Суспільство
Як це — бути мамою чотирьох дітей під час війни. Історія переселенки з Луганщини, що знайшла новий дім на Львівщині
Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.
Півторарічна Даринка — єдина «львів’янка» в родині Олі Шевченко. Двоє її синів та ще одна донька народилися більш ніж за тисячу кілометрів — у Луганській області, а найменша — вже в евакуації.
«Вона в мене в пузі таке пережила! А тепер он який живчик!» — каже Оля.
Поки говоримо, підбігає Даринка — у неї біляве волосся й очі кольору неба. У рожевому гольфику, маленька дівчинка тулиться до мами. Оля питає її, показуючи на себе: «Даринко, хто я?». Дівчинка впевнено каже: «Мама!». На Олиному обличчі з’являється усмішка, така тепла й ніжна — оце «мама» для неї зараз дорожче за все на світі.
Мама-одиначка розповіла ШоТам, як це бути мамою під час війни, як звикає до нового життя й облаштовує для дітей дім за понад тисячу кілометрів від рідної Луганщини.
«У мене троє дітей, мені треба додому»
Коли Оля була на четвертому місяці вагітності, вона захворіла ковідом. Лишила трьох дітей на сусідку, а сама мусила лягти в лікарню на підтримку. Там і зустріла ранок повномасштабної війни.
Пригадує, що почула один сильний вибух — у палаті затрусилися вікна та двері, але ніхто не розумів, що вибухає. Лікарі почали перевозити пацієнток у підвал.
Після надцятого вибуху люди почали тікати з лікарні без документів чи медичних карток. Так само зробила й Оля: «Я їм сказала: «Та ж у мене троє дітей! Мені треба додому».
Транспорт ходив з перебоями, і жінка боялася, що вже приїде в зруйновану квартиру. Та все обійшлося, і Оля разом з маленькими Настею, Максимом і Сашком провела наступні два тижні в підвалі.
Аби зігріти дітей, з квартири забрали всі подушки, ковдри, пледи. Сусід роздобув ліхтарики, тож перший час діти ще малювали при їхньому світлі та бавилися разом.
Лисичанськ рівняли із землею — стріляли з танків, градів. Оля обіймала дітей, казала, щоб не боялися, і тримала при собі документи, щоб виїхати за першої нагоди. Місто росіяни окупували в липні, але жінка змогла вибратися ще в березні, коли сусіди забрали родину на евакуаційний потяг.
Оля не знала, куди їде цей потяг, та й це не було важливо. Не думала про нові міста — лише про те, аби діти були в безпеці.
«Навіть не знала, що таке Львів»
Потяг привіз родину до Львова. Оля сміється — у свої 33 роки гадки не мала, що це за місто: «Навіть не знала, що таке той Львів».
Найяскравіше враження про місто отримала в таксі. Водій жартома спитав, чи знає Оля, що у Львові їдять дітей:
«Я сиджу, такими очима дивлюся! Кажу, що перший раз таке чую».
На залізничному вокзалі волонтери спрямували родину до сільської школи у Великий Дорошів — там у класі української мови вони провели ще кілька місяців.
Українська мова для Олі була рідною з дитинства. Вона виросла в селі Узлісся, а кілька років тому перебралася до Лисичанська, щоб дати дітям краще життя. Уже в місті діти пішли до школи та садочка й учили російську. Оля ж російською так і не змогла заговорити:
«Сусіди навіть намагалися примушувати, а я кажу: «Не можу й не буду. Я буду розмовляти так, як умію».
Попри те, що під час вагітності Оля пережила ковід, евакуацію з-під обстрілів, кровотечі та інші труднощі, дівчинка народилася здоровою, вагою 3700 грамів: «З такими щічками була! Я одразу сказала: «Хом’ячок ти мій!». Даринкою її мама назвала, бо вважає, що вона — дар Божий.
Поки Оля місяць була в пологовому, трьома дітьми опікувалася спільнота «Рідні» у Центрі підтримки сім’ї Львівської міської ради. Те, як львів’яни піклувалися про її родину, стало ще одним шоком для Олі.
«Я не звикла до такого ставлення. У нас удома кожен сам за себе. Мама була після інсульту, то я все робила сама: і навчалася, і заробляла, — розповідає жінка. — За ці два роки я отримала стільки допомоги та підтримки, що й не знала, що так може бути. Люди останнє віддають».
«Тут тепло і чистенько, дітям тут добре»
Протягом року родина Олі жила в прихистку «Незламні матусі». У цьому місці допомагають породіллям і вагітним переселенкам, які евакуювалися через війну. Потім сім’я завдяки благодійнику поселилася в порожній хаті в Городиславичах, що за 30 км від Львова — там давно ніхто не жив.
Служба допомогла з меблями та пральною машинкою, а дещо Оля докупила сама. 12-річна Настя, 10-річний Максим і 8-річний Сашко відвідують місцеву школу — щоранку їх забирає шкільний автобус.
Щойно Оля оселилася в хаті, на подвір’я прийшла кішка. Жінка почала її підгодовувати, але виявилося, що кішка приходила «в розвідку», а коли відчула, що тут безпечно, перенесла й трьох своїх кошенят. Відтепер живуть усі разом — діти в захваті. А кішку назвали Муською.
Оля розповідає свою історію так, наче перевезти багатодітну родину через пів країни і бути мамою під час війни — це щось дуже просте. Про проблеми говорить неохоче, а себе називає «незламна матуся».
Але інколи до розмови прослизає щось, що доводить — їй складно. Говорить: поки була вагітна, тривожилася, що в неї відберуть дітей, бо виховує їх сама.
Оля розлучилася з батьком трьох старших дітей, а батько Даринки покинув родину до народження доньки. Зараз жінка не працює, має тільки виплати від держави.
Щоб тримати себе в спокої, Оля почала ходити в місцеву церкву: «Душа мене до церкви тягне. Це дає мені сили жити, боротися». Спочатку брала туди й дітей, але малечі то було нецікаво. Мама нервувалася через їхні пустощі, а місцеві їй сказали: «Це ж діти, нічого страшного». Як потепліє, Оля знову ходитиме до церкви, а поки щовечора молиться.
Зараз сім’я частіше проводить час вдома, бо село замітає снігом. Оля розповідає, що нещодавно вони їздили у Львів прогулятися, а на зворотному шляху автобус застряг — дорогу засніжило. Жінка з дітьми кілька годин чекала в холодному транспорті, й Оля вкривала Даринку своєю курткою, щоб та не дуже змерзла. Ситуація не вирішувалася, тому довелося брати все у свої руки — жінка подзвонила на гарячу лінію ДСНС. Невдовзі сам начальник служби відвозив сім’ю додому власною автівкою. Тепер дорогу постійно чистять і підсипають, і місцеві дякують за це Олі.
«Тепер у Лисичанськ хіба в гості»
Домашніх турбот в Олі достатньо, але вона говорить, що не змушує дітей допомагати.
Поки що головний план жінки — аби діти лишалися в безпеці: «Буду робити все, що в моїх силах. Як треба допомога — звертаюся, прошу. Іноді хочеться поплакати, бо самій складно. Але я справлюсь і витримаю все», — впевнена вона.
Оля каже, що її квартира в Лисичанську розбомблена, без вікон, і звідти вже повиносили всі меблі. Вертатися немає куди — хіба в гості, а тоді назад.
Бо навесні треба ремонтувати підлогу та вікна, саджати грядки — й обов’язково з огірками, бо діти люблять їх більше за помідори.
Ну й чекати на поповнення в домі — Муська знову матиме кошенят.
- підвищення обізнаності викладачів про те, як вчасно та правильно надавати першу психологічну допомогу;
- як підтримувати емоційний стан студентів, які цього потребують;
- як визначати наявність у студента гострого чи накопиченого стресу;
- як піклуватися про власне психічне здоров’я та психічне здоров’я оточуючих.
Укрзалізниця додала до свого парку ще два медичні евакуаційні вагони для потреб Медичних сил ЗСУ. Загалом їх кількість становить 66, і до кінця року планується збільшити цю кількість на ще 4 вагони.
Про це повідомляє Укрзалізниця.
Про ініціативу
Евакуація та перевезення поранених воїнів у спеціально обладнаних медичних вагонах показали свою ефективність. Насамперед, це швидкість та можливість надання повноцінної медичної допомоги (у т.ч. екстреної хірургічної та реанімаційної) під час ходу поїзда.
Читати також: Українські розробники створили бойовий колісний дрон CRAB (ВІДЕО)
Про потяги
Усі вагони оснащені апаратами штучної вентиляції легень, переливання крові, кардіомоніторами, аспіраторами та іншою медичною технікою. Завдяки живленню від генератора вони є повністю автономними.
“Дякуємо вагонобудівникам, локомотивним та евакуаційним бригадам Укрзалізниці, що спільно з медиками Командування Медичних сил Збройних Сил України самовіддано працюють задля порятунку поранених воїнів”, – повідомляє УЗ в своєму зверненні.
Нагашаємо, що українські хакери здійснили кібератаку на сервіси партії “єдина росія”.
Також ми повідомляли, що за рік існування кластеру Brave1 на ньому зареєстрували 1600 оборонних розробок.
Фото: УЗ
