Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З міста — в село, з російської — на українську. Історія сім’ї переселенців з Донеччини, де виховують 10 дітей

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Перше слово найменшої доньки подружжя Распертових з Донеччини було не «мама», а «там бах». «Їй було дуже страшно. Всі ховалися в підвалі, а ми вдвох з нею залишалися на ліжку», — згадує Світлана, мама-вихователька будинку сімейного типу. Це був 2014 рік, після якого в родини почалися переїзди.

Нині Распертові опинилися на Заході України. На їхньому вихованні десятеро діток, а мешкають вони в домі найстаршого сина родини, який воює в ЗСУ. На Львівщині дітям було складно — вони вперше потрапили в повністю україномовне середовище. Як багатодітній родині вдалося адаптуватися, читайте в матеріалі ШоТам.

Світлана Распертова

Мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу, переселенка

У нашій родині десятеро діток

У нас із моїм чоловіком Олексієм 10 прийомних діток. Вони називають нас батьками, а ми їх — своїми дітьми. Маємо статус дитячого будинку сімейного типу. Першого, 11-річного хлопчика Віталія, ми взяли в родину у 2011 році. Нині він уже дорослий, тому офіційно не вважається нашою дитиною, але ми постійно на звʼязку.

Хто б міг тоді подумати, що коли Віталію буде 23, він захищатиме нас на фронті, а ми житимемо в його будинку за сотні кілометрів від рідного дому.

Родина Распертових
Діти з родини Распертових у клубі, травень 2023 року. Фото надала героїня

Останнього хлопчика Дмитра ми взяли цього літа. Він був під опікою бабусі на Донеччині, але та померла. Останні пʼять років ми жили з девʼятьма дітками та не думали брати когось нового, але нам подзвонили з управління соцзахисту на Донеччині, і відмовити ми не змогли.

Старшій нашій дитині Денису зараз 16 років, а найменшій Софійці — 5. Ми виховуємо трьох хлопців і сімох дівчаток.

Перше слово — не «мама»

Перший досвід евакуації у нас був ще у 2014-му. На той момент ми з чоловіком мали в Макіївці пʼятеро діток, і більшість з них були дуже малесенькі. Досі памʼятаю, що перші слова найменшої дівчинки тоді були «Там бах». Їй було дуже страшно. Усі ховалися в підвалі, а ми вдвох із нею залишалися на ліжку. Думала: «Буде як буде».

Евакуйовували нас так званим зеленим коридором. На практиці ж нам сказали: «Їдете на всій швидкості». Бойовики нас випускали, але ніхто не давав гарантій, що ми доїдемо.

Коли зупинилися й поглянули на машину, вона вся була побита уламками.

Три роки ми жили на Одещині в різних населених пунктах, а потім у 2017 році повернулися в Донецьку область — у мене там жила мама. Вона хворіла, і я хотіла були поруч. Так ми перебрались у Білозерське, і це, як зʼясується згодом, знову не назавжди.

Обрали Україну

Росія знову забрала наш дім торік, у 2022-му. Куди тікати цього разу ми не знали, адже безпеки не було ніде. Тому я з дітьми виїхала до Німеччини, де ми перебували чотири місяці. Чоловік з нами не поїхав — не міг залишити сина в ЗСУ одного, без підтримки.

Родина Распертових
Родина Распертових у Буковелі, серпень 2023 року. Фото надала героїня

Ми жили в юнацькому гуртожитку. Не можемо сказати, що почувалися як удома. У місцеву школу діти не ходили — підʼєднувалися онлайн до української, а з інтернетом там була біда, бо він дорого коштував і був тільки в підвалі. Коли в одній кімнаті 30 дітей (з усього гуртожитку — прим. авт.) підключалися онлайн, то було важко.

Але не можемо скаржитися — нас добре прийняла нова країна. Памʼятаю, що нам зустрічалися волонтери-українці, які там мешкають по 20-30 років. Та й німці постійно допомагали гуманітаркою. Та розумієте, одній, без чоловіка та з 10 дітьми було тяжко. Дуже тягло назад. Усі навколо допомагали, але не було внутрішнього спокою, тому ми повернулися на Батьківщину.

Будинок відновили майже з нуля

У Німеччині ми познайомилися з родиною, яка на Львівщині теж має дитячий будинок сімейного типу, і спершу оселилися в них. Десь за місяць переїхали в будинок у селі Висоцько Золочівського району, який належить Віталію. Він ніколи тут не жив. Тут узагалі за 18 років протягом короткого періоду часу хтось мешкав, і то лиш в одній кімнаті.

Тож перша проблема, з якою ми зіштовхнулися на новому місці — некомфортне помешкання. Нам одразу впало в око, що тут у літній кухні повністю провалений дах.

Ми думали, що просто полагодимо, але коли зняли його, щоб замінити, то посипалися всі стіни — довелося розбирати.

У самому будинку все пофарбували, підмазали, побілили. Згодом, коли осінніми днями стало сиро, ми замінили вікна. Опалення тут було, а ось воду провели тільки торік.

Будинок родини Распертових, 4 грудня 2023 року. Фото надала героїня

Нині в нас дуже гарний просторий будинок. Тут чотири житлові кімнати — всі великі та непрохідні. У домі є необхідні зручності: ванна, туалет. Проблема тільки з кухнею — вона маленька й не розрахована на нашу родину, але це так, дрібнички. Вихід ми знайшли ­— великий стіл поставили в передпокої, і там дітки їдять. Загалом нам тут затишно.

Диктант з української на відмінно 

Адаптація діток на Заході не була легкою. Найбільша проблема стосувалася мови, бо ми всі говорили російською. У нас зараз діти — майже всі підлітки, і для них це було тяжко. Через мову їх не одразу сприйняли в нових школах, за першої помилки інші діти називали наших «москалями».

Ми багато говорили на цю тему. Я вислуховувала діток, підтримувала їх. Вдома ми також намагалися говорити українською. Я розуміла — цей перший непростий період переходу треба було пройти. «У житті не один раз нам буде тяжко. Але те, що нас не зламало, зробило нас сильнішими», — казала.

Родина Распертових
Діти з родини Распертових на Свято Івана Купала, 2023 рік. Фото надала героїня

Ще коли ми тільки переїхали, один з наших хлопчиків — Іван — був у восьмому класі.

Памʼятаю, вчителька наприкінці вересня дала його класу диктант з української мови, і наш син (ще на той момент майже не спілкуючись державною) написав його найкраще. Вона була вражена: «Як це так?». І він тоді сказав їй: «Якщо я нею не розмовляю, це не значить, що я її не знаю».

Зараз усі дітки файно балакають. Вони ж щодня спілкуються з однокласниками, які розмовляють українською, тому навіть, мабуть, не помітили, як перейшли. Буває, звісно, у них (та й у нас із Олексієм), що не можуть швидко згадати якесь слово, але, думаю, це невелика проблема.

Тепер у церкву не лише на Великдень

Перший час дітям було складно соціалізуватися. Ми завжди жили в місті, а тут уперше переїхали в село. Звісно, діти сумували за школою, вчителями, друзями. Вони звикли до швидкого темпу життя: уроки — перший гурток — другий гурток — додому ввечері. Завжди було куди піти, чим зайнятися у вільний час.

У селі життя спокійніше, тому на початку дітям було складно це приймати. Але зараз у них починає формуватися нове коло спілкування, і це тішить. Вони, до речі, почали частіше ходити до церкви (а раніше ми бували там раз на рік — на Великдень). Тут, на Львівщині, дітей більше вчать, що треба вірити.

Родина Распертових
Діти з родини Распертових у Буковелі, серпень 2023 року. Фото надала героїня

Звісно, зараз уже дітки знайшли собі заняття. Хтось ходить у музичну школу, хтось — на танці чи малювання. Дівчатка відвідували майстер-класи, де робили браслети. Наш Іван пробував себе у футболі, але йому не зайшло, хоча цьому виду спорту тут дійсно приділяють увагу.

На гуртки ми возимо діток у сусідні населені пункти на базі ОТГ, бо в нашому селі немає. Але тут є клуб, завідувачка якого намагається діток хоча б раз на тиждень зібрати, щоб провести якийсь концерт абощо.

Місцеві не стояли осторонь

Ми з чоловіком швидко здружилися з місцевими — тут багато гарних людей. Коли ми тільки приїхали торік, нам жителі села зносили багато харчів: хто картоплю, хто сир. Молоко, сметану носили. Місцева влада знайшла для нас холодильник і пральну машинку. Словом, по-приятельськи, по-доброму нас тут зустріли.

Світлана та Олексій Распертові у Буковелі, серпень 2023 року. Фото надала героїня

А ще ми товаришуємо з іншими переселенцями: з Луганська, Харкова. Тут таких (разом з нами) три родини. Спілкуємося, підтримуємо одне одного. Коли погода дозволяла, виходили разом на природу, влітку разом смажили шашлик. Марійка з Ігорем, з якими ми познайомились у Німеччині, живуть за 18 кілометрів від нас, і з ними теж підтримуємо звʼязок.

Звісно, хочемо додому, на Схід. Але розуміємо, що повертатися нам нікуди. За ці роки в нас був різний досвід евакуації, і завжди звикнутися мені допомагала внутрішня сила. Головне — не боятися. Зміни — це завжди складно, але вони потрібні. Якщо вам треба допомога — попросіть. Скрізь є люди, і якщо ставитися до всіх навколо з повагою, то так само буде й до вас. Усе можна перебороти.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення