На концерті в Києві в натовпі танцював Ілля — сором’язливий десятирічний хлопець, який прийшов на виступ до улюбленого співака з подарунком, прапором і великою вдячністю за творчість, що допомагала в найважчі дні війни. Те, що сталося далі, зворушило тисячі людей наживо й у мережі.
#ШОТАМ розповідає про хлопчика, якому Артем Пивоваров подарував свою гітару й домовився з ним зустрітися через 13 років — уже на його власному концерті.
Маленький фанат — великий волонтер
Ілля вчиться в четвертому класі київського ліцею. До концерту він хотів стати розробником комп’ютерних ігор, а тепер із нетерпінням чекає, коли почне грати на гітарі.
«Я мріяла, щоб він займався вокалом чи вчився грати на фортепіано. Це те, чого свого часу не зробила я. Але ми — батьки, які слухають свою дитину, тому не наполягали. Іллюша до вчорашнього дня не думав займатися музикою, але тепер чекає на перше заняття»,
— каже мама хлопця Анастасія Черних.
Тато Іллі — військовий. Родина волонтерить, заснувала благодійний фонд і допомагає військовим та переселенцям. Саме хлопець запропонував підтримувати поранених у шпиталях. Мама згадує:
«Коли йому було сім, він рвався допомагати нашим хлопцям у лікарнях. Я відмовляла — боялася, як він відреагує на поранених, але Ілля чотири місяці наполягав, і ми таки поїхали. Тепер завдяки сину ми постійно передаємо допомогу шпиталям. Він — наша гордість».
На знак подяки військові залишають свої підписи на його «прапорі перемоги». Із ним Ілля мріє вийти на Майдан у день перемоги.
Творчість, що допомагає справлятися з темрявою
Слухати пісні Артема Пивоварова Ілля почав під час повномасштабного вторгнення. Родина не виїжджала з Києва, тож багато часу підліток із сім’єю жив у паркінгу, поки ворог стояв біля столиці. Саме музика допомагала йому триматися.
«Справді, творчість Артема допомагала йому справлятися з темрявою, яка, на жаль, стала фоном нашого життя»,
— згадує мама хлопчика.
Концерт у Білій Церкві став першим великим концертом для Іллі. Там підліток подарував виконавцю зефір і потиснув руку. Мама згадує, що Артем тоді спитав, чи Ілля вперше на концерті, бо він його не пам’ятає. Відтоді Ілля дуже хотів, щоб улюблений співак його запам’ятав, тому відвідував концерти в різних містах, готував маленькі подарунки.
На виступ у Палаці спорту підліток прийшов не з порожніми руками — з ексклюзивною казкою та зі своїм «прапором перемоги», щоб узяти автограф артиста. Анастасія пояснила значення цих подарунків:
«Я пишу Іллі казки про нього та читаю їх перед сном, коли занадто гучні ночі. Цю казку ми придумали разом з Іллюшкою про його першу зустріч з Артемом у Білій Церкві. Оскільки син слідкує за співаком, то знає, що він дуже допомагає війську. За це Ілля його любить ще більше, тому хотів, щоб його підпис був поруч із підписами наших захисників, яким ми допомогли».
Спершу Анастасія попросила команду виконавця передати йому подарунки, але ті запропонували їм спробували зробити це самостійно. Щоб їх помітили в натовпі шанувальників, сім’я намалювала плакат.
«Хлопчик всередині мене не дав пройти повз»
У перерві між піснями Артем Пивоваров помітив плакат Іллі та запросив його на сцену зі словами: «Хлопчик всередині мене не дає мені пройти повз». Співак розповів, як у дев’ять років знайшов на вулиці гітару й разом із дідусем поставив на неї струни — на ній він почав придумувати свої перші мелодії. Через 13 років дідуся не стало, а ще через 13 — його рідного міста на Харківщині, гітари й гаража, де вона була.
Ділячись спогадами, Артем розчулився до сліз, і сором’язливий Ілля, який раніше навіть боявся попросити про автограф, підтримав співака. Зворушений Палац спорту аплодував, поки музикант і його юний фанат обіймалися на сцені.
«Та гітара подарувала мені цілий світ. Вона познайомила мене з багатьма людьми, завдяки їй я почав писати свої перші пісні. Та гітара зробила мене тим, ким я є. До чого я… Малий, я хочу, щоб ця гітара стала твоєю. Але є одна умова: я хочу, щоб через 13 років ти запросив мене на свій концерт»,
— сказав співак і подарував Іллі свій інструмент.
«Я ніколи не забуду ці очі»
Анастасія поділилася відео з концерту й написала, що ніколи не бачила в очах сина стільки світла, віри й сили. Каже, що його погляд запам’ятає на все життя:
«Тут не було сценарію. Просто неймовірний випадок. Для мене ця історія — нагадування кожному: будьмо щирими, не біймося мріяти й вірити в себе. І я ніколи не перестану дякувати Артему за ті щасливі очі мого сина».
