“Мені заборонили виходити з гуртожитку і користуватись кухнею. Від голоду врятувала сусідка, яка приносила продукти та ліки”, — Андрій

Я навчаюсь в одному зі столичних вищих навчальних закладів. Але хоч зараз навчання і проходить онлайн, я все одно живу в гуртожитку, бо працюю в Києві. Політика адміністрації мені зрозуміла, сюди заселяють всіх, кому дуже потрібно. Так вийшло і в моєму випадку. Я усвідомлював ризики і був готовий самоізолюватись на 14 днів, якщо раптом захворію на коронавірус. За весь час проживання в гуртожитку я намагався не виходити без необхідності, бо розумів, що у столиці заразитись дуже легко. Але не минуло й двох місяців, як я занедужав. 

Одного дня мені потрібно було терміново піти у справах, і в той же вечір я почав себе погано почувати. Наступного дня піднялась температура та з’явились інші симптоми коронавірусу. Я одразу повідомив про це адміністрацію, але у відповідь почув лише дорікання та негатив. Живу у кімнаті сам, контактних осіб не було, тому самоізолювався в кімнаті гуртожитку. Але поступово вода та їжа закінчувались, а попросити було нікого, бо всі знайомі поїхали додому на дистанційне навчання. А люди, які ще жили в гуртожитку, оминали мою кімнату десятою дорогою. У адміністрації гуртожитку почалась параноя, вони намагались відправити мене додому. Знаєте, я б і сам поїхав, але у мене вдома живуть батьки та бабуся і я дуже боявся їх заразити.

Мені було заборонено виходити з гуртожитку — у нас електронна система пропусків і це все перевірялось. До того ж мені заборонили користуватися кухнею, тому рятувала тільки мультиварка, яка була в моїй кімнаті.

Кілька днів я писав в адміністрацію гуртожитку з проханням допомогти — щось купити чи принести ліки. Спочатку всі ігнорували, а потім відгукнулась одна дівчина. Аліна купувала мені продукти в супермаркеті, якщо йшла в аптеку чи магазин, то завжди запитувала, чи мені щось потрібно. Все ставила під дверима блоку, а я потім виходив і забирав. А також вона викидала моє сміття. Звісно, дотримуючись всіх технік безпеки — гумові рукавички, маска. Дуже приємно, коли поруч є добрі люди, адже в таких ситуаціях це вкрай необхідно. Проте через свою доброту Аліна зіштовхнулась з доріканнями зі сторони її сусідок по блоку. Вони всі працюють, а якщо хтось захворіє, то всіх посадять на самоізоляцію на 14 днів. Дівчата боялись втратити свої заробітки через хворобу.

Я дуже вдячний Аліні, що вона відгукнулась і так мені допомогла. Бо коли інші відвернулись, було дуже неприємно. Через два тижні після хвороби я віддячив рятівниці солодощами. Зараз я вже повернувся додому на Кіровоградщину, поки що тут навчаюсь дистанційно. Ми з Аліною навчаємось в паралельних групах, тому продовжуємо спілкуватись онлайн.