“Сам відспівував сусіда, що помер через COVID, бо священник злякався і втік”, — Павло Дронь

Монастириська називали “українським Уханем”, бо на початку пандемії у нас була найбільша кількість хворих на коронавірус. Тоді у людей почалась масова паніка — вони не знали, що робити, боялись виходити на вулицю, панікували від кожної новини. У лікарнях зовсім не було забезпечення — ні масок, ні захисних костюмів, ні обладнання. Тоді я ще був заступником голови районної ради, і ми одразу почали діяти. Нам вдалось налагодити постачання захисних костюмів для лікарів, ми купили апарати і змогли забезпечити лікарню всім необхідним на два наступні місяці.

А люди дуже панікували. У нас був такий кумедний випадок, коли жінка викликала пожежну машину, щоб їй продезінфікувати подвір’я. Вона розмовляла з сусідкою, а та два рази плюнула на подвір’я. Звісно, на такий дзвінок не реагували, адже і так вистачало роботи з дезінфекції — щодня вулицями їздили машини, які обробляли тротуари, майданчики і під’їзди.

Мені, як ексзаступнику голови районної ради, одного разу довелось хоронити людину, яка померла від коронавірусу. То було 2 травня, якраз мій день народження. Я був на похороні, туди прийшов священник, але він злякався і пішов з цвинтаря ще до процедури поховання. Я спіймав його за рясу і попросив залишитись, а він сказав: “Хороніть собі самі”. Що мені і довелось зробити. Сільський голова був мені за дяка, а я священником. Родичі померлого були не проти, і ми провели процедуру поховання.

Найбільше люди панікували через брак інформації. Якось у місті захворіла вся родина, і чоловік, якому вже було за 60 років, дуже злякався. Він подумав, що всі помруть і ніхто не зможе його поховати. Чоловіка забрали в лікарню, але перед тим він одягнув костюм і готувався до смерті. Та все закінчилось добре — вся родина одужала і всі здорові. Люди дуже боялись і самі одне одному наганяли паніку. З часом все заспокоїлось. Тут я найбільше вдячний лікарям, які попри паніку у всього населення залишились працювати і рятували життя людей.