Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Лайк» з операційної та нове життя на Харківщині: як підприємиця стала бойовою медикинею

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Божену Гринько з Києва мобілізували навесні 2022 року. Жінка сама пішла до військкомату як медикиня. Щоправда, на той момент вона вже більше знала про переробку скла, ніж про зупинку кровотечі, адже в стоматологічному кабінеті працювала лише кілька років після випуску з вишу. 

«Подивилися, що я медикиня, і сказали: «Залишайся, ти нам потрібна». Ось так і почалася моя військова кар’єра. Я б усе одно не змогла сітки плести чи возити продукти, бо знаю, що можу більше. Чому я не маю цього робити?» — впевнена Божена.

Більш ніж пів року столична підприємиця була в пеклі Бахмута, звільняла Харківщину, а також знайшла і втратила багато друзів. 

Про особливий «лайк» з операційного столу, як навчає підлітків на Харківщині та нове життя після поранення, розповіла ШоТам

Божена Гринько

ветеранка-медикиня.

Звичайна людина зі звичайним життям

Усе життя я прожила в Києві. Закінчила інститут екології та медицини за спеціальністю «стоматолог-ортопед», але за фахом працювала всього кілька років. Це була не моя мрія — я хотіла бути хірургинею, але батьки були проти, бо це «нежіночий» фах. 

Врешті я працювала дистриб’юторкою одного відомого бренду м’ясопродуктів, а потім друг покликав мене в компанію, яка займалася збором та реалізацією вторсировини. Я кілька років була там директоркою з розвитку й дуже добре розібралася, що й до чого в цій сфері. У якийсь момент подумала: «А чому я повинна працювати на когось, якщо все вмію сама?»

Божена Гринько з донькою Софією. Фото: ШоТам

Свій власний бізнес на вторсировині я починала з 500 гривнями в кишені, але завжди вміла заходити можливості. Один за одним я відкрила в Києві кілька пунктів прийому вторинної сировини. 

Чоловік, донька, друзі, робота на власний маленький бізнес — звичайна собі людина, яка насолоджувалася звичайним життям.

Доньку лишила на батьків, бізнес — на друга 

Коли почалося повномасштабне вторгнення в нашу країну, ми з донькою Софією виїхали в Житомирську область до подруги. Мій чоловік — кадровий військовий, тому його підняли по тривозі вранці 24 лютого, і з того часу він у строю. 

Коли починаються воєнні дії, усі військовозобов’язані мають з’явитися до військкоматів. Оскільки ми опинилися на Житомирщині, я одразу стала там на тимчасовий облік, а також почала допомагати місцевому підрозділу тероборони: доставляла медпрепарати, консультувала. 

У квітні, коли звільнили Ірпінь і Бучу, ми з донькою повернулися до Києва, і я пішла вже до свого місцевого військкомату. Мені сказали: «Збирайте речі, просимо до лав Збройних сил України».

Доньку й собаку я відправила до рідних, бізнес передала в суборенду своєму другу та прибула на навчання. Мене призначили в 44-й окремий стрілецький батальйон начальницею медичної служби та медпункту.

Бож і Юрист, а в мирному житті — подружжя Гриньків. Фото надала героїня

Це не те, чим хочеться ділитися 

Про те, що їдемо в Бахмут, знали лише начальники служб — така політика конфіденційності. Тривожних думок було багато, але справжнє усвідомлення того, що на нас чекає, прийшло лише коли ми приїхали на місце. 

Шалено включився адреналін, і вже не було місця для роздумів, чому ми тут і навіщо. Ми чітко знали — щоб обороняти свою країну. Чи було тяжко? Найтяжче, найгірше — це втрачати побратимів і посестер, а до решти можна звикнути. Я там дуже багато плакала.

Коли мене запитують про якісь історії, епізоди, які запам’яталися, мені не хочеться нічого звідти пригадувати, лише забути.

Бо всі ці спогади — це біль, кров, сльози, втрати. Це не те, чим хочеться ділитися. Але є одна історія, від якої я досі плачу від щастя.

Бойова медикиня Божена Гринько з побратимом під час служби. Фото надала героїня

«Лайк» з операційної

Мій позивний був Бож — скорочено від Божена — для швидкого виклику по рації. Але більшість бійців називали мене Мамою. А деякі — Генеральшею за мій характер. Сашка й досі називає мене мамою і дякує за руку.

Тієї ночі його привезли з травматичною ампутацією руки — осколком відсікло руку вище ліктя. Сашка лежав у прийомній, рука буквально валялася поруч. Я підійшла до нього: «Санька, ти як?», а він відповідає: «Та нормально все, тільки шкода, що руки не буде».

Команда хірургів оцінила шанси на реімплантацію як нульові. І тут мене накрило: йому лише 27 років, ще ні дружини, ні дітей — усе життя попереду. Я вискочила в коридор, а там якраз стоять колеги, які мали його оперувати. Я почала плакати й сваритися, та якраз привезли іншого пораненого, і мусила бігти до нього. Потім уже, коли поверталася, зустріла хірурга: «Ну що, викричала, виплакала? Будемо пробувати пришивати».

А о 12 ночі мені на Viber прийшло фото Сашки прямо з операційного столу, де він пришитою рукою показує «лайк» — палець вгору. 

Це для мене, мабуть, була найбільше винагорода за шлях, який я пройшла. Ми тоді врятували не просто руку — ми врятували його дух. 

Сашко після операції. Завдяки наполегливості Божени та кількагодинній роботі хірургів його руку вдалося зберегти. Фото надала героїня

Звільнення Харківщини

Звільнення Харківщини було як короткометражний фільм: швидко, круто, феєрично — справжній екшн. Окупанти тікали на велосипедах, «жигулях» і «запорожцях», на мотоциклах і на мопедах. Усе, що тільки могли знайти в людей, вони крали й на цьому втікали. 

Медикам було тяжко, тому що евакуаційний шлях складав 40 км, тобто вести тяжкопоранених треба було аж на таку відстань, аби врятувати. Але, мабуть, Бог і сама доля були на нашій стороні, бо в нас тоді було небагато тяжких поранень. 

Божена Гринько з побратимами стоїть на покинутому російському танку під час звільнення Харківщини восени 2022 року. Фото надала героїня

Певно, знову спрацював адреналін, бо Харківщина пролетіла як сон: вшух-х-х, і все минуло — звільнили. Звісно, врізалися в пам’ять зруйнований Ізюм, наймасштабніша ексгумація та місцеві, які бачили медиків і приходили, аби ми їх лікували.

А ми лікували, слухали. Про родину, яка загинула під руїнами свого ж дому, бо коли вони сховалися в підвалі, російський танк стріляв по цій будівлі, доки та не склалася, як картковий будиночок. Про церкву в Ізюмі, куди російські військові після знущань проводили чи приносили помирати цивільних… Це дуже страшні історії, але їх мав хтось вислухати. 

Поранення та новий дім

Мій шлях у лавах Збройних сил України перервався 12 грудня 2022 року після поранення. Це сталося на теренах Донецької області.

Я вже мала застарілі травми, але це поранення стало вирішальним. Після чотирьох місяців у госпіталях Харкова, а потім Києва, мене «списали» із ЗСУ. 

Після виписки з шпиталю контраст відчувався шалено — я не знала, куди себе подіти. Уже давно мріяла придбати будинок десь поза межами великого міста. Це була дитяча мрія, бо таке подвір’я було в моєї бабусі.  

Тож був такий запит: знайти «свій» будинок. Він міг бути і в Тернопільській області, і в Одеській, але трапився мені на Харківщині, в селищі Андріївка, і ми з чоловіком його купили. Донька спочатку була не в захваті від переїзду в селище, але зараз уже освоїлась, і їй тут дуже подобається. 

Після пережитого мені треба було трохи заспокоїтися, сповільнитися, й Андріївка дала мені це. Поруч з нашим новим будинком є невеличкий став — я називаю його «наше озеро». Мені здається, ми не помилилися з вибором місця. Я відчуваю тут задоволення навіть від того, що треба відкидати сніг у дворі. 

Божена показує трофейний ніж, який їй подарував водій екіпажу Микола. Разом вони вижили після вибуху від влучання російської «нурси» — некерованої авіаційної ракети в Покровську. Тоді побратим прикрив її собою, а під час наступу в Бахмуті подарував цей ніж на пам’ять. Нині Миколи вже немає в живих. Фото: ШоТам 

Підлітки вчаться накладати шини та турнікети

Я вірю, що кожна людина має якусь свою місію. І якщо так вийшло, що я не можу більше бути зі своїми хлопцями, які досі воюють у Донецькій області, то можу хоча б передавати свої знання, щоб вони знову рятували життя — хай не моїми руками, то руками тих, кого я навчу.

Коли донька почала ходити до місцевого ліцею, я запропонувала проводити там для учнів безкоштовні лекції тактичної медицини та поводження з вибухонебезпечними предметами, і вони радо прийняли мою пропозицію. 

Спілкуватися із сучасними дітьми, молоддю дуже легко й цікаво. Вони зовсім інші — не такі зашорені, якими, мені здається, у свій час були ми. Коли переходимо до практичних занять, вони одне поперед одного хочуть все пробувати й практикуватися: переносити на ношах, накладати шини й турнікети, перев’язувати. 

Військова медикиня Божена Гринько на занятті з тактичної медицини для учнів Андріївського ліцею №1 показує, як правильно накладати турнікет. Фото: ШоТам

Для мене є показовим також такий момент: ці заняття необов’язкові, тобто кожна дитина сама собі вирішує, приходити їй чи ні, але зазвичай приходять чимало. 

Дай Боже, щоб ці знання ніколи цим дітям не знадобилися. А якщо таки знадобляться, то я хочу, щоб вони були готові допомогти й могли врятувати життя своє чи іншої людини. 

Самі збудуємо реабілітаційний центр

Біля нашого будинку є вільна ділянка землі, і ми з чоловіком вирішили, що хочемо збудувати там реабілітаційний центр для українських військових з повним спектром медичних послуг: від стоматолога до фахівця з протезування. 

У мене є побратим, який після поранення отримав такий невеселий діагноз як амнезія. У нього відсутня короткочасна пам’ять, ну і ще цілий букет діагнозів. Ми з його дружиною довго шукали реабілітаційні центри, які могли б допомогти, і зіткнулися з тим, що в хороших приватних центрах перебування коштує від 3000 гривень за добу. Це далеко не кожен військовий на пенсії чи зі статусом УБД зможе собі дозволити. Ми багато говорили про це з побратимами — так і з’явилася ідея збудувати власний.

Поки що в нас є лише цей шмат землі, тому ми вивчаємо інформацію як це все правильно організувати та з чого починати. 

Ветеранка-медикиня Божена Гринько під зйомок сюжету для ШоТам у ліцеї селища Андріївка Харківської області. Фото: ШоТам

Я дуже хочу, щоб цей реабілітаційний центр був справді незалежним і при цьому безкоштовним для захисників. Буду шукати партнерів, грантові програми. Можливо, це буде спільний ветеранський проєкт. Як це організувати я поки ще не придумала, але обов’язково зроблю це. 

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення