У селищі Неполоківці, що на Буковині, місцеві називають її Славою чи Славочкою. 69-річна Ярослава Тодорівна здійснила свою мрію: тепер кожен яскравий тюльпан чи півонія — це справа її рук.
ШоТам розповідає про роботу тих людей, завдяки яким у кожне українське місто й село приходить весна.
Стала квітникаркою після 60
Ярослава Туркіна народилася та виросла в селищі Неполоківці. Її мама завжди насаджувала біля дому мальви, півонії, троянди, тож Слава перейняла цю любов і вже з п’ятого класу поралась у квітнику.
«Я люблю землю. Коли бачу квіти, в мене наче крила відкриваються, і я хочу працювати»,
— ділиться жінка.
Спочатку вона працювала бібліотекаркою, згодом готувала випічку в кафе, але потайки мріяла про інше. Коли їхала в тролейбусі, а за вікном комунальні працівниці садили квіти, вона хотіла опинитися на їхньому місці. Могла ж займатися улюбленою справою лише вдома.
Вперше на офіційну роботу з квітами жінка влаштувалася вже в 60 років — у Неполоковецький ліцей:
Думала: це хто таку стару жінку прийме до роботи? Всі ж хочуть працівників 30-річних. А мене взяли
У ліцеї вона працює вже 9 років, а в селищній раді — 3. Каже, дуже вдячна, що в неї повірили, пішли назустріч. Керівники надали все, що було потрібне для роботи: завезли ґрунт, приладдя, облаштували місце під квіти.
«Це для мене щось таке величне»
Робочий день Ярослави Тодорівни починається ще на світанку. Спочатку вона обходить кожну свою клумбу, перевіряє, чи все добре, думає, яких іще квітів додати. Прополює, досаджує рослини. Завдяки її роботі селище квітне майже весь рік: спочатку тюльпанами та мускарі, а пізніше чорнобривцями й хризантемами:
Я собі зошит заводжу та креслю кожну клумбу. Дивлюся, що маю посадити, щоб воно цвіло з весни до пізньої осені. Думаю, як мені підібрати правильно кольори, бо є холодні та теплі тони. Що буде гарно з жовтим чи червоним
За такими ескізами й створює клумби — у кожній є щось своє. Тож навесні головна вулиця селища розквітає: яскраві тюльпани, ніжні мускарі. Біля ліцею теж краса — Ярослава Тодорівна щоразу додає нові квіти, обдумує, як зробити найкраще.
«Це для мене щось таке величне, що я не можу навіть пояснити. В мене аж очі загоряються. Як це не любити? Я не розумію. Якби мала можливість до неба посадити квіти, я б це зробила — уквітчала б аж туди»,
— каже жінка.
Місцеві, звісно, помічають таку красу та дякують Ярославі.
«У жінки прекрасна душа, а тому і її золоті руки створюють таку красу! Свою роботу треба любити. Низький уклін таким людям!»,
— пише місцева жителька Марія Борець.
Фото: Олеся Богдан
