Вона працює з командами, які змінюють громади — від великих до малих, де кожен може відчувати себе частиною змін. Її мета — організувати, підтримати та надихнути на розвиток.
Які проблеми є у громад та як зростають нові лідери в громадському секторі, розповідає Анна Орловська.
Анна Орловська
менторка, фасилітаторка, засновниця тренінгового центру «Мозаїка».
Громадський сектор мені здався перспективним
Я завжди вважала громадський сектор важливим і перспективним. Все почалося в Херсоні, коли я ще була студенткою юридичного коледжу. Мені не вистачало досвіду для роботи, тому я вирішила стати волонтеркою в громадській приймальні «Фонду милосердя та здоров’я». За два роки я здобула величезний досвід: допомагала людям, писала заяви, супроводжувала до держустанов. У той час зрозуміла, що саме громадська діяльність може змінювати життя людей.
У 2012 році я почала працювати менеджеркою зі стратегічного розвитку, заснувала з колегами ІРЦ «Правовий простір». Потім я вирішила вступити на освітню програму «Управління неприбутковими організаціями» ІЛУ в Українському католицькому університеті. У мене не було чітких очікувань, але коли записувала відео для вступу — розповідала про те, що робила. Думаю, саме цей практичний досвід і став моєю перевагою. Там я навчилася будувати команду, залучати волонтерів, впроваджувати стратегічне планування.
В Олександрії було мало незалежних ГО
Після цього я переїхала в Олександрію і зосередилася на розвитку власного проєкту. У місті майже не було незалежних ГО. Я вирішила змінити ситуацію і заснувала «Мозаїку» — спільноту, яка змінила обличчя місцевого громадського сектору. Я вже мала досвід роботи у херсонському фонді, тому хотіла створити щось подібне.
Все почалося з артгалереї, де ми з колегами проводили тренінги для охочих розвиватися як тренери. Це дало старт спільноті: 50 жінок досліджували теми, в яких хочуть спеціалізуватись.
У 2021 році ми реалізували великий проєкт — «Олександрія — місто магніт», мета якого була змінити культурну карту міста. Ми об’єднали представників громади, влади, бізнесу та медіа. Результатом стало створення міської програми підтримки культурних ініціатив, яка була ухвалена у 2022 році з бюджетом у 700 тисяч гривень. Вона дозволила мешканцям подавати проєкти на фінансування в галузях культури, освіти й урбаністики.
За п’ять років десятки учасниць нашої платформи стали тренерками, а їхні організації змінилися: у ГО «Олександрійський гендерний інформаційний центр» відбувся ребрендинг — тепер це ГО «Важлива» і її очолюють тренерки «Мозаїки», а я є головою наглядової ради. Багато наших випускників також започаткували нові організації. Зокрема, БО «БФ «Центр допомоги Олександрія», що займається підтримкою ВПО, за три роки залучив у громаду понад 50 мільйонів гривень.
Тож наші учасники відкривають власні справи, визначаються з покликанням і реалізовують свої ідеї.
Часто навіть ті, хто просто прийшов «послухати», виходять із чітким планом дій
Успішні організації вміють балансувати
Організації, які здатні мобілізувати команду, залучити фінансування та адаптуватися до змін. Сильні команди — це не завжди штат, а мережа надійних провайдерів, яких можна долучити до конкретного проєкту.
Багато волонтерських ініціатив вигоріли, а молоді організації прагнуть інституалізації. Водночас донори вимагають звітності, аудиту, стратегій. Тож є подвійний виклик: бути структурованими, але залишатися гнучкими.
Також важливо розділяти стратегічне й операційне управління. Я часто працюю з командами над стратегією, а через кілька місяців ми повертаємось до неї, коригуємо плани з урахуванням нових реалій.
У нас є авторський підхід, який допомагає підвищити залученість команд, узгоджує індивідуальні цілі з цілями організації. Коли люди залучені, вони самі знаходять рішення, створюють ідеї та потребують мінімального контролю.
Коли приходимо працювати з організацією, спочатку визначаємо тих, хто ухвалює рішення. Кожному допомагаємо сформувати персональний план розвитку: що людина хоче розвивати, які має цілі. Потім узгоджуємо ці індивідуальні плани з цілями організації, щоб кожен міг реалізуватися через роботу, розвивати талант.
Ми працюємо з командою пів року і більше, підтримуючи зміни. Такий підхід реально підвищує залученість і ефективність.
Я вірю в особисту залученість, і саме в цьому ми допомагаємо
Сподіваюся, ці люди зможуть жити вдома
Проблеми громад дуже різні. Наприклад, Кіровоградщини й Херсонщини. Кіровоградська область у тилу, і в чомусь навіть виграла, бо сюди переїхали освічені, активні люди, які розвивають громади. Їхні головні виклики — адаптація військових, підтримка родин.
А от більшість території Херсонщини досі окупована, тому виклики там зовсім іншого масштабу. Громадський сектор на Херсонщині зосереджений на безпеці, освіті, підтримці людей. У Херсоні є величезний запит на створення безпечних умов, розмінування, повернення людей, зокрема з окупації, на роботу у громадах. Сподіваюся, що ці люди знову зможуть жити вдома.
У малих громадах люди наодинці зі своїм горем — це треба змінювати
Нещодавно я працювала з малими громадами Кіровоградщини в проєкті «Коло своїх» і побачила, наскільки глибокими є втрати там — особливо людські. Через мобілізацію багато родин залишилися без чоловіків: хтось загинув, хтось у полоні, хтось на фронті. Найбільше болю – у жінок, матерів, дружин, дітей. Вони не знають, як прожити цю втрату, як далі жити наодинці.
У великих містах ще є ветеранські хаби, підтримка. У малих громадах ти наодинці зі своїм горем. Це найгостріша проблема, яку я побачила. Ще одна — економічна: інфляція, подорожчання. Малі громади за останні п’ять років стали набагато біднішими.
Щоб подолати наслідки війни потрібна системна робота незалежних громадських організацій у співпраці з владою.
Наприклад, у Кіровоградській області у проєкті «Коло своїх» використовують методики форум-театру. Це допомагає людям усвідомити свій біль, прожити втрату і поступово повернути контроль над власним життям. Також надається психологічна й соціальна підтримка. Такі ініціативи важливо масштабувати. Але для цього потрібна підтримка і залучення місцевої влади.
Раніше ми жили в ілюзії «ніколи знову». Важливо, щоб українці вистояли й не забули. Памʼять про те, що ми переживаємо, має зберегтися. Це частина мого внеску, і це я роблю й для своїх дітей. Я хочу, щоб вони росли українцями, говорили українською, любили свою землю.
