Суспільство
Іскра Сари: американка під час війни переїхала в Україну, аби допомагати дітям
Коли ця дівчина говорить про Україну та свою роботу, її очі горять. У неї немає українського коріння, та є любов до країни з першого погляду. 23-річна американка Сара Слімп приїхала з Вашингтону, щоб підтримати нашу країну під час війни.
Зараз дівчина — менеджерка з розвитку партнерств благодійного фонду «Голоси дітей»: вона комунікує з міжнародними донорами та партнерами, аби збирати кошти на психологічну реабілітацію дітей. Адже росіяни примусово перевезли на інші території або депортували з України майже 20 тисяч дітей, і це лише відомі дані. Свою історію Сара розповіла для ШоТам.
Любов, що почалася з Андріївської церкви та липи Петра Могили
Перед повномасштабним вторгненням я була в Україні двічі та маю тривалу історію любові до неї — мій батько працював тут, коли я ще була дитиною.
Україна, гадаю, була найцікавішим місцем, яке він відвідував. І я, і мій брат завжди любили його поїздки, фото й відео, які він надсилав, тож ми закохалися в Україну та хотіли дізнатися більше. Так ми вперше приїхали сюди до тата у 2015 році.
Тоді мене вразила архітектура Києва та розуміння, наскільки країна має глибоку історію. Ми приїхали до церкви святого Андрія, і там було дерево в парку — це одне з найстаріших дерев в Україні. Я думала: «О Боже, в них така історія, така культура, вона так відрізняється від Америки!». Я була вражена. Українці гостинні, добрі та відкриті, діляться культурою, їжею. Це було щось, чого я не бачу в нас.
Перша моя поїздка тривала тиждень, згодом я повернулася ще на місяць. Коли мені було 17, поїхала в літній табір на Миколаївщину, на берег Чорного моря. Туди з’їхались діти з прифронтових територій — майже мої однолітки, які пережили травматичний досвід війни.
Я стежила за російською агресією в Україні з 2014 бодай через те, що тут був тато. Багато моїх ровесників не знали, що відбувається, тож я почувалась щасливою, що могла зустріти українських дітей — зробила про них фотопроєкт і презентувала його потім у Вашингтоні.
Читайте також: У США випустили ілюстровану книгу з цитатами понад ста українських дітей про війну
Тато бачив у мені пристрасть та іскру
Коли почалось повномасштабне вторгнення, я не могла залишатися осторонь. У липні 2022 року приїхала в Україну на два місяці, щоб надавати якусь гуманітарну допомогу.
Тут я почувалася на своєму місці, тож сказала татові, що планую переїхати сюди після навчання. Батьки підтримали це рішення — вони завжди казали нам з братом, що ми маємо мандрувати так багато, як тільки можемо. У 2022 році зі мною в Україну щоразу приїздив тато. Думаю, він бачив цю пристрасть, іскру в мені. Звісно, мої мама з татом переживають, як і всі батьки, але підтримують, і я дуже щаслива.
Потім я повернулася до США, щоб закінчити останній рік у коледжі, вивчала політичну економіку з міжнародної перспективи та французьку. У 2023 році, через кілька місяців після випуску, остаточно переїхала до української столиці й живу тут уже півтора роки.
Коли переїхала, знала «привіт», «будь ласка» й «дякую»
Тоді в благодійному фонді «Голоси дітей» саме шукали англомовних працівників для співпраці з донорами. Фонд займається психологічною допомогою дітям з досвідом і травмами війни. Я почала тут працювати, бо діти — це майбутнє, і вони абсолютно невинні. Хочу зробити свій внесок — поділитися з міжнародними донорами їхніми вражаючими історіями стійкості.
Пригадую, як у червні 2024 року провела у Львові день з хлопцем з Харківщини, що пережив викрадення й депортацію. Він кілька разів намагався втекти від росіян, на четвертий раз його затримали на кордоні, а потім катували. Але він залишився стійким. Це було вражаюче — це був мій перший досвід такої взаємодії. Тоді я прийшла на залізничну станцію, дуже нервувала, тому що є мовний бар’єр, а я маю були чутливою, але не надто. І… він прийшов, намагався взяти мою сумку. Я кажу: «Ні-ні, все окей, можу нести її». Він почав сперечатися: «Ні, я понесу — я джентльмен!» і поклав її в машину.
Ми не говорили про його історію. У певний момент він повернувся до мене: «Ти знаєш, що зі мною відбулося?». Сказала, що трохи знаю, і якщо він хоче розказати більше, то ласкаво прошу, а якщо ні, щоб не почувався зобов’язаним. І він почав говорити про це, про родину, про Україну, як він її любить. Завжди ношу цю історію з собою — це щось, що складно оформити в слова, бо воно має надто велике значення.
Того дня ми з ним бавились і бігали біля Оперного театру, і мовний бар’єр не був перешкодою — допомагали ламана англійська, ламана українська та гугл-перекладач.
Коли я переїхала, знала «привіт», «будь ласка», «дякую» і багато жестів, вказівок, знаків. Спершу спілкуватися було складно, але тут усі добрі, і я жодного разу не почувалася збентеженою, якщо виникав мовний бар’єр.
Казала: «Я дуже перепрошую — будь ласка, говоріть англійською», і мені відповідали: «Ооо, окей!». Більшість людей мого віку тут говорять англійською, ну й завжди можна перекласти, якщо чогось не розумієш.
Я адаптувалася в Києві доволі швидко. Спочатку була зосереджена виключно на роботі, тож за побутові питання та мовний бар’єр не переймалася. Українську мову почала вивчати з вчителем і стала почуватися більш впевнено — зараз можу частково розуміти її на слух, але сама ще говорю мало.
Взаємодія з іншими людьми, які вірять у мене та мою роботу, додають впевненості, допомагають соціалізуватися — своєрідний англомовний клуб. Я відвідую події в «Американському домі», що є частиною консульства. Там зустріла багато нових друзів — ми граємо у волейбол щонеділі. Я почала відчувати, що знайшла спільноту. Пишаюся собою і щаслива, що працюю тут.
Подібний досвід — як фактор зцілення
Фонд, у якому я працюю, прагне максимально пом’якшити недитячий досвід українських дітей, які постраждали від війни. Команди психологів працюють з родинами офлайн в осередках по країні та онлайн.
Ми спілкуємося з багатьма родинами, які зіштовхнулися зі значними травмами, з родинами військовослужбовців, в’язнів війни, загиблих або зниклих безвісти. Коли вони зустрічаються з іншими людьми з таким самим досвідом, думаю, відчувають цю силу та стійкість — як ми кажемо, можуть «поповнити свої ресурси».
Це якраз одне з моїх завдань — аби у фонду були ресурси на допомогу дітям. Окрім великих іноземних донорів, я працюю з індивідуальними благодійниками з усього світу — багато підтримки надходить із США, Франції, Німеччини, Сполученого Королівства.
Дехто допомагає креативно: наприклад, велосипедисти, збираючи кошти для «Голосів», подолали шлях від Британії до українського кордону.
Півтора року в країні, що воює, змінили мене
Навесні 2024 наша команда поїхала до США — ми брали участь у конференціях, обговорювали можливі партнерства, просували інтереси українських дітей, постраждалих від війни. Чи готові там люди чути й сприймати ці історії? Думаю, що інколи.
На початку війни, коли про це говорили всюди, було складно заперечити реальну історію, та тепер, коли я приїжджала додому, зіштовхнулася з багатьма дивними питаннями. Дехто казав, мовляв, чув, що дітей викрадають, але не думаю, що це правда — я сказала, що особисто зустрічала двох дітей, яких викрали та повернули. Вони не можуть заперечити, коли розповідаєш про власний досвід. Тому я хочу розповідати історії цих дітей, бути їхньою зв’язківицею.
Тим, хто вірить у російську пропаганду, кажу: «Приїдьте сюди, поживіть зі мною тиждень, і ви побачите все самі».
Коли я їхала в Україну, то припускала, що залишуся в Києві на рік, та восени вже буде два. Півтора року життя в країні, що воює, змінили мене — тим паче, я сюди приїхала майже дитиною. Відчуваю, що виросла, і думаю, що це через людей, з якими працюю, спільноту, яку тут знайшла, й також Україну. Я зустрічала так багато неймовірних українців, чула так багато історій стійкості родин та бійців на передовій. Відчуваю це тепло й почуваюся фантастично від роботи в організації, яка може допомогти дітям повернути їхнє дитинство.
Чимало дітей-учасників табору, з якими я познайомилась у свої 17, зараз досі перебувають у російській окупації.
Фото надані Сарою Слімп
Суспільство
Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.
Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Про костюм
Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.
Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.
Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)
Довідка про конкурс
Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.
Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.
Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища або спалюють, забруднюючи повітря. Однак їх можна переробляти, зокрема компостувати, що є екологічним і дешевим способом утилізації.
Проєкт «Кращі практики управління біовідходами в малих громадах України» допомагає 63 громадам розробити плани поводження з відходами та перетворити їх на добриво для місцевих парків і садів.
Громади, що взялися за компостування
Керівництво Білогородської громади (Київська область) до дій спонукали самі жителі: чимало людей виносили гілля й траву в яри та лісосмуги, перетворюючи їх на стихійні звалища. Це додавало навантаження комунальникам.
Послуги з подрібнення гілок і збору ялинок полегшили ситуацію, але потрібен був системний підхід. Тепер у планах громади — встановити великі компостери й навчити людей користуватися ними замість того, щоб викидати органіку абикуди.
«Ми рішуче налаштовані впоратися з цією проблемою», — каже завідувачка сектору екології Білогородської сільради Ольга Леонова.
Фото: Білогородська громада
Дехто ж вирішив почати з просвітництва. Наприклад, у Гірській громаді, що теж на Київщині, проводять лекції, тренінги та практичні заняття для учнів шкіл, вихованців дитячих садочків і жителів громади, на яких роз’яснюють переваги екологічних методів управління органічними відходами.
«Хочемо збільшити компостування біовідходів у громаді. Для цього плануємо встановити компостери в школах, соціальних закладах і багатоповерхівках, а також заохочувати жителів до компостування. Організуємо майстер-класи, екозаняття й інформаційні кампанії. Проте для успіху потрібен чіткий план на рівні громади, і спеціалісти вже працюють над його розробкою. Тренінги проєкту допомогли структурувати процес і врахувати важливі нюанси», — розповідає завідувачка сектору екології та охорони природних ресурсів виконкому Гірської сільської ради Олеся Карпенко.
На Одещині про проблему органічних відходів задумались у Красносільській громаді. Вона розташована в передмісті Одеси на березі унікального Куяльницького лиману, тож збереження довкілля тут особливо пріоритетне. Уже зараз комунальні служби централізовано збирають і вивозять опале листя й інші зелені рештки окремо від побутового сміття. Наступний крок — облаштувати повноцінний майданчик для компостування всіх біовідходів.
«Прагнемо не просто створити систему управління біовідходами, а інтегрувати її в екологічну політику громади», — пояснює головна спеціалістка відділу ЖКГ Красносільської сільради Юлія Волочан.
Фото: Красносільська громада
Беруть участь у проєкті й громади, що раніше не мали жодної практики збирання органіки. До прикладу, в Болехівській міській громаді на Івано-Франківщині до цього часу всі відходи возили на полігон в урочище «Криве» — тепер же там планують створити систему роздільного збору, аби зменшити навантаження на сміттєзвалище.
Як проєкт допомагає громадам
Уже цього року в проєкті планують навчальний візит до громад, які вже успішно впровадили роздільний збір відходів, аби перейняти досвід і надихнутися реальними прикладами.
П’ять найвмотивованіших громад-учасниць отримають сучасні компостери: грантові кошти покриють 70% вартості десяти секцій (контейнерів) для компостування в кожній з них, а решту дофінансують місцеві бюджети.
Їх планують встановити переважно біля об’єктів, де накопичується багато органіки: шкіл, лікарень, парків чи ринків. Там жителі зможуть залишати, наприклад, опале листя, харчові рештки або скошену траву, а комунальники контролюватимуть процес компостування.
Першу партію компосту громади використають для власних потреб — щоб підживити ґрунт у парках, скверах, на клумбах, — а наступні, можливо, роздаватимуть людям для приватних господарств.
Перші результати
У соцмережах Білогородської громади з’явилися поради, як облаштувати домашній компостер на подвір’ї. А в Гірській громаді на офіційному сайті регулярно повідомляють про екологічні заходи й закликають всіх охочих долучатися.
Майже 200 громад по всій Україні поширили на своїх сторінках матеріал про шкоду від спалювання органічних залишків «Не пали — компостуй!», який у межах проєкту підготував «Український альянс “Нуль відходів”». Людей поступово готують до змін: пояснюють, чому важливо відокремлювати органіку від іншого сміття, як правильно її складати для компостування, скільки часу та які умови потрібні, щоб отримати готове добриво.
Жителі й самі починають цікавитися: запитують, коли та куди можна буде здати відходи для компостування, пропонують свої ідеї. У деяких громадах вони організувалися на суботники — окремо зібрали торішнє листя, щоб не вивозити на смітник. Усе це — маленькі, але важливі кроки до великої мети.
Фото: Гірська громада
Можливості для всіх: долучайтеся та дійте
Історії цих громад доводять: навіть невелике місто чи село може впровадити європейські практики поводження з відходами. Компостування — це просто й недорого, треба лише згуртованість і план дій.
Якщо ви хочете, щоб і ваша громада перестала відправляти тонни органіки на звалище, варто діяти вже зараз. Для початку можна провести аудит відходів: скільки з них біо- і де їх утворюється найбільше (дворогосподарства, ринок, парк тощо). Далі — обрати доступний варіант компостування: можливо, це будуть індивідуальні компостери для кожного двору або ж один спільний майданчик з контейнерами для цілої вулиці чи кварталу. Важливо залучити людей: пояснити, навчити, показати приклади успіху.
Організатори проєкту готові ділитися напрацюваннями. На фінальному етапі планують створити відео про найкращі практики учасників і провести відкритий вебінар — за анонсами слідкуйте в спільноті Zero Waste Alliance Ukraine. А вже зараз по пораду можна звернутися до експертів ГО «Екологічні новини» ([email protected]), які координують проєкт.
Компостуючи біовідходи, громада вирішує одразу кілька проблем: зменшує навантаження на полігони, поліпшує екологію, економить кошти на вивезення сміття. Натомість отримує цінний ресурс — добриво, яке повертає поживні речовини в ґрунт. Так замість сміття з’являється нове життя.
У Києві почали квітнути тюльпани, зокрема ті, що столиця отримала безоплатно від Нідерландів. Загалом восени 2024 року у місті висадили понад 380 тисяч квітів, з яких Нідерланди передали 116 тисяч.
Про це повідомили в КМДА.
Цьогоріч кияни можуть побачити яскраве різнобарв’я тюльпанів у центрі міста та зелених зонах усіх районів. Загалом висади п’ять сортів квітів: Charade, Verona, Golden Apeldoorn, Powerpoint та Ben Van Zanten.
Де квітнуть тюльпани
Голосіївський район:
- сквер Миру;
- сквер Героїв Маріуполя;
- сквер на вулиці Івана Федорова;
- Голосіївський парк культури та відпочинку імені Максима Рильського;
- Голосіївська площа;
- вулиця Василя Касіяна.
Читайте також: Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку
Дарницький район:
- проспект Миколи Бажана;
- сквер імені Олександра Кошиця;
- парк Партизанської слави.
Деснянський район:
- парк «Кіото»;
- парк «Фестивальний»;
- проспект Романа Шухевича;
- сквер імені В’ячеслава Веремія;
- парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича;
- Деснянський парк;
- парк «Молодіжний»;
- сквер на площі Анкари;
- вулиця Братиславська;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Чернігівська».
Дніпровський район:
- бульвар Верховної Ради;
- Дарницька площа;
- парк «Перемога»;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Лівобережна»;
- сквер біля будівлі Дніпровської РДА.
Оболонський район:
- парк відпочинку «Наталка»;
- парк «Пуща-Водиця»;
- парк відпочинку на проспекті Литовському;
- сквер на вулиці Федора Максименка;
- сквер на вулиці Олександра Архипенка;
- сквер на Оболонській площі;
- парк культури та відпочинку навколо озера Йорданське;
- сквер на розі проспекту Оболонського та вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Прирічній;
- сквер на вулиці Вишгородській;
- сквер на вулиці Зої Гайдай;
- сквер на перетині вулиці Левка Лук’яненка та вулиці Героїв полку «Азов»;
- транспортна розв’язка на перетині проспектів Степана Бандери та Володимира Івасюка;
- транспортна розв’язка на вулиці Ярослава Івашкевича;
- бульварна зона на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на проспекті Степана Бандери;
- вулиця Міська.
Читайте також: Київ цвіте! Де погуляти та зробити весняні фото: ботсад імені Гришка
Печерський район:
- Наводницький парк;
- вулиця Банкова;
- бульвар Миколи Міхновського;
- сквер імені Марії Заньковецької.
Подільський район:
- сквер на площі Щекавицькій;
- Куренівський парк;
- сквер № 1 на Контрактовій площі;
- сквер № 2 на Контрактовій площі;
- сквер на вулиці Вишгородська;
- парк «Березовий Гай»;
- вулиця Івана Виговського;
- сквер на проспекті Георгія Гонгадзе;
- сквер імені Кузьми Скрябіна.
Святошинський район:
- сквер на розі вулиць Григоровича-Барського та Симиренка;
- парк «Інтернаціональний»;
- парк «Гамбурзький»;
- парк «Совки»;
- вулиця Зодчих;
- парк імені генерала Потапова;
- сквер імені Михайла Реуцького;
- сквер біля Святошинської РДА на просп. Берестейському;
- вулиця Жмеринська;
- транспортна розв’язка між бульваром Жуля Верна та вулиці Якуба Коласа.
Солом’янський район:
- парк «Відрадний»;
- сквер імені Максима Шаповала;
- сквер біля Солом’янської РДА на проспекті Повітряних Сил.
Шевченківський район:
- Майдан Незалежності;
- поруч із Міністерством закордонних справ України;
- парк «Володимирська гірка»;
- парк імені Тараса Шевченка;
- сквер Анни Київської;
- сквер на вулиці Прорізній;
- парк «Веселка».
Нагадаємо, що у Києві на ВДНГ створюють терапевтичний сад: що в ньому буде.
Фото: Любов Голуб’ятнікова, КМДА
