносить морози — витримує до -30°C.

Засніжені кущі ківі. Фото надав Генріх Стратон 

Попит зростав щороку і, за моїми підрахунками, вже немає такого села чи містечка в Україні, куди ми не надсилали хоча б кілька саджанців.

Але, як це часто буває, популярність має і зворотний бік. В інтернеті з’явилася купа фейкових оголошень: продають саджанці нібито моїх сортів з моїми ж фото й відео. Але насправді це не ківі, а дикорослі рослини. Тож треба бути уважним, обираючи, в кого купувати.

На Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю

Для мене це не просто робота — це справа мого життя. Зараз мене хвилює питання: що фермер, який вирішить вирощувати ківі, може отримати, окрім плодів? 

Тому я пробував буквально все, що можна зробити з фруктів, — на Закарпатті традиційно готують сливовицю, а я зробив ківовицю. Також варив джеми, варення, настоянки, наливки, желе, соки — і, знаєте, все це має потенціал.

Фермер, який посадить плантацію, зможе не лише збирати врожай, а й, наприклад, відкрити цех з переробки: готувати джеми, наливки чи перетворювати дрібні плоди на міцні напої.

Продукти з ківі. Фото надав Генріх Стратон

До того ж, кілька років тому я заклав невелику плантацію ківі на гектарі за межами Ужгорода. Це своєрідний мінімакет — зразок, за яким фермери з агрономами можуть побачити все на власні очі: як виглядає плантація, яку систему поливу використовувати, яку агротехніку застосовувати.

Мета проста: відпрацювати всі технології, щоб потім масштабувати їх до промислових обсягів на кілька гектарів і більше.

Я займаюся цим уже кілька років та дуже сподіваюся, що після завершення війни фермери активніше шукатимуть нові напрями для бізнесу, і серед традиційних культур знайдеться місце для українського ківі.

Адже це може бути не лише продукт для власного споживання, а й позиція для експорту. Наші ківі мають перевагу — вони екологічно чисті.

Ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи

Я викладав в університеті психологію, і саме тоді познайомився з Генріхом — він був моїм студентом. Спочатку просто спілкувалися, згодом почали товаришувати.

Після викладання я працював у журналістиці, займався політологією та соціологією, потім перейшов на державну службу. Але коли до влади прийшов Янукович, залишатися в системі стало неможливо — я звільнився. Це був 2012 рік.

На той момент у Генріха вже налагоджувався бізнес, і ми вирішили розвивати його разом. У лютому 2014 року оформили справу офіційно — створили ТОВ «Ківі Карпат Стратона». Генріх — селекціонер і відповідає за все, що стосується біології, а на мені адміністративна частина.

Цікаво, що процес реєстрації нового сорту й організаційні справи збіглися з буремними політичними подіями 2014 року. Попри все, тоді панував доволі оптимістичний настрій, — ми вірили, що рухаємося в напрямку відкритого суспільства та Європи.

Продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток

Це повністю самодостатній і самоокупний бізнес — ми не отримували державних субсидій, не брали кредитів і не покладалися на жодну сторонню допомогу. Усе будували на власних ресурсах: продавали саджанці — з’являлися гроші на розвиток.

Починали з малого — з трьох присадибних ділянок. Там поставили теплиці й вирощували саджанці. Це і був стартовий капітал. Перевага в тому, що такий бізнес не вимагає значних вкладень, — не потрібно купувати дорогу техніку чи будувати складні приміщення.

Згодом орендували більшу ділянку — півтора гектара. Облаштували систему зрошення, створили штучне озеро.

Увесь запуск обійшовся приблизно в 3–4 тисячі доларів, хоча зараз уже й не згадаю точну суму. Найбільше довелося витратити на електрифікацію — це була й дорога, і тривала історія. Без електрики не працював би полив, тому це був критично важливий етап.

Врожай українського ківі. Фото надав Генріх Стратон

Ківі не вимагає якогось особливого догляду чи обробки. На початках навіть про добрива не думали: ґрунту вистачало звичайної органіки — кори, листя. Але з часом, після 5–10 років активного плодоношення, земля почала виснажуватись — от тоді й виникла потреба підживлювати ґрунт.

І, як не дивно, непогано довелось витратитися не на добрива чи техніку, а на охорону. Проблема була не в природних шкідниках, а, так би мовити, в «людських». Щоб уберегти саджанці, ми наймали працівників для цілодобового нагляду. Зараз, до речі, ситуація значно покращилася — витрати на охорону вже не такі великі, як були у 2014–2015 роках.

Як розбомблять — то чорт з ними. Але треба жити 

Через війну попит на саджанці суттєво скоротився. У 2014 році припинилися замовлення з Криму — а це був один з регіонів, де вони користувалися особливим попитом. Потім зникли клієнти з Донеччини, Луганщини. Вже під час повномасштабного вторгнення поменшало замовлень і з Херсонщини, хоча там якраз починали працювати фермери, які робили ставку на ківі.

Можливості звужуються, обороти зменшуються. Та ми все ж сподіваємось на перспективний ринок у Європі. Там уже почали цікавитися нашими саджанцями, але є перепони: суворі карантинні вимоги, спрямовані на захист рослин. Ми можемо оформити всі потрібні сертифікати та документи, але поки що Україна не входить до списку «надійних» країн — нам ще не дуже довіряють.

Українське ківі. Фото надав Генріх Стратон

А от українці довіряють і вірять. Тільки звільнили територію — з неї вже телефонують. Щойно завершилися бої в Ізюмі — ми отримали звідти замовлення. Після звільнення Херсона знову почали телефонувати. Цього року дзвонили з Запоріжжя, надходять замовлення з Сумщини. Іноді з клієнтами виникає просто тепла людська розмова. Один чоловік сказав: «Я все одно хочу посадити ківі у себе. Як розбомблять, то чорт з ними. Але треба жити». Люди буквально поруч з лінією фронту, і все одно хочуть щось зробити, щось посадити, поліпшити життя навколо себе. Такі історії дають надію. Це дуже сильна мотивація для нас.

Вони змінюють світові індустрії, залучають мільйони в інвестиціях і стають частиною повсякденного життя безлічі людей. Але мало хто знає, що за цими успішними технологічними компаніями стоять українські засновники. 

ШоТам пропонує добірку з 10 стартапів, які стали глобальними брендами, але їхнє коріння — в Україні.

Grammarly

Grammarly — це стартап, який став світовим лідером у сфері штучного інтелекту для письма англійською мовою. Заснований у 2009 році трьома киянами — Максимом Литвином, Олексієм Шевченком та Дмитром Лідером — сервіс спочатку був орієнтований на студентів, але згодом став універсальним інструментом для всіх, хто друкує англійською. 

Розробка допомагає користувачам писати граматично правильно, чітко та переконливо. Сервіс доступний як розширення для браузерів, додаток для мобільних пристроїв і десктопів, а також взаємодіє з такими платформами як Google Docs, Microsoft Office, Slack та іншими.

Зараз Grammarly має понад 30 мільйонів активних користувачів щодня та понад 30 тисяч команд бізнес-клієнтів. У 2021 році компанія залучила понад 200 мільйонів доларів інвестицій, що підвищило її оцінку до 13 мільярдів доларів. Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році Grammarly припинила діяльність у росії та білорусі, а також пожертвувала 5 мільйонів доларів на гуманітарні потреби України. Компанія також продовжує підтримувати українських журналістів, надаючи їм безкоштовний доступ до своїх продуктів.

WhatsApp

WhatsApp — цодин з найвідоміших месенджерів у світі, створений українцем Яном Кумом. Народився у Фастові на Київщині, а в 1992 році Кум переїхав до США разом з матір’ю та бабусею. У 2009 році після придбання iPhone разом з Браяном Ектоном заснував WhatsApp. 

Застосунок змінив спосіб спілкування мільярдів людей по всьому світу, надаючи можливість обміну повідомленнями, фотографіями, відео та здійснення дзвінків без додаткових витрат. Це особливо важливо для країн, де традиційні засоби зв’язку є дорогими або недоступними.

Після початку повномасштабної війни в Україні Ян Кум не залишився осторонь — він пожертвував десятки мільйонів доларів на гуманітарну допомогу українцям, підтримуючи програми евакуації та надання житла для переселенців.

Headway

Headway — це освітній додаток, який перетворив саморозвиток на захопливу гру. Заснований у 2019 році в Києві Антоном Павловським, Headway пропонує користувачам з усього світу 15-хвилинні текстові та аудіо узагальнення нонфікшн-бестселерів, щоденні інсайти та челенджі в ігровому форматі.

Headway швидко здобув популярність — додаток завантажили понад 30 мільйонів разів у більш ніж 140 країнах. У січні 2024 року він став найбільш завантажуваним освітнім застосунком у США в App Store, обігнавши навіть таких гігантів, як Duolingo, Facebook та Netflix.

Команда Headway також приділяє увагу культурному контексту. У 2023 році вони запустили проєкт Essence of Ukraine, який розповідає про українську ідентичність через відгуки на книги істориків, мистецтвознавців та підприємців.

Firefly Aerospace

Firefly Aerospace — американська аерокосмічна компанія зі штаб-квартирою в Сідар-Парку в Техасі, яка розробляє ракети-носії малого та середнього класу для комерційних запусків на орбіту. 

Компанію у 2017 році, після придбання активів збанкрутілої Firefly Space Systems, створив український підприємець Максим Поляков. Саме він допоміг Міністерству оборони України в закупівлі супутника компанії ICEYE за гроші, що були зібрані українцями за програмою «Народний байрактар».

Під керівництвом Полякова Firefly Aerospace зосередилась на розробці ракети-носія малого класу Alpha, здатної доставляти понад 1000 кг вантажу на низьку навколоземну орбіту. У 2023 році компанія успішно здійснила запуск місії VICTUS NOX для Космічних сил США, продемонструвавши здатність до швидкого реагування на запити. Firefly також розробила посадковий модуль, який у 2025 році доставив на Місяць наукові прилади. Місія Blue Ghost стала першою повністю успішною м’якою посадкою приватної компанії на Місяць.

Preply

Preply — це стартап, який зробив вивчення мов зручним і доступним для людей у всьому світі. Заснований у 2012 році трьома українцями — Кирилом Бігаєм, Дмитром Волошиним та Сергієм Лук’яновим, — Preply починав як платформа для пошуку репетиторів англійської мови. З часом сервіс розширився і тепер пропонує заняття з понад 50 мов, об’єднуючи десятки тисяч викладачів і мільйони учнів у понад 180 країнах світу. 

Додаток використовує машинне навчання для підбору оптимального педагога відповідно до потреб користувача. 

У 2023 році компанія анонсувала запуск AI-помічника, який допомагає викладачам створювати індивідуальні заняття та граматичні пояснення, що ще більше підвищує ефективність роботи.

Jooble

Jooble — це компанія, яка допомагає людям у всьому світі знаходити роботу. Заснована у 2006 році Романом Прокоф’євим та Євгеном Собакарьовим, Jooble починалася як студентський стартап. Сьогодні сервіс працює в понад 70 країнах і доступний 25 мовами, щодня допомагаючи мільйонам користувачів шукати вакансії. 

Після початку повномасштабної війни в Україні Jooble припинила свою діяльність у росії та білорусі. Компанія також запустила ініціативу Give a Job for UA, яка допомагає українським біженцям знайти роботу за кордоном. 

У листопаді 2024 року компанія Jooble офіційно повідомила про факти незаконного використання свого бренду на території росії та білорусі. Зокрема, на доменах «jooble.ru» та «jooble.by» розміщуються вакансії та новини, використовуючи фірмову айдентику Jooble без дозволу компанії. Jooble підкреслив, що не контролює ці домени, а будь-який контент, опублікований на цих сайтах, не має стосунку до компанії.

Читати також: Український сервіс CodeUA номінували на технологічну премію The Webby Awards

Depositphotos

Depositphotos — це стартап, який став одним з найбільших у світі фотобанків. Його заснував у 2009 році підприємець Дмитро Сергєєв, ідея якого була простою — створити платформу, де фотографи й дизайнери з усього світу можуть продавати свої зображення, а бізнеси — легко знаходити якісний візуальний контент. За кілька років Depositphotos перетворився на глобальний майданчик з понад 200 мільйонами зображень, відео та музичних файлів.

Сервіс працює в понад 190 країнах і підтримує 20 мов, завдяки чому став незамінним інструментом для дизайнерів, маркетологів, видавництв і рекламних агенцій у всьому світі. Головний офіс компанії протягом довгого часу був у Києві, де сформувалася сильна команда розробників і контент-фахівців. Після придбання компанією VistaPrint, головний офіс Depositphotos знаходиться в Нью-Йорку, США.

У 2021 році Depositphotos придбала міжнародна компанія VistaPrint за $85 мільйонів. Ця угода стала не лише підтвердженням успіху українського продукту на глобальному ринку, а й важливим сигналом для інвесторів щодо потенціалу креативних бізнесів з України.

Petcube

Petcube — це застосунок, який допомагає власникам домашніх тварин залишатися на зв’язку зі своїми улюбленцями, навіть коли вони далеко від дому. Заснований у 2012 році в Києві Ярославом Ажнюком, Олександром Нескіним та Андрієм Кленом, Petcube створює розумні камери, які дозволяють спостерігати за тваринами, розмовляти з ними, гратися за допомогою лазера або пригощати ласощами — усе це через смартфон.

Ідея виникла, коли один із засновників Олександр Нескін намагався знайти спосіб розважити свого собаку Роккі, який нудьгував удома під час його відсутності. Чоловік створив прототип пристрою з камерою та лазерною указкою, що дозволяло йому гратися з песиком дистанційно. Цей прототип став основою для першого продукту.Компанія також активно займається благодійністю, співпрацюючи з притулками для тварин і беручи участь в ініціативах на підтримку України. Наприклад, Petcube приєдналася до проєкту UNITED24, спрямовуючи частину прибутку на відновлення України.

Respeecher 

Respeecher — це стартап, який розробляє технології синтезу мовлення, що дозволяють відтворювати голоси людей за допомогою штучного інтелекту. Заснований у 2018 році в Києві Олександром Сердюком, Дмитром Бєлєвцовим та Грантом Рібером, Respeecher став відомий завдяки співпраці з голлівудськими студіями, зокрема Lucasfilm, для відтворення голосів персонажів «Зоряних війн».

У 2021 році Respeecher отримав премію Emmy в категорії «Видатні інтерактивні медіа: документальний фільм» за участь у проєкті In Event of Moon Disaster. У цьому документальному фільмі було використано технологію Respeecher для відтворення голосу президента Річарда Ніксона, який виголошує промову, підготовлену на випадок невдалого завершення місії Apollo 11. Цей проєкт продемонстрував потенціал технологій штучного інтелекту у створенні реалістичних аудіо- та відеоінтерпретацій історичних подій.

Respeecher активно працює над етичним використанням своєї технології, отримуючи дозвіл від родичів або самих осіб, голоси яких будуть відтворювати. Компанія також бере участь у соціальних проєктах, спрямованих на підтримку української культури й мови. Крім того, у 2023 році Respeecher розпочав проєкт з популяризації кримськотатарської мови — команда збирає аудіозаписи носіїв мови, щоб навчити нейромережу розпізнавати кримськотатарську.

Фото: сайт Respeecher

Esper Bionics

Esper Bionics — це українсько-американський стартап, який створює інноваційні біонічні протези рук, що допомагають людям, які втратили кінцівки, повернутися до активного життя. Заснована у 2019 році Дмитром Газдою, Анною Белеванцевою та Ігорем Ільченком, компанія розробила Esper Hand — «розумну» руку, яка реагує на м’язові сигнали користувача й адаптується до його потреб завдяки штучному інтелекту.

Після початку повномасштабної війни в Україні Esper Bionics зосередила зусилля на допомозі українським військовим, які втратили кінцівки. У межах ініціативи Esper for Ukraine компанія безкоштовно надає біонічні протези захисникам, допомагаючи їм повернутися до активного життя. У 2022 році журнал Time включив Esper Hand до списку найкращих винаходів року, відзначаючи його інноваційність і значний вплив на життя людей.

Читати також: Ці роботи можуть розмінувати Україну за 10 років. Як українські розробники створили «ЗМІЙ»

Коли втрачаєш роботу під час війни, а навколо — вибухи, сирени й постійна тривога, то легко опустити руки. Але подружжя Губар обрало інше — вони почали вирощувати квіти.

У Глухові, що за десять кілометрів від кордону з росією, Лариса й Ігор Губар на другому поверсі будинку облаштували теплицю. Їхній тюльпановий бізнес — це не лише про красу, а й про віру в те, що життя має продовжуватись.

ШоТам дізнався, як любов до квітів стала порятунком у час війни.

Усе почалося з букета на 8 березня

Моє життя завжди було пов’язане з творчістю. У свій час я була ведучою на заходах, тоді хореографкою. Уже 16 років є майстринею манікюру. Тоді мало хто вмів гарно малювати дизайни, через це до мене йшли багато людей. Мій батько був художником, і мені це теж легко давалося. 

Згодом я ще й вирішила стати весільною декораторкою — скоро буде 10 років, як із чоловіком почали цим займатися. Ми перші зайняли цю нішу в місті. Коли стало менше весіль через коронавірус, а пізніше — через повномасштабне вторгнення (тоді замовлень зовсім не було), мені все одно хотілося працювати з квітами. 

Лариса Губар у своїй тюльпановій теплиці. Фото надала Лариса

Якраз три роки тому діти мені подарували на 8 березня великий букет тюльпанів. Я його сфотографувала й почала шукати, який це сорт, бо раніше такого не бачила. Виявилось, це Columbus, — такий піоновидний тюльпан. Під фото одразу був опис, як його вирощувати. Коли прочитала про вирощування тюльпанів, мені воно саме відгукнулося — наче послання, що це моє, і треба цим займатися. 

Чоловік спочатку вагався, адже потрібно починати новий бізнес і вкладати туди гроші під час війни.

Але я все одно шукала, де купити цибулини. Думала посадити 2 тисячі, але, порадившись з оптовиком, зрозуміла, що можна більше. Я замовила більше 6 тисяч цибулин 12 сортів тюльпанів і знову запропонувала чоловікові ідею з бізнесом. Він мене підтримав — діватись було нікуди, бо я вже замовила цибулини. 

Думали, що вже нічого не вийде

Ми вирішили садити квіти в літній кухні, але спершу потрібно було підготувати приміщення й усе необхідне для вирощування. Їздили копати торф на болотах — раніше в нас були гарні торф’яники ближче, але там усе заміновано.

Чоловік косив кропиву на болотах, ми в рукавицях висмикували коріння й копали на глибину десь 50–70 см. Наша машинка 5-6 разів їздила туди-сюди, щоб завантажити всі мішки. Таким чином наносили собі хорошого ґрунту. 

Подружжя Губар разом розвивають свій бізнес. Фото надала героїня 

Далі робили суміш ґрунт + річковий пісок. Другий інгредієнт замовляли з Києва, бо там був такий, як нам треба. Це вийшло дорого, тому що сама доставка удвічі дорожча, ніж той пісок. 

Якраз у цей час померла свекруха, і ми взагалі вже не думали про тюльпани. Після цього ще й чоловік сильно захворів. Тому садили квіти не в кінці жовтня чи на початку листопада, а 16 грудня. 

Я боялася, що вони не встигнуть вирости. Але все вийшло — корінці пустилися й добре все вкорінилося. Уже третій рік вирощуємо тюльпани та продаємо через соцмережі як «Флора від Лори».

Головне — не проґавити шанс

Перший раз замовляла цибулини з західної частини України. Та потім дивилася виставки тюльпанів, одна з яких проходила в Нідерландах, і там дівчина розповідала про тюльпани трьома мовами. Мені стало цікаво, чи вона з України, — я знайшла її у фейсбуці й виявилося, що вона з мого міста. 

Я вірю, що Бог чи Всесвіт дає шанс і скеровує людину. Так повинно було статись, щоб саме я на неї вийшла. Їхня фірма з Нідерландів не хотіла брати нових покупців. Я її вмовила, але мінімальне замовлення мало бути великим, і мені потрібно було думати, як збути решту цибулин, які не зможу посадити. Ще було одне «але» — самостійно знайти перевізника та розмитнити товар. 

Як ділова жінка, яка в молодості пропрацювала майже 15 років на ринку, я зіштовхувалася з багатьма випадками й часто їздила за кордон. Сказала їй, що впораюсь і з цим. 

Ми з чоловіком переживали, що не зможемо продати квіти. Коли все вже привезли додому, виявилося, що в інших постачальників не вистачає цибулини. Так вийшло, що в мене якраз були ті сорти, які вони шукали. Я собі залишила на вирощування тюльпани, а зайві продала.

Квітами себе заспокоюю від обстрілів

Ми зробили тюльпанову теплицю на другому поверсі нашого недобудованого будинку. Цього року почали вирощувати квіти на воді з сумішшю добрив: кожні три дні треба міняти цю речовину й шість літрів з ящика зливати та наново заливати. Це дуже тяжка праця, тому що ящиків близько 70, і все треба робити вручну.

Тюльпанова теплиця на другому поверсі будинку подружжя Губар. Фото: Лариса Губар 

Тюльпани — ніжні квіти, і в їхньому вирощуванні багато нюансів. Наприклад, важливо вимірювати кількість солей у воді, бо якщо переборщити, то добриво буде обпалювати корінці, і цибулинка пропаде. А якщо не додати добрив, квітка буде маленька. 

Також для тюльпанів повинно бути світло, як у природі: у цей час навесні десь о 6 ранку починає світати й уже десь о 18 темніє. Якщо світла не вистачатиме, тюльпанчики покрутяться. 

У нас цілодобово працюють три вентилятори з трьох боків, аби не було застою повітря. Ми одразу купили інвертор, бо під час відключення світла квіти б не вижили.

Крім цього, опалюємо будинок дровами, щоб постійно підтримувати потрібну температуру. Одного разу не ввімкнули другий камін, і стовбур тюльпана від перепадів температури пересох. 

Ігор Губар працює в теплиці. Фото надала героїня

Незважаючи на всі нюанси, тюльпановий бізнес — це про задоволення. Ми живемо на краю міста, за нами одразу поля, а тоді села й уже росія. У нас постійно гучно від обстрілів, тож квітами я себе заспокоюю. 

Квіти оточують мене цілий рік: коли закінчуються тюльпани, починаються петунії, а за ними бегонії. Я без квітів уже не можу. Кажуть, якщо ти раз спробувала купити насіння й щось виростити, то далі від цього не можеш відмовитись — отак і в мене.

Букети, які прикрашають оселю подружжя. Фото: Лариса Губар

Я вже замовила насіння інших квітів, які теж буду вирощувати на продаж у теплиці. Далі, можливо, і розсадою займуся. Мені це сподобалось, хоча раніше я була байдужа — чоловік допомагав моїй мамі обробляти землю, садив разом з нею, а моє діло було робити манікюри. А зараз можу відмовити деяким клієнтам, бо знаю, що треба підживлювати квіти. 

Не вагайтеся пробувати щось нове

Я багато разів починала нову справу й люблю ризикувати. Чоловік вже лякається, коли я кажу: «У мене є ідея». Вони з донькою відповідають: «Давай за два дні нам розкажеш, бо ми ще не готові слухати твої ідеї». 

Хочу порадити людям, які бояться ризикувати, що краще зробити й шкодувати, ніж не спробувати. Коли щось зробила, і в тебе не вийшло — ти спокійна, бо спробувала. Можеш іти далі, шукати себе в чомусь іншому. Але якщо не спробуєш, тебе буде всередині крутити, мучити думка: «А що, якби я зробила, і в мене б вийшло?». Тому не вагайтеся пробувати щось нове — навіть за десять кілометрів від кордону з росією.