“Люди молились за мене. Хтось навіть кидав гроші на картку” — Ольга Чизмар

У моїй сім’ї першим захворів чоловік. Це було в жовтні. А потім одразу я підхопила хворобу. І у мене все проходило у важкій формі — висока температура, кашель, біль у грудях. Я одразу зателефонувала лікарці, але у відповідь почула, що номер не обслуговується. У мене посттравматична епілепсія, не всі ліки можна приймати. Я розуміла, що потрібно діяти швидко. Тоді ж написала пост у фейсбуці, мовляв, підкажіть, що робити у такій ситуації. Люди писали мені слова підтримки, давали поради. Тоді я записалась на рентген у приватну лікарню, і у мене виявили правобічну пневмонію. Та я вчасно звернулась. Зараз я вже одужала.

Саме через пост у фейсбуці сусіди і дізнались про мою хворобу. Мене вразила їхня реакція — ніхто не тікав, не закривався. У нас невеликий будинок і всі одне одного знають. Тому сусіди постійно запитували про моє самопочуття, пропонували допомогу. Одного разу мама гуляла з моєю донечкою, то сусідка через неї передала пиріжки та цукерки. А ще ми часто ходимо до церкви, яка розташована неподалік. Коли я захворіла, то люди почали писати, що ходили до церкви та молились за мою родину.

Мене здивувало, що почали писати та телефонувати ті люди, з якими я вже давно не спілкуюсь. Якось зі мною зв’язалась жінка, яка колись була моєю сусідкою. Вона сама перехворіла на коронавірус, тому запропонувала свою допомогу. За цей час я отримала дуже багато слів підтримки. А одна сім’я навіть скинула гроші на картку. 

Я була дуже здивована такій людській доброті, хотілось плакати від того, які хороші люди мене оточують. Я дуже вдячна їм за цю підтримку. Відчуваю, що не сама, що їм не байдуже. Така підтримка поліпшує моральний настрій, я б всім радила зателефонувати своїм знайомим та друзям, щоб запитати, як у них справи. Це може допомогти значно більше, ніж ліки.