Суспільство
Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни
Владислав та Дмитро одними з перших в Україні почали власноруч виготовляти калімби – унікальний музичний інструмент, що підходить як для інтуїтивної гри, так і для вивчення улюблених мелодій.
До повномасштабного вторгнення бренд працював у селі Чкалове, практично на березі Азовського моря. Майстрам вдавалося виготовляти по сто калімб щомісяця, даруючи українцям новий спосіб медитації та відпочинку.
Після окупації домівки хлопці зібрали мінімальні інструменти та вирушили до більш безпечних регіонів. Тепер українські калімби створюють одразу в двох містах: Дмитро працює з металом у Коломиї, а Владислав займається деревом на Рівненщині. Про перші місяці війни, переїзд, перезапуск бізнесу та спокій, який дарують калімби, ШоТам розповів співзасновник бренду Владислав Кислих.
Усе почалося з китайської калімби
До повномасштабної війни я жив у селі Чкалове Запорізької області, на самому березі Азовського моря. Зі своїм майбутнім бізнес-партнером – Дмитром Дем’яненком – вчився в одній школі, але справді добре спілкуватися та дружити ми почали в 2019 році.
На якесь Різдво дружина подарувала Дмитру калімбу – абсолютно звичайну, китайську, з «Аліекспрес». Саме тієї миті ми вперше подумали, що можна зробити такий інструмент власноруч.
Ми замовили з Китаю деякі комплектуючі, а вже наприкінці січня вони прийшли в Україну. Дерев’яну основу робили самостійно. Оскільки ми жили в селі, то завжди були повʼязані з деревом і вміли з ним працювати. Вже в березні на сайті «ОЛХ» ми продали свої перші калімби. А наступного місяця наші продажі збільшились до 20 штук на місяць.
Калімба може відкрити творчу натуру в кожній людині
Створюючи інструмент ми орієнтувались на дуже широку аудиторію, людей різної статі, віку та зацікавлень. Проте виходить так, що здебільшого нашою цільовою аудиторією є 25-35-річні жінки, які замовляють калімбу на подарунок для близьких чи друзів.
Калімба – інструмент, на якому дуже легко навчитись грати. Навіть людина, яка не має музичної освіти і якогось досвіду, може швидко його опанувати. Крім того, калімба ще й прикольно виглядає і має дуже заспокійливий звук.
Наші клієнти часто пишуть, що калімба їх врівноважує, тобто це своєрідна медитація, такий собі релакс. Думаю, цілком природно, що всі ми тяжіємо до творчості й створення чогось свого. Калімба – це якраз той інструмент, що допомагає привідкрити творчу натуру в кожній людині.
О першій ночі ми говорили про війну, а через чотири години пролунали вибухи
До 24 лютого я з головою поринув у роботу, а тому вкрай рідко читав новини й практично не цікавився тим, що відбувається довкола. Тож, напевно, одним із останніх дізнався про ймовірне вторгнення.
23 лютого, вже після опівночі, ми з друзями відпочивали й обговорювали ймовірність великої війни. Серед нас у вторгнення ніхто не вірив. Крім одного друга, який насправді досить аргументовано пояснював, що новий етап – неминучий. Але ми йому не вірили.
Тієї самої ночі, вже за кілька годин після розмови, у Мелітополі обстріляли аеродром. Виходить, що о першій годині ми говорили про війну, а вже о п’ятій було чутно вибухи.
Мене розбудила мама, і я був шокованим. Єдине, про що я тоді думав, – що рік тому так само неочікувано дізнався про смерть дідуся. Звісно, я перебував у панічному стані, не міг їсти, думав, що слід робити. Пізніше ми з батьком поїхали в місто, аби заправити автівку, зняти готівку та купити продукти. Ми, м’яко кажучи, були не в собі від усього, що відбувалося.
Окупанти почали ходили селами та перевіряти місцевих
Коли росіяни захопили Мелітополь, ми автоматично стали окупованою територією. Це був перший тиждень війни. До нас не приїздив ніхто з окупантів, місцева влада була на стороні України. Але з часом з’явилися чутки, що незабаром росіяни почнуть нас перевіряти й ходитимуть по домівках.
Відтак ми почали все частіше чути про подібні «візити» в інших селах. Окупанти приходили, шукали в хатах щось або когось. Ця інформація дуже пригнічувала, я перебував у стані постійної напруги. Адже будь-якої миті росіяни могли навідатися й до Чкалового. А ти не знаєш, що вони робитимуть тут і що в них на думці.
Буча та Ірпінь стали поштовхом до виїзду
Події в Бучі та Ірпені підштовхнули нас до якнайшвидшого виїзду на підконтрольну Україні територію. А коли чутки про скорий приїзд окупантів підтвердилися, ми остаточно зібрали речі й сіли в машину. Наш виїзд припав на середину квітня, тобто другий місяць повномасштабної війни.
Ми виїхали рано-вранці, і вже десь о 19:00 були в Запоріжжі. Але за цей час нам довелося пройти майже 25 блокпостів. На кожному з них нас ретельно перевіряли, особливо хлопців та чоловіків. Нас із батьком та братом постійно просили знімати футболки: росіяни дивилися, чи немає раптом «націоналістичних» татуювань. Також перевіряли всі написи на речах, телефон, читали особисті листування. На щастя, я встиг почистити всі чати, аби до мене не було жодних підозр чи питань.
Врятував лише кілька заготовок та шліфмашинку
Із собою я захопив усього сім дек (заготовок), болгарку та шліфувальну машинку. Це найменші інструменти і, власне, все, що мені вдалося евакуювати. Адже багато речей із собою брати не можна.
У Запоріжжі нас прийняли в місцевій церкві, нагодували та виділили місце для ночівлі. Далі наша родина планувала податися в Чернівці, але вже в автобусі виявилося, що ми прямуємо в Рівне.
Вже на Рівненщині ми згадали, що неподалік живуть наші друзі, які переїхали всього рік тому. Ми списалися – й наступний тиждень жили у них. Згодом добрі люди безоплатно поселили нас у квартиру. І відтоді ми живемо в містечку Здолбунів.
Тепер наша калімба – це на 100% українське виробництво
Попри те, що в голові було багато думок і тривог про війну, під час виїзду найбільше я думав про відновлення бізнес. Окупація домівки, відсутність роботи та борги, – це все, звісно, дуже хвилює. Але потрібно якось працювати, заробляти гроші. А отже, я думав, як відновлювати виробництво калімб.
Перші три місяці після вторгнення ми нічого не продавали, не публікували жодного контенту, у нас не було виробництва, а отже – і продажів. Через цю тривали «тишу» наша сторінка в інстаграмі опинилася на останньому місці у пошуці, тож після відновлення роботи із новими замовленнями було складно. Ба більше, ми досі не можемо повернути ту активність, яка була в нашому профілі до вторгнення. Але активно над цим працюємо.
Після перезапуску, перш за все, я надіслав клієнтам калімби, які замовляли в лютому. А далі в нашій роботі відбулися значні зміни. Китай, звідки ми замовляли багато деталей, виявився закритим. Завдяки цьому ми почали шукати необхідні комплектуючі в Україні. Тепер ми все робимо самостійно, а наша калімба – це стовідсотково українське виробництво.
Працюємо на два міста: Здолбунів та Коломия
У травні ми продали десь 20 інструментів, у червні – вже 30. Це небагато, але цього вистачало на закупівлю матеріалу. Тому початок був більш-менш нормальним, хоча до повномасштабної війни ми продавали близько 100 калімб на місяць.
Після переїзду наша аудиторія не змінилося. Усе практично так само: здебільшого замовлення надходять на подарунки. Тому й рекламу я виставляю таргет за старими налаштуваннями. Співзасновник нашого бренду – Дмитро – також евакуювався, але зараз живе в Коломиї, що на Франківщині. Попри відстань ми продовжуємо працювати разом.
Виробництво розділили навпіл. Дмитро взявся за металеві частини калімби – язички та кріплення. Метал складніший в обробці, ніж дерева. Тож у мого партнера дещо складніша робота. Натомість я працюю з деревом: вирізка, шліфовка, збірка та відправка клієнтам. Також відповідаю за рекламу. Ми обидва маємо помічників, тому сьогодні над нашим виробництвом працюють четверо людей.
Безумовно, робота на два міста ускладнила процес, адже ми переплачуємо за доставку, та й тарифи зросли. Але це не надто великі проблеми. Інша справа – багато інструментів довелося купувати заново. Мені пощастило, що після виїзду з Чкалова я знайшов людину, яка займається вивозом речей. Так вдалося вивезти лазер і ноутбук, а це – найдорожчі інструменти.
Ще чимало часу, грошей та сили у нас забрали пошуки нових майстерень та оренда приміщень. Але сьогодні ми вже вирішили ці питання та активно працюємо.
Філософія нашого інструменту – дати людям відчуття спокою
Наша калімба – це, перш за все, повністю ручна робота, що додає йому особливої цінності. Адже ми вкладаємо в кожен інструмент частинку своєї душі. До того ж, наші калімби мають більш дзвінкий та якісний звук, значно надійніше кріплення, аніж, скажімо, китайські.
Наразі ми пропонуємо два різновиди калімб. Перший налаштований на пентатоніці й ідеально підходить для інтуїтивної гри. У цьому випадку вам не потрібен якийсь чіткий алгоритм. Натомість звучатиме мелодія, що лежить на серці. Вона медитативна, для повного релаксу.
Друга калімба – на 15 язичків. Вона підходить для вивчення мелодій по табах, тож ви можете грати будь-які улюблені пісні. Так, на ній також можна грати інтуїтивно, але це значно складніше. Тут працює принцип стандартного інструменту на кшталт гітари чи клавішних.
Філософія нашого інструменту – подарувати людям відпочинок, відчуття спокою, медитацію. Багато наших клієнтів пишуть, що під час війни всюди беруть із собою калімбу.
Клієнтка з Дніпра розповідала, що під час обстрілів її дитина ховалася в коридорі й грала на калімбі. І це її заспокоювало. Ще один відгук залишив військовий – він грав на калімбі просто в лікарні, і також отримував від цього певне розслаблення. Тож наш інструмент – це ще й спокій, який завжди під рукою.
Війна змінила кожного з нас
Думаю, за час великої війни у кожному з нас відбулися якісь зміни. Я часто згадують біблійного персонажа Авраама, який жив на землі як мандрівник. Напередодні війни я побудував будинок, а зараз думаю, що, можливо, варто було також жити без прив’язки до речей та конкретного місця. Адже наразі я не знаю, чи зможу колись повернутися додому. Проте сьогодні ми поступово повертаємося до довоєнних продажів. Вже повністю налагодили виробництво й рухаємося в цьому напрямі.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
