Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?
Аби більше українських підприємців дізналися про можливості відкрити новий бізнес або відновити старий, навіть якщо його зруйнувала війна.
Перше оголошення про роботу Віра Сопельник написала для таких мам, як вона. Шукала жінок з дітьми, що погодяться на вільний графік, адже знала, як цінно реалізуватися навіть у декреті. Бажання підтримати матусь переросло в міцну спільноту й соціально відповідальну майстерню MAMARADA.Тепер це місце, де одні жінки створюють красу для інших — ще й з українськими мотивами.
Віра розповіла ШоТам, як після евакуації з Донеччини у 2014 році знайшла натхнення на Закарпатті та завдяки двом грантам змогла заснувати, а потім і відновити бізнес.
Життя перевернулося — почали заново на Тернопільщині
Віра з дитинства любила шити. Жінка народилася в Краматорську, але переїхала з чоловіком до Горлівки. Саме там Віра створила школу розвитку для дітей і займалася з ними творчістю. Та коли почалася війна у 2014 році, сім’я змушена була виїхати з міста й почати все заново. Тоді у Віри було двоє дітей, а молодшій донечці — всього 3 місяці:
«Тоді ми переїхали на Тернопільщину. Життя перевернулося: немає житла та речей, усе покинули. І ми почали думати, що робити далі».
Оскільки Віра завжди любила створювати щось красиве, вона почала задумуватися про вишивання, але тоді ще не знала, що саме хоче робити. Каже, поки жили на Тернопільщині, вдалося трохи подорожувати Україною. У 2014 жінка поїхала в Яремче, і там побачила такі колоритні вишиванки! Їй захотілося робити таке ж. В Ужгороді знайшла перших клієнтів.
«Була в невеличкій кав’ярні й побачила в офіціантки не дуже гарний фартушок. Запропонувала зробити щось цікавіше, з логотипом. Отримала контакти керівниці Наталі — це наші перші клієнти, ми співпрацюємо досі», — пригадує Віра.
Для пекарні «Полонинський хліб» тоді створили першу партію фартухів, і Віра зрозуміла — це те, чим вона хоче займатися. Від благодійного фонду «Надія» Віра дізналася про грант від Міжнародної організації з міграції (МОМ). Жінка подалася, пройшла й отримала 700 доларів. За ці кошти купила вишивальну машинку, пройшла навчання та створила бренд MAMARADA.
Уже за рік сім’я переїхала в Білу Церкву на Київщині та продовжила розвивати бізнес.
«І тут у нас вже закрутилося. Я вишивала й почала шукати собі помічницю. У самому оголошенні було вказано, що шукаю матусю з дитиною на вільний графік роботи, бо я теж так працювала», — розповідає Віра.
Так доєдналася Ганна Діхтяр та кілька майстринь. Пробували робити дитячу постіль, та зупинилися на брендуванні фартухів. MAMARADA росла, але повномасштабна війна призупинила всі плани.
«Я просто не могла повірити, що все повторюється»
Перше, що пам’ятає Віра з повномасштабного вторгнення — сильний вибух у місті. Каже, о пів на п’яту ранку почула, як чоловік каже: «Почалась війна». За 3 години сім’я зібрала валізи:
«Я вже мала досвід швидко збиратися. На вечір ми знову їхали на Тернопільщину. Замість 10 годин доїхали за 19. Ми пожили там тиждень. Сльози були цілими днями, я не знала, що робити. Ми ж планували жити в Білій Церкві, придбали житло, почали жити з нуля — і тут знову це все було покинуто. Я просто не могла повірити, що все повторюється».
За кордон Віра не збиралася, та чоловік наполіг. 4 місяці жінка з доньками прожила в Німеччині. Каже, що її добре там прийняли, але вона сумувала за домом, тож повернулася в Україну та продовжила розвивати бізнес.
Віра згадує: дуже допоміг проєкт «Крила» від організації Пакт. Саме після бізнес-тренінгів, які жінка відвідала з Ганною Діхтяр, вдалося відновити роботу. А Ганна стала партнеркою Віри, щоб підсилити бізнес, тож якщо раніше MAMARADA — це було більше про Віру, то зараз у неї є рівноцінна партнерка та чудова команда:
«MAMARADA — це команда жінок, які радіють від того, що можуть створити якісне, гарне, і нести в цей світ радість».
Віра ділиться тим, що дає їй силу працювати й далі:
«Відповідальність — не тільки за себе, але ще й за інших людей, за колектив, тому що вони отримують не лише зарплатню, а й спільноту. Ми можемо побалакати, поділитися чимось. Це не просто робота — це місце, де є затишок».
Отримали другий грант від МОМ
Та проєкт «Крила» був не єдиним підсиленням бізнесу. У 2023 році Віра натрапила на сайт МОМ, де тривала грантова програма від Уряду Німеччини через Німецький банк розвитку KfW. Жінка подалася на неї, адже ще на початку роботи у 2014 році отримувала підтримку від організації.
«Була на співбесіді, а в них у базі записано, що ми вже отримували вишивальну машинку. Це додало довіри до нас. Я була дуже схвильована, коли ми отримали цю грантову підтримку», — пригадує Віра.
Загальна сума гранту була 4 200 доларів — за ці кошти вдалося придбати вже четверту вишивальну машинку, тканину, стрічки, принтер і комп’ютер.
«Завдяки гранту ми змогли зробити ще додаткове робоче місце для нашої швачки. Її чоловік зараз у ЗСУ, а вона одна з двома дітьми, тож для неї це дуже велика підтримка», — ділиться Віра.
«Створюємо красу, завдяки якій чиєсь серце починає битися трошки швидше»
Зараз MAMARADA виготовляє шопери та гобеленові сумки. А ще — сумочки для телефону — такі невеличкі чохли з ремінцем, Віра пояснює: вони добре підходять для зайнятих матусь, адже телефон завжди поруч, і не треба його шукати в сумці. Також майстерня має корпоративний сегмент: брендує фартухи, футболки, світшоти, шопери чи косметички. Поки жінки не мають власного магазину, але віддають свою продукцію в крамниці «Рідні Речі» в Білій Церкві, «Добродій» у Києві тощо.
Віра каже, що пробували шити й одяг, але вирішили, що їм це не підходить. А от сумки — це фішка майстерні, адже для торбинок або шоперів спеціально замовляють особливі ручки з вишитими елементами:
«Ми постійно шукаємо якісь нові дизайни, де буде сучасна вишивка з етнічними мотивами. Як я люблю казати, з мотивами традицій наших прабабусь».
У команді є дизайнерка, також періодично працюють ще з трьома. Дизайни орнаментів або замовляють безпосередньо в спеціалістів, або купують на стоках.
«Найцінніше для мене — це створювати щось особливе разом з командою. І потім, коли створюється продукт, ти просто кайфуєш від того, що воно таке гарненьке, і що хтось може зробити подарунок або себе порадувати. Найцінніше — створювати красу, завдяки якій чиєсь серце починає битися трошки швидше», — ділиться Віра.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі