Суспільство
«Кажуть, держава має все дати. А держава — то хто? То є ми». Доброволець із Львівщини створив пожежну команду в селі
Стару пожежну машину, яка вже нікому не була потрібна, і надії на її відновлення не було, залишили на вулиці. Але на неї чекало нове життя: Ігор Панчишин з командою її відремонтували, підкрутили, докупили потрібні деталі й тепер їздять на пожежі у своєму селі Зав’язанці, а також у сусідніх селах на Львівщині. Пожежники-добровольці приносять користь усій окрузі, тож на них як на приклад уже заглядаються й інші громади.
ШоТам поговорили з Ігорем про добровільну команду, пожежну машину й станцію, переобладнану зі старої лікарні.
Ігор Панчишин
учасник добровільної пожежної команди села Зав’язанці.
Локомотив пожежної команди
Колись, на початку нульових, у мене на подвір’ї була пожежа — горів сарай. Людей у селі було трохи більше, то збіглися й допомогли загасити. А зараз людей поменшало — навіть рідко кого на вулиці зустрінеш.
Я живу в селі. Від наших Зав’язанців до Мостиськ — 22 кілометри, до Самбора — ще 30 кілометрів, до Судової Вишні — 18. У кожному з цих населених пунктів є пожежна станція. Але поки машина приїде гасити пожежу в нас, то може бути пізно, тому мати пожежну команду тут — необхідність.
Про такі добровільні команди дізнався від мого хорошого друга з ДСНС Юрія: він бачив такі команди закордоном, наприклад, у Польщі, та мав друзів-добровольців, з якими й мене познайомив.
У 2021 році місцева влада схвалила ідею — у Зав’язанцях з’явилася ДПК! Ми одразу взяли участь у проєкті «Вогнеборці. Вдосконалення цивільного захисту в Україні на місцевому рівні». Його реалізує Фонд міжнародної солідарності та програма польської співпраці Міністерства закордонних справ Польщі. Так ми отримали 12 комплектів пожежної форми, чоботи, шоломи, помпи, генератор, обладнання.
У нашій пожежній команді беру активну участь. Можна сказати, що я її «локомотив», бо почав цю ідею просувати серед людей.
Читайте також: «Якщо всі зроблять як я, чи стане світ кращим?». Три історії волонтерів ДСНС: медика, рятувальника та пожежниці
Стару машину з чергової частини відремонтували, то вона вже на ходу
У ДПК від початку було 12 людей. Зараз менше: один чоловік помер, деяких мобілізували з початком повномасштабного вторгнення, як і мого брата Андрія — заступника голови команди.
Взагалі у мене 8 братів — я наймолодший. Усі вони роз’їхалися: хто закордон, хто до Львова чи Києва. У Зав’язанцях лишилися ми з Андрієм, то я його в пожежну команду й запросив. Він старший за мене на два роки. Зараз я в нашій добровільній пожежній команді заступник заступника, а головує Володя Добровольський.
Наша ДПК розміщена майже в мене на подвір’ї — за кілька метрів моя хата, поруч дім Володі. Колись там була лікарня двоповерхова й підсобне приміщення для неї зі столовою, душовою. Тож вирішили переробити це під свої потреби, а оскільки я і Володя — активні учасники ДПК, то підійшло й те, що станція близько до нас, до того ж поруч є ставок.
Міська рада схвалила нашу ідею, тож почали готуватися: облаштували гараж, підсобне приміщення й кімнату для відпочинку. Хочемо її ще покращити, але зараз війна, тож це поки не на часі.
Машину ми отримали з чергової частини — в них вона під плотом стояла. Казали, що ми можемо її забрати. Вона старенька була, але ми її підремонтували, дещо докупили, акумулятори нові поставили, підкрутили — все своїми силами — то машина вже на ходу! Міська рада взяла наш транспорт на баланс, пальним допомагає.
Тож ми можемо швидко реагувати: от нещодавно був виклик об 11 годині вечора, то ми за три хвилини біля машини вже. Заскочили в неї, поїхали й впоралися з вогнем. Тоді під’їхали державні пожежники й уже розбирали залишки, виносили.
Виїжджали на пожежі будинків, сараїв, клубу й навіть лісу
Минулого року наша ДПК мала багато виїздів. Наприклад, горіла машина — не дотрималися техніки безпеки — а ми приїхали й загасили. Виїжджали на пожежі будинків, сараїв — і в наше село, і в сусідні. От буквально нещодавно за кілометрів сім від нас горів клуб, то нас викликали теж.
Особливо в перші дні війни в нас люди активно почали весною сухостій спалювати. Також ми їздили гасити лісову пожежу — там підпалили листя. Загалом виїздів 20 у нас уже було.
Люди зрозуміли, що пожежна машина під рукою — це доволі корисно. Так, ми її використовуємо, щоб долати пожежі, але стаються й інші складні ситуації. Наприклад, взимку автобус застряг. Ми їздили його витягувати зі снігу — маємо спеціальну лебідку, чіпляємо її спереду. Тож допомагаємо, як можемо.
Наша пожежна станція — це ще й місце зустрічі: у суботу та неділю після обіду збираємося, спілкуємося. Машину оглядаємо — чи на ходу, чи нема поломок. І радіємо, що в будь-який час можна допомогти людям. Ми постійно розвиваємося й багато чого хочемо, але ж треба «стукати», а не мовчати й чекати.
Діти хотіли продовження табору: 5 днів — замало
Цього року Зав’язанська ДПК подалася на програму «Акселерація потенціалу новостворених добровільних пожежних команд» від ГО «Добровольці-вогнеборці» за підтримки Фонду Східна Європа. У межах проєкту пройшли домедичну підготовку та організували табір для дітей.
Думаю, таку добровольчу роботу краще починати з молодшими, тож у серпні в нас був 5-денний табір — з понеділка по п’ятницю. Ми учасників у державну пожежно-рятувальну частину возили в сусіднє місто — там машини ще більші, ніж наша, тому їм цікаво було. Ігри різні проводили для них, домедичну підготовку. Оскільки табір ми організували в межах проєкту, то Фонд Східна Європа оплатив харчування для дітей, матеріали для занять. Заняття проводила Дарія Костецька — завідувачка Народного дому в селі.
А вже в суботу та неділю до неї на подвір’я прийшли діти — хотіли продовження табору. Вони були в захваті від навчань. Батьки теж задоволені, що діти зайняті й так зацікавлені.
Дорослі учасники мали навчання з домедичної допомоги та з імітацій різних ситуацій: порятунок на зруйнованій будівлі, в задимлених приміщеннях тощо.
Навчання проходили не лише члени нашої добровільної команди, а й молодші жителі села — 15-18 років. Після завершення тренінгів я побачив, що вони собі зробили окрему групу у Вайбері — «Молодіжна добровільна команда села Зав’язанці». Кажу Володі: «Бачиш, уже люди потихеньку підтягуються».
Розумію, що за кожну роботу люди б хотіли отримати винагороду, але під час воєнного стану достатньо й непогано орієнтуватися в таких складних ситуаціях, адже будь-де може щось статися — а ми вже навчені.
Держава — то є хто? То ми!
У нас у селі, звісно, люди в будні працюють, а вже в неділю можемо потренуватися. Тож ми продовжуємо заняття й запрошуємо всіх охочих. Досвіду ми вже трошки маємо, бажання — ще більше, тож будемо й іншим показувати. У нас лишилися матеріали з інших імітацій, тож будемо вчитися надавати допомогу, носити поранених, перев’язувати рани.
Бачу, що хоч спочатку люди трохи з недовірою ставилися до нашої затії з ДПК, то зараз зрозуміли, що пожежна команда в селі — це добре. Навіть нові люди хочуть доєднатися.
А ще ми хочемо юридично оформити нашу добровільну пожежну команду як громадську, щоб не чекати на рішення щодо нас і мати власний рахунок. Думаю, ми до цього дійдемо — можливо, вже після перемоги.
У мене невеличкий сімейний бізнес із квітами, займаюся цим ще з 90-х. Колись мій найстарший брат теж цим займався, але йому стало нецікаво, а я був молодий і втягнувся. Оскільки тримаю теплиці, то можу й власні кошти вкласти в команду. На початках ми не мали нічого, а зараз потроху зібрали. Закуповуємо самі дещо, у проєктах беремо участь.
Бачу, що на нашу Зав’язанську добровільну команду задивляються як на приклад. Я ж кажу: «Ви хочете таке мати? То прийдеться і час свій витратити, і гроші теж». Кажуть: «А то ж держава має все дати». А держава — то є хто? То є ми! Тому робіть і будете мати. Не буває такого, щоб отримати все без докладених зусиль.
Коли почалася повномасштабна війна, пожежна команда стала ще більш потрібною, адже навчання, яке люди проходять, дає корисні навички. Бо навіть у далеких від лінії фронту місцях стаються вибухи, і варто знати про небезпеки.
Матеріал підготовлено у межах спецпроєкту «Добровольці: працюємо заради миру». Він передбачає низку історій добровольців – пожежників, медиків, рятувальників.
Спецпроєкт реалізується у межах програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
