ЛГБТІК+ військові: як досягти рівних прав і можливостей у Збройних силах України

У червні 2023 року соціологічна група «Рейтинг» разом із Незалежною антикорупційною комісією презентували результати дослідження «Дискримінація різних соціальних груп у ЗСУ». Респонденти відповідали на запитання, пов’язані зі ставленням та оцінкою можливої дискримінації у лавах ЗСУ. Любомир Мисів, заступник директора «Рейтингу», назвав «тему ЛГБТ» найбільш чутливою серед усіх, щодо яких проводилось опитування. І додав, що питання дискримінації безпосередньо в лавах ЗСУ дуже залежить від командира: 

«Який командир – таке відповідно буде ставлення всередині групи.[…] Це йде по тому, як командир може налагодити комунікацію всередині підрозділу і загалом налагодити комунікацію по тій структурі, якісь принципи роботи з тими людьми, які можуть бути дискриміновані». 

Тобто недискримінація у війську прямо пов’язана з професійним рівнем командирів і ефективністю та організованістю армії загалом. Ще у 2014 році до схожого висновку дійшли у своїй доповіді у Гаазькому центрі стратегічних досліджень. Там зазначили, що покращення інклюзії військових ЛГБТІК+ – це більше, ніж питання того, що треба «робити правильні речі». Це питання військової ефективності.

У доповіді також зауважили що, визнання і повага підвищують моральний дух військових; можливість відкрито спілкуватися з колегами підвищує згуртованість; а відсутність підозр, що комусь є що приховувати, – покращує довіру. 

Армія – це зріз суспільства

Моральний дух, згуртованість і довіра – те, що не менш важливе під час війни, ніж сучасне озброєння. Саме тому протидія і боротьба з дискримінацією в лавах ЗСУ має бути завданням та інтересом найвищого військового керівництва. 

Наразі для недискримінації військових за ознаками СОГІ (сексуальної орієнтації та гендерної ідентичности) потрібно докласти ще дуже багато зусиль: у цивільному і військовому, національному та міжнародному вимірах. 

Перш за все, варто зважати, що армія – це зріз суспільства, і історія квір-військових часто повторює національні контури. Саме тому заходи, спрямовані на боротьбу з дискримінацією в суспільстві загалом, мають прямий вплив і на військових. 

Ба більше, потреби військових багато в чому пов’язані з їхнім цивільним життям – сім’ї, побутові та фінансові питання, майно, взаємодія з іншими людьми під час відпусток і поза межами служби, повернення до цивільного життя після служби. У всіх цих точках військові так чи інакше взаємодіють з цивільними структурами і людьми. 

Зважаючи на це, можна виокремити ряд заходів, які допоможуть подолати дискримінацію в українському суспільстві. Зокрема: 

• підвищення загального рівня обізнаності в суспільстві через комунікаційні кампанії та соціальні інформаційні проєкти, що привертають увагу до проблем дискримінації за ознаками СОГІ;
• формальна і неформальна освіта, проведення тренінгів та навчальних програм, зокрема в межах окремих компаній, організацій, органів;
• законодавчі ініціативи, спрямовані на подолання дискримінації за ознаками СОГІ в юридичній площині.

Серед останнього – вже тривалий час квір-військові вимагають прийняття законопроєктів №5488 та №9103. 

Правопорушення є, а відповідної кваліфікації не існує

Законопроєкт №5488 був поданий Кабміном ще в травні 2021 року. Автори документу пропонують внести ряд змін до Кримінального кодексу та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Завдяки його прийняттю у правоохоронних органів буде більше механізмів та можливостей правильно кваліфікувати правопорушення, вчинені з мотивів нетерпимості. Адже наразі йдеться лише про відповідальність за дискримінацію ознаками расової, національної чи релігійної нетерпимості. Тоді як №5488 пропонує впорядкувати перелік, доповнивши його і такими ознаками як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність (поміж багатьох інших). 

Покращення системи відповідальності за нетерпимість за ознаками СОГІ потрібне і квір-військовим. Адже саме військові, покращуючи видимість ЛГБТІК+ спільноти, викликають на себе агресію не лише тих, хто виступає проти квір-людей, а й тих, хто бажає зберегти статус-кво війська – як домінантного середовища для гетеросексуальних цисгендерних чоловіків. 

Так, ще у серпні 2019-го під час вшанування загиблих на Донбасі військових на військовослужбовця, голову об’єднання «Українські ЛГБТ-військові за рівні права» Віктора Пилипенка було здійснено напад саме через гомофобію. У вересні 2019 року група молодиків напала на іншого військового, який є відкритим геєм, – Василя Давиденка. У квітні 2023 року матері військового Павла Лагойди невідомі погрожували спалити дім і заявляли, що її син «позорить армію», адже є відкритим геєм. 

Такі злочини на ґрунті ненависті мають кваліфікуватись за відповідною статтею. Тоді як правоохоронці кваліфікують напади та погрози за загальними статтями, що не дозволяє відокремити злочини, скоєні на ґрунті нетерпимості, вести належну статистику та фіксувати дискримінацію як причину таких злочинів. А відповідно – боротись з цим. Саме це має змінити прийняття законопроєкту №5488.

ЛГБТІК+ вперше мають шанс на визнання своїх родин

Іншим законопроєктом, який стосується «цивільного життя» військових, є законопроєкт №9103. Його прийняття вперше запровадить в українському законодавстві концепт «реєстрованих партнерств», які будуть доступні для осіб, незалежно від статі. 

Для багатьох гетеро-людей це одна із можливостей і альтернатива для реєстрації своїх сімейних стосунків. Однак для ЛГБТІК+ людей – це перша можливість отримати офіційне визнання їхніх сімей та захист їхніх прав. 

Для військових така можливість є особливо актуальною, адже законопроєкт насамперед врегульовує:

• питання майна як спільної сумісної власності;
• питання спадкування;
• право отримання пенсії і грошової допомоги у визначених випадках;
• питання відпусток за сімейними обставинами;
• право на офіційне впізнання тіла, вивчення причин смерті, ознайомлення з медичною документацією, розпорядження тілом, отримання тіла з моргу, визначення як пройде церемонія поховання чи кремації, який буде напис на місці поховання, право бути похованим поряд;
• право давати дозвіл на використання імені, особистих паперів партнера, право спростовувати недостовірну інформацію про загиблого партнера тощо;
• право отримувати інформацію, коли партнер в полоні чи зник безвісти тощо.

Тобто все те, що в поточних умовах для військових є надзвичайно актуальним через постійну загрозу життю і здоров’ю. І саме тому прийняття цього законопроєкту суттєво покращить ситуацію з рівними можливостями для військових, незалежно від їх орієнтації. А отже, покращить їх моральний дух.

За боротьбу з дискримінацією має відповідати конкретна людина

Крім того, попри нерозривний зв’язок військових з цивільним життям, все ж військо є відокремленою інституцією зі своїми правилами гри. Тому окремим пластом заходів мають бути саме внутрішньовійськові заходи – спрямовані на безпеку та недискримінацію військових іншими бійцями. 

Для цього військове керівництво має призначити відповідальну особу, яка очолить відповідні процеси. За аналогією як, наприклад, для покращення інклюзії жінок було призначено радницю з гендерних питань командувача Сухопутних військ ЗСУ.

Така людина, разом зі своєю командою має бути відповідальною за роботу на декількох напрямках, зокрема: 

• інтеграція: в межах якої потрібно розробити нову політику інклюзії ЛГБТІК-військових, а наявні політики – переглянути і зробити більш інклюзивними;
• оцінка впливу: за якою впровадження всіх нових заходів буде оцінюватись, зокрема і з точки зору потенційного впливу на осіб різної сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності;
• оцінка ситуаційних ризиків: тобто того, з чим можуть зіткнутися військовослужбовці, у зв’язку з їх сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю (побиття, цькування, проблеми з прийняттям, просуванням по службі, звільненням тощо) та яким є конкретний порядок виявлення, реакції та подальшого запобігання таким випадкам;
• навчання: роз’яснити і внести до обов’язків керівництва підтримку інклюзивного та сприятливого середовища для військовослужбовців незалежно від їх сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, інформування і навчання військових щодо цих тем;
• відстеження прогресу: оцінка інклюзії самими військовослужбовцями, керівниками, періодичні звітування про здійснені заходи тощо.

Більше того, заходи військового керівництва містять в собі не лише національний, а й міжнародний аспект. Військові в усьому світі знають, що роблять інші, особливо коли йдеться про їхніх партнерів і союзників. І технології та тактика — це не єдине, що передається від однієї військової організації до іншої.

Саме тому надзвичайно важливо під час обміну досвідом зважати і на досвід впровадження заходів для протидії дискримінації, обмінюватись інформацією щодо можливих перешкод на цьому шляху та найкращих практик для їх вирішення. 

Лише за умови запровадження такого комплексу заходів на національному та міжнародному рівнях можна буде максимізувати переваги та мінімізувати ризики, пов’язані з різноманітністю військовослужбовців. А також інтегрувати відмінності кожного з них у функціонування Збройних Сил загалом. Це зробить наше військо більш ефективним і результативним на полі бою.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Марії Клюс. Публікація відображає особисті думки авторки, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.